Чому Деякі Регіони України були Більш Вразливі до Агресії з Боку Росії, ніж Інші

Донецьк, Луганськ та Крим справді більш прорадянські, ніж Київ. Проте загалом показники аж одинадцяти областей були подібні до показників конфліктних областей, що не призвело до вразливості цих областей до російської агресії. Тому області, населення яких більш прорадянське, необов’язково більш вразливі до загрози російської агресії.

Після Російсько-грузинської війни 2008 року Даніель Трайсман передбачив, що наступною стане Україна, а Крим, ймовірно, буде точкою займання [1]. На його погляд, події в Грузії були виявом російського імперіалізму, і наступні подібні випадки були лише питанням часу. Міністр закордонних справ Великобританії Девід Мілібанд згадав про придушення Радянським союзом Празької весни 1968 року та сказав, що війна показала, що Росія досі “не змирилася з новою картою Європи”. Джон Маккейн (кандидат у президенти США в 2008му році) звинуватив росіян у вторгненні на територію “малого, демократичного сусіда з метою отримати більше контролю над світовими поставками нафти, залякати інших сусідів та реалізувати свої амбіції відновлення Російської імперії”. Однак, можливо, наміром є відновлення Радянського союзу, а не Російської імперії. Якщо так, то деякі громадяни України могли вітати російських “визволителів”, сподіваючись, що це відновить СРСР.

В будь-якому випадку, питання полягає в тому, чому лінія фронту зупинилася саме там, де вона зупинилась. Юрій Жуков стверджує, що глибинною причиною вразливості східних регіонів стала їх економічна позиція, відмінна від решти регіонів країни: “європейський рух” нового уряду міг поставити багатьох працівників промисловості в ризиковане становище.

В той же час, інші стверджують, що поділ зумовлений гострими відмінностями в поглядах між Кримом/Донбасом (проросійські) та рештою України (проукраїнські). Та в питанні потенційного поділу може бути більше нюансів. Зокрема, справжній поділ міг пролягати між населенням з «прорадянськими» та «антирадянськими» поглядами. Бути росіянином не означає бути настроєним прорадянски, і так само, бути українцем не означає бути настроєним антирадянськи. Справді, старшим поколінням в більшості пострадянських країн, як в Росії, так і в Україні, складно жити в іншій системі, і багато хто з них бажає повернутися до соціалістичного режиму (СРСР), не розуміючи нинішньої системи.

З метою зробити внесок в цю дискусію я розглядаю наступні питання:

• Чи області з більшою кількістю прорадянськи настроєних людей більш вразливі до російської агресії?
• Чи в зоні ризику області із значною часткою населення, що хотіла би, щоб Україна та Росія стали одною країною?
• Чи люди в конфліктних областях більш схильні захищати свої права в агресивний спосіб?
• Чи відчувають більше дискримінації щодо себе етнічні росіяни та/або російськомовні в конфліктних областях?

Щоб відповісти на ці питання, я використовую Ukrainian Longitudinal Monitoring Survey (ULMS) за 2007 рік, велике і багате джерело даних.

Для кожного пункту є відповіді на питання з опитування ULMS, з врахуванням регіону походження респондента. Для кращої візуалізації результати представлені у вигляді карти України і в порівнянні з показниками Києва. Позначення “менше, ніж в Києві” означає статистично значущу відмінність від значення, отриманого для Києва, “так само, як в Києві” – відсутність статистично значущої відмінності від показників Києва, аналогічно з “більше, ніж в Києві”. Київ обрано як пункт порівняння, оскільки це найбільше місто України та являється її географічний і культурний центр.

Для того щоб аналізувати перше питання, я поєднала дві змінні: одну, пов’язану із радянською політичною системою, а іншу – з економічною системою – щоб сформувати показник, який «узагальнює» ставлення до радянської системи. Конкретними питаннями є: “Який тип політичної системи, на Вашу думку, найбільш пасує Україні?” та “Який тип економічної системи підходить Україні?”. Я поділила відповіді респондентів ULMS на ті, що означають, що респондент надає перевагу радянській системі, та на ті, що свідчать про підтримку інших систем. Це показує, скільки людей бачать радянську систему загалом як таку, що підходить Україні.

Я очікувала побачити більшу кількість прорадянськи настроєних людей на Донбасі та в Криму. Справді, результати показали, що люди в цих регіонах трохи більш прорадянські, ніж у Києві, де частка людей із прорадянськими поглядами дорівнює 32,3%. В Донецькій області частка дорівнювала 49,7%, а в Луганській – 54,3%. В Криму частка дорівнювала 45,1%. Незважаючи на результати, що показують, що конфліктні регіони більш прорадянські, ніж Київ, ми можемо побачити на карті, що майже половина країни поділяє ці погляди, однак в тих регіонах немає військових дій. Тому висновком є те, що конфліктні області дійсно більш прорадянські, але існують інші глибинні причини більшої вразливості цих областей.

Для того, щоб дізнатись скільки людей хотіли бачити Україну та Росію як єдину державу, розглядалось питання “Якими Ви хочете бачити відносини між Україною та Росією?”. Варіанти відповідей були такі: «такими, як з іншими країнами», «більш дружніми», «бути в складі єдиної держави».

Я очікувала, що конфліктні регіони мали вищу частку населення, що хотіло бачити Україну та Росію в складі одної держави. Справді, карта показує, що в Криму, Донецьку та Луганську більше, ніж в інших регіонах, надають перевагу єдиній державі з Росією. 11% людей в Києві бажають єдності з Росією, 56,9% в Криму, 43% в Донецьку та 37,3% в Луганську. Водночас багато інших регіонів має високу частку людей, що хотіли би єдності з Росією, в т.ч. Дніпропетровська область, в якій частка дорівнює 39,2%. Однак проросійські мітинги в Дніпропетровську не були успішними.

Наступна карта показує, наскільки люди готові захищати свої права. З метою дослідження я виділяю три групи респондентів. До першої групи належать ті, хто не бажає захищати свої права, тобто ті, хто відповіли “ні” на питання про можливе використання будь-яких форм захисту своїх прав: легальних, нелегальних та насильницьких. До другої групи належать ті, хто готові використовувати нелегальні форми захисту своїх прав, такі як незаконні мітинги, страйки, голодування та пікетування урядових будівель. До третьої групи належать ті, хто готові захищати свої права у більш насильницький спосіб, наприклад створення бойових угрупувань та захоплення будівель. Базовою групою в цьому випадку є люди, що готові захищати свої права законно. Питання було сформульоване таким чином, що людям треба було вибирати, чи скористалися би вони певним способом захисту своїх прав. З огляду на події минулих років, я очікувала, що населення Криму, Донецьку та Луганську виявиться досить радикальним у захисті своїх прав.

Перша карта показує дані про людей, що відповіли, що вони ніяк не протестуватимуть задля захисту своїх прав.

Як ми бачимо, частка пасивних людей в Луганську приблизно така ж, як у Києві (59%). Проте в Криму (40,5%) та Донецьку (23,1%) люди менш пасивні. Це значить, що більша кількість людей готова в разі чого захистити свої права.

Згідно з відповідями ULMS, більша частина населення не надто підтримує нелегальні засоби захисту своїх прав. У Києві частка людей, що, ймовірно, вдалися би до нелегальних засобів боротьби за свої права, дорівнює 5,1%.

Наступна карта показує, що країна ще більш єдина в поглядах щодо насильницьких засобів захисту прав. У Києві частка такого населення дорівнює 1,7%. Лише три регіони мають статистично значущі вищі частки населення з такими поглядами. Крим, Донецьк та Луганськ не належать до цих регіонів, що вказує на низьку ймовірність того, що населення цих регіонів стало би створювати власні бойові групи.

Згідно з Путіним та іншими російськими посадовцями, спусковим гачком російської агресії стала нібито етнічна дискримінація росіян в Криму, Луганську та Донецьку (четверта гіпотеза). Очікувалось, що в цих регіонах частка дискримінованих росіян буде найвищою. ULMS містило питання про те, чи відчуває себе дискримінованим респондент. Дані подані в розрізі етнічного походження та регіону, тому я можу показати, в яких регіонах етнічні росіяни відчували себе дискримінованими. Наступна карта показує, що росіяни в конфліктних регіонах не були більш дискримінованими, ніж на решті території країни. Насправді середня частка дискримінованих росіян по країні дорівнювала 1,4%.

Таким чином, ми можемо зробити наступні висновки.

Донецьк, Луганськ та Крим справді більш прорадянські, ніж Київ. Проте загалом показники аж одинадцяти областей були подібні до показників конфліктних областей, що не призвело до вразливості цих областей до російської агресії. Тому області, населення яких більш прорадянське, необов’язково більш вразливі до загрози російської агресії.

Донецька і Луганська області та Крим справді більше бажають єдності з Росії, ніж Київ. Проте інші області також мають значну частку населення, що бажало єдності з Росією. Однак в цих областях немає значних проросійських рухів. Тому вразливість конфліктних регіонів не залежить прямо від надання переваги єдності з Росією.

Дані показують, що менше 1% населення конфліктних областей готово захищати свої права насильницьким способом. Тому без зовнішньої провокації та підтримки насильство в Криму, Донецьку та Луганську не змогло би утриматися.

Російська аргументація спирається на те, що ключовою причиною інтервенції стала дискримінація росіян в східній Україні. Проте жодна із областей в зоні конфлікту не мала вищої частки дискримінованих етнічних росіян. Більше того, в Донецьку саме неросіяни відчували себе більш дискримінованими, ніж росіяни. Таким чином, відсутні факти про дискримінацію росіян та російськомовних в Криму та на Донбасі.

Ці результати показують, що відмінності між громадянами України по всій країни є невеликими і, безсумнівно, меншими, ніж змальовано в російських ЗМІ.

Примітки