Спокійне літо 2016: про які проблеми української економіки мовчить офіційна статистика

Якщо дивитися на цифри Держстату, то здається, що влітку 2016-го в українську економіку повернулася довгоочікувана стабільність. Це враження дуже оманливе. Економіст Сергій Алєксашенко розібрав, які значні проблеми визрівають під цифрами статистики і які кроки для їх вирішення варто, не відкладаючи, прийняти уряду.

Ззовні економічна ситуація в Україні виглядає цілком пристойно і, абсолютно точно, набагато краще, ніж півроку, рік або півтора роки тому. Економіка почала (нехай і повільно) рости. Інфляція стабільно знижується. Курс гривні стабілізувався, а НБУ навіть може потихеньку нарощувати свої резерви. Прибутковості українських держоблігацій опустилися на рівень дворічної давності. Разом з тим, цей спокій вбачається оманливим і, скоріше, нагадує поведінку корабля з непрацюючим двигуном у спокійному морі, при цьому всі добре знають прогноз погоди, який обіцяє шторми та бурі.

Причини, які змушують зробити такий висновок наступні:

• Новий уряд, як і старий, не робить суттєвих помилок, але вкрай повільно і непослідовно приймає рішення щодо реформування економіки і соціальної сфери. Добре відомий закон переходу кількості в якість в такій ситуації не може спрацювати просто з причини малої кількості прийнятих рішень;

•  Перемовини з МВФ в черговий раз не завершилися успіхом – Україна, фактично, вийшла з програми, якщо оцінювати не тільки кількісні, але і якісні критерії. Незважаючи на оптимістичні заяви чиновників і політиків, схоже, повернутися в програму, отримавши схвалення Ради директорів МВФ на виділення чергового траншу, країна найближчим часом не зможе. Логіка будь-якої програми МВФ полягає в тому, що набір рішень, які потрібно виконати зростає з кожним місяцем, і, очевидно, що за два канікулярних місяці відставання від програми ще більше зросте;

• Відсутність чергового траншу МВФ є дуже поганим сигналом для прямих інвесторів, які готові були подивитися на Україну, як точку вкладання ресурсів, і для фінансових гравців, які при будь-якій можливості можуть чинити тиск на курс гривн;

• Провалений аукціон з приватизації ОПЗ, умови якого були складені таким чином, що відбутися аукціон міг тільки у випадку поєднання множини сприятливих факторів, чого, очікувано, не сталося. Чергова спроба продати ОПЗ може відбутися у вересні, але якщо умови аукціону не будуть радикально полегшені для інвесторів, його результат, швидше за все, буде таким самим;

• Ухвалені в кінці минулого року рішення щодо зниження ставки соціального податку призвели до цілком очікуваного результату – потенційний дефіцит бюджетної системи (як різниця між отриманими доходами і закріпленими в законі витратами) послідовно наростає. За даними народного депутата Віктора Пинзеника недобір соціальних податків за півроку перевищив 25 млрд гривень. При цьому не треба забувати, що пенсії в цьому році були підвищені, що збільшує витрати Пенсійного фонду. У підсумку, якщо нічого не робити, через 2-3 місяці державна скарбниця зіткнеться з неможливістю фінансування будь-яких витрат без порушення базового критерію МВФ-івської програми, рівня дефіциту бюджету.

У такій ситуації оманлива стабільність може досить швидко трансформуватися в черговий виток економічної кризи.

На жаль, неможливо вигадати дієві рецепти формування національного консенсусу навіть заради такої благої мети, як радикальне трансформування політичної, економічної і соціальної системи держави. Короткострокові кон’юнктурні інтереси безлічі гравців, функціонуючих в українському політичному просторі, будуть вагоміші будь-яких ідеалістичних закликів «згуртуватися і об’єднатися». Соціологічні опитування наочно демонструють поступове зростання електоральних рейтингів популістських партій, і не слід тішити себе тим, що вони, в цілому, знаходяться на низькому рівні – початок передвиборчих перегонів (коли б це не сталося) негайно посилить цей тренд: партіям, що входять в нинішню коаліцію, важко буде продемонструвати свої досягнення, а підстав для критики рішень уряду буде достатньо.

Рік тому я говорив про те, що політичний цикл дає зовсім небагато часу для нинішньої влади на вживання рішучих заходів, і сьогодні доводиться констатувати, що зробити за минулий рік вдалося зовсім небагато. А найважливіше з того, що зроблено – консолідація бюджету та відмова від субсидування газових цін – поставлене під загрозу авантюрним рішенням про зниження ставки соціального податку.

Хоча до екватора президентського терміну залишається ще п’ять місяців, вже добре видно, як популістичні політики набирають силу і нарощують свої рейтинги. Створена у Верховній Раді коаліція, схоже, є стійкою в тому сенсі, що їй не загрожує розвал, тому що позачергові вибори не обіцяють її учасникам нічого хорошого. Але правляча коаліція не є ні згуртованою, здатною підтримувати ініціативи уряду, ні сильною, здатною сформувати власний порядок денний. Це означає, що найближчим часом не варто розраховувати на те, що уряду вдасться провести через Раду велику кількість реформаторських законопроектів. У такій ситуації єдина надія на зміни пов’язана з концентрацією реформаторських зусиль на рішеннях, які перебувають у сфері компетенції виконавчої влади.

Безумовно, головна проблема, яка потребує найсерйозніших рішень, це бюджетна конструкція. Судячи з усього, недобір доходів в центральний бюджет за підсумками року може скласти не менше 60 млрд гривень (це моя інтуїтивна оцінка) – видатки державного бюджету були сильно збільшені, хоча відсутність економічного зростання не давала ніяких підстав для цього, а значна частина надзвичайних доходів виявилася нереалістичною. І не схоже, що до кінця року ситуація зможе змінитися в кращу сторону. Це означає, що вже сьогодні уряд має прийняти вкрай непопулярні рішення про те, які витрати поточного року і на скільки будуть скорочені.

Єдина альтернатива цьому – в черговий раз отримати гроші Нацбанку, – негайно виб’є країну з домовленостей з МВФ і поверне в стан високої інфляції, яка, як добре відомо, набагато сильніше б’є по малозабезпечених групах населення.

Одночасно з цим уряд має сформувати своє бачення бюжету-2017, який, на жаль, буде не менш жорстким, ніж бюджет поточного року – слабке зростання економіки не дає надії на швидке зростання доходів. Нормалізувати бюджетну ситуацію за один рік, очевидно, не вийде – підвищення податків навряд чи є прийнятним політично, а будь-які скорочення витрат будуть давати відчутний результат, розтягнутий у часі. Проте, це не означає, що уряд не повинен займатися системним скороченням витрат – це єдиний шлях, який приведе до стійкого бюджету через якийсь час.

Структура видатків українського бюджету така, що зарплати і соціальна допомога займають в ньому більше 60%, тому скоротити видатки без урізання виплат населенню не вдасться, і найважливішими напрямами реформ є три найбільші статті витрат: пенсії, соціальна допомога, дотації на газ.

У пенсійній реформі принциповим моментом є не тільки скорочення поточних виплат або зменшення тиску пенсійної системи на державні фінанси, а й формування довгострокового підходу до пенсійного забезпечення, який дозволить розпочати вибудовувати відносини держави з тими, кому сьогодні 25-30 років.

В системі соціальної допомоги та дотацій на газ уряд вже сформулював правильні базові принципи:

1) виплата нужденним, а не всім підряд;

2) оцінка нужденності за доходом сім’ї, а не індивідуальним;

3) облік всієї сукупності отриманих з бюджету виплат при оцінці нужденності.

Отже, тут все зусилля повинні бути зосереджені на реалізації обраного підходу, а Мінфіну повинна бути надана свобода дій.

Певне полегшення центральному бюджету може дати передача на місцевий рівень витрат на початкову і середню освіту, на охорону здоров’я – з одного боку, місцевій владі краще видно, які з навчальних закладів слід зберегти, а які укрупнити; з іншого, в місцевих бюджетах сформувався істотний запас грошових коштів, які сьогодні не використовуються на рішення державних проблем.

Крім цього уряду слід інтенсифікувати роботу по залученню зовнішніх позик і коштів підтримки, які будуть отримувати місцеві органи влади і/або підприємства без надання їм державних гарантій, що виводить ці кошти з визначення джерел фінансування бюджетного дефіциту центрального уряду. Обсяг таких доступних для України коштів обчислюється сотнями мільйонів доларів, і їх отримання зможе помітно знизити тяжкість скорочення бюджетних витрат і підштовхнути ініціативу місцевих органів влади, які повинні будуть конкурувати за ці гроші і пропонувати цікаві проекти.

З «небюджетних» тем найбільш актуальними є дві[1]:

• Виконана ще в минулому уряді робота по реформі управління держпідприємствами і приватизації виявилася покладеною в «довгий ящик». Необхідно витягнути всі ці напрацювання і негайно реалізувати задумане, що знизить тиск на бюджет, зменшить рівень казнокрадства і створить здорові стимули в економіці.

• Уряд має розібратися з проблемою повільного зростання видобутку газу в Україні і прийняти рішення, які дозволять прискорити розвиток цього сектора – крім зниження тиску на платіжний баланс це призведе до зростання податкових доходів і пожвавленню економічної активності.

Україна знаходиться в нелегкому становищі. Триваючі бойові дії в зоні АТО і, практично, заморожений Мінський процес, мляво зростаюча економіка, бюджет, що зазнає хронічної нестачи коштів, очікуване зростання соціального невдоволення в зв’язку з отриманням платіжок за опалення, настороженість іноземних і вітчизняних інвесторів, викликана заморожуванням програми МВФ, ледве працюючий парламент – ось далеко не повний перелік симптомів видимого нездоров’я. Розраховувати на те, що хвороба розсмокчеться сама собою, безглуздо; без цілеспрямованої інтенсивної терапії домогтися прогресу в лікуванні не вдасться. Так само безглуздо сподіватися на те, що ось-ось Захід накладе на Росію нові, більш жорсткі санкції і її економіка – повільне сповзання якої вниз зі швидкістю 1-1,5% річних теж симптом хвороби, але іншої, – впаде; економіка Росії, яка спирається на експорт сировини, попит на яку в світі продовжує зростати, ще довго зможе існувати в такому мляво депресивному режимі.

Банальна фраза про історичний шанс для України, яку багато експертів повторюють вже два з половиною роки, не втратила своєї актуальності. Вікно можливостей для нинішнього покоління українських політиків ще не закрилося остаточно, але воно швидко звужується. Відмовившись від серйозних реформ, політики прирікають населення України на триваючі страждання і обнуляють свої електоральні шанси в наступному циклі. Який вже не за горами.

Примітки: