НЕПРАВДА: Причина СНІДу не ВІЛ, а противірусний препарат Зидовудин

Перевірка фейків у рамках партнерства з Facebook

Мережею поширюють відео про те, що СНІД викликає не ВІЛ-інфекція, а антиретровірусний препарат Зидовудин, який застосовують для терапії ВІЛ. 

Проте, це не так.

ВІЛ справді викликає СНІД. Так, у дослідницькому і медичному середовищі взаємозв’язок ВІЛ і СНІД встановили ще у 1984 році. Згідно з даними ВООЗ, СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – це пізня стадія ВІЛ-інфекції (вірусу імунодефіциту людини), яка виникає, коли імунна система організму сильно пошкоджена через вірус.

Оскільки доведено, що ВІЛ знищує та призводить до неправильного функціонування CD4+ лімфоцитів – клітин, які відіграють центральну роль у здійсненні імунної відповіді, – то ВІЛ і виступає причиною низького імунного захисту організму, що і є СНІДом. 

Вважається, що ВІЛ-інфекція прогресує у СНІД, коли:

• кількість CD4+ лімфоцитів стає менше 200 одиниць на кубічний міліметр. Для порівняння: у здорових людей кількість CD4+ лімфоцитів становить 500-1600 одиниць на кубічний міліметр крові.
• або коли людина має ВІЛ-асоційовану інфекцію, незалежно від кількості CD4+ лімфоцитів.

Про це ми раніше писали тут.  

Препарат Зидовудин дійсно має побічні ефекти. При застосуванні препарату у здорової людини у високих дозах, ДНК людини стає нездатним до реплікації (самовідтворення), а це може призвести до пошкодження серцевих та скелетних м’язів. 

Зидовудин також застосовують для терапії ВІЛ-інфікованих і його користь доведена. До побічних ефектів серед ВІЛ-інфікованих належать нудота, втома та анемія, сильні побічні ефекти (серед яких ураження м’язів, втрата підшкірного жиру) спостерігаються рідко. Потенційна шкода від препарату значно менша, ніж його користь.  Зидовудин пригнічує реплікацію ДНК ВІЛу. Немає жодних підстав пов’язувати прогресування ВІЛ-інфекції до СНІДу із впливом цього препарату. 

ВІЛ-інфекція не передається через повсякденні контакти або повітряно-крапельним шляхом. Основні шляхи передачі — незахищений статевий акт, переливання зараженої крові, використання заражених голок. Також ВІЛ може передаватись від матері до дитину під час вагітності, родів та годування.

Серед груп ризику інфікування ВІЛ —  люди, які не використовують засоби захисту під час статевих актів або які вживають наркотики. Найбільше випадків інфікування фіксують саме серед цих груп. Стверджувати, що лікарі хворіють на ВІЛ через роботу з хворими, підстав немає.

Тестування на ВІЛ складається з первинного тесту на антиген-антитіло, й додаткових проб для підтвердження через аналіз диференціації ВІЛ-1/2. Відповідний скринінг допомагає діагностувати ВІЛ-інфекцію. 

У відео розповідають про експеримент Роберта Віллнера, який нібито вколов собі кров ВІЛ-інфікованої людини і не захворів. Так Віллнер намагався довести, що ВІЛ не передається через кров. Однак, щодо цього експерименту є низка сумнівів.

По-перше, невідомо, чи справді кров була інфікованою та чи не виявив Роберт Віллнер у себе ВІЛ, але приховав цей факт. 

По-друге, Віллнер вколов собі кров ВІЛ-інфікованої людини 1 листопада 1994 року. 

Після потрапляння в організм ВІЛ може не проявлятись кілька місяців, від 1 до 3. Роберт Віллнер помер у 15 квітня 1995 року. 

До речі, медичну ліцензію Віллнера у США скасували ще в 1990 році.