100 років Революції. Радянська економіка 1917-1991: за життя та після

Що собою насправді являла радянська економіка протягом свого існування.
Стаття Марка Харрісона.

Автори:

Марк Харрісон (University of Warwick)

Характерною рисою радянської епохи було не економічне зростання чи розвиток людського потенціалу, а використання економіки для нарощування національної могутності. На сторіччя більшовицької революції 1917 р., ця колонка показує, що, хоча освіта жінок та вищі показники виживання дітей створювали кращі можливості для багатьох громадян, Радянський Союз був жорстким та нерівним середовищем для народження, життя та старості. Радянська економіка була створена в епоху масового виробництва та масових армій. Ця епоха минула, але ідея радянської економіки живе і продовжує харчуватися ностальгією та націоналізмом.

Стаття була вперше опублікована на сайті VOX – CEPR’s Policy Portal.

У 1980-х Радянський Союз був іронічно названий як «Верхня Вольта з ракетами»[1]. Це звучало несправедливо та зневажливо по відношенню до історії та культури країни, яка тепер називається Буркіна-Фасо. Це також було недоброзичливо щодо Радянського Союзу – на порядок більшої та багатшої країни. Проте, в цьому було зерно правди: військова могутність Радянського Союзу була неспівставною з розмірами економіки.

На Графіку 1 порівнюються впливові держави по «здатності здійснювати і протистояти впливу» в світі – показнику, розробленому політологами. До 1970-х рр. Радянський Союз став провідною в світі державою за цим показником. Однак його економіка становила менше половини реального ВВП Сполучених Штатів, не зважаючи на співставне по розмірах населення, яке мешкало на значно більшій території.

Графік 1. Провідні держави на міжнародній арені 1913 – 1987 рр., за сукупним індексом національної спроможності

Джерело: набір даних «Національні матеріальні потужності» (версія 4.0), описаний Singer et al (1972), доступний за посиланням (станом на 7 січня 2016 р.).

Примітки. Сукупний індекс національної спроможності поєднує в собі шість показників відносної ваги країни в міжнародній системі на кожний конкретний момент часу: загальне населення, міське населення, виробництво чавуну і сталі, споживання енергії, військовий персонал та військові витрати. Австро-Угорщина опущена, зникла у 1918 році.

 

На Графіку 2 порівнюються економічні результати Радянського Союзу за реальними обсягами виробництва на душу населення. У 1913 році за глобальними стандартами Росія була середньою економікою – далеко позаду США, хоча і далеко попереду Верхньої Вольти. Століття по тому, на початку глобальної фінансової кризи 2008 року, Росія знову стала середньою економікою.

Графік 2. Реальний ВВП на душу населення, 1885-2008 рр.: США та Росія / Радянський Союз у порівнянні з світом (міжнародні долари та ціни 1990 р.)

Джерела: США та світ від Ангуса Медісона за посиланням; Росія (Російська імперія до 1913 р., Потім СРСР, а потім колишній СРСР) від Маркевича та Харрісона (2011 р.).

Багато сталося між цими датами. Більшовицька революція, століття якої виповнилося 7 листопада 2017 року, поклала початок кризі в стилі Венесуели. Після цього економіка відновилася, повернулася до середніх світових темпів зростання, і навіть перевищувала їх протягом кількох десятиліть. Але в ретроспективі ми бачимо, що зростання радянської системи забезпечувалося, перш за все, підвищенням рівня виробництва шляхом постійної мобілізації. Покладене в основу економічного росту зростання продуктивності не було забезпечене, а радянська економіка ніколи не зближувалася з американськими стандартами.

Ключовою була радянська диспропорція між владою та продуктивністю. Ми навчаємо наших студентів, що кожна країна має свої порівняльні переваги. Порівняльна перевага радянської економіки полягала у створенні засобів впливу на світовій арені. Це відображало ідеї лідерів, що отримали владу в більшовицькій революції: в політиці, яку вони проводили, та в інституціях, які будували (Харрісон, 2017а).

З самого початку більшовики дотримувалися двох моделей економічної організації, німецької та американської:

  • Німецька модель була сучасною військовою економікою, що була впроваджена в 1915 і 1916 рр. Вальтером Ратенау та Еріхом Людендорфом. Військова економіка включала мобілізацію для масових військових дій, масову пожертву населення та товари за фіксованими цінами.
  • Американська модель, яку реалізував Генрі Форд та популяризував Фредерік Тейлор, мала стандартизовані товари та масове виробництво з централізованим, ієрархічним управлінням.

Разом ці дві моделі забезпечили основні принципи «радянської економіки», що були описані в західних підручниках.

Радянські економічні інституції формувалися в період з 1917 до близько 1934 рр. (Девіс 1994 р.). Ці роки супроводжувалися інтенсивними політичними та соціальними конфліктами та кількома розворотами, які переглядали обсяги ринкової організації та споживчого вибору. Ці зміни показували, що радянська економіка могла розвиватися за різними альтернативними шляхами. Зрештою, навіть сьогодні, «різновиди комунізму» зберігаються від Китаю та Куби до Північної Кореї.

Незважаючи на невизначеність, після 1917 р. в радянській політиці існувала послідовність. Найбільш явною була ідея централізованої однопартійної диктатури. Диктатори поділяли переконання, що формували їх особистий інтерес та розуміння, як найкраще його просувати. Вони бачили світ притаманно ворожим, а свою країну в якості фортеці, що оточена ворогами та наповнена шпигунами. Коли вони не на війні, вони готуються до війни.

В економіці вони розбудували здатність авторитарної держави відбирати і скеровувати  персонал, захищати ланцюги постачання, а також передавати та фільтрувати інформацію. Це був нелінійний процес, який почався в 1917 році і продовжувався постійно, незалежно від політичних коливань (Харрісон 2017 р.).

За кордоном, радянські правителі вели підривну діяльність в сусідніх державах, зрештою нав’язуючи комуністичні режими більшості з них. Підтримуючи своїх сусідів, як союзників, вони неодноразово вторгалися до них під приводом «захисту досягнень революції». Їх конфронтаційні дії постійно генерували докази, що служили підтвердженням власних переконань.

У вітчизняній економіці радянська політика глибоко змінила розподіл ресурсів, пригнічуючи споживання для фінансування промислових і військових проектів. Одним з результатів стала масштабна військова промисловість, організована для масового виробництва зброї. В традиційних галузях, як показує Графік 3, цей комплекс був значною мірою закладений у 1930-х роках. На початок Другої світової війни, Радянський Союз вже конкурував з Німеччиною, яка була одним з двох провідних постачальників зброї у світі (Девіс та ін.). Нові промислові вітки для ядерної зброї, космічних ракет та радіоелектроніки були додані під час і після закінчення війни.

Графік 3. Радянська оборонна промисловість, 1917-1987 рр.: кількість виробничих, дослідницьких та проектних установ по галузях

Джерело: Декстер та Родіонов (2017).

Радянська держава конфіскувала більшість особистих багатств і, ймовірно, розподіляла заробітну плату більш рівномірно, ніж в Росії до та після. Це демонструється на Графіку 4, де показані нові дані від Новокмета та ін. (2017 р.).

Проте, дані про доходи можуть не бути гарним показником нерівності споживання під час комунізму. Розподіл споживчих товарів та послуг характеризувався дефіцитом та пільгами. Кожен радянський дорослий громадянин міг розраховувати на доходи, але дохід не визначав його доступу до товарів та послуг. залежав від політичного та соціального статусу.

Знамениті зображення натовпів біля радянських магазинів показують людей, які мали гроші, але не могли витратити їх без простоювання в чергах, не маючи необхідних привілеїв або зв’язків.

Графік 4. Розподіл прибутку, 1905-2016 (обрані роки): нижні 50% та нижні 90%

Зазначимо, що в радянські часи частка доходу, не розподілена серед дорослих, була набагато більшою, ніж до чи після. Дані щодо особистих доходів базуються в основному на розподілі заробітної плати, яка не включає більшість сільських домогосподарств.

За час радянської системи мільйони людських життів було травмовано чи зруйновано періодичними голодоморами, епізодами масових вбивств та постійними репресіями. В той же час, мільйони інших життів було відносно покращено. Бенефіціарів найлегше визначити за демографічними показниками.

Одна група, яка отримала покращення умов – молоді жінки. Більшовики, які мали на меті збільшення національних потужностей, бачили в жінках потенційний ресурс, що стримувався неграмотністю та низькою освіченістю. Масова освіта відкрила жінкам світ офісної роботи, звільнила їх від важкої праці на полях та заводах і дозволила жити більш респектабельним життям.

Наприклад, до 1970 року жінки складали понад 60% від усіх працівників урядування та адміністрування (ЦСУ 1973: 348, 445). У своїй кар’єрі жінки продовжували стикатися з сегрегацією праці, «скляною стелею» та «подвійною зміною» – співставленням платних робіт та роботи по дому. Тим не менше, зміна їхнього життя була значною.

Другою групою бенефіціарів були діти. До революції одна дитина з шести помирала до п’яти років. Після погіршення в ранні роки радянського устрою, становище значно покращилось. Основними факторами стали прості, але примусові заходи громадської санітарії, інфекційного контролю та антисептика при пологах та операціях.

Як показує Графік 5, до 1950-х років очікувана тривалість життя при народженні зросла з менш, ніж 30 до більш ніж 60 років. Після цього поліпшення зупинилося, і на деякий час навіть відкотилося назад.

Графік 5. Загальна очікувана тривалість життя чоловіків у Росії з 1896/97 по 1989 рік (роки перепису), при народженні та різного віку

Джерело: Держкомстат Росії 1998: 167-168.

 

Графік 5 також показує третю групу, яка не отримала поліпшення. Це були чоловіки та жінки середнього віку. Радянський Союз практично не використовував нову науку про неінфекційнї та дегенеративні захворювання. Зрілі радянські громадяни надмірно курили та вживали алкоголь, дихали брудним повітрям і передчасно помирали від відмови органів та ракових захворювань. З 1890-х до 1980-х років тривалість життя чоловіків та жінок віком від 40 років майже не змінилася.

Радянська економіка стала продуктом світових війн, ідеологій та технологій початку ХХ століття. Протягом свого існування багато інших країн отримали подібні чи більші соціальні та економічні вигоди за ширших свобод та меншого насильства. На її сторіччя, радянську економіку варто пам’ятати, але не оплакувати.

Примітки

[1] Фраза була висунута 1987 року, ймовірно, Ксаном Смайлі, на той час московським кореспондентом The Daily Telegraph;  (доступно 28 вересня 2017).

Davies, R W (1994), “Changing Economic Systems: An Overview.” in R W Davies, M Harrison and S G Wheatcroft (eds), The Economic Transformation of the Soviet Union, 1913-1945, Cambridge: Cambridge University Press, pp. 1-23.

Davies, R W, M Harrison, O Khlevniuk, and S G Wheatcroft (in preparation), The Industrialisation of Soviet Russia, vol. 7. The Soviet Economy and the Approach of War, 1937-1939. Basingstoke: Palgrave.

Dexter, K, and I Rodionov (2017), “The Factories, Research and Design Establishments of the Soviet Defence Industry: A Guide: Ver. 18”, University of Warwick, Department of Economics.

Goskomstat Rossii (1997), Naselenie Rossii za 100 let (1897-1997). Statisticheskii sbornik, Moscow.

Harrison, M (2017a), “The Soviet Economy, 1917-1991: Its Life and Afterlife,” The Independent Review 22(2): 199-206.

Harrison, M (2017b), “Foundations of the Soviet Command Economy, 1917 to 1941,” in S Pons and S Smith (eds), The Cambridge History of Communism, vol. 1: World Revolution and Socialism in One Country, Cambridge: Cambridge University Press, pp. 327-347.

Markevich, A, and M Harrison (2011), “Great War, Civil War, and Recovery: Russia’s National Income, 1913 to 1928”, Journal of Economic History 71(3): 672-703.

Novokmet, F, T Piketty, and G Zucman (2017), “From Soviets to Oligarchs: Inequality and Property in Russia, 1905-2016”, WID.world working paper no. 2017/09.

Singer, J D, S Bremer, and J Stuckey (1972), “Capability Distribution, Uncertainty, and Major Power War, 1820-1965”, in B Russett (ed.), Peace, War, and Numbers, Beverly Hills: Sage, pp. 19-48.

TsSU (1972), Narodnoe khoziaistvo SSSR. 1922-1972. Iubileinyi statisticheskii sbornik. Moscow: Statistika.

 

Головне фото: depositphotos.com / meatbull

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний