Джон Гербст протягом 31 року обіймав різні посади на дипломатичній службі Державного департаменту США. Пішов у відставку, перебуваючи на посаді радника-посланця. Протягом своєї кар’єри переважно займався проблемами країн СНД та Близького Сходу. З 2003 до 2006 року обіймав посаду Надзвичайного та Повноважного Посла США в Україні. Зараз очолює Євразійський центр у складі Атлантичної ради – впливового дослідницького центру США. Прослухати його промову можна в онлайн-трансляції симпозіуму, день другий, стрім № 1, 9:29.
Рівень абстракції у моїй промові буде досить високим. Ця подія (симпозіум – ред.) має назву «Чи Україна йде до Європи?». На мою думку, це неправильна назва. Гадаю питання полягає в тому, чи Україна йде у майбутнє.
Поняття руху України до Європи на противагу руху до Росії – це один із прикладів наївності Заходу, що сприймає кремлівське визначення нинішньої кризи. Оскільки цінності, які скеровують Україну сьогодні, цінності, що були рушійною силою Євромайдану – це ті цінності, які необхідні суспільствам для досягнення успіху впродовж наступних 20, 30, 100 років. Тут не йдеться про протиставлення російських цінностей європейським. Йдеться про цінності, які творять суспільство, здатне розвинути сучасну економіку та забезпечити гідне життя для своїх громадян.
Зараз ми переживаємо історичний переломний момент соціально-економічного розвитку. Сьогодні ми знаходимось (можливо, ще не зовсім, але будемо через 20-50-100 років) у розквіті інформаційної ери. Спочатку були неолітична та сільськогосподарська революції, далі – промислова революція, зараз ми переживаємо революцію інформаційної ери. Наприкінці XIX – початку XX століття промислова концентрація створила конкурентні переваги для тоталітарних чи авторитарних режимів, які прагнули мобілізувати своє суспільство. Тоді постали такі жахливі утворення, як нацистська Німеччина чи різні комуністичні держави.
Події останніх 30, чи навіть більше, років – розвиток комп’ютерних технологій, поява Інтернету, зараз соціальних мереж – дали життя зовсім іншому феномену: сьогодні більше влади, на противагу владним центрам, отримують окремі громадяни. Сьогоднішня епоха, більш ніж будь-яка інша, дає нам зрозуміти одну істину: шлях до успіху – це вивільнення людського розуму, яке, в свою чергу, означає невтручання у життя людей, щоб вони могли розвинути свої таланти. Шлях до успіху і сьогодні, і в найближчому майбутньому – робити саме це, а також, оскільки це взаємопов’язано – інтегруватися у глобальну економіку.
Просто дивовижно, як швидко Арабська весна виросла з однієї іскри, коли продавець риби з Тунісу здійснив самоспалення через корупцію, – як швидко протести поширились по всьому арабському світі. Це сталося завдяки соціальним мережам.
Сьогодні нам можуть не подобатись її наслідки, але Арабська весна – це результат роботи механізмів глобального суспільства – того факту, що більшість громадян дуже бідних африканських країн мають мобільні телефони і тому знають, що відбувається в Нью-Йорку або в Шанхаї. Ми зіткнулись, чи, точніше, ми насолоджувались безпрецедентним добробутом від часу закінчення Холодної війни з двох суттєвих причин. Про першу причину я щойно сказав – це інформаційна ера, стрімкий розвиток економіки, значне поглиблення глобальної інтеграції. Друга причина – це мир, який запанував у Європі та Євразії. Приклад найбільшого економічного успіху за останні 20-30 років – це економічне зростання Китаю, яке вплинуло на весь світ. Китай досягнув такого успіху не через розбудову закритої економіки, а навпаки – через відкритість.
Як усе вищесказане пов’язане з сьогоднішньою темою – з українсько-російською кризою, чи точніше, з кризою реакційного Кремля? Ось як. Громадянське суспільство в Україні, що було політичним суб¢єктом починаючи з перших днів незалежності, і навіть до того, скеровувало країну до Європи (як прийнято казати). Але насправді це був рух до відкритості, до розширення прав та можливостей громадян. Цей напрямок прямо протилежний тому, куди протягом останнього десятиріччя Путін скеровує Росію. Оскільки він не ідіот, він ставить питання як «російські цінності проти західних цінностей». Але насправді це реакція проти майбутнього.
Ким був Стів Джобс 30 років тому? Ніким! Був звичайним юнаком, який працював у своєму гаражі, вірно? Вочевидь, юнаком із математичним талантом. Він став Стівом Джобсом, тому що він жив у суспільстві, яке дало йому втілити свою ідею, а також не мало напоготові капітана поліції, який привласнив би його ідею, щойно вона стала прибутковою.
За останні 50 років Росія дала світові дуже велику частку (порівняно) математиків та науковців. Скільки Нобелівських лауреатів походили з Радянського Союзу! Чому в Росії не створено жодної компанії світового рівня з виробництва програмного забезпечення? Тому що там дуже багато капітанів поліції чи полковників ФСБ (КДБ), які відразу заберуть у вас бізнес, щойно він стане прибутковим. Російські таланти дали світового рівня хакерів – але жодної компанії світового рівня.
Чому почалася українсько-російська криза? Через питання певного роду української інтеграції з Європейським Союзом. І яким було заперечення Кремля? “Ми хочемо бачити Україну в Євразійському економічному союзі”. Який є глухим кутом як для Росії, так і для будь-якої країни, яка приєднається до нього. Китай став Китаєм, тому що він став конкурентоспроможним на глобальному рівні. В Євразійському економічному союзі немає інноваторів світового рівня. Лише завдяки вуглеводням Росія має такий ВВП на душу населення, без вуглеводнів цей показник був би значно нижчим, ніж в Україні. А все тому, що ця країна не дозволяє талантам розвиватися.
Що це все означає (нагадую, що моя промова має досить високий рівень абстракції)? Я не можу спрогнозувати, як і коли закінчиться ця криза. В мене є деякі припущення, але я не буду їх озвучувати сьогодні. Скажу лише одне. Якщо пан Путін досягне успіху в Україні й збудує свій Євразійський Союз, він прирече Росію на забуття на наступні 20-40 років. Тому що така Росія не буде розвиватись, і врешті зазнає краху. І коли це станеться – не тому, що ЦРУ розробляє якусь змову, а через нестійкість такої конструкції, так само, як розвалився Радянський Союз – і російський, і український народи стануть вільними. Врешті, ви, українці, опинитесь на шляху до майбутнього. Мені здається, що ви опинитесь на ньому раніше, ніж за 20-40 років, оскільки нинішній проект Кремля в Україні провалиться. Але головне, що я хочу сказати – це не цивілізаційна криза, це криза між реакцією, яка приречена на провал, та майбутнім, у якому буде прогрес.
І останнє. В.О. Ключевський писав: «Коли Росія наступає, російський народ страждає». Це саме те, що відбувається зараз: репресії вдома, агресія за кордоном. Цілі Путіна (які він неодноразово озвучував) – змінити світовий порядок, який склався після закінчення Холодної війни, встановити російську сферу впливу – проте, європейці заперечували б, якби ми спробували закріпити нашу сферу впливу в Латинській Америці (колись ми її мали). Ви засуджуєте Обаму за примирення з Кубою, в той час як деякі європейці заявляють, що Путін має право на свою сферу інтересів. Що це за логіка?
Цілі Путіна виходять далеко за межі України. Врешті він зазнає невдачі, тому що він керує економікою, яка не зможе витримати його імперіалістичної концепції. Тим не менш, ми здатні ускладнити його життя, і значно полегшити наше з вами, починаючи з українців, якщо нам вдасться стримати його зараз.
Дякую за увагу!
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
