Незважаючи ні на що: що кажуть цифри про роль війни, політики та МВФ у впровадженні реформ в Україні

Сьогодні дебати про економічний розвиток України нерідко починаються з питання: як так сталося, що країна, яка успадкувала велику частку радянських промислових і наукових потужностей, показує набагато гірші результати, ніж сусідні країни? Статистичний факт: якщо 30 років тому продуктивність в Україні була на 80% вищою, ніж у Білорусі, то наразі вона відстає більш ніж на 30%. Дивно, але це відставання почалося дуже давно. Як видно з рисунку 1, рівень продуктивності зрівнявся ще в 1997 році, й з 2004 року розрив постійно збільшувався. Можна заперечити, що Білорусь фактично була нафтодержавою завдяки масовому реекспорту російських нафтопродуктів. Однак це не пояснює настільки сильне відставання України від таких країн, як Польща.

Українське відставання: велика трійця

Знання, накопичені за останні три десятиліття, пропонують багато можливих пояснень відставання України. На початку посткомуністичного перехідного періоду головними рекомендаціями були макроекономічна стабілізація (боротьба з інфляцією та стабілізація державних фінансів) та розбудова ринків з метою розвитку конкуренції. В очах прихильників такого підходу успішним прикладом була Польща, яка застосувала саме його. У той час, як жорстка монетарна та фіскальна політика забезпечили швидку стабілізацію та відновлення в перші роки, швидка реалізація політики, спрямованої на розвиток конкуренції, забезпечила стійку тенденцію довгострокового зростання вище за середньосвітовий рівень.

Втім, уважні спостерігачі знають, що це пояснення дуже поверхове. Для тих, хто жив у 1990-х роках, було очевидно, що макроекономічна стабілізація необхідна для сприяння розвитку бізнесу заснованому на довгострокових інвестиціях, а не розпродажі активів чи шахрайстві. Проте справжнім питанням було не «що», а «чому»: чому еліти не працюють заради суспільного блага? Наприклад, чому знадобилося майже двадцять п’ять років та п’ять президентів, щоб Національний банк України почав боротися з шахрайськими бізнес-схемами найбільших українських банків?

Це питання також має багато відповідей. Роздрібнена політика та партії, керовані корисливими інтересами, часто очолюють список. Основні владні структури України – насамперед Рада – навряд чи були місцем, що забезпечує збалансований діалог між сторонами. Натомість це був вельми поляризований політичний простір із партіями, зосередженими навколо особистостей та фінансових спонсорів. У цьому середовищі для політиків існувала велика спокуса обрати популістську риторику та приділяти більше часу забезпеченню пільг для промислового лобі, а не боротьбі з монополістами та впровадженню прозорих механізмів надання суспільних благ.

Дехто стверджує, що можна було пом’якшити наслідки цієї проблеми, якби ЄС, США чи міжнародні інституції відігравали сильнішу роль. На відміну від таких країн, як Польща, що мала досяжну перспективу членства в ЄС на відстані десяти років, в України цього не було. Процес вступу не лише допоміг би підтримати реформи через прийняття нормативних стандартів та фінансування з “фондів зближення” (фінансові програми ЄС, які допомагали країнам-кандидатам запроваджувати фізичну та інституційну інфраструктуру за зразком країн ЄС – ред.), він міг би також сприяти забезпеченню постійного порядку денного розвитку України шляхом консолідації еліт через спільне бачення майбутнього.

Нарешті, коли мова заходить про історію розвитку після 2014 року, навряд чи можна уникнути «слона в кімнаті» – війни. Її природно розглядати як ключову перешкоду на шляху розвитку України в останні вісім років. Війна завдає прямої шкоди людям та виробничим потужностям (розрахунки, зроблені спеціально для України, див. тут чи тут). Це відлякує інвесторів, відволікає ресурси від виробничої діяльності на військову та стимулює еміграцію найбільш активних і кваліфікованих людей. Коли на карту поставлено виживання, навряд чи можна очікувати, що політики опікуватимуться питаннями довгострокового розвитку.

Любе дзеркальце, скажи, хто у світі найсильніший?

Усі наведені вище міркування мають сенс. Однак питання полягає в тому, наскільки добре вони витримають перевірку даними. У своїй нещодавній статті я перевірив ці гіпотези в контексті президентства Порошенка з квітня 2015 по квітень 2019 року.

Цей часовий період добре підходить для перевірки доказів на користь усіх пояснень, викладених вище. По-перше, це був час суттєвих змін у процесі впровадження реформ, починаючи з відносно високих рівнів у 2015 році до нульових показників на початку 2019 року. По-друге, він характеризувався наявністю сильної політичної конкуренції між партіями, що призвело до фактичного розпаду правлячої коаліції та політичного глухого кута в 2016 році. По-третє, це був період активної участі МВФ, який надавав кредити в обмін на важливі реформи, такі як реформа банківського нагляду та енергетичного ринку. Нарешті, в цей період мали місце коливання інтенсивності бойових дій. І хоча рівень бойових дій після березня 2015 року ніколи не наближався до історичних максимумів 2014 року, він все одно був набагато інтенсивнішим за нинішній рівень. Наприклад, п’ятдесят загиблих за місяць були досить поширеним явищем у 2015 році, але вважалися б незвичними втратами в 2019 році, коли їхня кількість рідко перевищувала двадцять осіб за той самий період.

Варто зазначити, що збір даних вимагав створення кількох нових наборів даних, а також велику попередню обробку наявних динамічних рядів за межами таких стандартних методів, як видалення “викидів” та обчислення відмінностей між часовими періодами. Наприклад, щоб зібрати дані про емоційний тон новин про МВФ, я застосовував досить складні проміжні кроки, що включали використання алгоритмів класифікації. У таблиці 1 коротко підсумовані етапи обробки та джерела даних для отримання загальної картини без надмірних технічних деталей. Однак для отримання повної інформації про процес збору даних я рекомендую зацікавленим читачам ознайомитися з оригінальною статтею.

Після перетворення даних можна починати робити висновки про взаємозв’язки між спостережуваними показниками щодо взаємодії між прогресом у впровадженні реформ і його потенційними детермінантами. Верхні панелі наведених нижче графіків показують це для трьох основних досліджуваних факторів: популярності головної правлячої партії, новин МВФ-Україна та втрат особового складу ЗСУ.

Якщо поглянути на кореляції між змінами індексу реформ та відповідними змінними, то швидко з’ясується, що з ходом реформ певною мірою корелює лише популярність правлячої партії (Блоку Петра Порошенка) (див. рисунок 2). Ми очікувано спостерігаємо позитивну кореляцію між нею і прогресом у впровадженні реформ, що є свідченням того, що сильніша політична позиція забезпечує більший політичний простір для просування реформ.

Щодо інших змінних, ми не знаходимо жодних сильних кореляцій. Діаграма розсіювання МВФ-Реформи (рисунок 3) свідчить про наявність позитивного взаємозв’язку, проте нахил кривої (зелена лінія) занадто слабкий, а варіація занадто сильна для того, щоб претендувати на щось серйозне. Графік взаємозв’язку втрат особового складу ЗСУ та реформ (рисунок 4) свідчить про майже нульову кореляцію, оскільки нахил майже не відрізняється від горизонтальної осі.

Однак слід мати на увазі, що ці графіки показують лише асоціацію. Вони не враховують відкладений вплив, взаємний вплив та одночасний вплив кількох факторів. Щоб прояснити це, я оцінив ряд регресій, що належать до класу структурних векторних авторегресій (SVAR). Ключові результати цих моделей – функції імпульсної реакції – показані на нижній панелі кожного з рисунків 2-4. Вони показують, як збільшення досліджуваної змінної на одиницю впливатиме на індекс реформ протягом кількох місяців.

Фактично ці моделі є системами рівнянь, які включають попередні значення змінних та визначають порядок впливу однієї змінної на іншу. Таким чином можна отримати спрощене уявлення про економіку, що дозволяє моделювати динамічні ефекти та робити висновки про причинно-наслідкові зв’язки, якщо розробник моделі правильно визначає часовий порядок взаємозв’язків між змінними. Як це зазвичай буває зі статистичним моделюванням, сам процес моделювання має багато тонкощів. Рішення щодо включення чи виключення певної змінної чи обчислення за рівнями замість різниць може принести геть відмінні результати. У цьому конкретному випадку це, схоже, не є серйозною проблемою, оскільки альтернативні моделі дають результати подібні до базової моделі представленої на графіках вище. Втім, я рекомендую підходити до результатів з певною обережністю. Зрештою, результати оцінки базуються на розмірі вибірки з п’ятдесяти спостережень (місяців), чого рідко буває достатньо для виявлення значущих зв’язків в неекспериментальних умовах.

При цьому результати процесу моделювання відповідають “простим” кореляціям. З трьох графіків із функціями імпульсної реакції лише один показує оцінку, де очікуваний вплив (зелена лінія) і межі довірчого інтервалу (заштриховані сірі області) лежать вище нульової осі – популярність головної правлячої партії (БПП). Це означає, що врахування довгострокового впливу бойових дій на Донбасі чи емоційного тону новин МВФ-Україна не допомагають пояснити значні відмінності прогресу у впровадженні реформ.

Обережні висновки

Варто наголосити, що наведені вище результати не є формальним доказом відсутності причинно-наслідкового зв’язку між війною та зовнішнім впливом на прогрес у впровадженні реформ в Україні. Це не експеримент із чистим і контрольованим середовищем, для якого були попередньо розроблені статистичні моделі, щоб виявити причинно-наслідкові зв’язки. Тому ці результати слід розглядати не як остаточні висновки, а як натяк на те, що може статися в українському процесі реформування. Ось кілька висновків, які я роблю зі своїх напрацювань.

Одне з можливих пояснень того, чому інтенсивність бойових дій на Донбасі після 2015 року, схоже, не має помітного впливу на процес реформ, пов’язане з ефектом консолідації. Як кажуть, спільна небезпека об’єднує навіть найлютіших ворогів. Якщо війна ставить еліти на межу виживання, вони, ймовірно, відкинуть свої розбіжності і почнуть спільно та швидко працювати над розбудовою потенціалу держави. Коли тимчасовий уряд Яценюка визнав, що збройним силам бракує бензину для передислокації військ, стало очевидним, що поганий стан державного управління загрожував національній безпеці. За таких обставин навіть більшість олігархів можуть погодитися робити внесок у загальне благо: оборону, податки та ефективне управління. З цієї точки зору війна схожа на гірку пігулку. Вона завдає шкоди, проте також знижує політичну вартість реформ. Елементи цієї історії присутні в процесі реформування під час перебування на посаді Порошенка. Темпи реформ були найвищими відразу на початку та невдовзі після періоду інтенсивних боїв узимку 2014/2015 років. Реформаторський запал сильно послабився до 2016 року, коли лінія зіткнення надійно стабілізувалася. 

Певною мірою схожі міркування стосуються й ролі МВФ. Ті, хто стежить за діяльністю МВФ в інших країнах, добре знають, як часто фонд виявляється політичним офірним цапом. Хоча МВФ відігравав важливу роль у стабілізації фінансової системи України та уникненні дефолту в 2015 році, умови кредитної програми передбачали сильну фіскальну консолідацію за рахунок доходів домогосподарств. Опозиції не знадобилося багато часу, щоб виставити уряд маріонеткою в руках МВФ, керованою інвесторами, які прагнуть ренти. У результаті деякі пакети реформ, що проходять через парламент, мають помітні прогалини або це відбувається після відставки їхніх ключових прихильників. Боротьба навколо антикорупційного суду є прикладом, що добре вписується в цей наратив. Перший варіант законопроекту, що його від початку підтримував МВФ, був прийнятий у Раді лише після внесення 2000 правок та звільнення з посади міністра фінансів Олександра Данилюка – одного з ключових реформаторів в уряді Гройсмана у 2016-2018 роках.

Усе це підводить мене до висновку, що влада просувати позитивні для України зміни знаходиться в руках самого народу. Зовнішні чинники, скоріше за все, мають значення, але зрештою саме реакція еліти визначає темпи реформ в Україні. Якщо еліти схильні брати участь у перегонах до дна та використовувати популістський порядок денний лише для того, щоб залишитися при владі, –  ні МВФ, ні високі ціни на основні експортні товари не сприятимуть руху вперед. Так само завершення війни навряд чи відразу приведе Україну до клубу ЄС. Зрештою, Україна мала дуже гарний шанс у 2004 році, але не скористалася ним належно. Потрібне не підштовхування ззовні, а збалансований політичний простір та політики, віддані довгостроковим цілям. Якщо це станеться, згодом настануть і позитивні зміни. Незважаючи ні на що.

Посилання

Kochnev, A. (2020). Requiem for Donbas: Three Essays on the Costs of War in Ukraine (Doctoral dissertation, Universität Linz).

Kochnev, A. (2021). Marching to good laws: The impact of war, politics, and international credit on reforms in Ukraine, wiiw Working Paper, No. 192, The Vienna Institute for International Economic Studies (wiiw), Vienna