Ветеранська патронатна служба: прорив у соцзахисті чи дублювання існуючих сервісів

Наразі в Україні вже створений експериментальний проєкт «Помічник ветерана» від Міністерства у справах ветеранів України для роботи з демобілізованими, які повертаються з фронту. Помічник ветерана — це фахівець у громаді, який допомагає ветеранам реалізувати їхні права, отримати соціальні гарантії, а також перейти від військового до цивільного життя. Пілотний проєкт стартував 1 липня 2023 р. у Львівській, Вінницькій, Дніпропетровській і Миколаївській областях. 10 жовтня до цих регіонів доєднались Закарпатська, Київська, Сумська, Полтавська, Харківська області та місто Київ. Мінветеранів планує масштабувати проєкт на всю державу у 2024 році.

Проєкт ветеранської патронатної служби (№ 9423) на перший погляд дуже схожий на проєкт «Помічник ветерана». 

Однак, на нашу думку, важливим викликом є те, що в держави досі немає комплексної ветеранської політики і розуміння, хто такий ветеран. Громадські організації у своєму документі «Концепція політики щодо ветеранів та їхніх сімей» (далі Концепція) підкреслюють застарілу політику стосовно ветеранів, зокрема її радянський «патерналістичний» підхід, та неефективну модель взаємодії влади з ветеранами. Окрім того, автор(к)и Концепції наголошують на важливості законодавчого перегляду визначення статусу «ветеран», бо зараз його можуть отримати люди без бойового досвіду, що потенційно може підривати цінність статусу. 

Тож чи доцільно створювати державну патронатну службу для ветеранів без актуального бачення того, хто такі ветерани та як держава з ними взаємодіятиме, а також конкретних стимулів для реінтеграції військовослужбовців? Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» був ухвалений ще у 1993 році й  потребує переосмислення. Закон хоч і включає ветеранів російсько-української війни від 2014 року, проте на думку авторок/ів «Концепції», пропонує ветеранам те саме, що пропонували ветеранам за часів СРСР: санаторно-курортне лікування (реабілітацію), пріоритет на отримання земельної ділянки, пільги тощо.

У таблиці 1 ми порівняли проєкт «Помічник ветерана», запущений Кабміном, із Ветеранською патронатною службою, яку пропонує створити законопроєкт 9423. Головні відмінності — це те, що працівниками Патронатної служби зможуть бути не лише ветерани та члени їхніх сімей (або сімей загиблих воїнів), а також те, що Патронатна служба працюватиме дистанційно на відміну від «помічників ветерана», які працюють у сервісних центрах для ветеранів у громадах.

Законопроєкт окреслює організаційно-правові рамки та принципи, за якими має функціонувати Державна ветеранська патронатна служба — 5 років на засадах державно-волонтерського партнерства (в законопроєкті цього прямо не написано, але вочевидь, через 5 років існування цю службу закриють або переформатують). Мета такої служби — допомогти демобілізованому солдатові отримувати послуги з соціального захисту, охорони здоров’я, освіти тощо. Основні положення законопроєкту такі:

• будь-яка особа, яка перебувала на військовій службі (окрім строкової служби, оскільки «строковиків» не відправляють на бойові виходи) з 24 лютого 2023 року та була звільнена з неї, матиме право отримати допомогу ветеранської патронатної служби стосовно конкретної публічної послуги. 

Постає питання, чому визначення «демобілізованих» включає до категорії лише осіб, які вступили на службу після 24 лютого 2023 року, оскільки загальна мобілізація в Україні розпочалася з початком повномасштабного вторгнення РФ до України. Крім того, проєкт не зараховує до категорії демобілізованих осіб, які були мобілізовані для участі у бойових діях на Сході України з 2014 року та демобілізувалися до поточного моменту. 

• запровадження Інституту патронатних помічників. До їхніх обов’язків входитиме супровід закріплених за ними військовослужбовців в адміністративних питаннях, у питаннях суспільної інтеграції, психологічної адаптації, лікування, освіти та післявоєнної реабілітації. Помічник має розробляти та контролювати індивідуальну програму адаптації для кожного військовослужбовця. Якщо демобілізований не задоволений якістю послуг, які йому надають, він може змінити особистого помічника. 

У законопроєкті вказано, що чисельність працівників має становити не менше 15 тис. осіб із розрахунку, що кількість демобілізованих становитиме понад 1 млн осіб. Проте автори законопроєкту не пояснюють, чому саме така кількість працівників потрібна. Крім того, вони додають, що не менше 10% від загальної кількості помічників ветеранів мають становити волонтери. Однак відсутнє уточнення, кого саме автори законопроекту зараховують до категорії волонтерів і в чому полягає відмінність волонтерів від інших працівників служби. Це суттєво, оскільки під волонтерською діяльністю зазвичай розуміють безоплатну роботу, однак у статті 9 законопроєкту вказано, що з усіма працівниками укладаються трудові договори, в яких регламентується рівень заробітної плати працівників. 

Головне експертно-наукове управління Верховної Ради (ГНЕУ) у своєму висновку вказує, що в законопроєкті нечітко прописані положення про організацію діяльності патронатних помічників. У проєкті є лише згадка про те, що патронатні помічники після підписання договору обов’язково проходять тренування строком 14 робочих днів, а в разі його незакінчення патронатний помічник звільняється.  

• Окрім патронатних помічників, у структурі служби передбачено інститут патронатного тренера, який курує діяльність помічників (не більше 100 помічників на одного тренера), та Голови державної ветеранської патронатної служби, який здійснює безпосереднє керівництво службою. 

Ще однією проблемою законопроєкту є відсутність порядку обрання Голови державної ветеранської патронатної служби. Законопроєкт уточнює, що конкурсна комісія (порядок визначення складу якої має прописати Кабмін) складатиметься на 40 відсотків із волонтерів, на 40 відсотків із демобілізованих та на 20 відсотків із представників держави. Попри це, законопроєкт не вказує ні загальної кількості членів цієї комісії, ні порядку проведення конкурсу та голосування, ні терміну виконання Головою своїх зобов’язань. Окрім того, в законопроєкті відсутня процедура звільнення Голови.

• Працівники Державної патронатної служби працюватимуть із використанням різних форм зайнятості (дистанційна робота, аутсорсинг, нестандартний робочий графік). 

Ця норма здається логічною, оскільки дозволить державі заощадити кошти на відкритті нових офісних приміщень. З іншого боку, постає запитання про ефективність дистанційної роботи, адже це може ускладнити контакти між працівниками Служби та демобілізованими. 

• Основою діяльності служби є партнерські відносини Кабінету Міністрів України й волонтерів. Проте ГНЕУ вказує, що немає інформації про те, як саме мають складатися та оформлюватися такі відносини і в чому полягає їхній правовий зміст.

Виникає запитання, чи не будуть функції новоствореної служби дублювати діяльність інших інституцій. ГНЕУ звертає увагу, що на цей час у державі вже функціонує розгалужена система інституцій — центрів соціально-психологічної реабілітації населення, територіальних центрів соціального обслуговування тощо, які надають послуги ветеранам.  

Ще однією проблемою законопроєкту №9423 є пропозиція створити чат-боти в Телеграмі. Автори не врахували того, що Telegram-канали та чати TGStat не забезпечують належного захисту персональних даних та конфіденційності, тому можуть становити загрозу для безпеки людини.

Висновок

Законопроєкт про створення патронатної служби для ветеранів має схожу мету з проєктом «Помічник ветерана», який впроваджує Міністерство у справах ветеранів. Подібне дублювання послуг та інституцій недоцільне. На нашу думку, варто зосередити увагу й ресурси на проєкті Мінветеранів (за потреби оформити його існування законодавчо), але при цьому додати до його діяльності такі ідеї із законопроєкту 9423:

1. Долучити до проєкту волонтерів, які становитимуть меншість помічників ветеранів (наприклад, до 10%, як пропонує проєкт). При цьому важливо уточнити статус волонтерів і формат їхньої співпраці з Міністерством у справах ветеранів.
2. Залучити патронатних тренерів, які будуть організаційно та експертно допомагати патронатним помічникам.
3. Залучати не тільки ветеранів та членів їхніх сімей на посаду патронатного помічника, але й людей зі стажем волонтерської діяльності чи діяльності кейс-менеджера без бойового досвіду. Це сприятиме інтеграції ветеранів у суспільство.

На нашу думку, проєкт «Помічник ветерана» згодом міг би вирости в окрему ветеранську інституцію, яке буде більш стійкою, незалежною та спроможною. Однак навряд чи доцільно створювати службу для ветеранів паралельно з цим проєктом.