«Миротворці», офіцери з «ДНР», окупанти Криму. Ким були російські генерали, ліквідовані в Україні

Чим вислужилися перед Кремлем ці генерал-майори? У двох із шести — медалі «За повернення Криму». Четверо прямо чи опосередковано причетні до окупації Донбасу. І в кожного — високі нагороди за злочини російської армії по всьому світу. 

VoxCheck розповідає, як відзначилися титуловані улюбленці Кремля до смерті під час вторгнення в Україну. 

Магомед Тушаєв. Улюбленець Кадирова

Генерал-майор, командир 141 моторизованого полку національної гвардії рф — так звана «приватна армія Кадирова» (м. Грозний). Ліквідований 26 лютого під Гостомелем

Тушаєв був наближеним до глави Чечні Рамзана Кадирова. Той під час призначання Тушаєва у 141-й полк назвав його «професіоналом, здатним виконати будь-яке завдання чітко та у встановлені терміни». І вже після вторгнення в Україну вихваляв його «відважні дії».

У 2008 році, коли йому було 22, Тушаєв став бійцем чеченського ОМОНу. Згодом був командиром одного з елітних підрозділів росгвардії СОБР «Терек». У 2018 році Магомеда Тушаєва призначили командиром 141-го спеціального моторизованого полку Нацгвардії рф імені Ахмат-Хаджі Кадирова.

Тушаєв назбирав чимало нагород: медаль «За відвагу», Орден мужності, нагрудний знак «Відмінник міліції» — за «боротьбу з тероризмом». І навіть Орден імені Ахмата Кадирова — нагороду найвищого ступеня в Чечні. Просто для розуміння: такий є у заступника керівника адміністрації президента росії Дмитра Козака та в експрезидента Казахстана Нурсултана Назарбаєва. 

Інформації про те, чим вислужився Тушаєв, немає взагалі. Утім, це не дивно: «підчищати» навіть залишки відомостей про кадирівця кинулися одразу після повідомлення про його смерть. На YouTube видалили низку відео про Магомеда Тушаєва, навіть привітання від Кадирова з 34-літтям. Із виступів Тушаєва — хіба що інтерв’ю 2020 року, в якому він розповідає, як «мріяв про війну змалечку».

Життя після смерті

Вбивство Магомеда Тушаєва підтвердив один із полонених, уродженець Кемеровської області, ОМОНівець Євген Спиридонов. Відео його допиту опублікувала СБУ. Про смерть Магомеда Тушаєва ввечері 26 лютого заявили ЗСУ, за кілька годин це підтвердило Міноборони України. 

За даними ресурсу Wayback Machine, майже о 3 ночі 27 лютого статтю про Тушаєва видалили з російської Вікіпедії. Ймовірно, через те, що в останній версії тексту було вказано, що Тушаєв помер 26 лютого 2022 року під Гостомелем. 

Рамзан Кадиров одразу ввечері 26 взявся заперечувати смерть Тушаєва. А 3 березня у мережі з’явилося відео, як Тушаєв виходить на відеозв’язок із Кадировим, 16 березня — відеозвернення самого Тушаєва (і тут не без плутанини: новина про відеозвернення вийшла 13 березня — тобто до публікації самого звернення). На обох цих відео стерто метадані, в яких вказується дата створення. У Кадирова постаралися, щоб ніхто не зміг перевірити, коли зняли ці відео. 

Віталій Герасимов. «Миротворець» із медаллю за окупацію Криму  

Генерал-майор, перший заступник командувача 41-ї армії Центрального військового округу росії (м. Новосибірськ). Ліквідований під час боїв поблизу Харкова 7 березня

Усі дані, що є в публічному доступі про Герасимова, — тільки на офіційних російських ресурсах. І вони дуже обмежені. Він проходив службу в Північно-Кавказькому, Далекосхідному, Південному та Центральному військових округах росії. Від командира танкового взводу дослужився до командира мотострілецької бригади.

На сайті міноборони рф вказано, що Герасимов «неодноразово виконував бойові задачі» в Сирії. Був нагороджений орденами Мужності, «За військові заслуги», медалями ордену «За заслуги перед Батьківщиною» ІІ та ІV ступеня та іншими відзнаками. В українській розвідці вказують, що Віталій Герасимов брав участь у другій чеченській війні  та отримав медаль «За повернення Криму». 

У жовтні 2013 року Герасимова призначили командиром 15-ї окремої мотострілецької бригади ЦВО. Це єдина в збройних силах рф бригада, яка має статус «миротворчої» і входить до складу міжнародних миротворчих сил ООН. 15-тя бригада брала участь у російсько-грузинській війні, її ж у 2020 році перекинули в Нагірний Карабах.

У міжнародній розвідувальній спільноті InformNapalm встановили, що ця бригада з 2014 року воювала на території України, переважно в Луганській області. А також брала участь в окупації Криму, після чого мала вторгнутися на територію України в момент проголошення «Харківської народної республіки».

Розслідувачі встановили 40 російських військовослужбовців із цієї бригади, але Віталія Герасимова серед них немає. Тож невідомо, чи бував Герасимов в Україні до своєї фінальної поїздки в 2022 році. 

У ГУР МО України повідомили, що Герасимова ліквідували під Харковом. У Міноборони росії це не коментували, але начальник штабу Олексія Навального 16 березня опублікував фото з похорону Герасимова в Єкатеринбурзі. Керівник розслідувального проєкту Bellingcat Христо Грозєв заявив, що інформацію про смерть Герасимова підтверджують перехоплені СБУ розмови російських офіцерів. 

Андрій Колесников. Не повернувся з «навчань» в Україні

Генерал-майор, командувач 29-ю армією Східного військового округу (м. Чіта). Ліквідований 11 березня, точне місце невідоме 

Колесніков — чи не найбільш публічний серед генералів, які приїхали в Україну померти. У мережі можна навіть знайти його інтерв’ю. 

Андрій Колесников народився у 1977 році у Воронезькій області. Закінчив Челябінський танковий інститут та Загальновійськову академію зс рф.

У 2015-2018 роках був командиром 4-ї Кантемирівської танкової дивізії. Цей підрозділ брав участь у російських операціях у Південній Осетії, Косові та Чечні. Кантемирівська дивізія разом із Таманською входять до Першої танкової армії — елітного підрозділу російської армії, який незмінно виводили на паради з 1946-го.

Та справжні воєнні дії, на відміну від парадів, «легендарній» танковій армії не даються. Українські війська розгромили її під Харковом, у полон українцям здалися відразу 22 танкісти зі складу 2 гвардійської Таманської танкової дивізії на чолі із заступником командира полку з озброєння та командиром танкового батальйону. 

Згідно з рослідуванням Atlantic Council, щонайменше 9 солдат з Кантемирівської дивізії брали участь у бойових діях на Донбасі. У розслідуванні Reuters згадуються свідчення кантемирівця, якого в 2014-му відправили воювати на Схід України. Його екіпаж керував модернізованим танком Т-72Б3. Згодом він та кілька його колег звільнилися, бо були розчаровані тим, як їх зустріло командування після повернення з Донбасу. 

У грудні 2017 року Путін дав Андрію Колесникову звання генерал-майора. Наприкінці 2021 року Колесников очолив армію Східного військового округу. У 2022 якраз Колесников вів підготовку до «Восток 2022» — спільних російсько-білоруських навчань, під виглядом яких рф стягувала війська до українських кордонів. 

Де та за яких умов Колесников закінчив свої останні «навчання» в Україні, невідомо. Подробиці його смерті не уточнювали. 

Андрій Суховецький. Настільки титулований, що в рф аж визнали його смерть

Генерал-майор, заступник командуючого 41-ї армії Центрального військового округу (м.Новосибірськ). Ліквідований 3 березня, точне місце невідоме 

Суховецький — один із найбільш титулованих генералів з великим бойовим досвідом. У нього було 14 медалей та орденів, зокрема аж два Ордени Мужності, орден «За воєнні заслуги», медалі «За відвагу» та «За військову звитягу». Суховецький навіть кілька разів брав участь у парадах на Червоній Площі. У міноборони росії вказують, що він пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу гвардійського десантно-штурмового з’єднання. 

Суховецький у Збройних силах рф із 1991 року. Він воював в Абхазії в 1995-1998-х, на Північному Кавказі в 1999-2000-х і в Сирії в 2018 та 2019 роках. Брав участь і в російській окупації Криму: має медаль «За повернення Криму». За непідтвердженими даними, брав участь в анексії у статусі командира 217-го гвардійського парашутно-десантного полку. 

Під керівництвом Суховецького в 2021 році кілька разів проходили навчання російських десантників у Криму. До кінця 2021-го там збиралися звести інфраструктуру для нового десантно-штурмового полку рф — він мав увійти до складу 7-ї десантно-штурмової дивізії у Новоросійську. Нею тоді командував Суховецький. 

У різні роки ця дивізія брала участь у бойових діях в Азербайджані, Афганістані, Північному Кавказі, Грузії та анексії Криму. 

Заслуг Суховецького було достатньо, щоб в росії аж визнали його смерть і з почестями поховали в Новоросійську 5 березня. І навіть опублікували кілька панегіриків, де назвали його «справжнім офіцером радянського загартування», «чудово вихованим в найкращих традиціях російського офіцерства». 

Олег Мітяєв. «Баркас» із «ДНР»

Генерал-майор, командир 150-ї мотострілецької дивізії. Ліквідований 15 березня у Маріуполі 

Мітяєв помер ідеальною для російських пропагандистів смертю: його ліквідували бійці «Азова». 

Мітяєв теж мав низку нагород: Орден Мужності, медалі ім. Жукова та Суворова. У 2015 йому видали медаль «За заслуги перед Вітчизною» з мечами — а її вручають за участь у бойових діях. Але заслуги Мітяєва ніде не розголошуються. 

Олег Мітяєв служив на різних посадах у повітряно-десантних військах із 1991 року. За офіційними даними, у 2013-2015 роках він був командиром окремої десантно-штурмової бригади у Східному військовому окрузі рф (Улан-Уде). А в 2015-2016-му — начальником 1 управління (резервних формувань мотострілельних військ) 12 командування резерву Південного військового округу. 

Утім, у 2018 з посиланням на контррозвідку СБУ опублікували дані про офіцерів рф, які працювали під прикриттям на Донбасі. Серед них позивний «Баркас» — Мітяєв Олег Юрійович. За даними СБУ, від жовтня 2015 р. до листопада 2016 р. обіймав посаду командира 1-ї ОМСБр у Кальміуському Донецької області. Службу проходив під іменем полковник Дигало (Варавва) Микола Миколайович. Відомий тим, що знищував і розкрадав місцеву інфраструктуру та знущався з бойовиків-громадян України. Він особисто перевозив значну кількість тіл російських військових до Республіки Бурятія.

Уже в червні 2016 року отримав від Путіна звання генерал-майора. Згодом його відправили командиром до 201-ї Гатчинської військової бази в Таджикистані. У 2021 був призначений заступником командувача російських військ у Сирії. Російські ЗМІ пишуть, що Мітяєв керував парадом до 9 травня на російській базі Хмеймім у Сирії. 

У 2021 році Мітяєва призначили командиром 150-ї мотострілецької дивізії. Її сформували в Ростовській області тільки в 2016 році. Тоді, за даними міжнародних розслідувачів InformNapalm, тривала безпрецедентна мілітаризація та формування нових дивізій у прикордонних з Україною районах. 

Техніку дивізії фіксували поруч з окупованим Донбасом. У 2018 році росія перекидала до українського кордону бронетехніку із затертими бортовими номерами. Ймовірно, щоб використати її на окупованому Донбасі. InformNapalm встановили, що ці БМП належали 102-му або 103-му мотострілецькому полку 150-ї мотострілецької дивізії.

В інтерв’ю для НВ радник Офіса Президента України Олексій Арестович розповідав, що Мітяєв прославився дуже жорстоким ставленням до місцевого населення в Маріуполі в 2022-му. 

Там його і ліквідували «азовці», коли завдали удару по позиціях 22-ої окремої гвардійської бригади спецпризначення ГРУ Генштабу ЗС рф.

Андрій Мордвічев. Генерал, що не пережив штурму села на Херсонщині

Генерал-лейтенант ЗС рф, командувач 8-ї гвардійської загальновійськової армії Південного військового округу (м. Новочеркаськ). Ліквідований 19 березня під час удару по аеродрому в Чорнобаївці, Херсонська область 

Інформації про Мордвічева у вільному доступі вкрай мало. Народився у 1976 році, проте навіть невідомо де. Немає відомостей і про те, коли Мордвічев вступив на службу та чим займався до 2011 року, коли його призначили одразу командиром 4-ї окремої танкової бригади (згодом реформованої в дивізію). Це та «славнозвісна» дивізія, яку згодом очолить вже згаданий Андрій Колесников. І військові якої брали участь у бойових діях на Донбасі.

У 2013 Мордвічев отримує звання генерал-майора. Хоча навіть невідомо, де він служив у цей час. У 2014 році Андрій Мордвічев був уже командиром 28-ї мотострілкової бригади. 

InformNapalm фіксували БТГ 28-ї бригади у прикордонних з Україною районах Ростовської області в 2014 році. Офіційно вони були нібито на навчаннях, але солдати бригади писали в соцмережах про загиблих товаришів. Згодом довели участь окремих військовослужбовців у бойових діях на Донбасі, деякі з них навіть отримали за це медалі. У 2015 у штабі АТО заявили, що частини 28 ОМСБр діяли в районі міст Брянка і Стаханов. 

Де служив Мордвічев у наступні роки, невідомо. У 2017 з’являється згадка про нього як начальника Південно-Сахалінського регіона. У 2018 — як про першого заступника командира 41-ї загальновійськової армії (звідти ж — Суховецький та Герасимов). Відомо, що він приймав парад у Южно-Сахалінську і командував парадами в Новосибірську та Волгограді. 

Нагород у Мордвічева не так багато: медаль Суворова та орден «За воєнні заслуги» II ступеня. Наступні можуть бути тільки посмертні. Якщо, звичайно, в рф колись припинять вдавати, що «втрат немає».