Антивакцинатори та фенссіттери: хто вони та чи можна цих людей перетягнути на «світлий бік»

Уже понад рік ми змушені постійно слідкувати за перебігом пандемії у світі і в Україні. Це життєво необхідно, щоб планувати найближчі тижні та місяці приватного життя та бізнесу. Про COVID-19 ми переважно дізнаємося з новин та стрічок у соцмережах. Часу і сил на рефлексії не залишається. У подкасті «Здоровий інтерес» співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC) Павло Ковтонюк розповідає про те, як пандемія вплинула на різні аспекти нашого приватного життя, локальні, національні та глобальні суспільні процеси та геополітику. 

«На третій епізод епізод мене надихнула одна переписка, яку мені надіслала колега. Герої переписки — Маргарита, її дідусь та подруга Інна», — пояснює Павло Ковтонюк.

Маргарита пише про свого дідуся:

— Як переконати дідуся (83 роки), у тому, що вакцинуватися небезпечно? Він злиться, свариться, вважає всіх легковажними, а противників вакцини — злочинцями, які поширюють хворобу. Зібрався записуватися на укол — просто біда. 

Їй відповідає подруга Інна: «Та сама біда! Ти їм говориш, а вони ніби не чують».

«Сьогодні я хочу привітати Маргариту з тим, який у неї прекрасний дідусь. І хочу поговорити про те, як різні люди ставляться до вакцинації. Про таких як Маргарита, про таких як її дід. Але найбільше я хочу розповісти про таких як ви. Так, саме ви», — звертається автор подкасту «Здоровий інтерес» до слухачів та читачів.

Хто такі антивакцинатори?

«Почнемо з людей, яких називають антивакцинатори. Є у мене одна знайома, звати її Наталя. Молода мама, яка почала цікавитися питаннями щеплень тільки після народження первістка. До цього абсолютно нормально ставилася до вакцин і, звичайно, батьки вакцинували її в дитинстві від усього. Але потім щось пішло не так. Наталя натрапила на групу в соціальних мережах, де пишуть «правду» про вакцини, тобто інформацію, яку від звичайних людей нібито приховують», — розповідає Павло Ковтонюк.

Наприклад, як від вакцин трапляються смерті, чи як діти набувають якісь неврологічні хвороби через вакцину, чи те, що для вакцин використовують абортивні матеріали і важкі метали. І про те, що всі, звичайно, про це мовчать. Наталя шукала все більше різної інформації, дивилася фільми, які нібито «відусюди видалили, тому швидше дивіться, бо скоро й звідси видалять». 

Коли Наталя пішла до лікаря, то її педіатр не зміг розповісти їй про вакцини та аргументовано пояснити їхню необхідність. А питань у неї було дуже багато. Тому Наталя перестала вакцинувати дитину й активно постить в антивакцинаторських групах, “відкриває іншим людям очі на шкоду вакцин”.

Наталя впевнена, що вакцинація, — це щось на зразок глобальної змови фармкомпаній та урядів, щоб зменшити кількість людей на планеті, що хвороби насправді не такі страшні, що ними краще перехворіти, що краще не пхати в організм хімію. У неї точно є безліч історій про якихось її знайомих і дітей, у яких були тяжкі наслідки після вакцинації.

Звісно, Наталя не реагує на жодні наукові аргументи, бо в неї на це є свої нібито наукові аргументи. І навпаки, чим більше ви з нею сперечаєтесь, тим більше це посилює її думку про шкоду вакцин, а на кожен ваш аргумент вона скине вам лінки з «правдою». І прокоментує ці лінки фразою на зразок: «Я, звичайно, тебе ні до чого не примушую, але ти подивися і задумайся».

Нова пандемія коронавірусу, звичайно, тільки зміцнила уявлення Наталі про стан речей. Вакцинація зараз у топі обговорень у всьому світі. Безумовно, Наталя впевнена, що комусь ця пандемія вигідна.

Уявляєте таку людину? Звичайно, такий образ Наталі збірний, але, можливо, у вас є така знайома?

Яким було життя до вакцин

«Не знаю, чи ви повірите, але такі ж люди, як Наталя, розповсюджували подібні аргументи понад 200 років тому, коли винайшли перші вакцини. Мені цікаво, чи робили б те саме ті люди, якби знали Наталю та як вона живе. Перш за все, як довго вона живе. І цікаво, чи говорила б це Наталя, якби могла познайомитися з тими людьми 200 років тому. Бо життя людей до того, як з’явилися вакцини, виглядало зовсім непривабливо», — зауважує Павло Ковтонюк.

Наприклад, частиною повсякденного життя людей аж до 1970х років ХХ століття була натуральна віспа. Протягом ХХ століття, за підрахунками науковців, ця хвороба забрала життя майже 300 млн людей. Це втричі більше втрат під час воєн і збройних конфліктів — майже 100 млн людей. 

Ця хвороба передається повітряно-крапельним шляхом, так само як грип чи коронавірус, але смертність для тих, хто на неї захворів, становить до 30%.  Люди, які перехворіли і вижили, мали серйозні ускладнення. З деякими з них доводилося жити все життя. 

Вважається, що віспа прибула до Америки в 1520 році на іспанському кораблі, на борту якого був інфікований африканець. Тоді іспанці привезли з собою не лише віспу, а й грип та кір. За підрахунками істориків, з 1492 по 1600 роки майже 90% корінного населення Америки (майже 55 млн людей) померли від різних хвороб. У тому числі від віспи. Історики вважають, що саме віспа буквально спустошила імперію інків, від неї помер їхній імператор Уайн Капака. Хвороба сприяла знищенню цілої цивілізації! 

Відомий діяч Великої французької революції Максиміліан Робесп’єр пережив натуральну віспу і не помер, але вона в прямому сенсі залишила на ньому слід. Усе обличчя революціонера мало шрами від пустул, які утворюються під час натуральної віспи. Цікаво, що художники того часу зображували Робесп’єра на портретах із чистою шкірою. Завдяки реконструкції зовнішності у 2013 році, стало відомо, що виглядав він зовсім не так, як на полотнах.  

Власне, перші вакцини винайшли як засіб боротьби з натуральною віспою. У ХХ столітті вперше у світовій історії ухвалили глобальну програму з подоланню цієї хвороби. І вона завершилася успішно!

У 1975 році остання людина захворіла на віспу, яку викликав збудник variola major. Це була трирічна дитина з Бангладеш. Вона також була останньою людиною в Азії, яка мала активну віспу. Що тоді зробили? Її ізолювали вдома з цілодобовою охороною, в радіусі 1,5 км від дому кожен отримав вакцину, все поселення обійшли інспектори з опитуванням та моніторингом можливих симптомів. За повідомлення випадку віспи було навіть встановлено винагороду.

У 1978 році була зафіксована остання смерть від віспи. Це була Джанет Паркер (Велика Британія). Вона працювала медичним фотографом на поверх вище кафедри медичної мікробіології, де співробітники та студенти проводили дослідження віспи. Припускають, що вона інфікувалася повітряно-крапельним шляхом через систему повітропроводів будівлі.

У 1980 році ВООЗ оголосила про повне подолання цього захворювання. Це, до речі, перша і єдина інфекційна хвороба, яку повністю подолали у світі. Зразки цієї хвороби зберігаються зараз у двох лабораторіях: у США і в Росії.

Інший приклад — поліомієліт. Зараз ним практично не хворіють, але 50 років тому воно було доволі поширене.

Згадайте відоме фото з Ялтинської конференції, де сидять Франклін Рузвельт, Вінстон Черчилль та Йосип Сталін. На фото сидять усі троє. Проте 32-й президент США Франклін Рузвельт сидить на всіх своїх відомих фото. Тому що він перехворів на поліомієліт і до кінця життя пересувався на інвалідному візку.  

У США в 1950-х роках вірус поліо щороку викликав параліч у майже 15 тис. людей. Нерідко параліч порушував функцію дихання. Для хворих використовували спеціальні пристрої «залізні легені», щоб вони могли дихати. Тіло поміщали в пристрій повністю та використовували спеціальний комір для щільного охоплення шиї, дихання стимулювали завдяки зміні тиску всередині. Для більшості це було тимчасово, але були люди, які жили в такій легені до кінця життя (тут є короткий ролик про таку людину та її життя:). 

Як з’являлися антивакцинальні рухи у Європі?

До того, як з’явилися вакцини у більш-менш класичному вигляді, була поширена практика варіоляції (назва походить від назви вірусу, який спричиняє хворобу «варіола»). Це фактично штучне зараження натуральною віспою для здобуття імунітету від хвороби. Варіоляція з’явилася орієнтовно у ІХ столітті в Китаї. 

До 1700 року варіоляція поширилася в Африці, Індії та Османській імперії. Висушені струпи з пустули вводили через поріз в руку чи людина їх вдихала через ніс. Після варіоляції люди все ще могли захворіти, але хвороба проходила легше, а ризик померти від неї був значно нижчим. Приблизно 1-2% людей, яким робили варіоляцію, помирали. Але це ніщо у порівнянні з тим, що кожна третя людина, яка хворіла на віспу, помирала, а сотні тисяч залишалися з рубцями на обличчі та тілі чи втрачали зір.

На початку ХVІІІ століття про техніку варіоляції дізналися європейці. А саме, дружина посла Британії в Туреччині Леді Мері Монтегю. Завдяки їй варіоляцію поступово почали застосовувати у Британії та США, хоча не завжди вдало.

Уже тоді дехто, здебільшого у релігійній спільноті, почав засуджувати таку практику, називаючи її нечистою та аморальною. Особливо тому, що вона передбачала перенесення в їхній організм «чужорідних» рідин. Варіоляцію, а згодом і вакцинацію, вважали порушенням та «гріховною інтервенцією у тіло бога». 

Минуло 80 років, і у 1796 році британський лікар Едвард Дженнер робить не варіоляцію, а справжнє щеплення від віспи — він вводить збудника коров’ячої віспи синові свого садівника, і в того успішно формується імунітет. Припущення, що таке може працювати, з’явилося через те, що доярки часто переносили коров’ячу віспу, але, схоже, здобували імунітет після хвороби, і вже не могли підхопити натуральну віспу, яка вражала людей. Звідси й походить назва вакцинації — vacca — латинська назва корови. 

Відомі карикатури початку XIX століття, на яких із людей, які отримали вакцину проти натуральної віспи, вилазять корови. 

Протягом наступних десятиліть вакцини значно поширилися, їх почали виробляти у промислових масштабах. Уряди розробили перші кампанії з вакцинації. Щойно вакцинація стала політикою, з’явилися перші антивакцинатори й антивакцинальні рухи. 

У середині XIX ст. в Англії вакцинацію проти натуральної віспи зробили обов’язковою. Ба більше, призначили покарання для людей, які не вакцинувалися, у вигляді штрафів, у разі незмоги заплатити — в’язниці щонайменше на тиждень. Деякі люди добровільно здавалися в поліцію, щоб не вакцинували своїх дітей. 

Це призвело до масового спротиву. Наприклад, у 1885 році у Лестері на демонстрації проти примусової вакцинації вийшли 80-100 тис. людей з банерами, гаслами та іншими атрибутами (наприклад, дитяча труна і портрети винахідника вакцини Дженера). Поліція розганяла антивакцинаторські марші. 

Після маршу в Лестері створили спеціальну королівську комісію, що мала розслідувати скарги антивакцинаторів. Комісія працювала 7 років, протягом яких заслухали свідчення і опонентів, і прихильників вакцинації. Зрештою, комісія дійшла висновку, що не можна піддавати сумніву користь вакцин, але скасувала жорсткі покарання за відмову від щеплення.

Подібні рухи процвітали в інших містах Європи. У Стокгольмі більшість населення відмовлятися від вакцинації. Так, до 1872 році рівень вакцинації у столиці впав до 40%. Натомість на решті території Швеції він наближався до 90%. Не дивно, що у 1874 році Швецію накрила епідемія, від чого найбільше постраждав Стокгольм. Це налякало людей, тому саме на цій хвилі почалася масова вакцинація.

Антивакцинатори у США та Канаді

Поширеним був антивакцинарський рух і по той бік океану. У США та Канаді є відомий приклад памфлету Александра Росса, який поширювали в Монреалі наприкінці XIX ст. під час спалаху натуральної віспи. Цей памфлет містив такі самі меседжі, які розповсюджують сучасні антивакцинатори. Наприклад, що вакцини більш небезпечні, ніж сама хвороба, або що щеплення може спричинити інші захворювання, або те, що прості люди не все знають про вакцини, а насправді вони — частина плану із захоплення світу чи обмеження свободи, чи зменшення кількості людей на планеті. Також у памфлеті згадуються лікарі та професори, які вказують, що «не все так однозначно з вакцинами» тощо.

На початку ХХ ст. вперше людина, яка не хотіла робити щеплення, звернулася до суду через порушення її права на відмову. Верховний суд визнав правомірність вимоги вакцинуватися, коли йдеться про безпеку громадян та інфекційні хвороби.

Роки йдуть, а меседжі в антивакцинаторському русі не надто змінюються. Тому досить про антивакцинаторів. 

Хто такі фенссіттери?

«Насправді затятих противників вакцин не так багато. Ба більше, їхня кількість — переоцінена. Набагато більше людей, які сумніваються. Науковці називають їх фенссіттерами (fence-sitters), тобто людьми, які сидять на парканчику і спостерігають за тим, що відбувається. Такі люди – це велика інертна маса навколо вакцинації», — впевнений Павло Ковтонюк. 

Дослідження говорять, що у США лише 2% батьків повністю відмовляються вакцинувати своїх дітей, а ось 30% — сумніваються, чи варто це робити.

У більшості урядових стратегій різних країн саме цю групу визначають як ключову для комунікацій щодо вакцин, щоб досягти колективного імунітету.

В Україні фенссіттерів ще більше — 35%. Про це говорять результати великого опитування, яке провели в 140 країнах світу. 

«Саме тому на початку я сказав, що буду говорити про вас, тому що якщо я скажу, що саме ви є такою людиною, яка сумнівається, то в одному з трьох випадків буду правий. На кого схожі ці фенссіттери — простіше кажучи, люди, для яких «все складно», які постійно і багато сумніваються? Думають, що деякі вакцини можуть працювати, а деякі — не можуть. Такі люди часто самостійно коригують графік щеплень, переносять їх або певні пропускають. Вони постійно шукають інформацію про вакцини і взагалі доволі критично налаштовані», — пояснює Павло Ковтонюк.

Чому люди сумніваються у вакцинації: три найбільш поширені причини

«Зрозумійте мене правильно: сумніватися — нормально, сумніватись — значить думати. Але сумніви повинні чимось закінчуватися. Проблема з людьми, які сумніваються у вакцинації, дуже часто в тому, що вони в сумнівах застрягають і постійно в них живуть. І на це є багато причин», — вважає Павло Ковтонюк.

Перша причина — лікарі. Під час опитувань батьки маленьких дітей говорять, що якщо педіатр адекватно пояснює інформацію про вакцини і про необхідність щеплень, вони скоріше погодяться на щеплення, ніж відмовляться. Але нерідко лікарі не можуть добре пояснити нам необхідність вакцин. Йдеться не тільки про українських лікарів. Наприклад, у Великій Британії ширилися непідтверджені наукою повідомлення про зв’язок вакцини АКДП (вакцина проти дифтерії та правця) та певних неврологічних побічних реакцій. Третина лікарів припинили радити щепитися, і це суттєво знизило рівень охоплення цією вакциною. 

Друга причина — інформаційна війна. Боти, тролі та дезінформація, яких ми зустрічаємо у соціальних мережах. Відоме дослідження Американської асоціації громадського здоров’я довело участь російських ботів та тролів у кампанії з підриву довіри до вакцин у США. Дослідники проаналізували понад 1,5 млн твітів у період з 2014 по 2017 роки і довели, що меседжі російських ботів та тролів були політизовані і спеціально націлені на розпалювання ворожнечі, дискусій, конфліктів, у тому числі щодо питання щеплень. 

Третя причина — погана комунікація з боку уряду. Як мала би бути організована комунікація? Є гарний приклад Австралії та вакцинації проти COVID-19. Там запустили потужну комунікаційну кампанію. Спочатку інформували про процес добору та реєстрації вакцини, потім — про початок вакцинації у першій групі, про якість і безпеку вакцин, про структуру вакцинальної кампанії. Достовірну і фахову інформацію від експертів про вакцини можна було почути буквально всюди: на телебаченні, на радіо, в соціальних медіа. Були навіть мобільні застосунки з поясненнями — все, що завгодно, аби тільки люди змогли у будь-який зручний спосіб отримати правдиву інформацію про вакцини. І головне, інформаційна кампанія стартувала ще до початку вакцинації і постійно тривала під час кампанії.

«Але не всі уряди так добре роблять. Наприклад, українське Міністерство охорони здоров’я спочатку не комунікувало зовсім. А коли в Україну завезли вакцину, вироблену в Індії, і почалися з цього приводу сумніви, пости, заяви, деяких політиків, то вся комунікація почала нагадувати виправдання, і тільки поглиблювала питання і сумніви в людей, ніяк їх не вирішувала», — міркує Павло Ковтонюк.

Ще однією причиною сумніватися є загальна недовіра до уряду, інституцій, а також популізм. Є цікаве дослідження на цю тему: науковці порівняли відсоток людей, які голосують за популістські партії, з кількістю людей, які вважають вакцини небезпечними та неефективним. І виявляється, ці дві категорії людей дуже корелюють. Дослідження проводили в 67 країнах на 65 тис. людей.

Значення мають не тільки факти

«І справа не в політиці, а в тому, що спротив вакцинації і політичний популізм мають схоже походження, а саме — недовіру до еліт, до держави в цілому і до експертів, які її представляють. І це поширено не лише в Україні, а в багатьох країнах світу, в тому числі у Західній Європі», — вважає Павло Ковтонюк.

Цікаво, що факти та інформація не мають тут великого значення і взагалі рідко допомагають. Тут важливо, як ми думаємо і ухвалюємо рішення. Часом уже затерті до дірок, давно спростовані “аргументи” проти вакцинації все одно використовуються десятиліттями. Хоча вся інформація про них легкодоступна і відома.

Є канонічний приклад того, як неправдива інформація про вакцини роками розповсюджується і продовжує завдавати шкоди. Це історія про дослідження вакцини КПК (проти кору, паротиту і краснухи) та захворювання дітей на аутизм. 

У 1998 році дослідник Ендрю Вейкфілд опублікував своє дослідження, якому нібито знайшов зв’язок між вакциною КПК та симптомами аутизму у дітей. Це дослідження він провів усього на 12 пацієнтах, доволі сумнівними були методи і те, як він побудував взаємозв’язки у висновках. Але британський журнал «The Lancet» опублікував це дослідження — і воно миттєво викликало хвилю протестів проти цих вакцин і падіння рівня вакцинації.

Після цього багато інших учених провели свої дослідження, які однозначно спростували всі висновки Вейкфілда, а журнал «The Lancet» навіть відкликав цю статтю. Але ж ніхто не пам’ятає, що все це було спростовано. Тому й через понад 20 років дискусії навколо цього дослідження тривають у ЗМІ, хоча в науковому світі вони давно закриті. Чому це так працює? Саме тому, що значення мають не факти, а те, як ми думаємо, що ми чуємо та як ухвалюємо рішення.

Наприклад, у питаннях вакцин ми часто потрапляємо в пастку так званого «упередження-підтвердження» (confirmation bias). Це коли ви займаєте певну позицію, наприклад, боретесь із вакцинацією чи підтримуєте її, ви будете знаходити лише ту інформацію, яка підтверджує вашу думку. Або люди часто концентруються на побічних ефектах після вакцинації і рідко порівнюють їх із негативними ефектами альтернативи не вакцинуватися взагалі. Або неправильно вибудовують зв’язки між різними фактами.

«У моєму класичному прикладі про вакцину КПК та аутизм до уваги не брали той простий факт, що час, коли діти отримують найбільшу кількість щеплень, співпадає з віковим періодом, коли в окремих дітей найчастіше діагностують аутизм. Тому проблема не в тому, що множаться антивакцинатори. Вони не множаться, їх скільки було, стільки є і стільки, напевно, й буде. Проблема в тому, що множаться сумніви. Енергію, яку дають сумніви, треба перетворювати собі на користь. Як це робити? Ставити чіткі питання і знаходити на них відповіді, шукати правдиву інформацію — це допоможе вам не застрягати в сумнівах, а виробити власні переконання», — радить Павло Котовнюк.

Якщо ви вже маєте власні переконання, то не поспішайте йти в хрестовий похід проти антивакцинаторів. Це не допоможе. Краще говоріть до тих, хто сумнівається, спілкуйтеся з такими, як ви, діліться своїми знахідками, тому що наша задача не перемогти антивакцинаторський рух. Наша задача зменшити кількість тих, хто застряг у сумнівах.