Між обіцянками й реальністю: що держава дає переселенцям?

Скільки ВПО в Україні?

Закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переселених осіб (ВПО)» описує ВПО як громадянина України, іноземця або особу без громадянства, яка законно перебуває на території України, має право на постійне проживання в Україні й була змушена залишити або покинути своє місце проживання через «негативні наслідки збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.» 

З 2014 року статус ВПО могли отримати ті, хто виїхав із Донецької, Луганської області та Криму, а після повномасштабного російського вторгнення оформити статус ВПО можуть люди, які покинули свій дім через війну та оселились у межах України, навіть якщо особа переїхала з однієї громади в іншу в тій самій області.

Дані про кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні суттєво відрізняються в різних джерелах. Станом на квітень 2025 року, за оцінками Міжнародної організації з міграції, в Україні налічується близько 3,757 млн ВПО. Водночас, як повідомляє Інформаційно-обчислювальний центр (ІОЦ) Мінсоцполітики, станом на 10 вересня офіційно зареєстровано 4 568 785 ВПО. Київська школа економіки пояснює, що перше число ближче до правди, оскільки багато переселенців не знімаються з реєстру ВПО після повернення додому чи виїзду за кордон. Втім, державна політика наразі оперує даними ІОЦ. Згідно з ними, Донецька, Харківська та Дніпропетровська області є лідерами за кількістю людей, які були вимушені покинути свої домівки через війну (рис. 1). 

Держава надає внутрішньо переміщеним особам (ВПО) фінансову, житлову та соціальну підтримку за кількома програмами. 

Фінансова допомога

Держава виплачує ВПО щомісячну допомогу – 2000 грн на дорослого і 3000 грн на дитину або людину з інвалідністю – впродовж 6 місяців після реєстрації як ВПО (у серпні 2025 року таку допомогу отримали 1,2 млн осіб). При цьому протягом 3 місяців після призначення допомоги особи зобовʼязані сприяти своїй зайнятості: знайти роботу, набути статус безробітного тощо. Без цього виплати зупиняться після тримісячного строку. Допомога може бути продовжена ще на шість місяців, але лише для осіб, які належать до визначених законодавством категорій. Автоматично допомогу продовжать для людей старшого віку з невисокою пенсією, осіб з інвалідністю, тяжкохворих дітей, сиріт, або дітей позбавлених батьківського піклування, а також прийомних батьків та батьків-вихователів. За заявою продовження виплат можуть отримати особи з низьким доходом, старші 55 років, зареєстровані в Центрі зайнятості, студенти та ін.

Програма єВідновлення дає можливість ВПО отримати компенсацію за пошкоджене чи знищене житло, навіть розташоване на окупованих територіях. Крім того, внутрішньо переміщені особи з ТОТ зможуть отримати до 2 млн грн на купівлю нового житла

Житлова допомога

Постанова КМУ №409 (2014) дає можливість ВПО орендувати житло за кошт держави на термін до одного року. Внутрішньо переміщені особи можуть скористатися цією можливістю, якщо вони не мають власного житла або володіють площею менше 13,65 м² на особу або 35,22 м² на домогосподарство.

З 29 січня 2025 року уряд запустив новий механізм субсидій на оренду житла. Особи, які витрачають на оренду житла понад 20% свого доходу, зможуть отримати субсидію в такому розмірі, щоб їхні витрати на оренду не перевищували 20% доходу. Суму субсидії можна розрахувати за допомогою спеціального калькулятора. 
Раніше субсидію призначали на рік із можливістю повторно звернутися по неї після завершення строку. Тепер її призначають на шість місяців з автоматичним продовження за умови збереження статусу ВПО. Під час розрахунку субсидії застосовується оновлений показник середньої вартості оренди житла (208 грн/кв. м з січня 2025 року замість 193,6 грн/кв. м, що були до цього). До того ж, тепер можна орендувати як ціле житло, так і його частину. 

Крім того, уряд обіцяє компенсувати податки власникам житла, які здають його ВПО. Власникам житла повернуть ПДФО та військовий збір з доходів від оренди, а ФОПам компенсують єдиний податок за соціальною вартістю оренди та військовий збір. 

Соціальна допомога

Для дітей ВПО передбачено низку пільг. Вони мають першочергове право на зарахування до державних і комунальних дитсадків та шкіл, право на безоплатне харчування в освітніх закладах за умови надання довідки ВПО або підтвердження статусу дитини, постраждалої від війни, право на безкоштовне оздоровлення чи відпочинок.

Студенти віком до 23 років із числа ВПО можуть отримати соціальну стипендію, якщо вони навчаються на денній формі за державним замовленням, включені до рейтингу успішності та не мають академічної заборгованості. Вони мають право на першочергове поселення та знижку на проживання у студентських гуртожитках. Крім того, діти ВПО та ті, хто проживає в населених пунктах на лінії зіткнення і навчаються на контрактній формі, можуть отримати пільговий кредит на навчання.

Державний  центр зайнятості пропонує ВПО можливість пройти перекваліфікацію або отримати ваучер на навчання на суму до 30 280 гривень. Роботодавці, які беруть ВПО на роботу, отримують компенсацію в обсязі мінімальної зарплати до 6 місяців.

З 2023 року діє експериментальний проєкт уряду з надання комплексних соціальних послуг (проживання, соціальна адаптація та догляд) для людей з інвалідністю та осіб похилого віку з числа ВПО.

Окрім держави, значний внесок у надання гуманітарної допомоги, житла та соціальних послуг ВПО роблять міжнародні організації (наприклад, УВКБ ООН) та громадські ініціативи: сьогодні понад 550 організацій підтримують переселенців на місцях. 

Наскільки ефективна ця допомога?

Попри наявність різних програм підтримки, для багатьох ВПО вони є забезпечують лише виживання. Адже масштаб руйнувань та збитків значно перевищує можливості як держави, так і громад, які приймають ВПО. Наприклад, дослідження Stabilisation Support Services (2025) виявило, що в більшості громад житлові програми не покривають навіть половини реальної потреби. У Києві станом на березень 2025 року зареєстровано понад 424 000 ВПО, однак серед 2 864 родин, що звернулися по тимчасове житло, його отримали лише 115 сімей (392 особи). Тому очевидно, що проблеми є навіть у найзаможніших громадах. 

Це не дивно, бо наразі зруйновано чи пошкоджено понад 2,5 мільйона будинків або 13% усього житлового фонду. В цих умовах навіть найбільш амбітні ініціативи (такі як «єВідновлення») здатні закривати лише точкові потреби, оскільки вони орієнтовані на ремонт чи купівлю житла для окремих родин, а не на комплексне відновлення житлової інфраструктури. В результаті тимчасові рішення (притулки, гуртожитки) стають постійними, що підважує не тільки якість життя, а й довіру до політики відновлення. Так, у 2025 році понад 79 000 найбільш уразливих ВПО проживали в майже 1 800 місцях тимчасового розміщення, умови в яких доволі складні.

За опитуванням, проведеним у 2024 році, 56% ВПО складно задовольнити навіть базові потреби (їжа та одяг). За даними МОМ, третина ВПО не може дозволити собі базові продукти, 44 % – ліки, а ще 32 % – одяг, попри отримання соціальних виплат. Крім того, ВПО відзначають проблеми з орендою житла (зокрема високу орендну плату) та пошуком роботи (при цьому 11% відзначили проблеми з працевлаштуванням саме через статус ВПО). Згідно з дослідженнями ОЕСР, лише близько 40 % ВПО працездатного віку працевлаштовані або самозайняті порівняно з 50% серед населення загалом. 

Опитування ВПО, проведене Мінсоцполітики, показало, що лише 28% внутрішньо переміщених осіб забезпечують себе заробітком, тоді як 63% залежать від державної допомоги. Втім, це не означає, що більшість переселенців не готові працювати: на це можуть впливати вік, стан здоров’я, необхідність догляду за родичами, а також те, що частина найбільш мобільних і працездатних виїхала за кордон. 

Відсутність житла й роботи може негативно впливати на інтеграцію ВПО до нової громади. Наприклад, опитування у Вінницькій області (2025) показало, що лише 44 % ВПО вважають себе повністю інтегрованими, 42 % — частково, тоді як 14 % залишаються ізольованими від життя громади. При цьому 76 % переселенців орендують житло, 20 % живуть у місцях тимчасового розміщення, і лише 4 % мають власне житло.

ВПО, особливо ті, що опинилися в малих громадах (наприклад, тому, що там дешевше житло або є родичі, що можуть прихистити), можуть потрапити до «пастки бідності» – тобто мати достатньо засобів на виживання, але не отримувати необхідних соціальних послуг чи «стартового капіталу», щоб вийти з категорії вразливих. Ця проблема доволі нагальна, адже чим довше людина перебуває в такому становищі, тим важче їй повернутися на ринок праці.

Що робити?

На нашу думку, оскільки в найближчі роки кількість ВПО навряд чи зменшиться, а 70% із них не планують повертатися (як правило, через неможливість повернення), потрібно розробити на державному рівні за участю місцевої влади довгострокову (на 5-10 років) стратегію інтеграції ВПО у нових громадах (попередня стратегія закінчується цього року). На нашу думку, така стратегія має містити такі заходи:

• Довгострокове забезпечення житлом – наприклад, розширення програми «єВідновлення» на будівництво будинків або навіть житлових кварталів. Збільшити пропозицію житла для ВПО можна не лише пільгами для орендодавців, але й підвищенням податків на житло, яке не використовується. Це спонукатиме власників здавати його в оренду (або збільшить податкові надходження місцевих бюджетів);
• Розширення програми надання комплексних соціальних послуг, кінцевою метою яких є вихід домогосподарства із категорії вразливих. Це потребуватиме інвестицій у соціальні послуги на місцях;
• Розвивати програми перекваліфікації та професійно-технічної освіти, що враховують регіональні особливості ринку праці;
• Створювати можливості для спілкування громад, щоб переселенці (та й «корінні» мешканці громад) могли підвищувати свій соціальний капітал. Наприклад, такими центрами спілкування можуть стати бібліотеки.

Втілення цих пропозицій потребуватиме ресурсів. Джерелами таких ресурсів можуть бути кошти міжнародних організацій чи урядів країн-партнерів. Проте також важливо ефективніше використовувати наявні ресурси, тобто надавати підтримку більш таргетовано й у форматах, що мають довгостроковий ефект, щоб вона допомогла ВПО вийти з пастки «тимчасовості». Під час розробки й оцінки програм підтримки важливо спиратися на дані опитувань, оскільки без постійного моніторингу впливу та зворотного зв’язку багато ресурсів буде змарновано.