Що буде зі світовою економікою після пандемії коронавірусу

Після багатьох тижнів карантину, трагічно втрачених життів і зупинку значної частини світової економіки, «суцільна невизначеність» — досі найкращий термін для опису цього історичного моменту. Що буде з бізнесами, що закрилися через пандемію, та робочими місцями? Чи матимемо ми змогу знову подорожувати? Чи вистачить грошей центробанків та урядів, щоб зупинити тривалу рецесію, або й дещо гірше за неї? 

Впевнено можна сказати одне: до яких зсувів у структурі політичної та економічної влади призведе ця пандемія, ми зрозуміємо лише згодом. 

Щоб допомогти нам зорієнтуватися у цій вкрай нестабільній ситуації, Foreign Policy попросила дев’ятьох провідних мислителів, включно з двома економістами – Нобелівськими лауреатами, озвучити свої прогнози щодо того, що чекає на світову економіку та фінанси після пандемії. 

Нам потрібен кращий баланс між глобалізацією та самостійністю

Джозеф Стігліц, професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської меморіальної премії з економіки 2001 року та автор книг «Люди, влада та прибутки: прогресивний капіталізм в епоху масового невдоволення»

Економісти звикли скептично ставитися закликів до держав гарантувати громадянам продовольчу та енергетичну безпеку. Вони казали, що у глобалізованому світі, де кордони нічого не значать, за потреби завжди можна звернутися до інших держав по допомогу. Аж тут кордони раптом знову стали важливими, адже держави міцно тримаються за маски та медичне обладнання, а також з великими труднощами намагаються налагодити поставки. Коронавірусна криза стала потужним нагадуванням про те, що національна держава і досі залишається основною політичною та економічною одиницею.

Для побудови нібито ефективних ланцюгів поставок ми шукали по всьому світу виробників з найнижчою вартістю кожної ланки ланцюга. Але це було недалекоглядним, адже система, яку ми побудували, виявилася ненадійною, недостатньо диверсифікованою та вразливою до перебоїв. Виробництво на потребу та поставки з мінімальними запасами або й зовсім без них здатні витримати незначні проблеми, але тепер ми побачили, як неочікувана криза обвалює систему. 

Фінансова криза 2008 року мала б навчити нас, наскільки важливою є стійкість системи. Ми створили фінансову систему з взаємозалежними елементами, яка здавалася ефективною і, можливо, справді добре поглинала невеликі кризи, але зрештою виявилася крихкою. І коли мильна бульбашка нерухомості луснула, система обвалилася б, якби не масштабні програми урядової допомоги. 

Економічна система, яку ми будуватимемо після цієї пандемії, повинна бути більш далекоглядною, стійкою та має враховувати те, що економічна глобалізація значно випереджає політичну. Доки це так і буде, державам доведеться шукати кращий баланс між використанням переваг глобалізації та необхідним  рівнем самодостатності.

Цей майже воєнний режим створив вікно для змін

Роберт Дж. Шіллер, професор економіки Єльського університету, лауреат Нобелівської меморіальної премії з економіки 2013 року та автор книги «Наративна економіка: як історії стають вірусними та сприяють великим економічним подіям».

Фундаментальні зміни трапляються — часто під час війни. Хоча зараз ворог – це вірус, а не інша держава, пандемія COVID-19 створила атмосферу воєнного часу, що уможливила такі зміни, де вони можливі. 

Ця атмосфера з наративами як страждання, так і героїзму, поширюється разом із хворобою. Воєнний час об’єднує не тільки жителів однієї країни, але й жителів різних країн, адже вони мають спільного ворога: вірус. Мешканці розвинених країн, можливо, відчувають більше співчуття до постраждалих у бідних країнах, адже переживають ті самі проблеми. Епідемія також об’єднує нас у незліченних зустрічах  у Zoom. Світ раптом стає меншим і ближчим.

Також є підстави сподіватися, що пандемія сприятиме створенню нових гуманітарних інституцій та засобів допомоги, включаючи більш ефективні заходи для боротьби з нерівністю. Можливо, екстрена допомога громадянам, яку виплатили багато держав, — це шлях до загального базового доходу. У Сполучених Штатах, можливо, створення кращого та більш всеохоплюючого медичного страхування, щойно отримало новий імпульс. Оскільки у цій війні ми всі на одному боці, це може дати нам мотивацію до створення нових міжнародних інституцій, які дозволять краще розподілити ризики між країнами. Атмосфера воєнного часу знову мине, а нові інститути залишаться.

Справжня загроза – що політики скористаються з наших страхів

Гіта Гопінат, головний економіст Міжнародного валютного фонду.

Усього за кілька тижнів драматичний ланцюжок подій — трагічна загибель людей, паралізовані глобальні мережі постачання, перервані поставки медичних препаратів між союзниками та найглибший глобальний економічний спад з 30-х років минулого століття — продемонстрували вразливість відкритих кордонів.

Підтримка інтегрованої світової економіки почала падати ще до спалаху COVID-19, і пандемія, швидше за все, прискорить переоцінку переваг та недоліків глобалізації. Компанії, які входять до світових ланцюгів постачання, першими зіткнулися з ризиками, що випливають із їхніх  взаємозалежністей, та великими втратами від їх руйнування. В майбутньому ці компанії, вірогідно, враховуватимуть ці ризики, і ланцюги поставок стануть більш надійними, але менш глобальними. У країнах, що розвиваються, для яких включення до глобалізації означало неухильне відкриття ринків капіталу, ми бачимо ризик повернення обмежень на рух капіталу паралельно з тим, які ці країни намагатимуться захиститися від дестабілізації, спричиненої раптовою зупинкою економіки. І навіть коли карантинні заходи по всьому світу поступово послаблюватимуться, люди можуть, базуючись на власних оцінках ризиків для себе, вирішити скоротити мандрівки на невизначений термін, цим розвернувши півстолітній тренд зростання міжнародної мобільності.

Однак справжній ризик полягає в тому, що деякі політичні діячі, які грають на страху відкритих кордонів, спробують скористатися цим природним егоїстичним розвороти людей та форм від глобалізації. Можливо, вони запровадять протекціоністські торговельні обмеження під маскою “самодостатності” та обмежать рух людей під приводом піклування про громадське здоров’я. Слово за глобальними лідерами, які можуть попередити такі наслідки та зберегти дух міжнародної єдності, який підтримував нас усіх понад 50 років.  

Ще один цвях у кришку домовини глобалізації

Кармен М. Рейнхарт, професор міжнародних фінансів у Гарвардській школі Кеннеді та автор книги «На цей раз інакше: вісім століть фінансової глупоти».

Перша світова війна та глобальна економічна депресія на початку 1930-х років супроводжували закінчення попередньої епохи глобалізації. Поруч із відновленням торговельних бар’єрів та обмежень на рух капіталу, важливою причиною закінчення ери глобалізації стало те, що понад 40% країн того часу оголосили дефолт, що закрило їм доступ до міжнародних ринків капіталу до 1950-х чи навіть довше. До кінця Другої світової війни нова Бреттон-вудська система поєднувала внутрішні фінансові репресії з жорстким контролем над потоками капіталу, що було мало схоже на попередню епоху світової торгівлі та фінансів.

Поточний цикл глобалізації після фінансової кризи 2008-2009 рр. зазнав низки ударів: європейська боргова криза, Brexit та торговельна війна США та Китаю. Зростання популізму в багатьох країнах ще більше схиляє баланс до “свій до свого по своє” (home bias). 

Пандемія коронавірусу — це перша криза з 1930-х років, яка охопила як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Їхні рецесії можуть виявитися глибокими і тривалими. Як і в 1930-х роках, варто очікувати дефолтів. Заклики до торгових обмежень та контролю за рухом капіталу в скрутні часи впадуть на родючий грунт. 

Сумніви стосовно глобальних ланцюгів постачання, створених до пандемії,  безпечності міжнародних подорожей та, на національному рівні, тривоги щодо самодостатності та стійкості системи, ймовірно, зберігатимуться — навіть після того, як пандемія буде взята під контроль (що може виявитися досить довгим процесом). Пост-коронавірусна фінансова архітектура навряд чи нагадуватиме Бреттон-вудську систему, яка існувала до глобалізації, але шкода, яку криза завдасть міжнародній торгівлі та фінансам, ймовірно, буде значною та тривалою.  

Пандемія тільки погіршила вже існуючі економічні проблеми

Адам Посен, президент Інституту міжнародної економіки Петерсона

Пандемія погіршить чотири існуючі проблеми світової економіки. Їх можна позбутися хірургічним шляхом, але за відсутності такого втручання є ризик, що вони стануть хронічними та небезпечними. Перша з цих проблем — це довгостроковий застій (secular stagnation): поєднання низького зростання продуктивності, низької прибутковості приватних інвестицій та майже дефляції. Ця проблема поглибиться, оскільки люди після пандемії боятимуться ризику і надаватимуть перевагу заощадженням замість інвестицій, що буде постійно послаблювати попит та інновації.

По-друге, ще відчутніше збільшиться розрив між багатими країнами (включно з кількома ринками, що розвиваються) та рештою світу в їхній стійкості до криз.

По-третє, частково внаслідок прагнення до безпеки та очевидної «ризикованості» країн, що розвиваються, світові фінанси та торгівля і далі надто залежатимуть від долара США. Навіть попри те, що зараз США стають менш привабливими для інвестицій, їхня привабливість відносно більшості інших частин світу зростатиме. Це викликатиме постійне невдоволення.

І нарешті, економічний націоналізм штовхатиме уряди все більше відокремлювати власні економіки від решти світу. Це не призведе до повної автаркії чи чогось близького до неї, але посилить перші дві тенденції та підвищить незадоволеність третьою.

Центральні банки зараз потрібні світу як ніколи

Есвар Прасад, професор торгової політики в університеті Корнелл, старший науковий співробітник інституту Брукінгса 

Економічна та фінансова руїна, спричинені пандемією, можуть залишити на світовій економіці глибокі шрами. Центральні банки витримали удар, переступивши через власні правила. Федеральний резервний банк США підтримав фінансові ринки, розпочавши купівлю активів та забезпечивши інші центробанки доларовою ліквідністю. Європейський центральний банк проголосив необмежену підтримку євро та оголосив про масові закупівлі державних та корпоративних облігацій та інших активів. Банк Англії фінансує державні витрати напряму. Навіть деякі центральні банки країн, що розвиваються, зокрема, Резервний банк Індії, пішли на надзвичайні заходи, попри всі ризики.

З іншого боку, організовані урядами програми фіскальної допомоги були політично складними, непростими в реалізації, і часто їх було важко спрямувати саме туди, де їх потребували найбільше. 

Центральні банкіри, яких раніше вважали обережними та консервативними, довели, що у важкі часи можуть діяти гнучко, сміливо та креативно. Навіть коли політичні лідери не готові координувати свою політику з політикою сусідів, центральні банкіри здатні діяти узгоджено.

І зараз, і на довгий час у майбутньому центральні банки будуть основною лінією захисту від економічних та фінансових криз. Можливо, вони пошкодують про цю нову роль та нереальне навантаження та очікування, які вона на них покладе.

Нормальній економіці кінець

Адам Туз, професор історії та директор Європейського інституту Колумбійського університету

Щойно почався карантин, першим імпульсом був пошук історичних аналогій — 1914, 1929, 1941 рр.? З плином часу все більш очевидною стає історична новизна шоку, який ми переживаємо. Такого ще не бувало ніколи. І це жахливо.

Економічні наслідки пандемії не піддаються підрахунку. Багато країн зіткнулися з набагато глибшою і жорстокішою економічною кризою, ніж будь-коли. У таких галузях, як роздрібна торгівля, яких і так пригнічує жорстка конкуренція в інтернеті, тимчасова зупинка може виявитися фатальною. Багато магазинів уже не відкриються, а робочі місця, які вони створювали, втрачені назавжди. Мільйони працівників, власників малого бізнесу та членів їхніх сімей спіткала справжня катастрофа. Чим довше триватиме карантин, тим глибшими будуть економічні шрами та повільнішим відновлення.

Все, що ми нібито знали про економіку та фінанси, радикально змінилося. Після фінансової кризи 2008 року було багато розмов про необхідність враховувати суцільну невизначеність. А тепер ми дізналися, як виглядає справжня повна невизначеність.

Ми спостерігаємо найбільші сумарні фіскальні дії після Другої світової війни, але вже зрозуміло, що першого раунду може виявитися недостатньо. Ми не маємо ілюзій щодо безпрецедентної акробатики у виконанні центральних банків. Історія пропонує деякі радикальні альтернативи для зниження накопичених [державних] зобов’язань, включаючи сплеск інфляції або організований державний дефолт (що було б не настільки радикально, як це звучить, якщо це вплине на державні борги, які утримують центральні банки).

Якщо підприємства та домогосподарства у відповідь на кризу знижуватимуть ризики та обиратимуть безпеку, це посилить стагнацію. Якщо через накопичені під час кризи борги публічні фінанси перейдуть до режиму жорсткої економії, це погіршить ситуацію. Натомість потрібні більш активні, більш далекоглядні уряди, які зможуть вивести свої країни з кризи. Але питання, звичайно, полягає в тому, як це виглядатиме на практиці та які політичні сили контролюватимуть ці уряди. 

Багато робочих місць більше ніколи не відновляться

Лаура Д’Андреа Тайсон, професор у бізнес-школі ім. Хааса Каліфорнійського університету в Берклі та колишній голова Ради економічних радників президента США при адміністрації Клінтона.

Пандемія та подальше відновлення прискорять інформатизацію та автоматизацію ринку праці — тенденції, через які вже два десятиліття кількість робочих місць середньої кваліфікації зменшується, а висококваліфікованих робочих місць зростає, середня заробітна плата стагнує, а нерівність доходів збільшується.

Зміни попиту, часто прискорені реалокацією ресурсів через пандемію, в майбутньому  змінять склад ВВП. Частка послуг в економіці продовжить зростати. Але частка особистих послуг у сферах роздрібної торгівлі, готелів та ресторанів, подорожей, освіти, охорони здоров’я та урядуванні зменшиться, інформатизація змінює те, яким чином ці послуги надаються. 

Багато низькооплачуваних робочих місць, які не потребують високої кваліфікації, але вимагають особистого обслуговування, особливо створені малим бізнесом, не відновляться разом з економікою. Однак працівники таких сфер як поліція, пожежна допомога, охорона здоров’я, логістика, громадський транспорт та продовольство, будуть користуватися більшим попитом, що створить нові можливості для роботи та сприятиме підвищенню зарплат та умов роботи у цих секторах із традиційно низькими зарплатами. 

Рецесія прискорить зростання нестандартної, нестабільної зайнятості — роботи на неповний робочий день, фрілансерства,  роботи за сумісництвом,  — що призведе до появи нових мобільних систем пільг, які рухатимуться  разом з працівниками, та розширять поняття “роботодавець”. Для набуття нових навичок знадобляться нові дешеві навчальні онлайн-програми. Раптова залежність багатьох людей від здатності працювати віддалено підкреслює необхідність розширення покриття Wi-Fi, широкосмугового інтернету та іншої інфраструктури для прискорення переходу економічної діяльності в онлайн.

Глобалізація стане більш орієнтованою на Китай

Кішор Махбубані, науковий співробітник Азіатського науково-дослідного інституту Національного університету Сінгапуру, автор книги «Чи переміг Китай?»

Пандемія COVID-19 прискорить зміни, що вже і так відбувалися: відхід від сфокусованої на США глобалізації до більш орієнтованої на Китай.

Чому ця тенденція триватиме? Населення США втратило віру в глобалізацію та міжнародну торгівлю. Угоди про вільну торгівлю сприймаються як дещо токсичне незалежно того, чи є Дональд Трамп президентом. А от Китай не втратив віри в них. Чому? На це є глибокі історичні причини. Сучасні китайські лідери добре пам’ятають, що ціле століття, з 1842 по 1949 рік, приниження Китаю було результатом саме його самовдоволення та марних спроб його лідерів відрізати його від решти світу. Натомість, минулі кілька десятиліть економічного відродження були результатом глобальної залученості. Китайський народ також відчув вибух культурної впевненості. Він вірить, що може перемогти в будь-якій сфері.

Як я пишу у своїй новій книзі «Чи переміг Китай?», у Сполучених Штатів є дві опції. Якщо понад усе вони прагнуть світового лідерства, їм доведеться політично й економічно вступити у геополітичне змагання з нульовою сумою з Китаєм. Однак якщо США прагнуть покращити добробут американського народу, який останнім часом погіршився, їм доведеться співпрацювати з Китаєм. Мудріша порада – це співпраця. Однак у токсичному політичному середовищі, яке зараз панує у США стосовно Китаю, перемога мудрості не гарантована.