Чому Києву Необхідно «Піднатиснути» для Створення Стабільного «Замороженого» Конфлікту на Донбасі | VoxUkraine

Чому Києву Необхідно «Піднатиснути» для Створення Стабільного «Замороженого» Конфлікту на Донбасі

Photo: Меморіал ветеранів Корейської війни. Фотограф: Андрес Алонсо
7 Лютого 2015
FacebookTwitterTelegram
1183

Коли у вересні минулого року були підписані Мінський протокол і Меморандум до нього, я не вірив, що вони будуть виконані у повному обсязі, – пише Едвард Уокер у блозі. На даний момент повна реалізація цих домовленостей ще менш ймовірна. Тим не менш, зараз є певні шанси, що угода про припинення вогню все-таки буде реалізована, що дозволить справді «заморозити» існуючий конфлікт.

Реальний вибір для Києва – це або наполягати на стабільному «замороженому» конфлікті відповідно до нової лінії демаркації, або докладати неабияких зусиль у боротьбі за кожний шматок землі, що збільшує ризик тривалої нестабільної війни на виснаження, яка призведе до ще більшої кількості людських, матеріальних і територіальних втрат України в найближчі місяці.

Коли у вересні минулого року були підписані Мінський протокол і Меморандум до нього, я не вірив, що вони будуть виконані у повному обсязі, – пише Едвард Уокер у блозі. На даний момент повна реалізація цих домовленостей ще менш ймовірна. Тим не менш, зараз є певні шанси, що угода про припинення вогню все-таки буде реалізована, що дозволить справді «заморозити» існуючий конфлікт.

Однак з причин, які я перераховував у попередніх статтях (див., наприклад, «Чому «заморожений» конфлікт на Донбасі малоймовірний»), я вважаю, що довготривале припинення вогню вимагатиме, щонайменше, наступних дій:

(1) виведення українських сил за межі артилерійського полігону Донецька та Горлівки і в північному напрямку від Дебальцевого виступу;

(2) угода про нову лінію демаркації;

(3) угода про виведення усіх військових сил, включаючи важку артилерію і не тільки, з буферної зони (ймовірно 30 км в ширину, відповідно до угоди від 19 вересня);

(4) створення сил для підтримки миру – наприклад, спільні українські/російські/ОБСЄ сили – для патрулювання та контролю буферної зони.

Інші положення Мінських домовленостей повинні бути припинені. Немає жодних шансів, що усі іноземні бойовики залишать територію, яка знаходиться під контролем сепаратистів; також малоймовірно, що ОБСЄ, залишивши Україну одну, здійснюватиме якийсь контроль на кордоні між ДНР/ЛНР і Росією; більше того, дуже сумнівно, що прийняті закони в Києві, що стосуються децентралізації, виборів, або будь-які інші закони, матимуть будь-яку силу в ДНР/ЛНР. Де-факто, угода про припинення вогню перетворить ДНР/ЛНР на невизнану самопроголошену державу (або, можливо, на дві невизнані самопроголошені держави).

Повториться та ж сама ситуація як в Нагірному Карабаху, Абхазії і Південній Осетії. Я вважаю, що наразі це не найгірший варіант для Києва, який буде не в змозі своїми військовими силами «перевершити» Росію та її підконтрольних осіб на Донбасі ще протягом багатьох років, якщо взагалі хоч колись це буде можливо.

Швидше за все, військова ситуація для Києва значно погіршиться протягом наступних кількох днів або, можливо, тижнів. Російські/сепаратистські сили, як повідомляється, взяли під свій контроль ключове місто (Вуглегірськ) на східній стороні Дебальцевського виступу. У такому випадку, це призведе до того, що головний маршрут евакуації українських сил з міста Дебальцеве і навколишньої території – а там, можливо, перебувають кілька тисяч військовослужбовців – проходитиме через артилерійській полігон сепаратистів, що перешкоджатиме організованому відступу українських сил з цієї території.

Стабільний режим припинення вогню, практична демаркаційна лінія, розподіл сил та буферна зона під контролем спостерігачів і (бажано) збройних миротворчих сил (модель Придністров’я) вимагатиме від Києва відмови від відновлення суверенітету (не де-юре, а де-факто) на територіях, підконтрольних сепаратистам. Це також означатиме створення нової системи оборони на захід від Донецька і Горлівки і на північ від Дебальцевського виступу, в тому числі, можливо, на північ від Артемівська. Але всі альтернативи набагато гірші. Москва може продовжувати підтримувати сепаратистів у їхніх намірах атакувати українські сили вздовж лінії контролю протягом декількох місяців або навіть років. Більше того, вона в якийсь момент може прийняти рішення про відкрите вторгнення авіації або введення сухопутних військ в зону конфлікту, а, можливо, і про початок повномасштабного нападу на українські війська і економічну інфраструктуру далеко за межами сьогоднішньої зони конфлікту.

Києву буде важко прийняти можливість стабільного «замороженого» конфлікту на Донбасі, але така ситуація також не на руку і Москві. У кращому випадку такий розвиток подій стане «рятівним» варіантом для репутації Путіна, залишивши йому можливість стверджувати, що він відновив суверенітет Росії в Криму і допоміг захистити «співвітчизників» у східній Україні.

Але це дозволило б Києву вільно і швидко, наскільки це можливо, «рухатися» в бік Заходу, західні країни в свою чергу отримали б можливість надавати Києву економічну і військову допомогу, а НАТО зміг би нарощувати свою оборону з боку східного флангу. Така ситуація не поліпшить перспективи “Євразійського союзу” Путіна і не допоможе Москві подолати напруженість у відносинах з Казахстаном та Білорусією. В результаті Росія повинна буде нести відповідальність за відновлення зруйнованих економік ДНР і ЛНР, але це не гарантуватиме їй зняття економічних санкцій Заходу.

Те, що «заморожений» конфлікт на Донбасі є небажаним результатом для Москви, є однією з причин, чому я був скептично налаштований на прийняття Москвою такого варіанту. Але все ж він можливий, особливо враховуючи економічні перспективи Росії, зростаючий тиск щодо військових витрат і погіршення ситуації з питань безпеки Москви (наприклад, нарощування сил НАТО в країнах Балтії та інших країнах на її східному фланзі, перспективи розширення військової допомоги з боку США і Заходу для України і Грузії, напруженість у відносинах між Москвою та двома її важливими військовими союзниками – Білорусією і Вірменією). З цього випливає, що Москва, як на мене, стане більш схильна до прийняття ситуації «замороженого» конфлікту в східній Україні за умови, якщо Вашингтон і Бонн дадуть їй зрозуміти, що західні країни будуть готові вступити в серйозні переговори з Кремлем щодо розширення НАТО та розміщення його сил.

У всякому випадку, на мій погляд, українське керівництво має чітко зосередитися на тому, щоб домогтися стабільного «замороженого» конфлікту на Донбасі. Якби я був громадянином України, я не хотів би вступати в повномасштабну війну з Росією. Я також не хотів би відчувати економічні та політичні наслідки через повернення «конфліктних» регіонів до складу України (що в будь-якому випадку неможливо). Я хотів би, щоб Київ вивів свої війська з Донецька і Дебальцевського виступу, встановив всі можливі захисні фронти на півночі і на сході, використовуючи будь-які водойми: річки, озера і водосховища, де це можливо, а потім зробив все можливе, щоб організувати припинення вогню, демобілізацію, міжнародний моніторинг з миротворчими силами, щоб заморозити конфлікт у найближчому майбутньому.

Існує, звісно, можливість, що Москва не погодиться на такі умови, однак в цьому випадку Україна буде в більш вигідному положенні, щоб переконати уряди Заходу і насамперед Адміністрацію Президента США Барака Обами значно збільшити військову допомогу Києву.

У той же час, я вважаю, що країни Заходу мусять припинити вимагати впровадження Мінських домовленостей і тиснути в бік «замороженного» конфлікту в зоні, обмеженої демаркаційними лініями. Продовжувати вимагати виконання Мінських домовленостей – це беззмістовне очікування того, чого не станеться. В цьому сенсі, Захід має натякнути Києву, що воювати за кожен шматок землі, ймовірно, є поганою ідеєю з військових і, особливо, політичних міркувань, а також, що стратегічний відступ до ліній, які обмежать конфліктну зону, – це вірне та прийнятне рішення. Захід також міг би сказати, що якщо Кремль зайде надто далеко – обстрілюватиме Маріуполь чи намагатиметься прокласти наземний коридор до Криму – вони почнуть забезпечувати Україну військовою допомогою, включаючи поставки смертоносної зброї, щоб істотно збільшити витрати російської інтервенції. Я не думаю, що Кремль хоче повномасштабну війну з Україною, а тим паче з Україною, яка отримає військову допомогу від Заходу.

Зрештою, я вважаю, що Адміністрація Президента США Барака Обами спільно зі своїми союзниками по НАТО, мають подати сигнал Москві про свої наміри відновлення переговорів щодо контролю над озброєнням і про готовність обговорення нової структури безпеки Європи, яка буде враховувати деякі потреби Москви.

Звичайно, це все несе певні ризики, особливо для Києва. Цілком можливо, що відмова від теперішніх позицій поставить українські війська під загрозу, і що Москва та сепаратисти будуть попри все продовжувати просуватися вперед. Хоча, на мою думку, це малоймовірно. Я не вірю, що сепаратисти зможуть захопити ще більшу територію, якщо тільки Москва різко не збільшить свою участь – наприклад, за допомогою авіації. У будь-якому випадку Москві та підлеглим буде дуже важко захопити такі міста, як Краматорськ, Слов’янськ або Маріуполь. Я підозрюю, що Москва чудово усвідомлює це, навіть якщо деякі лідери сепаратистів – ні.

На даному етапі, реальний вибір для Києва – це або наполягати на стабільному «замороженому» конфлікті відповідно до нової лінії демаркації, або докладати неабияких зусиль у боротьбі за кожний метр території, що збільшує ризик того, що ми станемо свідками нестабільної війни на виснаження, яка призведе до ще більшої кількості людських, матеріальних і територіальних втрат України в найближчі місяці. Гірше того, стрімка захисна політика Києва означатиме те, що Москва та її підлеглі зможуть вирішувати долю багатьох українських солдат під Дебальцево, що насправді може стати вагомим козирем для Кремля.

Спочатку стаття була опублікована на eurasiangeopolitics.com

Автори
  • Едвард В. Уокер, виконавчий директор Програми Берклі з радянських і пострадянських досліджень

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний