Реформування газового сектора України під загрозою. Хоча закон «Про ринок природного газу» був прийнятий ще у квітні, українські політики так і не змогли домовитися щодо моделі поділу «Нафтогазу» за напрямами діяльності та щодо напрямів, які мають бути підготовлені до приватизації. Якщо не вдасться швидко та всеосяжно реформувати «Нафтогаз», є ризик, що старі звички політичної корупції можуть повернутися. Саме тому в процес має втрутитися Європейський банк реконструкції та розвитку.
«Нафтогаз», найбільша державна нафтогазова компанія України з 80 000 співробітників, раніше була синонімом збитків, корупції та непрозорості. Утім, схоже, ситуація змінилася на краще. За даними Міжнародного валютного фонду, завдяки новій команді управлінців, чотирикратному підвищенню цін на газ та початку законодавчих реформ у 2015 році збитки компанії знизяться до 3,1 відсотка ВВП України порівняно з 5,5 відсотка у 2014-му. За оцінками МВФ, вплив на дефіцит має знизитися до 0,2 відсотка в 2016 році, при цьому значно зменшується залежність України від російського газу.
Але щойно почало розвиднюватися, на горизонті згустилися нові хмари. Реформування «Нафтогазу» буксує. Хоча закон «Про ринок природного газу» був прийнятий ще у квітні, українські політики так і не змогли домовитися щодо моделі поділу «Нафтогазу» за напрямами діяльності й того, які напрями мають бути підготовлені до приватизації. Є ризик, що як не вдасться досягти швидкого та всеосяжного реформування «Нафтогазу», старі погані звички переділу й політичної корупції можуть повернутися. Враховуючи важливість «Нафтогазу» для України, це може підірвати процес асоціації країни з Європейським Союзом. Крім того, дохід від транзиту газу, з якого «Нафтогаз» нині має близько $2 млрд на рік, може впасти до нуля, якщо російському «Газпромові» вдасться обійти газотранспортну систему України за допомогою газопроводу «Північний потік-2», який він планує збудувати до 2019 року.
Єдине розумне рішення обох проблем полягає в завершенні реформування нормативно-правової бази та повного поділу «Нафтогазу» відповідно до Третього енергетичного пакета ЕС. Щоб переконати європейських постачальників у тому, що будь-яка нова альтернатива українському газовому транзиту виявиться марною тратою грошей, газотранспортна галузь має стати повністю незалежним бізнесом, захищеним від політичного контролю і регульованим за прикладом підприємств-аналогів у ЄС. Це термінова справа, оскільки невизначеність у питанні транзиту газу через Україну є приводом для створення «Північого потоку-2». Це важливо і в довгостроковій перспективі, позаяк такі потрібні інвестиції в український газовидобуток вимагають недискримінаційного доступу до трубопроводів.
Поділ газотранспортного бізнесу та його звільнення від політичного контролю передбачає значні політичні збитки для олігархів і політиків, які втратять вплив на найбільше в Україні джерело ренти. Переваги реформування накопичуватимуться з плином часу, а Україна надає перевагу сьогоднішнім доходам перед майбутніми вигодами. Крім того, очевидне рішення – приватизація газотранспортного бізнесу та його регулювання відповідно до правил ЄС, які підписала Україна (знаменитий «третій пакет»), – є проблематичним. Воно здається неможливим, оскільки безпосередня приватизація виглядатиме як продаж усієї країни. Жоден розумний західний інвестор без політичних важелів в Україні не вкладатиме гроші й час у газотранспортний бізнес «Нафтогазу» лишень для того, щоб його інвестиції були неявно експропрійовані після того, як почнуть з’являтися доходи [1]. До того ж план не викликає довіри транзитних клієнтів, оскільки в майбутніх урядів є потужні стимули для використання інструментів регулювання на свій розсуд задля отримання економічної чи політичної ренти від транзиту газу.
Однак рішення реально знайти. Україна може продати частку [2] в газотранспортному бізнесі доброчесному інвесторові, зацікавленому в процвітанні України та стабільному транзиті газу. Таким кандидатом може бути Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), що за два десятиліття накопичив багатий досвід у газовій галузі України і має досвід укладення попередніх приватизаційних угод. З погляду європейських платників податків, які переважно фінансують ЄБРР, така угода служить власним інтересам. ЄС стабілізує транзит газу через Україну, забезпечить умови для реформування газового сектора, що вкрай важливо для політичної стабільності України, і навіть зможе поширити свій внутрішній газовий ринок на країну зі значним потенціалом зберігання й видобутку газу.
Щоб уможливити цю угоду, український уряд повинен буде дотримуватися нормативно-правової бази, яка дозволить ЄБРР одержувати прибуток у випадку успішного управління газотранспортним бізнесом. На підставі цього зобов’язання ЄБРР зможе надати західних експертів та гроші для реструктуризації бізнесу. Метою операції є повна приватизація часток держави та ЄБРР упродовж декількох років. Очікувані доходи в разі реалізації останнього кроку приватизації стануть основним стимулом для української влади дотримуватися зобов’язань перед ЄБРР.
Ідея щодо продажу газотранспортної системи «іноземному» інвесторові за ціною, яка, ймовірно, здасться низькою порівняно з приватними операціями з аналогічними активами на заході, може бути непопулярною в Україні, особливо за умов зростання витрат домашніх господарств на енергоносії. Для вирішення цієї проблеми фіксована частка прибутку, яку ЄБРР отримає в разі приватизації, буде повернута до бюджету України. Це також збільшить стимули для українського уряду розробити нормативно-правову базу, яка підвищує вартість приватизації газотранспортного бізнесу.
Для ЄС потенційна угода попередньої приватизації буде значно вигіднішим способом зменшити газотранспортний ризик порівняно з побудовою надлишкових газопроводів через Балтійське море. Найголовніше для ЄС те, що метою реструктуризації «Нафтогазу» є не тільки ефективність українського газового сектора або податково-бюджетна стабільність. Ідеться також про позитивний вплив на політичну культуру України та весь процес асоціації.
Примітки
[1] Є проблема непослідовності дій: інвесторові обіцяють можливість інвестувати; але після здійснення незворотних інвестицій він хоче отримати справедливу норму прибутку за високий ризик, а політикам часто важко виправдати високі прибутки, що йдуть до приватних/іноземних інвесторів. І відтак у політиків виникають потужні стимули до зміни правил (оподаткування/регулювання) задля збереження грошей для держави.
[2] Це не обов’язково має бути контрольний пакет акцій. Частки має вистачити для того, щоб залучити кількох членів правління.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
