Історія успіху аналітикині VoxCheck Анастасії Іванцової розпочалася з… м’яса. Вона привезла його в якості гостинця подрузі, яка тут працювала, вподобала атмосферу і цінності команди, дізналася про відкриту вакансію («треба було вміти писати і любити економіку, всього два пункти – і обидва про мене!») і зрештою залишилася.
Анастасія вже тоді мала чималий досвід в журналістиці, працювала в програмі розслідувань і робила «Простономіку» на Громадському.
Анастасія володіє талантом слухати багатогодинні шоу з політиками (майже) без втрат для власного здоров`я. Потім вона перевіряє сказане на достовірність і пише статті на основі цього: хто і в чому маніпулює чи просто бреше. Разом з тим виписує з колегами смішні цитати представників влади в окремий документ, іноді вони навіть створюють відео з найдивовижнішими перлинами ораторського мистецтва наших політиків.
Анастасія вірить, що гідного життя для країни можна домогтися лише тоді, коли економічна грамотність населення вийде на високий рівень, коли люди не вестимуться на кредити за 1% на день і популістські заяви політиків. «Якщо будемо робити економічну освіту доступною – мої онуки будуть жити в крутій правовій державі», каже Анастасія.
Зазираючи в майбутнє аж до онуків, в сучасності Анастасія спирається на глибоко інтегровану в Миколаївську область мережу агентів, яка складається з її батьків та їхніх знайомих, серед яких поширюються матеріали Vox. Цей фідбек, каже Анастасія, найчесніший і найдієвіший, бо справжнє визнання – коли на твої матеріали реагують не лише в столиці. Ще один індикатор добре зробленої роботи – коментарі у фейсбуці: якщо користувачі замість лаяти одне одного обговорюють суть теми, значить публікація була якісною.
На питання, чим займається поза роботою, Анастасія зітхає і каже, що переважно хоче спати. Тому п’є багато кави, настільки багато, що навчилася розбиратися в сортах і тонкощах приготування, стала кавовим снобом і пролобіювала встановлення кавомашини в офісі. Анастасія багато подорожує, відвідала всі міста, до яких з Києва літають лоукости і тепер планує дістатися Азорських островів. В музиці обирає стонер чи олдскульний рок, але не гребує й індастріалом. Зачитується наукпопом (дуже радить «Ми це наш мозок» Діка Свааба і «Фактологію» Рослінгів), роботами Ніла Геймана і коміксами Vertigo, жалкуючи, що книжок на полиці значно більше, аніж часу для їх читання.
Анастасія погано почувається без нової інформації (хай навіть із газет) і багато планує. Складає списки роботи на день, тиждень, додає умовні позначки «зроблено», «не зроблено», «зроблено частково, решта залежить не від мене», «зроблено частково, решта залежить від мене, але треба проконтролювати іншу частину роботи» і нарешті складає великий Список Списків, щоб у них не розгубитися. Таке планування дозволяє Анастасії доводити до кінця навіть ті справи, які краще було б покинути. Вона не може зупинитися, коли бачить, що справа не вдається і сміливо доводить її до логічної поразки, щоб проаналізувати причини невдачі і перетворити її на успіх. «Зате потім залишається купа прикольних історій!», бадьоро резюмує Анастасія.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
