Чому Україна має брати участь у «зеленому переході»

Сьогодні Україна прямує до повноправного членства у Європейському Союзі (на нашу думку, ймовірність запрошення України розпочати переговори про вступ у грудні 2023 р. доволі висока). В рамках цього процесу Україна буде поступово імплементувати європейські стандарти у різних галузях, зокрема й екологічні стандарти у виробництві та споживанні. ЄС встановив амбітну мету стати першим кліматично нейтральним (тобто з нульовими чистими викидами парникових газів) регіоном у світі до 2050 року. Для досягнення цієї цілі Європейська Комісія у 2019 р. затвердила Європейський зелений курс (European Green Deal), який включає плани з мінімізації викидів парникових газів, підвищення енергоефективності, розвитку відновлюваних джерел енергії. 

Чому необхідно ставитися до глобального потепління серйозно?

Середня температура на Землі зростає, і темпи цього зростання пришвидшуються. Це призводить до підвищення рівня Світового океану, а також до збільшення кількості стихійних лих: на початку 2020-х їх було в середньому вчетверо більше, ніж на початку 1970-х. Зрозуміло, що стихійні лиха призводять до збитків виробництв та домогосподарств, що у свою чергу негативно впливає на страхові компанії та банки. Проте повільна зміна клімату також впливає на економіку — змінюються умови роботи сільського господарства, туризму, ускладнюється доступ до питної води. Одним із факторів зміни клімату є діяльність людства — зокрема спалювання викопного палива для виробництва енергії. Якщо зростання викидів триватиме, підвищена концентрація парникових газів може призвести до підвищення середньої глобальної температури на 3-6°C порівняно з кінцем ХІХ століття, що в 2-4 рази вище, ніж поточні показники. 

Які заходи вживають країни для обмеження глобального потепління?

Щоб пом’якшити ці негативні явища, розвинені країни розробили та намагаються втілити стратегію «зеленого переходу», тобто переходу від викопного палива до енергії з відновлюваних джерел. Частиною цієї стратегії є Паризька угода від 2015 року, яка має на меті обмежити довгострокове підвищення глобальної температури до 1,5-2°C порівняно з доіндустріальною епохою (тобто у 2-3 рази менше, ніж прогнозується, якщо не вживати жодних заходів). У рамках цієї угоди країни беруть на себе зобов’язання (національно визначені внески — НВВ) скоротити викиди CO2 на певну величину порівняно з 1990 роком. За оцінками ООН, досягнення цілі Паризької угоди вимагає скорочення глобальних викидів на 45% до 2030 р. та досягнення кліматичної нейтральності до 2050 р. Тому більшість розвинених країн (зокрема G7) проголошують наміри досягнути кліматичної нейтральності до 2050 р. 

Водночас на сьогодні обсяг глобальних викидів CO2 продовжує свій висхідний тренд. Середньорічні темпи зростання викидів у 2012-2022 рр. за усіма країнами світу становили 0,7%, у тому числі у Китаї, який я «країною-лідером» – на 1,6% щорічно. Порівняно з 1990 роком глобальний обсяг викидів збільшився на 65% (рис. 1).

На сьогодні надані 193 країнами-учасницями угоди НВВ до 2030 р. передбачають загальне збільшення викидів парникових газів на 11% у порівнянні з 2010 р. Не дивно, що New Climate Institute зауважує, що уряди докладають недостатньо зусиль для досягнення проголошених Паризькою угодою цілей.

І це зрозуміло, бо зелений перехід — це дорогий та складний процес: загальні потреби в капітальних інвестиціях на період 2020-2050 р.р. можуть становити 600-1250 млрд євро.

Участь України в кліматичних ініціативах

Наша держава підписала та ратифікувала Кіотський протокол, в межах якого певний час продавала квоти на викиди CO2. Мінекології планує поновити торгівлю квотами з наступного року. Крім того, Україна є країною-учасницею Паризької кліматичної угоди. 

Через значне скорочення промисловості протягом 1990-х років Україна може добре виглядати в кліматичних ініціативах, не надто знижуючи при цьому викиди відносно рівня до повномасштабного вторгнення. Так, станом на середину 1980-х викиди діоксиду вуглецю в Україні сягали 740 млн т або 3.7% від загальносвітових викидів. З 1991 до кінця 2020 р. Україна зменшила викиди CO2 в 3.5 рази в абсолютному вираженні, а її частка в загальносвітовому обсязі викидів знизилася вшестеро.

Переважно зниження викидів відбулося протягом 1990х через скорочення енергомісткого промислового виробництва. Під час відновлення економіки з початку 2000-х до середини 2010-х обсяги викидів стабілізувалися на рівні близько 300 млн т на рік, в тому числі за рахунок поступового зниження енергомісткості економіки України (розрахованої як первинне споживання енергії до ВВП). Упродовж 2000-х років енергомісткість нашої економіки порівняно з 2000 р. скоротилась на 55% [1], упродовж 2010-х ще на 11%. Незважаючи на це, економіка України залишається енергонеефективною: станом на кінець 2020 р. енергомісткість становила 57% від рівня 1990 р. (аналогічний показник для Польщі 33%) та була в 2.6 рази вищою, ніж середнє значення для країн ЄС. 

В рамках Паризької угоди в 2016 році Україна взяла на себе зобов’язання у 2030 році не перевищити 60% обсягу викидів 1990 року. Її фактичний рівень викидів на цей час становив 38% від рівня 1990 р., тобто де-факто Україна вже виконувала ці зобов’язання. В липні 2021 р. Уряд схвалив Оновлений національний визначений внесок України до Паризької Угоди (НВВ2). Він передбачає скорочення викидів парникових газів до 2030 р. до рівня 35% від 1990 р. (фактичний рівень викидів станом на кінець 2020 р. становив 36%, хоча це скорочення частково зумовлене зниженням економічної активності через Covid). Національна економічна стратегія на період до 2030 року проголошує необхідність досягнення кліматичної нейтральності не пізніше 2060 року.

Проте за оцінками New Climate Institute, Україні до 2030 р. потрібно зменшити викиди до 25% від рівня 1990 р. Це на 9 в.п. більше, ніж зобов’язання, які вона пропонує взяти на себе. 

Де взяти гроші?

Зниження споживання викопного палива передбачає значні інвестиції у нові технології. Наприклад, згідно з НВВ2 України до Паризької Угоди, додаткові інвестиції для досягнення проголошених цілей до 2030 р. мали становити 102 млрд євро.

Довгострокові переваги цих інвестицій очевидні: наближення до ЄС, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, зниження забруднення довкілля та підвищення якості життя людей. Проте у короткостроковій перспективі імовірне зростання виробничих видатків та відповідно втрата конкурентоспроможності  більш екологічної продукції. І, звісно, головне питання — де українським підприємствам взяти кошти на «зелене» відновлення? 

У розвинених країнах уряди через державні банки розвитку або за допомогою програм пільгового фінансування фінансують близько третини інвестицій у «зелений перехід». Решту коштів вкладає приватний сектор. В Україні капітальні інвестиції були низькими й до повномасштабного вторгнення, і переважно (на ⅔) здійснювалися за власні кошти підприємств. Зрозуміло, що сьогодні інвестиційні можливості підприємств ще більше знизилися.

Після завершення війни Україна потребуватиме значного фінансування й відповідно додаткових інструментів залучення капіталу. Такими інструментами можуть бути змішане фінансування та створення можливостей для публічно-приватного партнерства (ППП). Зазвичай змішане фінансування поєднує офіційну допомогу розвитку з іншими приватними чи публічними коштами з орієнтацією на залучення додаткових ресурсів від інших учасників. 

Перспективним може бути використання «зелених облігацій» та облігацій сталого розвитку. У міжнародній практиці ці інструменти успішно використовують для фінансування великих інфраструктурних проектів і проектів у галузі зеленої енергетики. Проте щоб ці інструменти спрацювали, Національний регулятор ринку капіталів має забезпечити впровадження міжнародних стандартів функціонування облігацій сталого розвитку [2] (зокрема недопущення використання цих облігацій для відмивання коштів). 

Для успішного розвитку національного ринку капіталів і залучення великих інституційних інвесторів необхідно повною мірою імплементувати міжнародні стандарти розкриття інформації, диверсифікації фінансових продуктів, захисту прав інвесторів. У перспективі Україна повинна приєднатися до Союзу Ринку капіталів (Capital Markets Union) Європейського Союзу. Запровадження нової системи регулювання ринку капіталів стимулюватиме залучення інвестицій, зокрема й у «зелені облігації» та облігації сталого розвитку».