Країни Заходу зіштовхнулися з різким зростанням популізму та пов’язаними з ним загрозами світовій політичній та економічній стабільності. Відбувся сплеск в дослідженні цієї теми. Хоча проблему українського популізму часто пов’язують з соціалістичним минулим, питаннями освіти чи недостатньою інформованістю громадян, останні політичні події у світі та раптова увага економічної науки дозволяють поглянути на проблему ширше.
В Україні він набуває загрозливих масштабів, нависає постійною небезпекою хиткій політичній стабільності та, заодно з проблемою корупції, погрожує нівелювати навіть найконструктивніші реформаторські ініціативи. Хоча загроза популізму розвинутим економікам та світовій політичній стабільності — не привід для радощів, це чудова можливість для України зрозуміти суть тривожного феномену та зробити правильні висновки.
В європейських країнах підтримка радикальних популістських партій вища, ніж будь-коли протягом останніх 30 років. Аналіз результатів виборів у 22 європейських країнах показує, що партії з антиелітарною, нативістською та націоналістичною риторикою в середньому виграли 16% загальної кількості голосів на останніх парламентських виборах в кожній з країн. Ще десять років тому цей показник становив 11%, у 1997 році — 5%.
Голосування британців за вихід з ЄС, громадян США за політика-початківця з радикальною риторикою та ризикованими пропозиціями стали несподіваними подіями у розвитку цієї тенденції, викликаючи далекосяжне занепокоєння щодо ринкової та політичної стабільності. Хоча історія популізму досить тривала (її можна починати з давньогрецьких демагогів чи з президента Сполучених Штатів Ендрю Джексона 1767-1845), проблема сучасного популізму досить раптово постала перед розвинутими країнами. Зріс академічний та суспільний інтерес до явища. У минулому році кількість пошуків за словом «популізм», згідно Google Trends, збільшилася у п'ять разів порівняно з середнім показником у 2012-2015 роках. Не менш раптово відреагував економічний дискурс у спробі пояснити дивний новий світ, у якому багаті країни обирають лідерів, що підмінили риторику свободи на пропаганду перерозподілу, ультиматумів та заборон.
Поняття популізму досить молоде. Воно не має точного визначення. Популістів не можна визначити ідеологічно. Вони можуть діяти в широкому спектрі — від ультралівого до ультраправого. Вони можуть виникати як в бідних так і в багатих країнах; як в постсоціалістичних, так і в зразково ринкових; як в стихії неолібералізму, так і в спокійних гаванях держав загального добробуту.
Популісти стають популярними, фокусуючись на питаннях, які важливі для великих частин населення та яких уникає політична еліта. В Європі — це імміграція, в США — втрата промислових робочих місць, в Україні — низькі доходи, нерівні можливості, несправедливий розподіл багатства чи корупція. Фокусуючись на реальних проблемах популісти використовують частіше емоційні, ніж раціональні аргументи, застосовуючи риторику звинувачень та розпалювання протиріч.
Те, що їх об’єднує — насамперед не харизматична радикальна риторика і прості рішення, а їхня схильність виступати на захист «народу» проти «істеблішменту»; протиставлення інтересів «простих людей» інтересам еліти.
Збільшення масштабів розчарування виборців діючою владою створює політичний запит на несистемних політиків, відкриваючи дорогу популізму. Серед основних досліджених причин підвищення запиту на популізм на Заході — зростання економічної незахищеності. Коли економічні умови погіршуються, збільшується простір для популістських платформ, що ведуть антиелітарну риторику та пропонують захистити незахищених.
Економічна незахищеність, підсилена внаслідок Великої рецесії зміцнює позиції політичних партій, що виступають проти істеблішменту по всій Європі. В регіонах, що важче оговтуються від кризи і зазнали більшого зростання безробіття, популістські політики отримують найбільше голосів.
Серед інших причин зростання економічної незахищеності виділяють негативні ефекти, що супроводжують глобалізацію, швидку автоматизацію робочих місць та розширення вільної торгівлі в розвинених країнах. Ці та інші фактори сприяли значному зростанню нерівності доходів у розвинених країнах.
Хоча Сполучені Штати Америки прийнято вважати еталоном економічної могутності та осередком меритократії, все більше американців вважають, що важка праця - недостатня умова для покращення рівня життя та виражають гнів з приводу «несправедливо» розподіленого багатства. Схожі турботи у жителів Великобританії, де за останні півстоліття значно зросли показники нерівності доходів та знизилася соціальна мобільність. Результати останнього звіту про світову нерівність свідчать, що за останні чотири десятиліття світовий середній клас практично не спостерігав зростання доходів. З іншого боку, Канада, поєднуючи свою здатність інтегрувати мігрантів, ефективну систему соціального захисту та здоровий економічний лібералізм, залишилася серед країн Заходу практично не вражених проблемою популізму.
Хоча багаті країни продовжують збільшувати обсяги ВВП, зростання електорату популістів натякає, що лише економічного зростання недостатньо для забезпечення політичної стабільності. Висока нерівність доходів та переконання про її несправедливість можуть сприяти прихильності населення до (win-lose) політики перерозподілу замість вигідної для всіх політики зростання.
Окремі групи навіть в середньому дуже багатих країн можуть зіштовхуватия з обмеженнями в можливості збільшення доходів протягом життя та недоотримувати базові соціальні послуги. Тому на порядок денний виходить питання, як забезпечити інклюзивне зростання, плоди якого розподіляються рівномірніше, не залишаючи значні групи населення за бортом в середньому багатих суспільств.
Представлені в сучасній дискусії причини, що провокують грізне зростання популізму у світі можна поділити наступним чином:
Популізм існує в різних версіях. Для країн, що постають перед труднощами економічного характеру та високою нерівністю властиві прояви лівого популізму. Виражені проблеми неконтрольованої міграції чи національної безпеки виховують популістів правого типу. Популістським політикам легше мобілізувати населення орієнтуючись на конкретні проблеми, які його хвилюють.
Для країн північної Європи з широкими державами загального добробуту, характерні праві форми популізму як реакція на міграцію, що може створювати додатковий тиск на фіскальну систему, піднімаючи питання про підвищення податків або зниження соціальних витрат. Історично відомий «Прогресивний рух» США та більша частина латиноамериканського популізму приймають ліву форму. Більша частина європейських країн, що зіштовхнулися з популізмом на фоні проблем міграції та Дональд Трамп представляють його правий варіант.
В Україні популістські партії особливо поширені та впливові. Для них часто властива ідеологічна невизначеність — вони можуть одночасно схилятися до лівого та правого спектру, граючи на темах економічних проблем чи просуваючи ультраправі аргументи для вирішення проблем національної безпеки.
Український популізм спекулює на таких темах, як низькі доходи та бідність, повсюдна корупція, суб'єктивна несправедливість, пов'язана з нерівними можливостями та пануванням кумівства і олігархії. Хоча окремі виборці можуть усвідомлювати, наскільки обмежена ефективність вітчизняного державного управління, вони часто симпатизують радикальним мірам перерозподілу багатства чи націоналізації активів, що на їх думку дісталися їх власникам несправедливо; вважають, що доступ до багатства гарантується не важкою працею та достоїнствами, а політичними зв'язками та хабарництвом. Значні частки населення виражають відверті симпатії до комуністичного минулого та авторитарного підходу до вирішення проблем.
Пам’ятаючи про розчарування через економічну незахищеність як основний драйвер популізму та повертаючи увагу до України, цікаво поглянути, як змінювалися доходи різних груп населення — від найбідніших до найбагатших щоб зрозуміти, чи є в українських громадян неідеологічні та нементальні підстави бути незадоволеними зростанням та розподілом доходів у пострадянський період; і чи є підстави для ностальгії за радянським минулим. Хоча це не проблема впроваджуваної ринкової моделі економіки, а проблема впровадження, для більшості населення, що не надто вникає у причинно-наслідкові механізми в економіці, такі підстави є.
Висота стовпчиків показує середній дохід для різних децилів (десятих частин) населення, від 10% найбідніших (сині стовпчики в передній частині графіку) до 10% найбагатших (коричневі стовпчики в задній частині графіку). Ми також можемо спостерігати, скільки становили та як змінювалися з часом доходи різних децилів населення — від найбідніших до найбагатших з 1980 по 2014рр.
Швидкі висновки візуалізації:
Поглянемо, наскільки саме змінилося співвідношення доходів найбідніших та найбагатших верств українського населення.
Зручний показник для демонстрації нерівності в країні називається коефіцієнтом 90/10, який отримується поділом середніх доходів найбагатших 10% на середні доходи найбідніших 10% - це показує, у скільки разів доходи найбагатших 10% перевищують доходи найбідніших 10%. Навіть у такій відносно рівній країні, як Норвегія, коефіцієнт 90/10 становить 5,4; в США - 16, в Індії — 20, а в Ботсвані — 145.
Динаміку індексу для України можна побачити на наступному графіку:
Варто зазначити — те, що викликає народне обурення — це не нерівність як така, а суб’єктивне відчуття несправедливості. Нерівність доходів формується щонайменше двома чинниками: нерівністю внаслідок різниці зусиль, та, що нас більше цікавить в контексті проблеми популізму, нерівністю можливостей.
На індивідуальному рівні різниця в доходах цілком може визначатися різницею в прикладених зусиллях, схильностях, здібностях. Інша справа, коли вона визначається приналежністю до привілейованої групи, обмеженим доступом до якісних послуг таких як освіта чи справедливе правосуддя, зв’язками з «потрібними» людьми, тощо. За умов надто нерівних можливостей в суспільстві, громадяни втрачають довіру до влади та інституцій, послаблюючи соціальну згуртованість. Нерівність може сприяти популярності політики, що завдає шкоди зростанню.
Різниця можливостей — питання архітектури інституцій. Це цілком відображається у рівні довіри українців до державних інституцій, багато з яких ледве виконують свої функції.
Якість роботи інституцій та державних послуг — показник якості роботи уряду, що не в останню чергу впливає на легітимність влади в очах громадян. Незадовільна інституційна спроможність, низька здатність інституцій вирішувати актуальні проблеми суспільства разом з відсутністю зростання рівня життя знижує довіру громадян та може підвищувати їх запит на несистемних політиків та партії з антиелітарною риторикою.
За підсумками 2017 року, лише 14% населення вважають, що події в Україні рухаються у правильному напрямку. 74% думають навпаки.
Основні аргументи тих, хто вважає, що країна рухається у неправильному напрямку:
Суспільство охоплене розчаруванням та апатією. Рейтинги політичних сил, що знаходяться при владі коливаються навколо 10%. Лідери громадської недовіри — Верховна Рада, за нею — уряд та президент. Серед державних інституцій довірою (що переважає над відсотком недовіри) користується лише армія. Це створює ризики, що наступні вибори стануть стихією популістів. Все ускладнюється тим, що подібні настрої — проблема не останнього періоду, а більшості років незалежності України.
В якості нарікання на незахищеність, громадяни України виражають критичну недовіру до вітчизняної судової системи порівняно з іншими розвинутими країнами та країнами, що розвиваються.
Не краща ситуація зі здатністю держави забезпечити незалежність правосуддя від державного втручання. Україна отримує один з найгірших показників порівняно з розвинутими країнами ОЕСР та деякими країнами, що розвиваються.
Зіштовхуючись з проблемою популізму, популісти — не ті, з ким варто боротися. Для його тріумфу потрібен неспокій багатьох. Популісти — індикатори розмірів та настроїв непочутої частини суспільства. Вони — не лише безвідповідальні збурювачі усталеного порядку, а нагадування, що з порядком щось не так і він не всім подобається.
Популізм — не хвороба, а спосіб обуреної частини суспільства говорити з елітою, що не здатна адекватно реагувати на проблеми та ефективно вирішувати їх. Політичний прихисток розчарованих. Сумнівна та потенційно деструктивна, водночас більш, ніж переконлива спроба незадоволених впливати на ситуацію.
Всеохопність українського популізму пропорційна масштабам проблем, що не були вчасно вирішені та продовжують діяти на нерви населенню. Симптоми — це неприємно. Не завжди хочеться дізнаватися їх першопричини. Але симптоми мають безсумнівну цінність: якщо вчасно зрозуміти, що за ними стоїть, вони рятують життя.
Дослідження, результати якого раніше публікувалися VoxUkraine показує, що одних лише фактів не достатньо для боротьби з популізмом. Виборці продовжують підтримувати популістів, навіть якщо знають, що ті говорять неправду та навіть коли виявляють більше довіри офіційним джерелам інформації. Поміж іншим, це може свідчити про те, що в політиках людей цікавить не правда, а чи їх проблеми стоять у політиків на порядку денному. Люди голосують за популістів не тому, що вважають їх кращими з точки зору управлінської ефективності, і навіть не тому, що довіряють їм, а коли офіційна лінія не приділяє достатньо уваги проблемам, які найбільше хвилюють виборців.
Те, що об'єднує електорат популістів - це не обов'язково низька освіченість чи погане розуміння реформаторських дій влади, але це завжди — обурення політикою тих, хто за кермом та власним незадовільним становищем відносно цієї політики. Сумують за радянським минулим не ті, хто знайшов себе в сучасності; захищені статусом кво не голосують за його руйнування.
Ймовірно, ключова проблема непідтримки реформ і популярності їх критиків не в тому, що люди не розуміють суті реформ, а в тому, що не довіряють діючим політикам, які в свою чергу не квапляться з проведенням найважливіших на думку населення реформ, що вирівнюють можливості в суспільстві. Для стійкості реформ перед популізмом, важлива не лише їх правильна розробка, а й широка підтримка населення та паралельне формування нового класу харизматичних непопулістських політиків, які не втратили довіру виборців. Уряди потребують довіри своїх громадян для успішного вирішення політичних завдань та переконання громадськості в необхідності вибору певного складного і непопулярного, проте бажаного політичного курсу.
В умовах демократії політикам варто приймати турботи населення всерйоз в силу одного лише факту, що ті, хто на хвилі незадоволення обіцяють вирішити проблему і поліпшити ситуацію, отримують значну підтримку. Те, що думають і відчувають люди виражається в тому, як вони голосують на виборах. Саме тому економічна наука звертає все більше уваги на суб’єктивні показники щастя та задоволеності людей життям.
За популярністю популістів часто стоїть їх влучність у розумінні населення та вдала комунікація турбот рядового виборця. Замість оголошення війни популізму і звинувачення популістів у загрозі реформам, варто краще прислухатися, про що говорять популісти з високими рейтингами.
Джон Джудіс — автор книги Великий вибух популізму показує: коли діюча влада включає підняті популістами теми у власний порядок денний, популістські рухи втрачають сенс і зникають або розчиняються у діючій системі. За вчасної реакції, сплески популізму завершуються не великими електоральними перемогами популістів, а масштабними трансформаціями порядку денного діючих еліт.
Українське суспільство страждає від безлічі проблем, але небагато з них можуть змагатися з корупцією та проблемами верховенства закону по ступеню дратівливого впливу на населення. Для прикладу, майже три чверті жителів Індії кажуть, що довіряють своєму національному уряду. Аналіз ОЕСР стверджує: причина – недавній прогрес в антикорупційній та податковій реформах. Поряд з реформами, які боляче б’ють по населенню і знижують підтримку влади, варто проводити популярні, такі як антикорупційна, яка показує, що влада здатна обмежувати зловживання еліти і готова змінюватись сама — діяти в більш інклюзивній і вигідній для більшості манері.
За взяттям на озброєння порядку денного популістів повинне слідувати ефективне вирішення проблем, на яких вони спекулюють. В хороших руках, очищена від отруйних елементів риторика популістів може бути корисною для тих, хто шукає способи вилікувати хворе суспільство.
Турботи, що об’єднують великі маси населення – не найгірший гід по нагальних реформах. Їх ігнорування не обіцяє нічого хорошого ні для обурених, ні для діючої влади, ні для успіху реформ. Якщо реформи та політики, які їх очолюють не популярні, вони з високою ймовірністю не будуть завершені, або ж будуть повернуті назад, як тільки народне обурення втілиться у результатах найближчих виборів.
Популісти можуть нести загрозу, але сама їх поява – заклик суспільства до змін. Оскільки вирішення найболючіших проблем рядових громадян приносить свої плоди, популізм – це настільки ж можливість, як і загроза.
Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!
