Українські робітники вважаються високоосвіченими та здібними, підприємливими, працьовитими та здатними працювати на кількох роботах водночас. Тим не менше, за кордоном Україну надалі вважають бідною країною, непривабливою для працівників із розвинених країн. Це есе обговорює, чи причиною цього може бути неофіційне працевлаштування.
Розмір заробітної платні для українців стає відчутним, коли ми їдемо за кордон та (намагаємось) дозволити собі каву, вечерю в ресторані та абонемент в спортивний зал. Конверсія нашої валюти в євро та долари у Франції або США, була би непомітною, якби співвідношення було б принаймні вдвічі більшим. Наприклад, якщо ми платимо, 20 грн за еспресо у звичайному київському кафе та 3 євро за той самий еспресо в Парижі (що дорівнює близько 90 грн або чотирьом українським еспресо), є над чим подумати: чи заробляємо ми достатньо в Україні для того, щоб могти сплачувати рахунки за кордоном? І в чому причина цієї різниці?
Міжнародна організація праці (МОП) порівнює зарплати в різних країнах за паритетом купівельної спроможності (ПКС) та звітує, що середня зарплата в розвинених країнах у 2014-2015 рр. була на рівні $(ПКС)3,000, а у економіках, що розвиваються (до яких належить Україна) – $(ПКС)1,000, в той час як середній світовий показник дорівнював $(ПКС)1,600 (МОП, 2014). Таким чином, українці заробляють принаймні в три рази менше, ніж французи або німці.
Величина середньої зарплати в економіках, що розвиваються, повільно наближається до середніх зарплат в розвинених економіках. Під час цього перехідного періоду в економіках, що розвиваються, зарплати діють як ключовий компонент стратегії зниження бідності та нерівності. Водночас, в Україні фіксується один із найвищих темпів зростання реальної зарплати серед перехідних економік – 14,4% у 2012 та 8,2% у 2013 (МОП, 2014), хоча в 2014 та 2015 реальна зарплата знизилась на 6,5% та 20,2% відповідно (ДССУ, 2016). Індекс Джині вимірює ступінь відхилення розподілу доходів (чи витрат) людей або домогосподарств від ідеально рівного розподілу. Індекс Джині в Україні дорівнює 24,6. Тобто в Україні розподіл доходів між бідними та багатими не є нерівним (Світовий банк, 2013), що можна частково пояснити недекларуванням доходів більш багатими особами.
Тому, в кінці тунелю все ж видніється світло, але воно є менш видимим за рахунок того, що стабільно велике число українців вирішує емігрувати. Україна займає сьоме місце серед країн, з яких населення емігрує найбільшими темпами. 5,5 млн міжнародних мігрантів походить з України (Інститут з міжнародної міграції, 2013). Дуже розчаровує те, що середньостатистичний український емігрант зазвичай є молодою особою, молодшою 30 років, з вищою освітою, неодруженою або розлученою (Міжнародна організація міграції, 2011). Є підстави стверджувати, що ці молоді та освічені українці, які могли би зробити значний внесок в розвиток нашої Батьківщини, емігрують з метою вищих заробітків (оскільки саме пов’язані з роботою причини домінують серед причин еміграції, згідно з дослідженням Світового Банку Ukrainian Longitudinal Monitoring Survey (ULMS) за 2007 рік). І дійсно, їхні доходи за кордоном набагато перевищують зарплати в українській економіці (Кириленко, 2011).
Можливо, має значення не те, скільки ми заробляємо, а наскільки задоволеними нашим життям ми є? Однак сприйняття задоволення життям в Україні є одним із найнижчих серед перехідних країн. Його показник дорівнював 3,85 у 2006 році (де 1 – найнижчий, а 10 – найвищий показник) та 3,62 у 2010 році (згідно з опитуванням Life in Transition, EBRD). Як в 2006, так і в 2010 роках Україна була на найнижчих сходинках серед 25 країн. Це ще раз підтверджує те, що українці дуже незадоволені рівнем зарплат в країні.
Коли йде мова про знаходження роботи, якщо ринок праці ще недостатньо розвинений, мають значення бар’єри для входу/виходу та вартість реєстрації. Тому неофіційне працевлаштування є великим, якщо не найбільшим викликом для України. Неофіційне працевлаштування людей віком від 15 до 70 років в нашій країні зросло від 14,8% до 22,3% за 2000-2007 рр., що дорівнює 4,7 млн осіб. Частка неофіційних приватних підприємців («фізичних осіб») у 2014 є вражаючою і дорівнює 72,7% від загальної кількості самозайнятих, частка неофіційно працевлаштованих найманих працівників дорівнювала 16,1% (ДССУ, 2015). Що цікаво, присутність неформальної зайнятості на українському ринку праці зменшується зі зростанням здобутого рівня освіти як чоловіків, так і жінок (ETF, 2009).
Якщо ми вважаємо учасників ринку праці розумними та ефективними в прийнятті рішень, ми повинні звернутись до теорії людського капіталу (human capital theory), яка позначає робочу силу як “конгломерацію несхожих між собою індивідуумів, що відрізняються за рівнем продуктивності” (Mincer, 1974). Таким чином, інвестиції в людський капітал повинні бути основним фактором впливу на розподіл доходу. І ті професії, що вимагають більше підготовки, характеризуватимуться вищою оплатою праці (Teixeira, 2006).
З метою проаналізувати доходи українців було використано дані опитування Ukrainian Longitudinal Monitoring Survey (ULMS), яке є статистично репрезентативним населенню України працездатного віку. Було визначено п’ять категорій населення за працевлаштуванням: зайняті у формальному секторі, зайняті у неформальному секторі, самозайняті у формальному секторі, самозайняті у неформальному секторі, безробітні. Аналіз статистичних даних показав, що дохід значно відрізняється між цими п’ятьма категоріями, що підтверджує нерівність винагороди за працю. Найвищий дохід у самозайнятих у формальному секторі (1733 грн), далі – самозайнятих в неформальному секторі (989 грн), зайнятих у формальному секторі (916 грн) та найнижчий – у зайнятих у неформальному секторі (798 грн). 2007 року мінімальна зарплата в середньому дорівнювала 440 грн. Доходи є нерівно розподіленими також всередині кожної з категорій. Найбільшою є дисперсія доходів у самозайнятих у формальному секторі з медіанним значенням 1000 грн та стандартним відхиленням 2341 грн, що вдвічі перевищує значення доходу. Найнижчою дисперсія доходів є серед зайнятих у формальному секторі.
Працівниками з найвищим освітнім рівнем є самозайняті у формальному секторі та зайняті у формальному секторі (14 та 13 років освіти відповідно). Цікавим є те, що освітній рівень безробітних не є нижчим, ніж у представників неформального ринку праці.
Це есе представило короткий аналіз ринку праці України у розрізі питання офіційного та неофіційного працевлаштування. Ми показали, що в Україні винагорода в цих сегментах є суттєво різною. Таким чином, швидше за все, немає значення, наскільки талановитими, працьовитими та амбітними ви є, якщо ринок праці не є достатньо розвиненим для того, аби запропонувати як більш рівні заробітні платні для формальних та неформальних робітників, так і вищі зарплати, для того, щоб бути більш конкурентоздатними, коли ми перетинаємо кордон.
Посилання
[1] European Training Foundation. (2009) ENPI 08-14 Black Sea Labour Market Reviews. Ukraine Country Report. Retrieved from http://www.etf.europa.eu/pubmgmt.nsf/(getAttachment)/0305917BB9684A9FC125755F00460682/$File/NOTE7PBGXZ.pdf
[2] International Labour Organization. (2014) Global Wage Report 2014 / 15 Wages and Income Inequality. Gene: International Labour Organization.
[3] Migration Policy Institute. (2013) International Migration Statistics. Retrieved from http://www.migrationpolicy.org/programs/data-hub/international-migration-statistics
[4] Mincer, J. (1974). Schooling, Experience, and Earnings. National Bureau of Economic Research, 167. Retrieved from http://papers.nber.org/books/minc74-1
[5] Teixeira, P. (2006). Jacob Mincer and the Centrality of Human Capital for Contemporary Labour Economics, 1–17. Retrieved from http://economix.fr/pdf/colloques/2007_HISRECO/5_Teixeira.pdf
[6] World Bank. (2013). GINI Index Statistics. Retrieved from http://data.worldbank.org/indicator/SI.POV.GINI
[7] Державна служба статистики України. (2016). Демографічна та соціальна статистика. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/zp.htm
[8] Державна служба статистики України. (2015). Економічна активність населення України 2014. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/publ11_u.htm
[9] Кириленко, О. П. (2011). Фінансові важелі подолання бідності в Україні: Монографія. Тернопіль: Тернопільський національний економічний університет. Переглянути можна тут
[10] Міжнародна організація міграції (МОМ). (2011). Міграція в Україні. Факти і цифри. Київ. Retrieved from http://iom.org.ua/pdf/Facts&Figures_b5_ua_f.pdf
Переможець конкурсу MindSketch у березні
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний