18 березня спливає зернова угода. Чи чекати на її продовження? Що відбувається з агроринком та які перспективи у ЄС? Про все це ми поговорили у новому випуску подкасту «Що з економікою». Ведучі – Юля Мінчева, Вокс Україна, та Юрій Гайдай з Центру економічної стратегії.
Гостя випуску – Ольга Трофімцева, посол з особливих доручень МЗС, т.в.о. Міністра аграрної політики України (2019).
Повну розмову слухайти за посиланням.
Збройні сили України – наші найкращі зернотрейдери. Успіхи на фронті неймовірно важливі для портів та продовження українського експорту морем. Нещодавно Україна ініціювала черговий раунд перемовин із Туреччиною та ООН щодо продовження дії зернового коридору. Ми прагнемо продовжити його на рік, а не на 120 днів (наразі росія пропонує продовжити «коридор» на 60 днів – прим. ред.), що дасть усім певну передбачуваність та стабільність. Уже зараз потрібно включити до угоди порт Миколаєва, оскільки навіть якщо вдасться його включити у березні, кораблі не зможуть одразу до нього заходити, бо перед тим потрібно розмінувати дуже велику площу акваторії Чорного моря.
Росія поводитися як типова країна-терорист. Їхнє міністерство сільського господарства каже, що продовжить коридор, якщо буде послаблений санкційний тиск на експорт добрив та інших товарів з рф. Тобто це постійний шантаж, який триває протягом усього часу роботи зернового коридору. Їхня мета – всіляко ускладнити ситуацію для нас. Російські інспектори постійно саботують роботу коридору, працюють упівсили, знаходять незрозумілі відмовки (статистику роботи зернового коридора можна подивитися тут – прим. ред.). Коли росіяни виходили з угоди в листопаді, коридор працював набагато швидше. Проте якщо угода офіційно не діє, а ми вирішили далі експортувати зерно, росія може почати обстрілювати кораблі. Випадок з обстрілом одеського порту на початку дії зернового коридору мав на меті показати, що росіяни можуть, якщо захочуть, дострілювати й туди. Проте навряд чи вони наважаться обстрілювати коридор, коли по ньому ходять, наприклад, турецькі комерційні судна. Як будь-який гопник, росія робить крок назад, коли бачить, що на їхній шантаж не реагують чи противник сильніший, як-от Туреччина та НАТО. Зі свого боку, на всіх майданчиках і зокрема у перемовинах із Всесвітньою продовольчою програмою ООН, ми наполягаємо на продовженні дії зернового коридору без жодних поступок російській стороні.
В лютому 2023 року через зерновий коридор та наземними шляхами ми вже експортували понад 5 млн тонн зернових і олійних і таким чином вийшли на довоєнний рівень. Зараз аграрії активно сіють, і на українському ринку дефіциту зерна не буде, ринок повністю забезпечений. Ми продовжуємо виробляти набагато більше, ніж нам потрібно для внутрішнього споживання, тому важливо експортувати зернові та олійні, генерувати валютну виручку в економіку.
Світові аграрні ринки нееластичні, їх важко швидко переформатувати, адже не кожна країна може виростити товар потрібної якості та в потрібній кількості, як це може зробити Україна, будучи лідером за багатьма напрямами. Росія використовує всі свої можливості, щоб вичавити україну з багатьох ринків. Тому важливою є ініціатива Президента Grain from Ukraine з постачанням зерна африканським країнам за донорські кошти, яка дуже дратує росіян, адже ми спільно руйнуємо інформаційний наратив росіян, що мовляв зерно вивозиться тільки в багаті країни. Хоча фактично це Еритрея, Сомалі, Ліван та інші країни, де справді є загроза голоду.
Три найбільші покупці наших зернових і олійних через зерновий коридор – це Іспанія (морські ворота ЄС) Китай і Туреччина. Китай продовжує закуповувати значні обсяги, і росія не замінила нас на китайському ринку завдяки санкціям, що не дозволяють росії вільно торгувати. До того ж, є певні аграрні товари, які краще купувати в України. Китай та інші країни дуже прагматично підходять до цього питання.
Інколи лунають популістичні заклики про те, що треба експортувати не сировину, а готову продукцію, не зерно та олію, а умовно солодку кукурудзу. Ми часто це чуємо від тих, хто ніколи не бачив реального поля, реальної ферми та не розуміє, як функціонує агроринок. Насправді, якщо немає критичної залежності економіки від такого експорту і якщо немає негативного екологічного впливу, то сировинна структура експорту не є поганою. Саме за другою частиною, екологічним впливом, ми почали помічати, що потрібно працювати над диверсифікацією структури аграрного виробництва. Сила українського АПК в тому, що в нас мають і можуть працювати і великі агрохолдинги зі своєю нішею (наприклад, виробники олійних культур чи м’яса птиці), і середні та малі виробники – усім є місце на ринках. Зростання ініціатив з переробки ми бачимо саме в середніх виробників – вони одразу будують виробничі вертикалі. Наприклад, це Agricom, чиї пластівці зараз можна побачити на полицях супермаркетів ЄС, а вирощування та переробне виробництво розміщується в Чернігівській області. Це приклад української стійкості. Для малих фермерів є великий потенціал у виробництві та експорті крафтових локальних продуктів.
У майбутньому, зважаючи на те, що Україна – країна-кандидат до ЄС, потрібно ще активніше співпрацювати з європейськими ринками та програмами, проте вже з позиції рівного – адже вкладення в Україну є не стільки гуманітарною допомогою, скільки інвестицією в спільне майбутнє України та ЄС. Певні лобісти можуть бути агресивними, адже вони захищають свої внутрішні ринки. Проте Європейський союз уже проходив етап «притирання», коли до нього входили інші серйозні аграрні країни – Польща та Румунія. Я вважаю, що ми маємо пояснювати, Україна є не конкурентом, а великим посиленням, доданою вартістю до ЄС. А наш агроринок повна інтеграція до ЄС зробить лише сильнішим та ефективнішим.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
