Як змінилася співпраця донорів та українських неурядових організацій під час повномасштабного вторгнення та у 2023-2024 роках порівняно з 2022? Як донори змінюють свою роботу з українськими організаціями та що очікують від громадського сектору? Про це розповідає свіже дослідження Philanthropy in Ukraine «Очікування та виклики грантодавців в Україні», головні висновки якого наведені нижче.
Безпрецедентний обсяг міжнародної підтримки України (понад $105 млрд за 2022-2024 роки) створив не лише нові можливості, але й серйозні виклики для обох сторін. Дослідження Philanthropy in Ukraine, в рамках якого ми опитали 16 представників різних донорських організацій — від міжурядових структур до національних фондів — розкриває еволюцію стосунків між донорами та громадськими організаціями та окреслює нові «правила гри». Респондентів обирали за принципом цілеспрямованого добору, орієнтуючись на бажання охопити різні моделі фінансування й масштаби діяльності.
Повномасштабна війна змусила донорів та українські неурядові організації переосмислити принципи своєї взаємодії. До війни пріоритетами донорських організацій були підтримка демократичних перетворень, розбудова спроможності громадянського суспільства та інституційне зміцнення місцевих організацій. Після лютого 2022 року увага донорів змістилася на невідкладні гуманітарні виклики й забезпечення швидкої допомоги постраждалому населенню.
Сьогодні донори розуміють необхідність локалізації допомоги, дослухання до думки ГО, надання більше ресурсів і повноважень громадським організаціям, які працюють безпосередньо «в полях«. З іншого боку, невеликі або новостворені організації часто не мають ресурсів на якісне адміністрування та звітування за проєктами. Далі детальніше.
Від демократичних перетворень до невідкладної допомоги
Початковий етап повномасштабного вторгнення характеризувався стрімким переорієнтуванням донорів із програм розвитку демократії на гуманітарну допомогу. Це вимагало надзвичайної гнучкості та швидкості реагування. Проте дослідження показує, що сьогодні ситуація змінюється — донори повертаються до довгострокового планування та сталих проєктів.
«З початку 2023 року ми зрозуміли, що дуже важливо повернутися до питання стійкості й підтримки системної роботи організацій», — говорить один із респондентів дослідження.
Така трансформація відповідає тенденціям розвитку українських НУО, які, за даними паралельного дослідження потреб громадських організацій, також перейшли «від постійного «гасіння пожеж» до структурованої роботи з довгостроковим стратегічним планом«.
Інституційна спроможність — ключовий виклик
Дослідження показало, що обмежені адміністративні ресурси та брак досвіду розробки якісних проєктів місцевими організаціями залишаються серйозною перешкодою для ефективної співпраці.
«Є частина організацій, яким складно звітуватися, у яких немає розуміння. Складно їм і заявки писати. Тобто поняття індикаторів, результатів — ці класичні поняття проєктного менеджменту — не завжди присутні», — зазначає представник національного фонду.
Особливо це стосується організацій, створених після 2022 року, які «просто не встигають» побудувати внутрішні процедури на рівні, якого вимагають міжнародні донори. Водночас представники донорів не завжди готові інвестувати час та ресурси, щоб допомогти організаціям подолати ці прогалини.
Локалізація: внутрішні бар’єри
Локалізація (locally-led response) — це процес передачі ресурсів та рішень щодо того, як реалізовувати проєкти, від міжнародних партнерів українським локальним організаціям.
Дослідження показало, що принцип локалізації визнаний усіма донорами як важливий, але на практиці його впровадження гальмується внутрішніми бар’єрами в донорських структурах.
«Внутрішні процеси та різні стандарти між департаментами донорів перешкоджають своєчасній адаптації гнучких, орієнтованих на локалізацію підходів», — визнає представник міжнародного фонду.
Надмірна бюрократія та проблеми гармонізації процедур
Донори відверто визнають, що відсутність єдиних стандартів звітності та неузгодженість процедур створюють додаткове навантаження на локальні організації.
«Я думаю, що це [due diligence] — досить велике навантаження на партнерів. Є багато документів, які потрібно переглянути. Я думаю, що цей процес займає дуже багато часу для партнерської організації», — підкреслює представник регіональної міжнародної організації.
Попри поширене розуміння проблеми, уніфікація вимог просувається дуже повільно через складні внутрішні процедури донорів та необхідність узгоджувати стандарти на глобальному рівні: «Одна справа переконати донора в країні (Україні), але отримати дозвіл від головного офісу важко, бо їм треба уніфіковувати всі регіони».
Перевірені партнери проти нових організацій
Дослідження виявило, що донори, попри декларації про інклюзивність, на практиці частіше співпрацюють із «перевіреними» партнерами або організаціями з усталеною репутацією. Це не є свідомою політикою, а скоріше результатом бажання зменшити ризики та спростити процедури через обмеження часу та ресурсів.
Сформований авторитет та визнання в професійній спільноті дозволяють організаціям обійти низку перевірок, які зазвичай застосовуються до нових, невідомих партнерів.
«У нас дуже багато партнерів і друзів у регіонах. Якщо виникає якийсь сумнів щодо тієї чи іншої організації, то можна завжди зателефонувати або в системі написати лист своїм колегам, і ті тобі розкажуть, що насправді собою являє та чи інша організація», — пояснює представник національного фонду.
Координація та необхідність консорціумів
Ще одним серйозним викликом дослідження називає брак систематичного мережування — як між різними донорами, так і між локальними організаціями.
«Дуже складно з українськими організаціями підтримувати координацію. Їх дуже багато, і це забирає багато їхнього й нашого часу», — зауважує представник регіональної організації.
Донори все частіше заохочують створення альянсів та консорціумів українських НУО, що дозволить не лише ефективніше розподіляти адміністративне навантаження, але й реалізовувати проєкти з більшими бюджетами.
Отже, для покращення взаємодії українських організацій із донорами варто здійснити такі кроки:
Донорам:
- Підтримувати розбудову спроможності українських НУО через тренінги, наставництво й технічну допомогу.
- Спростити та гармонізувати процедури звітності та належної перевірки.
- Збільшувати обсяги ресурсів, що надаються безпосередньо місцевим партнерам.
- Балансувати між короткостроковою гнучкістю та довгостроковою стійкістю програм.
Українським організаціям:
- Активно розвивати інституційну спроможність та впроваджувати ефективні системи управління.
- Оптимізувати внутрішні процеси та демонструвати прозорість.
- Створювати альянси та консорціуми для посилення впливу.
- Диверсифікувати джерела фінансування.
Дослідження Philanthropy in Ukraine показало, що, попри певні складнощі, партнерство між донорами та українськими НУО трансформується в більш ефективну та прозору систему, здатну адаптуватися до викликів воєнного часу.
Фото: depositphotos.com/ua
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
