Базуючись на даних Світового опитування про цінності (World Values Survey, WVS), я аналізую очікування українців щодо війни з іншою країною у 2011 та 2020 роках. Після початку війни на Сході України у 2014 році змінилися чинники, які визначали занепокоєння людей війною. Я показую, що українці тісно пов’язують очікування щодо війни з питаннями ліберальної демократії та розбудови громадянської нації визначеної як національна ідентичність побудована як політична ідентичність навколо громадянства.
Страх війни існував в Україні ще десять років тому. Відповідно до WVS, біля 70% українських респондентів боялися війни з іншою країною уже в 2011 році. Після початку війни у 2014 році страх подальшого вторгнення постійно зростав. За даними WVS, 92,8% респондентів очікували війну на території України у 2020 році. Наближення жахіття стало очевидним після того, як президент Росії Владімір Путін оголосив у своєму шоу 30 червня 2021 року, що української нації не існує, і тому Україна як держава не має права на існування (Düben, 2020).
Багато людей досі дивуються, чому Путін почав війну проти України. Через “привид НАТО” на кордонах Росії? Існування демократії в Україні? Чи страх Путіна втратити владу у своїй власній країні чи сфері, яку Росія звикла контролювати? (Fengler et al., 2020; Fournier, 2018; Ojala and Pantti, 2017). Проте цікавіше зрозуміти фактори, які можуть впливати на формування очікувань війни в українському суспільстві. Іншими словами, що українці боялися втратити через загрозу воєнної агресії?
У цій статті я намагаюся глибоко розглянути фактори, які пояснюють побоювання респондентів щодо війни з іншою країною. Для цього я використовую дані World Values Survey – дві “найсвіжіші” хвилі опитування – 2011 та 2020 року. Очікування війни операціоналізовані питанням про побоювання респондента, що на українській території може розпочатися війна з іншою країною. Первісно відповіді варіюються від 1 (дуже побоююся) до 4 (взагалі не боюся). Ми скомбінували їх у дихотомічну змінну, яка дорівнює 1 для відповідей “дуже побоююся” та “значно побоююся” та 0 для відповідей “взагалі не побоююся” чи “майже не боюся”.
Методологія
Оскільки залежна змінна бінарна, я використовую логістичну регресію, щоб пов’язати хвилювання щодо війни з політичними, економічними та соціальними факторами, які потенційно можуть вплинути на страх війни серед людей в Україні. Спочатку я визначаю ключові фактори, які впливають на очікування війни українцями у кожен із вибраних років та аналізую зміну цього впливу протягом розглянутого періоду. Фактори включають мову, якою людина розмовляє вдома (українська, російська чи інша), національність, до якої людина себе відносить (українська, російська чи інша), чи людина почувається громадянином України, сприйняття людиною якості демократії в Україні, довіра до уряду, почуття небезпеки, рівень задоволення доходом, важливість конкуренції та покладання на себе на відміну від очікування підтримки від держави. Крім того, я включаю змінні регіонів (схід, захід, південь, центр та Київ). Усі змінні закодовані як дихотомічні чи нормовані так, що вони змінюються від 0 до 1. Нарешті, я включила стандартний набір характеристик респондентів – народжений в Україні чи ні, рівень освіти, стать, стан здоров’я та вік. Детальний опис дослідження можна прочитати тут.
У таблиці 1 у додатку наведено підсумки логістичної регресії. Коефіцієнти наведені у логарифмічних співвідношеннях та є порівнюваними між собою. Інтерпретація результатів проста: від’ємні коефіцієнти означають негативний вплив, додатні – позитивний, зірочки біля коефіцієнта означають значущий вплив (тобто певний фактор впливає на занепокоєння війною), якщо зірочок немає – вплив незначущий.
Таблиця 1 показує, що страх війни ніколи не був пов’язаний з мовою чи національністю. Соціально-демографічні характеристики також не грали жодної ролі у визначенні цього страху за розглянутий період. Не був страх війни пов’язаний і з особистою безпекою чи якістю демократії в Україні. Натомість уявлення про Україну як про демократичну та ліберальну країну притаманне більшості населення розглядалося як головне джерело потенційних проблем для країни. Зокрема, три чинники були пов’язані з вищим страхом війни серед українців у 2011 – важливість демократії як форми правління, довіра респондентів до уряду та ліберальні принципи організації економічних процесів у країні. Тобто хвилювання щодо війни у 2011 році були вищими серед осіб, які хотіли, щоб Україна була демократичною, та прагнули обмежити втручання уряду в економіку, лібералізувавши її на засадах покладання на себе. До того ж, люди з більшою імовірністю очікували війну в Україні, якщо не довіряли уряду.
Сумний прагматизм війни на сході України лише посилив страх війни серед людей. Ці переживання у 2020 році були переважно пов’язані з тими самими причинами, що й у 2011 – прагненням до демократії, ліберальної економіки та громадянської нації. У 2020 люди, які хотіли бачити Україну демократичною, більше боялися зовнішньої агресії, ніж у 2011. Багато людей розуміли, що демократизація на пострадянському просторі може створити значні проблеми для країни та її населення. Водночас прихильність до ліберальних цінностей також пов’язана з очікуванням війни, але іншим чином. З часом вплив покладання на себе на хвилювання респондента зник, а вплив важливості конкуренції виріс.
Довіра до уряду поступово трансформувалася у відчуття свого громадянства. У 2020 довіра до уряду вже не була визначальним фактором страху перед вторгненням. Натомість страх війни був тісно пов’язаний з тим, що людина відчуває себе громадянином, таким чином формуючи громадянську основу очікування іноземного вторгнення до України. Респонденти, які почували себе громадянами України, значно менше хвилювалися щодо війни.
Підвищення рівня доходів в Україні може пояснити негативне співвідношення між задоволенням доходами та хвилюванням щодо війни у 2020. Люди, які були більше задоволені доходами свого домогосподарства, менше хвилюватися щодо війни. Такий вплив може бути також пояснений зростанням кількості внутрішньо переміщених осіб, які втратили свою власність та відчували вищий рівень страху перед війною. Нарешті, населення східних регіонів, біля лінії розмежування, більше непокоїлося щодо війни, ніж населення решти країни.
Що могло спричинити очікування українцями війни у їхній країні? Що вони могли боятися втратити у випадку іноземного вторгнення? З чим вони пов’язували очікування щодо війни? Відповідь на це питання зрозуміла – прагнення до демократії разом з наданням переваги ліберальній економічній моделі та сильною громадянською позицією сильно пов’язані із занепокоєнням щодо війни в Україні, оскільки це ключові відмінності, які створили безпрецедентний та нездоланний розрив між суспільствами двох країн.
Загалом, випадок України підтверджує загальне розуміння того, що політики та інституції поширюються за такими вимірами ідентичності як мова, національність, раса тощо.
(Jones and Smith, 2001). Культурно схожі люди обрали дуже різні моделі та методи врядування. Україна відійшла від Росії та почала сприймати Росію як ворога, який загрожує її незалежності та нашому вибору більш демократичної та ліберальної форми правління.
Додаток
Таблиця 1. Головні джерела занепокоєння війною в Україні у 2011 та 2020
| змінні | 2011 | 2020 |
| мова, якою спілкуються вдома | ||
| російська | базова категорія | базова категорія |
| українська | -0.009 | 0.344 |
| (0.161) | (0.425) | |
| інші | 0.059 | 0.001 |
| (0.565) | 0.000 | |
| національність | ||
| росіянин/ка | базова категорія | базова категорія |
| українець/ка | 0.148 | -0.909 |
| (0.213) | (1.120) | |
| інші | 0.805* | -1.376 |
| (0.485) | (1.653) | |
| почуваюся громадянином України | -0.429 | -2.790*** |
| (0.318) | (0.711) | |
| якість демократії | 0.063 | -0.411 |
| (0.274) | (0.669) | |
| важливість демократії | 0.750*** | 2.320*** |
| (0.270) | (0.690) | |
| довіра до уряду | -0.889*** | 0.962 |
| (0.325) | (0.680) | |
| не почуваюся в безпеці | 0.223 | -0.560 |
| (0.350) | (0.855) | |
| задоволеність доходом | -0.338 | -1.750** |
| (0.279) | (0.777) | |
| важливість конкуренції | -0.435* | 1.566*** |
| (0.228) | (0.598) | |
| покладання на себе, а не на державу | 0.667*** | 0.951 |
| (0.238) | (0.606) | |
| регіон | ||
| схід | базова категорія | базова категорія |
| захід | 0.209 | -2.455** |
| (0.224) | (1.141) | |
| південь | -0.135 | -1.472 |
| (0.179) | (1.088) | |
| центр | 0.197 | -2.879*** |
| (0.210) | (1.098) | |
| Київ | 0.0681 | -2.582** |
| (0.240) | (1.106) | |
| соціально-демографічні характеристики | ||
| народжений в Україні | -0.199 | 0.846 |
| (0.254) | (0.760) | |
| освіта | ||
| вища | -0.0250 | 0.157 |
| (0.339) | (0.552) | |
| середня | 0.356 | 0.444 |
| (0.322) | (0.617) | |
| базова | базова категорія | базова категорія |
| чоловік | -0.095 | -0.361 |
| (0.128) | (0.291) | |
| здоров’я | 0.097 | -0.221 |
| (0.093) | (0.198) | |
| вік | -0.001 | 0.013 |
| (0.004) | (0.010) | |
| константа | 0.427 | 5.201** |
| (0.730) | (2.065) | |
| спостереження | 1,328 | 954 |
у дужках – середньоквадратичні відхилення
*** p<0.01, ** p<0.05, * p<0.1
References
Düben, B. A. (2020) “There is no Ukraine”: Fact-checking the Kremlin’s version of Ukrainian history. Available from: https://blogs.lse.ac.uk/lseih/2020/07/01/there-is-no-ukraine-fact-checking-the-kremlins-version-of-ukrainian-history/?from_serp=1 [Accessed 15 March 2021].
Fengler S, Kreutler M, Alku M, et al. (2020) The Ukraine conflict and the European media: A comparative study of newspapers in 13 European countries. Journalism 21(3): 399–422. DOI: 10.1177/1464884918774311
Fournier A (2018) From frozen conflict to the mobile boundary: Youth perceptions of territoriality in war-time Ukraine. East European Politics and Societies 32(1): 23–55. DOI: 10.1177/0888325417740627
Jones FL and Smith P (2001) Individual and societal bases of national identity: A comparative multi-level analysis. European Sociological Review 17(2): 103–118. DOI: 10.1093/esr/17.2.103
Ojala M and Pantti M (2017) Naturalising the new cold war: The geopolitics framing the Ukrainian conflict in four European newspapers. Global Media and Communication 13(1): 41–56. DOI: 10.1177/1742766517694472
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
