МАНІПУЛЯЦІЯ: Українську мову та культуру в СРСР не принижували, а навпаки, проводили політику «українізації»

У мережі поширюють інформацію, нібито в СРСР насправді не принижували українську мову, а навпаки, проводили примусову українізацію. Як приклад, подається вирізка із газети «Приазовський Пролетарій» із колонкою про те, як вчителів Маріупольського округу змушували проходити «держкурси українізації», під час яких вони мали «вивчити українську мову та ознайомитися з культурою та побутом українського народу».

Утім, це — маніпуляція. У 1923-1932 роках в УРСР справді впроваджували політику «українізації». Однак її основною метою було зміцнення більшовицької влади в регіоні. 

У 1923 році більшовики розпочали почали процес «коренізації» підконтрольних національних республік для посилення свого впливу на них та зупинки розвитку національних рухів.  В УРСР цей процес отримав назву «українізація». Так, більшість шкіл та університетів стали українськомовними, українською видавалось близько 90% газет та книг, українська мова була на вивісках, прапорах та плакатах. У 1923 році військові частини почали формувати за територіальним принципом, переважно із місцевих жителів, тож армія також поступово переходила з російської мови на українську.

Незважаючи на певні здобутки українізації, вона не відзначалася послідовністю. Уже наприкінці 20-х років ХХ століття почалося переслідування української інтелігенції. У березні-квітні 1930 року в оперному театрі столичного Харкова відбувся показовий суд над учасниками так званої «Спілки визволення України» (СВУ). Насправді ж нібито антирадянську підпільну організацію вигадало московське керівництво в рамках дискредитаційної кампанії проти українських діячів культури та науки. За наслідками судового процесу було засуджено 45 українців: академіків, письменників, професорів, правників, священнослужителів, викладачів вузів і шкіл, студентів. Більшості було призначено покарання у межах від 3 до 6 років. Найвищий термін ув’язнення сягав 10-ти років. У 1937-39 роках 13 із 45 засуджених про справі СВУ осіб було розстріляно. 

Наприкінці 1930-х років влада остаточно відмовилась від політики «українізації», бо вона нібито вже «виконала свої функції». Радянська влада міцно контролювала всі сфери життя, а українізація перешкоджала подальшій централізації й уніфікації суспільства. Тому розгорнулися зворотні процеси: набула сили політика русифікації. Так, якщо у 1926 році 97% школярів навчалось в українськомовних школах, то у 1958 році — лише 21%. Наприкінці 80-х років ХХ століття у Донецьку, Луганську, Чернігові, Сімферополі, Миколаєві не залишилося жодної українськомовної школи, у Запоріжжі була лише 1, у Харкові — 2, Одесі — 3, Кропивницькому — 4, Черкасах, Херсоні — по 5, і тільки у Львові — 66, Тернополі — 20, Івано-Франківську — 18. Скорочувалась і частка журналів та книжок, виданих українською мовою, вистави у театрах проводились  здебільшого російською мовою.