Громадська думка про радикальні реформи: підтримка «лібералами» «націоналістичних» змін

Після перемоги Євромайдану в Україні почалося обговорення та більш чи менш рішуче здійснення двох головних типів досить радикальних реформ. З одного боку, повалення авторитарного й корумпованого режиму Януковича відкрило можливість для ліберальних перетворень у політичній і економічній сфері, як-от децентралізації, відкриття ринку землі та рішучих дій із приборкання корупції. З іншого, усунення проросійського уряду та розв’язана Москвою у відповідь на нього війна проти України дали поштовх ініціативам із посилення української національної орієнтації у сферах мови, культури й історичної пам’яті, а також зусиллям зі зміцнення обороноздатності й захисту територіальної цілісності. 

Лібералізм чи націоналізм: що ближче до людей?

Ці два типи реформ мали різні нормативні підвалини: ліберальні в першому випадку та націоналістичні (чи патріотичні, якщо хтось досі вважає націоналізм синонімом шовінізму) в другому. Відповідно, можна було очікувати, що їх підтримуватимуть різні частини населення, між якими не буде великого перетину. Втім, публічний дискурс свідчить, що в багатьох випадках ті самі люди підтримували реформи обох типів. Зокрема, заходи з поширення української мови та віддалення від Росії в зовнішній політиці мали підтримку не лише діячів національно-патріотичних організацій, а й багатьох російськомовних лібералів, які вважали посилення національної ідентичності важливою передумовою зміцнення незалежності й побудови правової держави. 

Проте публічний дискурс віддзеркалює головно думки еліт, які не обов’язково відповідають поглядам пересічних громадян. Тому ми вирішили з’ясувати, які категорії населення підтримують ті чи інші реформи та наскільки групи підтримки різних реформ перетинаються. Одним із фокусів нашого аналізу був вплив мовно-етнічної ідентичності, давно виявлений щодо преференцій у ділянках мови, пам’яті та зовнішньої політики, але менш очевидний щодо ліберальних політичних і економічних реформ. Водночас ми хотіли дослідити, якою мірою на підтримку реформ упливають загальні світоглядно-ціннісні настанови громадян, припускаючи, що в окремих випадках вони можуть бути не менш важливими, ніж ідентичності.

Результати: які особистісні характеристики впливають на підтримку реформ?

Найочевидніший висновок із представлених на рис. 1 та наведених у Табл. 1 результатів опитування – це переважна підтримка всіх реформ, окрім обмеження російського культурного впливу та усунення символів совєтського минулого. 

Які саме люди найбільше підтримують ці реформи? Факторний аналіз показав, що сім із дев’яти реформ – люстрація, європейська інтеґрація, зміцнення обороноздатності, повернення окупованих територій, усунення совєтських символів, обмеження російських впливів та поширення української мови – міцно пов’язані в оцінках респондентів (див. табл. 2 в додатку), і тільки децентралізація та запровадження ринку землі стоять осібно. 

Ці сім реформ стосуються різних суспільних сфер, але їх об’єднує спільна мотивація – подолання залежності від колишнього імперського центру. Тому ми називаємо їх постімперськими емансипаційними реформами. Не дивно, що якщо людина підтримує одну з них, вона схильна підтримувати й решту. Для цих реформ ми створили нову змінну як середнє арифметичне від семи змінних для окремих реформ, і саме її використовуємо як залежну змінну в реґресійному аналізі. 

Дві інші реформи – децентралізація та запровадження ринку землі  – мають дещо іншу мотивацію, тому їх доцільно розглядати окремо. Отже, ми спочатку подамо головні результати для емансипаційних реформ, потім для децентралізації, а тоді для ринку землі. Докладні результати аналізу представлено у Табл. 3 в додатку.

Постімперська емансипація

Наш аналіз підтверджує висновки раніших досліджень. На підтримку емансипаційних реформ справді впливає мовно-етнічна ідентичність: люди, які ідентифікують себе як українці, вважають українську мову рідною та переважно спілкуються нею в повсякденному житті, більш схильні підтримувати такі зміни, ніж ті, хто вважає себе росіянами й виявляє прихильність до російської мови. 

Не менш важливим чинником є реґіон, де мешкає респондент або респондентка: постімперську емансипацію підтримують радше на Заході, ніж на Сході та Півдні. Це відповідає висновкові інших авторів, що відмінності між реґіонами України не зводяться до різниці їхніх етно-демографічних профілів, а пов’язані також із їхньою особливою економічною ситуацією та політичною культурою. 

Як виявилося, ані молодий вік, ані читання новин в інтернеті самі по собі не роблять людей прихильниками емансипаційних реформ, так само як належність до Московського патріархату не спонукає до неприхильного ставлення. Очікуваною є більша підтримка цих реформ серед високоосвічених людей, а от меншу підтримку у містах порівняно з селами пояснити важко. Прикметно, що емансипаційні реформи мають більшу підтримку заможніших людей, тих, чий добробут за минулий рік підвищився, а особливо тих, хто вважає, що покращилося економічне становище всієї країни. Інакше кажучи, на ці реформи сподіваються головно ті люди, яким не дуже погано ведеться. 

Проте найцікавішим результатом нашого аналізу є істотний за розміром і несподіваний за напрямком вплив низки світоглядно-ціннісних настанов. Виявляється, емансипаційні реформи, що їх багато хто вважає етнічно ексклюзивними й навіть дискримінаційними, мають підтримку насамперед тих людей, які сповідують виразно інклюзивні погляди й цінності, зокрема громадянське, а не етнічне, розуміння української нації та активістське переконання, що «тиск суспільства на владу змусить її активніше здійснювати реформи».

Ці погляди цілком узгоджуються з позитивним ставленням не тільки до Євромайдану (який був насамперед протестом проти авторитарного режиму), а й до УПА (яка змагалася насамперед проти совєтської окупації України). Це показує, що підтримка буцімто націоналістичних реформ може мати цілком ліберальну мотивацію, тобто багато людей бачить у цих реформах не сприяння етнічній чи мовній більшості коштом меншин, а віддалення України від неоімперської Росії задля здійснення демократизації та інтеґрації до Європи.

Децентралізація

Для децентралізації картина зовсім інша. Етнічність і мова майже не впливають на рівень підтримки цієї реформи, а з реґіонів вирізняється тільки столиця, мешканцям якої не дуже хочеться втрачати зосереджені тут повноваження (припускаючи можливість цього ефекту, ми й виділили Київ як окремий реґіон). Так само не мають значення релігійна належність, спосіб одержання політичної інформації, економічні оцінки та демографічні характеристики, за винятком добробуту (знову ж таки, заможніші люди більш схильні підтримувати зміни, ніж бідніші). 

На тлі слабкого впливу ідентичностей особливо вирізняється сильний вплив цінностей. Як і в попередньому випадку, прибічниками реформи є насамперед люди з ліберальними й активістськими настановами: толерантним ставленням до «різних поглядів і способів життя», гордістю за своє українське громадянство та визнанням важливої ролі тиску суспільства на владу. Ці інклюзивні настанови цілком поєднуються з прихильним ставленням до боротьби УПА, а от із визнанням себе націоналістом, хоч як парадоксально, поєднуються гірше, бо вплив цієї змінної має інший знак, ніж у прихильності до УПА. Не дивно, що нинішні націоналісти прагнуть сильної централізованої держави. Менш очікувано, що заслуги націоналістів минулого визнають також прибічники децентралізації, які, треба розуміти, бачать у боротьбі УПА не прагнення встановити націоналістичну диктатуру, а радше прагнення здобути незалежність і будувати демократичну державу.

Запровадження ринку землі

У цьому випадку чинники підтримки реформи майже такі самі, як і в попередньому. Ідентичності так само не мають значення, за винятком протилежних один до одного впливів російської рідної та повсякденної мови, для яких ми поки що не маємо логічного пояснення. Реґіон теж не відіграє важливої ролі. З-поміж демографічних характеристик значний вплив чинить тільки вік: як і можна було очікувати, старші люди менш прихильні до ринкових реформ, ніж молодші. Оцінки власного економічного становища не впливають на рівень підтримки, натомість оцінка економічних змін у країні впливає: що вища оцінка, то більша підтримка. Найсильніший вплив, як і для двох попередніх реформ, чинять світоглядні настанови: толерантне ставлення до різних поглядів та громадянське розуміння української нації, які, знову ж таки, узгоджуються з позитивною оцінкою боротьби УПА. 

Варто також зауважити, що ліва орієнтація (прихильність до комуністичного або соціалістичного «ідейно-політичних напрямків») не впливає на ставлення до ринку землі, натомість неґативно позначається на підтримці емансипаційних реформ. Це підтверджує вже давно зроблений висновок про те, що в Україні ця орієнтація є не так соціально-економічною, як геополітичною, тобто проросійською.

Висновки

Наше дослідження показало, по-перше, що більшість українців підтримує (принаймні підтримувала на час його проведення) низку досить радикальних реформ у різних сферах. Тобто постмайданна влада могла їх проводити без ризику втратити підтримку громадян – звичайно, за умови належного пояснення потреби й суті цих реформ. 

Наш аналіз також підтвердив істотну роль мовно-етнічної ідентичності, тобто переважну підтримку реформ з боку людей, що ідентифікують себе як українці та україномовці, – але тільки для реформ, спрямованих на подолання постімперської залежності від Росії. 

Проте найцікавішим – і найважливішим для розуміння постмайданних змін в Україні – результатом нашого дослідження є значний вплив світоглядно-ціннісних настанов на ставлення до всіх розглянутих реформ. Несподіваним виявився напрямок цього впливу: підтримці реформ, що мають буцімто націоналістичну мету віддалення України від Росії та посилення національної орієнтації мовно-культурної політики всередині України, сприяють інклюзивні та ліберальні настанови, як-от громадянське розуміння української нації та толерантність до різних поглядів і способів життя. Люди, що мають такі настанови, здебільшого бачать у постімперській емансипації шлях не до націоналістичної ексклюзивності, а до демократичної європейської держави, тому цілком можуть підтримувати водночас децентралізацію, зміцнення обороноздатності та поширення української мови. Тому ліберальні й емансипаційні реформи цілком можна проводити без шкоди одні для одних – якщо не переходити меж, за якими націоналізм стає ворогом свободи, а лібералізм завдає шкоди національній незалежності.

Повний виклад результатів цього дослідження опубліковано в статті: Henry E. Hale and Volodymyr Kulyk, “Aspirational Identity Politics and Support for Radical Reform: The Case of Post-Maidan Ukraine”, Comparative Politics, 2020 (ahead of print) https://doi.org/10.5129/001041521X16007978024129 

* Базова категорія для реґіону – Центр.