100 років Революції. Радянська економіка 1917-1991: за життя та після

Характерною рисою радянської епохи було не економічне зростання чи розвиток людського потенціалу, а використання економіки для нарощування національної могутності. На сторіччя більшовицької революції 1917 р., ця колонка показує, що, хоча освіта жінок та вищі показники виживання дітей створювали кращі можливості для багатьох громадян, Радянський Союз був жорстким та нерівним середовищем для народження, життя та старості. Радянська економіка була створена в епоху масового виробництва та масових армій. Ця епоха минула, але ідея радянської економіки живе і продовжує харчуватися ностальгією та націоналізмом.

У 1980-х Радянський Союз був іронічно названий як «Верхня Вольта з ракетами»[1]. Це звучало несправедливо та зневажливо по відношенню до історії та культури країни, яка тепер називається Буркіна-Фасо. Це також було недоброзичливо щодо Радянського Союзу – на порядок більшої та багатшої країни. Проте, в цьому було зерно правди: військова могутність Радянського Союзу була неспівставною з розмірами економіки.

На Графіку 1 порівнюються впливові держави по «здатності здійснювати і протистояти впливу» в світі – показнику, розробленому політологами. До 1970-х рр. Радянський Союз став провідною в світі державою за цим показником. Однак його економіка становила менше половини реального ВВП Сполучених Штатів, не зважаючи на співставне по розмірах населення, яке мешкало на значно більшій території.

На Графіку 2 порівнюються економічні результати Радянського Союзу за реальними обсягами виробництва на душу населення. У 1913 році за глобальними стандартами Росія була середньою економікою – далеко позаду США, хоча і далеко попереду Верхньої Вольти. Століття по тому, на початку глобальної фінансової кризи 2008 року, Росія знову стала середньою економікою.

Багато сталося між цими датами. Більшовицька революція, століття якої виповнилося 7 листопада 2017 року, поклала початок кризі в стилі Венесуели. Після цього економіка відновилася, повернулася до середніх світових темпів зростання, і навіть перевищувала їх протягом кількох десятиліть. Але в ретроспективі ми бачимо, що зростання радянської системи забезпечувалося, перш за все, підвищенням рівня виробництва шляхом постійної мобілізації. Покладене в основу економічного росту зростання продуктивності не було забезпечене, а радянська економіка ніколи не зближувалася з американськими стандартами.

Ключовою була радянська диспропорція між владою та продуктивністю. Ми навчаємо наших студентів, що кожна країна має свої порівняльні переваги. Порівняльна перевага радянської економіки полягала у створенні засобів впливу на світовій арені. Це відображало ідеї лідерів, що отримали владу в більшовицькій революції: в політиці, яку вони проводили, та в інституціях, які будували (Харрісон, 2017а).

З самого початку більшовики дотримувалися двох моделей економічної організації, німецької та американської:

• Німецька модель була сучасною військовою економікою, що була впроваджена в 1915 і 1916 рр. Вальтером Ратенау та Еріхом Людендорфом. Військова економіка включала мобілізацію для масових військових дій, масову пожертву населення та товари за фіксованими цінами.
• Американська модель, яку реалізував Генрі Форд та популяризував Фредерік Тейлор, мала стандартизовані товари та масове виробництво з централізованим, ієрархічним управлінням.

Разом ці дві моделі забезпечили основні принципи «радянської економіки», що були описані в західних підручниках.

Радянські економічні інституції формувалися в період з 1917 до близько 1934 рр. (Девіс 1994 р.). Ці роки супроводжувалися інтенсивними політичними та соціальними конфліктами та кількома розворотами, які переглядали обсяги ринкової організації та споживчого вибору. Ці зміни показували, що радянська економіка могла розвиватися за різними альтернативними шляхами. Зрештою, навіть сьогодні, «різновиди комунізму» зберігаються від Китаю та Куби до Північної Кореї.

Незважаючи на невизначеність, після 1917 р. в радянській політиці існувала послідовність. Найбільш явною була ідея централізованої однопартійної диктатури. Диктатори поділяли переконання, що формували їх особистий інтерес та розуміння, як найкраще його просувати. Вони бачили світ притаманно ворожим, а свою країну в якості фортеці, що оточена ворогами та наповнена шпигунами. Коли вони не на війні, вони готуються до війни.

В економіці вони розбудували здатність авторитарної держави відбирати і скеровувати  персонал, захищати ланцюги постачання, а також передавати та фільтрувати інформацію. Це був нелінійний процес, який почався в 1917 році і продовжувався постійно, незалежно від політичних коливань (Харрісон 2017 р.).

За кордоном, радянські правителі вели підривну діяльність в сусідніх державах, зрештою нав’язуючи комуністичні режими більшості з них. Підтримуючи своїх сусідів, як союзників, вони неодноразово вторгалися до них під приводом «захисту досягнень революції». Їх конфронтаційні дії постійно генерували докази, що служили підтвердженням власних переконань.

У вітчизняній економіці радянська політика глибоко змінила розподіл ресурсів, пригнічуючи споживання для фінансування промислових і військових проектів. Одним з результатів стала масштабна військова промисловість, організована для масового виробництва зброї. В традиційних галузях, як показує Графік 3, цей комплекс був значною мірою закладений у 1930-х роках. На початок Другої світової війни, Радянський Союз вже конкурував з Німеччиною, яка була одним з двох провідних постачальників зброї у світі (Девіс та ін.). Нові промислові вітки для ядерної зброї, космічних ракет та радіоелектроніки були додані під час і після закінчення війни.

Радянська держава конфіскувала більшість особистих багатств і, ймовірно, розподіляла заробітну плату більш рівномірно, ніж в Росії до та після. Це демонструється на Графіку 4, де показані нові дані від Новокмета та ін. (2017 р.).

Проте, дані про доходи можуть не бути гарним показником нерівності споживання під час комунізму. Розподіл споживчих товарів та послуг характеризувався дефіцитом та пільгами. Кожен радянський дорослий громадянин міг розраховувати на доходи, але дохід не визначав його доступу до товарів та послуг. залежав від політичного та соціального статусу.

Знамениті зображення натовпів біля радянських магазинів показують людей, які мали гроші, але не могли витратити їх без простоювання в чергах, не маючи необхідних привілеїв або зв’язків.

За час радянської системи мільйони людських життів було травмовано чи зруйновано періодичними голодоморами, епізодами масових вбивств та постійними репресіями. В той же час, мільйони інших життів було відносно покращено. Бенефіціарів найлегше визначити за демографічними показниками.

Одна група, яка отримала покращення умов – молоді жінки. Більшовики, які мали на меті збільшення національних потужностей, бачили в жінках потенційний ресурс, що стримувався неграмотністю та низькою освіченістю. Масова освіта відкрила жінкам світ офісної роботи, звільнила їх від важкої праці на полях та заводах і дозволила жити більш респектабельним життям.

Наприклад, до 1970 року жінки складали понад 60% від усіх працівників урядування та адміністрування (ЦСУ 1973: 348, 445). У своїй кар’єрі жінки продовжували стикатися з сегрегацією праці, «скляною стелею» та «подвійною зміною» – співставленням платних робіт та роботи по дому. Тим не менше, зміна їхнього життя була значною.

Другою групою бенефіціарів були діти. До революції одна дитина з шести помирала до п’яти років. Після погіршення в ранні роки радянського устрою, становище значно покращилось. Основними факторами стали прості, але примусові заходи громадської санітарії, інфекційного контролю та антисептика при пологах та операціях.

Як показує Графік 5, до 1950-х років очікувана тривалість життя при народженні зросла з менш, ніж 30 до більш ніж 60 років. Після цього поліпшення зупинилося, і на деякий час навіть відкотилося назад.

Графік 5 також показує третю групу, яка не отримала поліпшення. Це були чоловіки та жінки середнього віку. Радянський Союз практично не використовував нову науку про неінфекційнї та дегенеративні захворювання. Зрілі радянські громадяни надмірно курили та вживали алкоголь, дихали брудним повітрям і передчасно помирали від відмови органів та ракових захворювань. З 1890-х до 1980-х років тривалість життя чоловіків та жінок віком від 40 років майже не змінилася.

Радянська економіка стала продуктом світових війн, ідеологій та технологій початку ХХ століття. Протягом свого існування багато інших країн отримали подібні чи більші соціальні та економічні вигоди за ширших свобод та меншого насильства. На її сторіччя, радянську економіку варто пам’ятати, але не оплакувати.

Примітки

Головне фото: depositphotos.com / meatbull