Зрадницька мімікрія: колаборанти-втікачі в москві пропагують «мирний» план від імені українського народу

Що за «Представництво українського народу» та звідки воно з’явилось

«Представництво українського народу» створили у березні 2023 року російські колаборанти у складі Дмитра Васильця, Олександра Семченка, Павла Онищенка, Андрія Пономаренка, Олександра Скубченка, Максима Шихалеєва та Віктора Малофєєва. Вони стверджують, що державу «Україна» знищили та окупували у 2014 році країни НАТО в результаті антиконституційного перевороту. Натомість «зрада Зеленського та національних еліт загалом» привели до бойових дій та системного знищення українського народу, який фактично став заручником НАТО. 

Якщо вірити кремлівським посіпакам, вони провели «Всеукраїнський з’їзд» (місце проведення не уточнюється), який «відвідали більш ніж 450 громадян України із різних країн світу». Там же утвердили «Декларацію захисту українського народу» та оголосили про проведення «Всеукраїнського народного віча» шляхом онлайн-голосування на порталі NRVCH.COM. Станом на травень 2023 року за декларацію нібито проголосувало «понад 5 мільйонів українців». Невідомо, чи дійсно їм вдалось зібрати таку кількість голосів. Однак при створенні платформи для голосування зрадники використали типовий прийом фінансових шахраїв: маскування під сервіси, що користуються довірою. Аби ввести в оману українців щодо достовірності сервісу, а можливо і виманити в них паспортні дані (необхідні для верифікації та фіксації голосу), вони використали символіку та логотип сервісу «Дія». 

За 3 місяці своєї «діяльності» вони встигли окрім проведення «віче» утвердити власну символіку: прапор та герб — обидва червоні, у кращих традиціях радянського соціалізму; створити «офіційний сайт», підозріло схожий на сайт офіційного інтернет-представництва Президента України; провести зустріч із представниками грецьких громадських організацій щодо «європейського нацизму» та написати «Мирний план українського народу». 

Усе заради створення видимості «легітимності», бо жодного права на справжню легітимність вони не мають. Колаборанти нахабно маніпулюють статтями 5 та 69 Конституції України для виправдання своїх дій. Так, стаття 5 Конституції України передбачає, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ, він же здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Український народ не потребує нових «представництв» для висвітлення своєї думки, у нього вже є представники — Президент України та парламент, обрані шляхом законно проведених виборів. 

Стаття 69 Конституції України затверджує право народного волевиявлення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Користуючись формулюванням «інші форми», зрадники намагаються узаконити проведене «віче». Жодної законності це онлайн-голосування немає. Якщо воно взагалі було.

Що відомо про «представників»

Основним медійним лицем псевдоструктури є Дмитро Василець, який має однойменні канали у телеграмі, фейсбуці та ютубі. Ще у 2013 році він організував публічний портал «Правильне ТБ» для поширення російської пропаганди. Також працюючи у цей період журналістом «17 каналу», організовував кампанії з дискредитації українських ЗМІ та подій Революції гідності. За технічне сприяння трансляції телеканалу «Новороссия ТВ» його у 2015 році затримала СБУ. До 2018 року перебував у СІЗО та за рішенням суду мав би залишитись у в’язниці ще на 9 років. Утім, апеляційний суд скасував вирок. 

У 2020 році Дмитро Василець розпочинає політичну діяльність: очолює партію «Держава». Створена у 1999 році, ця політсила позиціювала себе як лівоцентристську. Партійна програма особливо не змінювалася за весь час свого існування: 

• «всебічне об’єднання слов’янських народів» як основи для інтернаціоналізму, миру на планеті та гармонійного співіснування»;
• надання російській мові статусу «другої національної» або статусу мови «міжнаціонального спілкування»;
• позаблоковість;
• планова економіка;
• «заборона» вшанування «нацистських колаборантів», «продажу» землі у приватну власність, діяльності громадських організацій, що фінансуються з-за кордону та ін.

Василець також підтримував іншого відомого проросійського пропагандиста — Анатолія Шарія та його партію, коли СБУ в 2021 році звинуватила Шарія в держзраді. На початку повномасштабного вторгнення партія «Держава» разом з іншими проросійськими партіями, зокрема і партією Шарія, припинила діяльність за рішенням Ради нацбезпеки та оборони. 

Також Василець на запрошення росії виступав на закритому засіданні Раді безпеки ООН щодо «проблем русофобії» як  «свідок». Як зазначають у «Детекторі медіа», судячи з фону, на якому Василець виходив на відеозв’язок, зараз держзрадник перебуває в москві. Так, позаду Васильця помітно логотип Асоціації юристів росії та частину мапи, що є в оформленні інтер’єру офісу організації в москві. Васильця представили на засіданні як «заступника голови Всеукраїнської спілки співробітників юстиції» (ГО «Всеукраїнська спілка робітників сфери права», у 2007 році зареєстрована Олександром Семченком). 

Семченко також був членом партії «Держава» та зараз входить до структури «Представництва українського народу». Із 2014 року він активно просуває наративи російської пропаганди, постійно бере участь у російських ток-шоу. За даними «Детектора медіа»,  із перших днів вторгнення на своєму ютуб-каналі заявляв про «зачищений» Харків, «оточений» Київ та втечу Зеленського. Також казав, що українська армія використовує громадян як живий щит і завдає інфраструктурі більше шкоди, ніж росіяни. І закликав українців не брати до рук зброю та не захищатися від «вигаданого ворога». Зараз каналу вже не існує. Однак він продовжує вести пропагандистську діяльність у рутубі та телеграмі.

Павло Онищенко — колишній «опер» Московського райвідділу, лідер харківської організації «Потон». У місті організація відома своїми рейдами по аптеках та «наливайках», де нелегально продавали наркотичні речовини та алкоголь. Утім, після затримання Онищенка у 2020 році за напад на працівників СБУ правоохоронці отримали заяви від власників аптек та інших підприємців про те, що «потонці» займалися вимаганням грошей та фактично намагалися обкладати даниною бізнесменів. Напад на працівників СБУ Онищенко разом із 5-ма іншими особами здійснив як організатор «Слобожанської січі». Створена того ж року, а її «віче» нібито мало б стати виразником «волі народу», поваливши владу «корумпованих» державних установ. 

До цього на позачергових виборах 2019 року депутатів до Верховної Ради України Онищенко балотувався на 173-му округу як кандидат від партії Медведчука «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ). 

У березні 2022 року його випустили з-під варти, змінивши запобіжний захід, аби колишній в’язень міг долучитися до захисту України. Він обіцяв приєднатися до лав тероборони, однак натомість виїхав до Європи як багатодітний батько. Зараз перебуває у москві та записує звідти пропагандистські відео. 

Ще один автор «мирного плану» — Олександр Скубченко — голова громадської організації «Житловий союз України», зареєстрованої у 2016 році. Він є частим гостем на російському телебаченні, де просуває антиукраїнські тези, виправдовує агресію кремля. Подібна риторика зі звинуваченнями в нібито державному перевороті в 2014 році та нелегітимності української влади лунає в його телеграм-каналі, ютубі та фейсбуці. Скубченко неодноразово висловлювався на підтримку нині забороненої ОПЗЖ та підтримував мирний план Медведчука, який передбачав зближення з росією та відмову від вступу в НАТО та ЄС. У 2016 році він виступав на конференції, присвяченій «захисту російської мови» та закликав впроваджувати заходи із популяризації російської мови. Пізніше колаборант заявляв, що повернути території уже неможливо, а Донецька та Луганська області мають право на незалежність та власну мову.

«Мирний план» на умовах росії

Текст «мирного плану» повністю збігається з риторикою російських посадовців. Автори перекладають усю відповідальність за агресію на країни НАТО, а сторонами конфлікту називають росію, США та країни ЄС. «Представники українського народу» навіть не змогли чітко вказати, хто окупував чотири українські області: «Відведення НАТОвських та інших “проксі-військ” з територій Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей». При цьому про Україну як сторону конфлікту та незалежну державу, яка є жертвою російської агресії, у  «мирному плані» немає ні слова.

Натомість автори також згадують російську мантру про нібито утиски російськомовних громадян та расові упередження. Цю тезу російські посадовці використовують ще з 2014 року, аби виправдати окупацію Криму, Донецької і Луганської областей.

Щоб покласти край війні, колаборанти пропонують припинити вогонь і на 3 роки запровадити нейтральний статус для всіх регіонів України, які ще «не визначились». При цьому регіони, які на псевдореферендумі нібито вирішили приєднатись до росії, залишаться під її юрисдикцією. Ці пропозиції звучать досить дивно, адже російські офіційні особи не раз заявляли, що мета «спецоперації» — дійти до Києва. Тому незрозуміло, чому російська армія погодиться на ці умови. Припинення вогню може бути тимчасовим та дасть ворогові час зібрати сили для подальшого наступу.

Водночас Василець та поплічники легітимізують псевдореферендуми, які відбулись у Херсонській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях у вересні 2022 року, а також у Криму у березні 2014 року. «Голосування за приєднання до росії» суперечить українському та міжнародному законодавству. Більшість країн засудили проведення таких «референдумів».

Українські посадовці повідомляли про тиск на виборців, а також фальсифікацію кількості голосів. Артем Лисогор, голова Луганської обласної адміністрації, заявляв, що озброєні військові робили поквартирний обхід та примушували голосувати у дворах. Про таке ж «голосування на колінах» розповіли мешканці Запорізької та Луганської областей. Тому говорити про прозоре та добровільне волевиявлення неможливо.

До того ж, згідно з законом «Про всеукраїнський референдум», питання, спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму. Також законодавством не передбачене проведення обласних чи міських референдумів. Тому проведення референдумів у кожній області буде незаконним.

Формулювання питання для референдуму, який за задумом авторів має відбутись впродовж 3 років, також досить абстрактне: областям надається можливість «проголосити незалежність та приєднатися до будь-якої країни» або залишитись у складі України. Однак єдина країна, яка офіційно претендує на території України, — росія. Адже країни ЄС ще в 2014 році підтвердили незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. 

Проте навіть тут «представники українського народу» не змогли чітко сказати, хто зацікавлений у «приєднанні» українських територій.  Умисне уникнення згадок агресора у більшості положень плану нагадує тактику російського керівництва у 2014 році: «нас там немає».

У «мирному плані» також йдеться про те, що потрібно 3 роки після припинення бойових дій, щоб відновити мирне життя і «ліквідувати наслідки бойових дій». Звісно ж автор не уточнює, хто саме буде займатись відбудовою та інвестувати кошти. За понад рік повномасштабної війни росія вщент знищила понад 15 українських міст. Серед них — Бахмут, Маріуполь, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Вугледар тощо. За оцінками Світового банку станом на березень 2023 року для відновлення України потрібно $411 млрд. У травні цього року президент України Володимир Зеленський вказав, що знадобиться понад $400 млрд для відшкодування збитків завданих росією, але ця сума не враховує руйнування на тимчасово окупованих територіях. Однак про жодну відповідальність агресора, виплату репарацій у плані не згадується.

«Представництво українського народу» — маріонетки в руках москви

«Мирний план», представлений нібито від імені українського народу, передбачає не припинення війни, а повне розчленування України та зняття відповідальності з агресора. Так, в одному з пунктів автор прямо пропонує зняти санкції з росії та дозволити на усій території України діяльність політичних партій від країн ЄС, США та росії. Такий «план» дозволить росії відновити економіку, проводити політичну агітацію та врешті безкровно окупувати всю Україну.

Прикриваючись так званим «представництвом українського народу», колаборанти просувають мирний нібито від усього українського суспільства. Насправді за результатами опитування Центру Разумкова, проведеного у квітні-травні 2023 року, 66,8% респондентів відхилили ідею миру з росією, якщо буде потрібно повернутися до лінії розмежування до 24 лютого 2022 року, а не до кордонів 1991 року. Також 63,9% опитаних взагалі заперечили можливість прямих мирних перемовин із агресором.

При цьому автори плану пропонують очолити Україну на час перехідного періоду, тобто на 3 роки. Безпеку їм мають гарантувати США, країни ЄС та росія. Це далеко не перша спроба росії створити маріонетковий уряд для держави, з якою вона воює. Згадаємо лише двадцяте століття: у 1939 році сталін створює із фінських комуністів в москві «народний уряд Фінляндії», на їхнє «прохання» він потім і введе війська в країну, розпочавши фінсько-російську війну. Деякі цитати із Декларації Народного уряду Фінляндії:

• «По волі народу, обуреного злочинною політикою презренного уряду Каяндера — Еркко — Таннера, сьогодні у Східній Фінляндії створено новий уряд нашої країни, Тимчасовий Народний Уряд, який і кличе весь фінляндський народ на рішучу боротьбу за повалення тиранії катів і провокаторів війни»
• «Продавши інтереси самостійності країни, плутократичні заправили Фінляндії, разом з усякими імперіалістичними ворогами фінляндського і радянського народів, безперестанно складали плани антирадянських воєнних провокацій і зрештою, втягли нашу країну у горнило війни проти соціалістичного Радянського Союзу — великого друга фінляндського народу»
• «Радянський Союз, який ніколи не загрожував і не тривожив Фінляндію, який завжди поважав її незалежність протягом двох десятків років терпів підлі військові провокації з боку авантюристичних заправил білофінляндії, тепер став перед необхідністю силами Червоної Армії покласти край цим загрозам своєї безпеки»

У 1944 році у москві створюють «Польський комітет національного визволення» на чолі із польським соціалістом Едвардом Осубкою-Моравським. У своєму Маніфесті вони проголошували, що польський емігрантський уряд, який на той час перебував у Лондоні, та його політичне представництво в країні є самозваною і нелегальною владою, підкреслювали необхідність проведення демократичних соціально-економічних перетворень. 

Сценарії із маріонетковими урядами також розігрувались у Литві, Латвії, Естонії та Східній Німеччині. На жаль, успішно. Ба більше, для України це теж не перший випадок маскування маріонеток під «народних представників». Для чого б не був розіграний цей черговий спектакль із «легітимним представництвом українського народу», існування подібних псевдоструктур є загрозою національній безпеці. І не лише з точки зору просування ворожих наративів.