Новий арсенал Європи: як російсько-українська війна змінює Німеччину?

Вибори 2025 року стали відображенням глибокої фрагментації німецького суспільства. Перемога християнсько-консервативного союзу CDU/CSU з результатом 28,5% голосів підтвердила запит виборців на стабільність і повернення до консервативних цінностей. Однак тріумф християнських демократів затьмарив безпрецедентний успіх «Альтернативи для Німеччини» (AfD), яка, здобувши 20,8% голосів, подвоїла свій результат порівняно з 2021 роком. Це змушує канцлера Мерца маневрувати між необхідністю підтримки України та ризиком подальшої радикалізації електорату, особливо у східних землях.

Вихід Вільних демократів (FDP) з парламенту та історично найнижчий результат соціал-демократів (Sozialdemokratische Partei Deutschlands – SPD) радикально звузили вибір партнерів для формування коаліції. Це зробило «Велику коаліцію» (CDU/CSU та SPD) фактично єдиним життєздатним варіантом. Новий уряд змушений діяти в умовах бюджетного дефіциту й повернення США до політики ізоляціонізму. За таких обставин підтримка України трансформується: вона стає не лише питанням солідарності, а й стратегічною необхідністю для зміцнення європейської безпеки та стимулом для розвитку власного оборонно-промислового сектору.

Політичний ландшафт

Результати виборів створили в Бундестазі 21-го скликання унікальну та вкрай напружену атмосферу. Хоча CDU/CSU отримала мандат на формування уряду, структура опозиції суттєво змінилася – вона стала більш радикальною та антисистемною.

Наявність у парламенті потужного блоку AfD та Die Linke, які сумарно здобули понад третину (34%) місць (вони набрали 29,6% голосів виборців і додатково отримали пропорційну частку голосів партій, які не пройшли), створює постійний тиск на уряд. Кожен пакет допомоги та виділення коштів стає об’єктом критики з боку противників України та приводом звинуватити нас у «відмиванні коштів та фінансуванні тероризму» за рахунок німецьких платників податків. Це змушує адміністрацію Мерца бути вкрай обережною в публічній комунікації та шукати «обхідні шляхи» фінансування, які не дратували б електорат, зокрема, через європейські механізми. Іще одним приводом для занепокоєння є успіх у східних землях новоствореної BSW – партії Сари Вагенкнехт, яка відома проросійськими та євроскептичними настроями. Її політична сила здобула 10-12% голосів у більшості земель на сході країни, хоч і не увійшла до Бундестагу.

Мерц: обіцянки під час кампанії та realpolitik

Під час та після електоральних перегонів Фрідріх Мерц позиціонував себе як антипод колишнього канцлера Олафа Шольца. Його заяви про те, що «Путін розуміє лише мову сили» та заклики до «мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення військової стійкості Києва» формували очікування кардинальної зміни політики Німеччини в питанні підтримки України. 

На початку свого канцлерського терміну Фрідріх Мерц заявляв, що Україна має право завдавати ударів по військових цілях на території росії. Одним із перших значущих рішень нового уряду стало офіційне зняття обмежень на дальність використання наданої Німеччиною зброї. Це стало суттєвим відходом від політики ескалаційного менеджменту, яку сповідував Шольц. 

Однак згодом Мерц зіткнувся з реальністю коаліційного управління та політичних амбіцій, які інколи суперечать здоровому глузду та міркуванням національної безпеки.

Найбільш показовим прикладом розриву між очікуваннями та реальністю стала епопея з крилатими ракетами Taurus. Будучи в опозиції, Мерц неодноразово закликав до їх передачі, проте ставши канцлером, не розблокував постачання. У травні 2025 року передача Taurus залишалася “у сфері можливого”, але дотепер не відбулася. Канцлер дуже обережно розмовляє з німецькими громадянами й наголошує, що Німеччина не може стати «стороною війни.» Проте Німеччина планує розвивати власну далекобійну зброю в межах проєкту Taurus NEO

Економіка

Економічна ситуація, в якій діє уряд Мерца, є вкрай несприятливою. Після дворічної рецесії (2023–2024) та стагнації 2025 року Німеччина увійшла у 2026-й з офіційним прогнозом зростання ВВП на рівні 1.0%. Це ставить перед урядом надскладне завдання: як фінансувати найбільшу війну в Європі з 1945 року й уникнути зростання соціальної напруги?

Фрідріх Мерц у своїй статті пропонував Україні механізм безвідсоткової позики обсягом майже 140 мільярдів євро, яка має бути виплачена лише після того, як росія компенсує завдані Україні збитки. До того часу гарантією за кредитом будуть заморожені російські активи. 

У грудні 2025 року Європейська комісія погодила виділення за таким механізмом 90 мільярдів євро для України та запропонувала зміни до бюджетних правил, що дозволило надавати кредити Україні через механізм «бюджетного запасу» (headroom). 4 лютого Європейська рада затвердила розподіл фінансів: €30 мільярдів спрямували на макроекономічну допомогу (Ukraine Facility), а €60 мільярдів – на підтримку інвестицій в ОПК. Фактично ЄС позичає ці гроші на ринках під урядові гарантії. Це оптимальний вихід для Берліна, адже ця допомога фінансується на рівні ЄС, що дозволяє не записувати ці суми у власний державний борг і не порушувати боргових обмежень.

У грудні 2025 року Німеччина затвердила бюджет на 2026 рік, у якому допомогу Україні збільшили до 11,5 млрд євро – це 2,2% від загальних видатків бюджету й 0,2% від ВВП країни. Водночас на власну оборону в бюджеті закладені безпрецедентні 108,2 млрд євро, що становить 2,4% від ВВП. Тенденції позитивні, однак за рекордними цифрами ховається інституційна інертність: Берлін досі намагається поєднувати допомогу Україні з внутрішнім комфортом. Для Кремля це сигнал, що найбільша економіка Європи більше боїться власних виборців, аніж нападу росії.

Макроекономічні показники Німеччини та обсяг допомоги Україні

Оборонно-промисловий комплекс

Протягом 2022–2024 років Німеччина передавала Україні техніку безпосередньо з балансу Бундесверу, що призвело до виснаження її резервів. Через рік після виборів до Бундестагу стратегія Німеччини щодо військової підтримки України змінилася. Тепер вона зосереджена на створенні довгострокового оборонно-промислового альянсу між Берліном та Києвом замість одноразових пакетів допомоги. Такі дії є частиною нової парадигми «Zeitenwende 2.0» (нарощування військових можливостей Німеччини після десятиріч де-факто роззброєння), яку впровадив уряд Фрідріха Мерца. Практичним інструментом реалізації нової стратегії є десятипунктний план німецького уряду з поглиблення оборонної співпраці з Україною. Його метою є покращення оборонних галузей обох країн та створення спільних виробництв.

Німецький уряд робить ставку на великі оборонні підприємства, підписуючи з ними багаторічні контракти на виробництво боєприпасів, ремонт і модернізацію техніки. Такі компанії як Rheinmetall, Hensoldt, KNDS, є системними постачальниками і драйверами індустріального зростання. А їхній успіх є необхідним елементом переозброєння Європи. Уряд фінансує новітні розробки в галузі техніки, що відправляються в Україну (такі, як Lynx KF41), які сприяють модернізації оборонно-промислового комплексу в Німеччині.

Крім того, Німеччина зацікавлена в перенесенні виробничих ліній німецьких оборонних гігантів на територію України. Це дозволить не лише наростити масштаби виробництва, а й подолати головну логістичну проблему – тривалий час очікування ремонту та постачання техніки. Однак, німецькі компанії стикаються зі значними складнощами під час спроб розгорнути виробництво в Україні. Наприклад, збройовий концерн Rheinmetall збирався побудувати завод для виробництва 155-мм боєприпасів (очікується до 300 тисяч одиниць щорічно) та обслуговування бронетехніки на території України. Проте, за словами гендиректора Rheinmetall Арміна Паппергера, будівництво рухається повільніше, ніж у країнах ЄС, через складні дозвільні процедури та організаційні питання. Зокрема, українська сторона ініціювала зміну розташування майбутнього підприємства, а пошуки нової земельної ділянки зайняли більше часу, ніж очікувалося. Наразі дата початку будівництва невідома. 

Для підтримки спільних підприємств адміністрація Мерца запровадила державне страхування військових ризиків. Це дозволило німецькому бізнесу будувати виробничі потужності в Україні попри загрозу ракетних ударів. З іншого боку, Президент України Володимир Зеленський анонсував запуск виробництва українських дронів у Німеччині в середині лютого 2026 року.

Крім того, Німеччина використовує т.зв. «данську модель», тобто оплачує виробництво зброї безпосередньо на українських заводах. Наприклад, у червні 2025 року вона виділила з федерального бюджету на цю програму €5 млрд, із яких €400 млн піде на серійне виробництво безпілотників БАРС та АН-196 «Лютий». Такий підхід є економічно вигідним, адже українські підприємства мають нижчу собівартість виробництва порівняно з європейськими. 

Висновок

Попри зміну риторики за уряду Фрідріха Мерца порівняно з попереднім канцлером, Німеччина продовжує забезпечувати необхідний мінімум допомоги замість того, щоб стати індустріальним фундаментом європейської безпеки. Поки Україна залишається єдиним реальним стовпом, на якому тримається безпека континенту, Німеччина намагається заповнити матеріальний і політичний вакуум, створений Вашингтоном. Проте за збільшенням оборонних бюджетів та амбітних планів локалізації виробництва зброї ховається глибока внутрішня вразливість. 

Присутність у Бундестазі сил, що спекулюють на економічній рецесії та втомі від війни, створює для канцлера постійне мінне поле. Німеччина залишається заручником як інституційної нерішучості в межах НАТО, так і власних електоральних страхів. Якщо Берлін не зможе конвертувати промисловий потенціал в реальну політичну волю, стратегічні задуми можуть залишитись лише політичною риторикою. Час на побудову автономної системи підтримки України вичерпується швидше, ніж німецька бюрократія встигає адаптуватися до реальності, у якій безпека не випливає безумовно з членства в міжнародних організаціях.