Безпольотна зона над Україною не потребує резолюції НАТО чи Ради Безпеки ООН: необхідно співпрацювати та не допустити, щоб зло знищило нашу планету
Beta

Безпольотна зона над Україною не потребує резолюції НАТО чи Ради Безпеки ООН: необхідно співпрацювати та не допустити, щоб зло знищило нашу планету

Photo: ua.depositphotos.com / palinchak
6 Березня 2022
FacebookTwitterTelegram
364

Настав час почати розвінчувати плутанину, міфи та відверту брехню, що вирують навколо безпольотної зони над Україною, Ради Безпеки ООН, НАТО, панування і переваги в повітрі, правил ведення бою, тому що, якщо небо над Україною не буде закрите, Москві вдасться позбавити територію України її ж народу і розпалити Третю світову війну, використовуючи свої найкращі інструменти – ракети та «корисних ідіотів».

141 держава – переважна більшість із 193 членів Організації Об’єднаних Націй визнають та ідентифікують Росію як агресора. Лише 5 країн-членів Організації Об’єднаних Націй стали на бік Росії. Текст проекту резолюції важливий, оскільки його зміст має бути використаний для створення коаліції держав, які бажають забезпечити безпольотну зону (no-fly zone, NFZ) над Україною.

Проект резолюції Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) A/ES-11/L.1 визначає Росію як агресора, і, більше того:

  1. Засуджує рішення Росії перевести свої ядерні сили в стан підвищеної бойової готовності;
  2. Виражає стурбованість тим, що мільйони людей за межами України можуть померти від голоду в деяких регіонах світу безпосередньо внаслідок нападу Росії на одного з найбільших експортерів зерна у світі;
  3. Виражає зобов’язання поважати суверенітет, незалежність, єдність та територіальну цілісність України в межах її визнаних міжнародними угодами кордонів, що поширюються на її територіальні води;
  4. Зі всією рішучістю засуджує агресію Російської Федерації проти України;
  5. Вимагає від Російської Федерації негайно припинити застосування сили проти України та втриматися від будь-якої подальшої незаконної погрози силою або її застосування проти будь-якої держави-члена;
  6. Вимагає від Російської Федерації негайно, повністю і без жодних умов вивести всі свої військові сили з території України в межах її визнаних міжнародними угодами кордонів;
  7. Засуджує причетність Білорусі до цього незаконного застосування сили проти України та закликає її дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань;
  8. Засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення й зловживання прав людини і закликає всі сторони беззаперечно поважати відповідні положення міжнародного гуманітарного права;
  9. Закликає до негайного мирного врегулювання конфлікту між Російською Федерацією та Україною шляхом політичного діалогу, переговорів, посередництва та іншими мирними засобами (NFZ – безпольотна зона є мирним засобом).

Пункти c, d, e, f, g та h мають особливе значення, оскільки вони стосуються встановлення безпольотної зони над Україною. У сукупності вони створюють попередню основу для створення коаліції держав, які підтримують заклик України допомогти закрити її небо від агресора. Кожній державі, яка проголосувала за цю резолюцію, і особливо 94 державам, які співпрацювали в її розробці, потрібно подякувати і потенційно закликати підтримати встановлення безпольотної зони над Україною.

Це правда, що резолюції ГА ООН не мають юридичної сили. Вони є політичними інструментами, які визначають політику. Це означає, що всі держави, які проголосували за резолюцію, визнають її і будуть проводити політику щодо припинення російської агресії. Зокрема, під час війни політика часто виходить на перший план замість права – jus in bellum (право війни).

Стисло про безпольотні зони

NFZ (безпольотні зони) є відносно молодим концептом, і лише три безпольотні зони були реалізовані з 1991 року. Важливо, що не всі були встановлені Радою Безпеки ООН (РБ ООН), і лише одна була негайно реалізована силами НАТО. Скоріше, NFZ (безпольотні зони) були запроваджені іншими державами над повітряним простором держав-агресорів. Таким чином, у минулому NFZ (безпольотні зони) фактично дозволяли третім державам встановлювати перевагу в повітрі (що треба відрізняти від панування в повітрі) над державами, які вбивали своїх же людей. На відміну від Росії, Україна не є агресором (чи державою, що розв’язала війну), вона є жертвою; яка благає своїх союзників і партнерів співпрацювати та захищати повітряний простір над територією України – над землею та морем!

Додатковим ключовим елементом заклику України є те, що NFZ (безпольотна зона) має впроваджуватися в гуманітарних цілях; з тим щоб захистити невинних людей на землі та в межах територіальних вод, і що є не менш важливим, захистити планету від ядерної та хімічної катастрофи. Україна нікого не закликає закривати небо над Росією, що зараз розправляється з власним народом; деякі представники якого протестують проти жорстокого насильства Кремля за кордоном.

Військові заходи, необхідні для створення гуманітарної безпольотної зони, є лише засобом, але не метою. Військова присутність має забезпечити безпеку, а не подолати державу, що розв’язала війну. Таким чином, впровадження NFZ (безпольотної зони), особливо за проханням цільової держави, дійсно є ефективним розширенням дипломатії.

Стисла історія і чому резолюція Ради Безпеки ООН і НАТО не є обов’язковими для України

Ірак

У 1991 році Велика Британія та Франція оголосили встановлення двох безпольотних зон над територією Іраку. Вони були організовані та реалізовані протягом 1991 та 1992 років. Варто зазначити, що три окремі держави НАТО (Велика Британія, США та Франція), без участі НАТО в цілому, ініціювали створення NFZ (безпольотних зон) над іноземною державою. Вони пояснювали безпольотні зони (закрите небо) гуманітарними цілями, виходячи з Резолюції 688 РБ ООН 1991 року. Ця резолюція вимагала від Іраку усунути загрозу миру та безпеці, припинити репресії, поважати права людини та забезпечити доступ для міжнародних гуманітарних організацій.

Резолюція 688 (1991) і Рада Безпеки ООН не закривали небо! Більше того, резолюція не ґрунтувалася на Розділі VII Статуту ООН і навіть не згадувала про безпольотну зону. Вона лише закликала держави-члени зробити свій внесок у зусилля з надання гуманітарної допомоги. Це важливо для України, оскільки вона потребує гуманітарної допомоги та миротворців ООН на землі настільки швидко, наскільки це можливо!

Потім, у квітні 1991 року, під час операції PROVIDE COMFORT («ЗАБЕЗПЕЧ ЗАТИШОК») з повітря почала скидати товари, коли сили коаліції в складі 12 країн увійшли в північний Ірак і створили зону безпеки. Ця коаліція створила безпольотну зону (закрила небо) в Іраку на північ від 36-ї паралелі. Літаки Туреччини, Франції, Великої Британії та Сполучених Штатів почали здійснювати польоти з авіабази Інджирлік у Туреччині, щоб забезпечити безпольотну зону.

Важливо, стосовно ситуації в Україні, що держави, які утворили цю коаліцію (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Австралія, Нідерланди, Туреччина, Італія, Іспанія, Португалія), за винятком Іраку, є співавторами проекту резолюції ГА ООН, яка визначила Росію державою-агресором. Таким чином, вони мають досвід координації та спільної роботи в умовах, пов’язаних з гуманітарними середовищами, що корелює з NFZ (безпольотними зонами), і, передбачувано, можуть виступати в ролі координаторів або проводити консультації щодо захисту повітряного простору України від використання для вбивства її громадян та здійснення атак на її критичну інфраструктуру, до якої належать і підприємства ядерної та хімічної галузей промисловості.

Боснія і Герцеговина 1992 р.

У вересні 1992 р. на Лондонській конференції (у якій взяли участь принаймні Хорватія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Італія, представники Італії, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, ОБСЄ, ЄС, Місії ООН – Охоронні сили ООН) було досягнуто згоди, що в якості заходу, орієнтованого на зміцнення довіри, та для полегшення доставки гуманітарної допомоги військові польоти над Боснією і Герцеговиною будуть заборонені. Рада Безпеки ООН закрила небо, заборонивши несанкціоновані військові польоти над Республікою Боснія і Герцеговина для реалізації безпеки гуманітарних польотів. Після постійних порушень Рада Безпеки ООН поширила дію на основі Розділу VII Статуту ООН на всі польоти, окрім тих, що були дозволені Охоронними силами ООН (UNPROFOR). Держави-члени були вповноважені Радою Безпеки ООН вживати всіх необхідних заходів відповідно до конкретних обставин, для забезпечення дотримання заборони на польоти.

Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 781, яка забороняє військові польоти та уповноважує Охоронні сили ООН відстежувати дотримання заборони шляхом розміщення спостерігачів на військових аеродромах.

Звертаємо увагу, що НАТО втрутилося пізніше зі своєю Системою дальнього радіолокаційного стеження (AWACS) для підтримки зусиль: їхні літаки почали перевіряти повітряні зони, передаючи зібрані дані органам влади ООН. Незважаючи на ці спільні зусилля ООН і НАТО, боснійські серби продовжували порушувати безпольотну зону і заборону на польоти, що призвело до того, що Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 816 у 1993 році. Важливо, що вона уповноважила держави-члени: …. діяти шляхом застосування національних зусиль або за посередництва регіональних організацій чи угод, щоб під керівництвом Ради Безпеки та за умови тісної координації з Генеральним секретарем та Охоронними силами ООН вжити всіх необхідних заходів у повітряному просторі Республіки Боснія і Герцеговина у разі подальших порушень для забезпечення дотримання заборони на польоти. . . і у відповідності з конкретними обставинами і характером польотів.

Ця безпольотна зона, реалізована РБ ООН, була забезпечена членами НАТО в рамках операції, відомої як DENY FLIGHT («ЗАБОРОНА ПОЛЬОТІВ»).

Лівія 2011 р.

У 2011 році в результаті внутрішнього конфлікту в Лівії Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1970 щодо припинення бойових дій і поваги до прав людини. Того ж року, після невиконання резолюції лівійським урядом, Рада Безпеки ООН, діючи відповідно до Розділу VII Статуту ООН, прийняла другу резолюцію (резолюцію 1973) з комплексним пакетом заходів, до якого входило запровадження безпольотної зони та заборона польотів. Безпольотна зона і заборона польотів були встановлені Радою Безпеки ООН, щоб допомогти захистити цивільне населення, а також забезпечити безперешкодну доставку гуманітарної допомоги. Вони також здійснили вирішальний крок для припинення бойових дій. Термін «безпольотна зона», який був застосований у Резолюції 1973 (2011) РБ ООН, був використаний у новому значенні: юридичне тимчасове припинення права держави здійснювати ефективний контроль у своєму національному повітряному просторі.

Велика Британія, Франція, США, Норвегія та Катар, також співавтори вищезгаданого проекту резолюції, що визначає Росію як агресора по відношенню до України, є одними з країн, які заявили, що допоможуть забезпечити безпольотну зону в Лівії.

Зокрема, з цих трьох прикладів безпольотних зон лише DENY FLIGHT («ЗАБОРОНА ПОЛЬОТІВ») була прямо авторизована в резолюції Ради Безпеки. Проте всі три випадки апелюють до Статуту ООН і повноважень, які він надає Раді, для визнання легітимності. Оскільки вищезгадані безпольотні зони порушують традиційні уявлення про майже абсолютний суверенітет над власною територією, зона, яка, принаймні, не зовсім ґрунтується на статтях Статуту, навряд чи витримає міжнародний контроль.

На відміну від цих попередніх випадків, унікальний кейс України обходить багато юридичних та політичних каменів спотикання. Порушення переваги та панування України в її повітрі не стосується поточної ситуації, яка значною мірою розв’язує руки тим державам, які бажають і здатні створити коаліцію для захисту України.

Трохи про РБ ООН і статтю 51 Статуту ООН

Для держав право на самооборону випливає з правової основи статті 51 Статуту ООН. На базовому рівні – це національна самооборона, акт захисту своєї країни та національних інтересів. Як правило, національна самооборона здійснюється шляхом оголошення сил «ворожими». Саме існування ворожих сил робить їх ціллю.

Україна та ООН визнали Російську Федерацію державою-агресором. Важливо, що політична влада дружніх держав-членів може (і робила це) поширювати оборонну парасольку на інші держави або їхній військовий контингент. Колективна самооборона є необхідним елементом в об’єднаній операції щодо безпольотної зони, під час якої літаки конкретної країни зазвичай виконують певні функції, такі як розвідка, покладаючись на захист літаків іншої країни. Стаття 51 узаконює цей підхід до співпраці. На даний момент Україна не просить Раду Безпеки прийняти рішення та санкціонувати військові дії відповідно до розділу VII. Це не є необхідним.

Безпольотна зона, встановлена ​​Радою Безпеки ООН, повинна чітко відрізнятися від права держави забороняти або обмежувати використання свого повітряного простору. Україна, на жаль, наразі не в змозі захистити свій повітряний простір, вона буквально пожертвувала своїм ядерним арсеналом в ім’я глобального миру і співпраці в 1990-х роках і досі не мала можливості створити для себе адекватні системи протиповітряної оборони. Україна просить держави допомогти їй у колективній самообороні. Ті держави, які допомогли звільнити Україну від ядерної зброї і пообіцяли в рамках Будапештського меморандуму захистити її територію та людей, дійсно повинні взяти на себе відповідальність у  підтримці України у створенні вкрай необхідної безпольотної зони. Більше того, ніщо не заважає Україні звернутися до приватних корпорацій, щоб сприяти її створенню. Це вже не 20-е століття, і корпорації отримали набагато більшу присутність у глобальних справах… Отже, коли Путін брязкає зброєю, погрожуючи всім державам, що встановлення безпольотної зони зробить їх агресорами… корпораціям майже не варто про це турбуватися.

Треба похвалити інших прихильників NFZ, але їхній ірраціональний страх перед Росією може мати зворотний ефект у просуванні політики Росії проти України. Зокрема, деякі пропонують створити безпольотну зону для захисту цивільного населення в зоні відчуження, яка б охоплювала лише Київ і західну Україну, але не простягається далі на схід, щоб уникнути наближення до російських кордонів. Така безпольотна зона, безумовно, підтримала б плани Росії щодо поділу України та ідеально корелює з картами, які ми бачили з різних джерел, пов’язаних з обороною. Але, скажемо відверто, людей в Києві, на схід і південь від нього не можна вважати менш важливими людьми, вони заслуговують не меншої свободи, ніж інші люди будь-де. Крім того, у межах зони, яку пропонується виключити з безпольотної зони, фактично знаходяться більш небезпечні хімічні та атомні станції. Розділ безпольотної зони через страх перед Путіним свідчить про відсутність мислення, зорієнтованого на довгострокову перспективу, а також очевидну недостатню обізнаність про сучасні оборонні можливості, включаючи несмертоносні системи глушіння.

Наратив про те, що російська війна є кризою Сходу і Заходу, є невдалим, а пропонованим рішенням бракує креативного мислення. Існують інноваційні, розумні способи співпраці міжнародного співтовариства та державно-приватного партнерства для створення та впровадження вкрай необхідної безпольотної зони над Україною. Відсутність уяви також була підтверджена засновником Black Water Еріком Прінсом, який зазначив, наприклад, програму ленд-лізу, яка б забезпечувала стримування. Нагадуючи про майже 150 винищувачів (F-15, F-16 і A-10), будь-який набір яких, за словами Прінса, забезпечив би стримування, незалежно від того, будуть вони пілотовані українцями, американськими посередниками чи європейцями. Аналогічно Польща може надати Україні винищувачі МіГ-29 і штурмовики Су-25, одержуючи натомість від США винищувачі F-16.

Рекомендації

Багато держав, які розробили проект резолюції щодо агресії Росії проти України, мають досвід у створенні, а також запровадженні безпольотних зон (наприклад, США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Австралія, Нідерланди, Туреччина, Італія, Іспанія, Португалія). Важливо, що, відходячи від наративу НАТО, такі держави, як Катар, Кувейт та Ізраїль, насправді можуть відігравати несподівані ролі в захисті повітряного простору України. Ізраїль дуже добре орієнтується щодо питань, пов’язаних з безпольотними зонами, через власне геополітичне становище. Його прем’єр-міністр Бенет комунікує з Росією, Україною та працює зі Сполученими Штатами, Францією та Німеччиною для врегулювання кризи в Україні, при цьому Ізраїль потенційно може бути посередником, враховуючи його міцний союз із США та відносини, які він побудував з Кремлем під час координації з російськими військами в Сирії щодо авіаударів Ізраїлю проти Хезболли. Багатонаціональні корпорації не стоять осторонь і впроваджують власні санкції проти держави, що розв’язала війну. Їхні технічні можливості можуть дуже добре посприяти державному партнерству в рамках безпольотної зони.

По-перше, Україна має визначити своїх справжніх партнерів та союзників – навіть використовуючи державно-приватне партнерство, якщо це необхідно для офіційного заклику до запровадження безпольотної зони. Не варто обмежувати цих партнерів державними акторами, оскільки корпорації та державно-приватне партнерство можуть відігравати суттєву роль у порятунку України та деескалації потенційної глобальної війни, спровокованої Кремлем.

По-друге, повинні бути розроблені правила співробітництва. Правильно розроблені безпольотні зони мають три основні базиси, які діють у тандемі та синергії: політика, законодавство та оперативні проблеми. Обсяг і правила співробітництва повинні бути чітко визначені.

По-третє, деескалація, стримування та захист людей і природи повинні бути в центрі уваги для обмеження військових бомбардувань Росії. Наприклад, слід дозволити такі польоти:

  • суто гуманітарні рейси (наприклад, доставка або полегшення доставки допомоги, у тому числі медичних товарів, продуктів харчування, працівників гуманітарних сфер та пов’язану з цим допомогу, або евакуацію іноземних громадян),
  • польоти для контролю безпольотної зони,
  • польоти для забезпечення безпольотної зони,
  • рейси, необхідні для захисту мирного населення та цивільних населених пунктів, що знаходяться під загрозою нападу,
  • польоти, необхідні для захисту атомних і хімічних заводів, оскільки вже було показано, що Росія та Білорусь не тільки готові до використання, але й використовують екологічну катастрофу як зброю, порушуючи Конвенцію про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976 року, а також постанови Міжнародного кримінального суду.

Протягом історії – впровадження жодної безпольотної зони не вимагалося і не реалізовувалася в співпраці з суверенною державою, яку бомбить агресор, що погрожує застосуванням ядерної зброї. Заклик України до створення безпольотної зони на її території демонструє нам унікальний випадок: вона просить і закликає інші миролюбні держави прийти і допомогти захистити її небо від агресора.

Україна не просить міжнародне співтовариство закрити небо ні над Російською Федерацією (яка почала впроваджувати жорстокі системи контролю над власним народом в результаті російської війни), ні над Білоруссю, яка також націлена на Україну разом з Москвою.

Настав час послухати невинну, суверенну, мирну державу, яка зазнає удару з боку ядерного агресора. Час створити коаліцію, до складу якої, як очікується, увійдуть приватні корпорації, які допоможуть захистити українське небо за допомогою передових технологій. Настав час продовжувати використовувати дипломатію, залучаючи ті держави і, можливо, корпорації, які бажають і здатні захистити цивілізацію від розпалювачів війни. Дипломатія потребує часу, і вже час рухатися швидко.

Забезпечення безпольотної зони є наступною главою цієї історії.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний