«Народні республіки»: імітація держави

У статті аналізується використання невизнаними «республіками» на сході України елементів, що мають асоціюватись з діяльністю держав і показує, що схожість часто є виключно зовнішньою.

Нещодавно, німецька газета Bild опублікувала інформацію, згідно з якою реальне управління у Л-ДНР відбувається з Російської Федерації. Це не є новиною для більшості українців, які стежать за подіями на окупованому сході країни, а просто додатковим підтвердженням ефемерності «народних республік». У цій статті я хочу проаналізувати, як на окупованій території використовують певні методи та інститути, які є у державах, проте насправді використовується виключно зовнішня картинка, без внутрішнього змісту.

Початок. Референдум і вибори 2014 року

Задля того, аби забезпечити формальне визнання анексії Криму та Донецької і Луганської областей, на їхній території начебто було проведено референдуми. «Начебто», бо сам факт використання голосів викликає сумнів.

Першим був «референдум» у Криму, який спромоглися провести 16 березня – трішки більше ніж за 2 тижні після його призначення. Опитування громадської думки у попередні роки дійсно показували, що в АР Крим найвища серед адміністративних одиниць України підтримка ідеї об’єднання з РФ – до 41% в лютому 2014 року за даними КМІС – опитування відбувалося під час подій Євромайдану, коли підконтрольні Януковичу українські ЗМІ разом з російськими малювали картини про страшних фашистів у Києві, тобто частина електорату була вже мобілізована.

	2013, %	8–18 лютого 2014, %
АР Крим	35.9	41.0
Донецька	29.8	33.2
Луганська	29.4	24.1
Одеська	22.8	24.0
Днiпропетровська	14.7	13.8
Харкiвська	13.9	15.1
Запорiзька	8.9	16.7
Вiнницька	8.6	2.7
м. Київ	3.7	5.3
Полтавська	3.3	4.3
Київська	3.0	6.4
Львiвська	0.3	0.0

Тож, враховуючи, що у Криму дійсно наявна істотна частка проросійські налаштованих громадян, разом з тим, що референдум проходив поза правовим полем України, що зумовило проукраїнські налаштованих не брати у ньому участь, імовірно, якби результати голосування було підраховано, то вони могли б бути на користь об’єднання з РФ. Проте, оголошений результат – 96,8% разом з явкою у понад 1,274 млн осіб викликає сумнів: для порівняння – у парламентських виборах 2012 року явка була 0,753 млн осіб, президентських виборах 2010 року (коли населення було вищим і високу явку дав протестний електорат) – 1,05 млн осіб. Інше важливе зауваження – по усіх виборах в Україні є детальні дані навіть не на рівні округів, а окремих дільниць, яких у 2012 році було 33646, зокрема в АР Крим – 1251, у м. Севастополі – 192. Так от, детальні дані по дільницях ніколи не були оприлюднені, лише загальні по Криму і Севастополю.

На фоні новин про «возз’єднання» Криму з РФ, на 11 травня 2014 року було заплановано «народні» референдуми у Донецькій і Луганській областях. Для створення картинки масовості участі у виборах було значно скорочено кількість дільниць. В Україні традиційно більшість дільниць знаходяться у приміщеннях шкіл та інших навчальних закладів, і були випадки коли директори просто не допускали до приміщення. Відповідно, наприклад у Слов’янську на референдум відкрили 55 дільниць, у виборах до ВР 2014 року – понад 100 дільниць. Як і у випадку з Кримом, результати референдумів – захмарні – 89,07% за ДНР та 96% за ЛНР. Напередодні голосування СБУ оприлюднила запис телефонної розмови, де особа, яка нібито пов’язана з організацією референдуму каже, що його неможливо провести, а співрозмовник радить «намалювати» 89% підтримки у ДНР – тобто той самий результат, який було пізніше оприлюднено.

Восени 2014 року на окупованих територіях відбулися «вибори» у законодавчі органи та на посади голів «народних республік». Вибори у парламенти проходили виключно за пропорційною системою, де до відома виборців навіть не доносили списку кандидатів від кожного політичного об’єднання, лише їхні назви, які не мали жодного політичного минулого в Україні. Для забезпечення картинки для телебачення, у ЛНР було повідомлено, що на дільницях будуть видавати «соціальну картку», яка має обов’язково бути для отримання соціальних пільг та ін. – значна кількість людей стояла в чергах, просто побоюючись проблем у разі відсутності картки. Картку готували настільки поспіхом, що на кілька речень тексту допустили три помилки, а через кілька місяців виявилось, що нею майже ніхто не користується.

Як і у випадку з референдумом, результати «виборів» було оголошено лише в цілому для окупованих територій, без даних про голосування на окремих дільницях та ін. У ДНР принаймні спроміглися оприлюднити протокол ЦВК (1, 2), де спостерігалась дуже дивна ситуація (див. Таблицю 2): частка голосів з кожного з кандидатів дуже «акуратно» розділена з точністю до 1/100 відсотка. Такий результат можна получити випадково, але коли він спостерігається у кількох кандидатів, то це доволі малоімовірно. Набагато імовірніше його отримати спочатку задавши потрібні відсотки, а потім перемноживши на кількість тих, хто голосував. Плюс аналогічна «точність» є ще в кількох голосуваннях (див. 1, 2, 3)

Усього	969644	100.0000%
Захарченко	765340	78.9300%
Кофман	111024	11.4500%
Сивоконенко	93280	9.6200%

Домострой

Тож, наведені вище дані свідчать про дуже низьку імовірність, що голоси мешканців окупованої території мають хоч якийсь вплив на те, що відбувається у «народних республіках». Проте, може там до влади прийшли «освідченні диктатори», які просто не вірять у дієвість демократії і будуть творити благо і розбудовувати державу аби нащадки оцінили їхні звершення?

Якщо подивитись на офіційні джерела інформації Л-ДНР, які доступні у мереж Інтернеті, то схоже, що розбудова держави так само як і голосування – лише зовнішнє прикриття.

Візьмемо наприклад сайти центральних банків ДНР та ЛНР. Зазвичай центральні банки управляють грошово-кредитною політикою держави та здійснюють нагляд за комерційними банками. В більшості розвинених країн центральні банки інституційно відокремлені аби бути незалежними від політичного втручання. У «народних республіках» ще у 2014 розгромили українські комерційні банки, а інші не бачать сенсу заходити у сіру зону, тому максимум, над чим вони мають нагляд це пункти обміну валют і ломбарди. Відповідно, центробанки взяли на себе функцію управління платіжною системою – обидва рапортують про свою мережу банкоматів і відділень – задля розрахунково-касового обслуговування, відкриття рахунків та ін. На обох сайтах є навіть розділ «для клієнтів», включно з фізичними особами.

Кредитно-грошова політика на початку полягала лише в дивному рішенні зафіксувати обмінний курс гривня-рубль на рівні 1:2 у той час, як напр., навіть у ЦБ РФ курс становив 1:2,7 до 1:3,2 при тому, що інші обмінні курси відповідали російським – тобто було створено арбітраж, коли куплену в окупованій зоні гривню можна з вигодою обміняти на рублі за межами зони. Імовірно це було зроблено для того, аби (1) створити враження що рублеві виплати, виміряні у гривні є більшими та (2) зробити оплату гривнею невигідною і тим самим прибрати її з обігу. Доречи, під час Другої світової війни на окупованих територіях німці також встановлювали завищенний курс рейхсмарки до місцевих валют.

Ще більш показовими є новини на сайтах, які показують важливість цього напрямку для «народних республік». Якщо у ДНР новини ще якось можна прив’язати до роботи банку, хоча навряд чи центрального – якщо відкинути повідомлення про встановлення обмінних курсів, то основні новини – про відкриття відділень банку і зустрічей з бізнесом. У ЛНР це вже навіть не фарс, а театр абсурду: ось заголовки усіх новин з початку 2016 року:

• 15.04.2016 по итогам участии в чемпионате по мини футболу команд города Луганска
• 08.04.2016 общереспубликанский субботник
• 14.03.2016 о поощерении сотрудников госбанка ЛНР министерством внутренних дел ЛНР
• 09.02.2016 товарищеский матч по теннису
• 04.01.2016 награждение по итогам года

Як можна побачити з заголовків (чи прочитавши відповідні тексти новин), центральний банк своїм основним завданням має участь у спортивних змаганнях та прибирання прибудинкових територій.

Ситуація з законодавчою владою, тобто парламентом, кардинально відрізняється від звичної для України – ще з кінця 1980х є постійні прямі ефіри з засідань Верховної Ради. У Л-ДНР таких прямих ефірів немає, є виключно час від часу повідомлення у новинах про успішні обговорення та ухвалення законів. На сайті «Народної ради ДНР» є ухвалені закони і законопроекти, проте немає жодних даних про голосування, не те що на рівні конкретних депутатів, а й ради в цілому. На сайті «Народної ради ЛНР» є принаймні записи засідань (середня тривалість – близько години), але знову ж таки жодних результатів голосування, а у даних про діяльність депутатів основні дані – про відповіді «нардепа» на звернення громадян, іноді такі:

• По обращению гражданина были приобретены продукты питания, а именно картофель 50 кг, лук 5 кг, морковь 5 кг (1)
• Примеры положительно решенных обращений граждан: благоустройство на квартале Левченко и в сквере г. Алчевска (2)

Наприкінці, пропоную ще поглянути на роботу виконавчої влади у Л-ДНР. У окупованих територій різний стиль надання інформації – у т.зв. ДНР майже немає відео чи протоколів засідань Ради міністрів (ситуація схожа з відео з «парламентів»), у той час як т.зв. ЛНР майже щоп’ятниці дає запис півтора-двогодинного засідання «голови ЛНР» Плотницького з міністрами.

Звичайне засідання виглядає таким чином: «міністри» рапортують, а мудрий вождь їх «песочить», розповідаючи, що вони усі нікчемні бюрократи, не думають про народ, і що він їм от-от покаже “кузькіну мать”. Тобто, розігрується класичний для північного сусіда варіант «добрий цар і злі бояри». Проте, більш важливо які проблеми є найголовнішими, яким приділяють увагу на початку засідань. Є питання відбудови житла, контролю за цінами (по команді «стій, раз-два!»), роботі міністерств. Так, у березні було важливе питання (піднімалось на кількох засіданнях), яке потребувало співпраці аж трьох міністерств – освіти, молоді і спорту та економіки. Питання наріжне – хто розробить і скроїть форму для спортивної команди «молодої республіки»! Інші важливі питання, що розглядаються, це, наприклад, аби «качелі-каруселі» і чортове колесо працювали на перше травня. Безумовно, все це є важливим, проте, на засіданні Кабміну на Грушевського такі питання навряд чи на порядку денному.

Замість висновків

Те, що ми можемо спостерігати зі ЗМІ тимчасово окупованих територій – імітація державотворення, де начебто є і голосування, і ієрархія влади, і інші ознаки формально демократичних держав. Проте, в реальності це не більш, аніж ширма, за якою приховуються реальні ляльководи.