Вільні вибори, що лежать в основі демократії, забезпечують її динамічність та іноді призводять до непередбачуваних результатів. Демократія може підносити на вершину як “добрих”, так і “поганих” політиків. Відомо лише те, що той хто спочиває на лаврах, забуває про обіцянки чи втрачає зв’язок із виборцями – втрачає владу. Раніше в цьому переконались послідовники Туска в Польщі та Камерона у Великобританії, а тепер, значною мірою, і демократи у США.
Можна знайти багато причин перемоги Дональда Трампа на виборах у США. Для прихильників Трампа вирішальними стали його розрекламований підприємницький хист, обіцянки боротись із нелегальною імміграцією та намір скасувати медичну реформи Обами. Супротивники вказують на його вмілий популізм, а також на неосвіченість та консервативність переважно «білих» виборців Трампа. Але чітко можна побачити одну особливість. Ті, хто голосували за Трампа, головною його рисою вважають здатність змінити країну – «знову зробити Америку великою». Саме здатність політиків змінити status quo, уявна чи реальна, часто має вирішальний вплив на їхнє обрання та утримання при владі.
Теперішні лідери прийшли до влади в Україні на хвилі Майдану, який вимагав докорінних змін у державі. Рушійною силою Революції Гідності стало прагнення змін майже у всіх сферах суспільства, які би дозволили українцям жити достойно у справедливій та заможній країні. Чільні політичні сили, здавалось, прийняли ці заклики і пообіцяли виконувати їх.
Невдовзі мине три роки з початку революційних подій. Але обіцянки переважно так і залишаються обіцянками. Замість глибоких та координованих змін тривають поодинокі та розрізнені дії окремих команд реформаторів, які досягають успіху без участі політичного класу, а часто і всупереч йому. Іноді рішення приймаються під тиском західних партнерів. Через це складається стійке враження, що замість того, щоб змінювати правила гри, влада намагається штучно подовжити життя старій неефективній системі.
Необхідність реформ надалі залишається нагальною, тоді як влада здається все менш здатною на значні перетворення. Про це свідчить Індекс реформ, який стабільно фіксує низький рівень впровадження реформ. Влада уникає складних рішень, продовжуючи мораторій на продаж землі, не здійснюючи приватизації державних підприємств тощо.
Можна перераховувати численні об’єктивні чинники, які заважають прогресу реформ. Від змін може стримувати і острах різкої реакції тих, для кого стара система є вигідною. Але лідери повинні зрозуміти, що розуміння і терплячість українців не є нескінченними – і пасивність призведе до втрати влади.
Якщо зміни не відбудуться, ініціатива може перейти до відверто популістичних сил, більш радикальних рухів або ж навіть реакційно-консервативних залишків режиму Януковича. В політичній боротьбі можуть згаснути спроби навіть часткових реформ, що ослабить Україну в її протистоянні з Росією.
Нинішній владі слід негайно повернутись до здійснення глибоких перетворень економіки та держави, які змогли би реально покращити життя людей, а не займатись косметичним ремонтом неефективної системи. Задля цього слід облишити внутрішні чвари і зосередитись на пошуку союзників. Варто боятись не можливої різкої реакції на зміни, а гарантованої реакції на їхню відсутність.
Заохотити владу до активних дій повинне громадянське суспільство, якому слід наполягати на необхідності глибоких реформ та реальних кроків із подолання корупції.
Україна не має права знову втратити шанс на якісний крок уперед.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
