Чи Справді Загрози Змін до Конституції є Загрозами

В своїй колонці для VoxUkraine громадський активіст та блогер Пилип Духлій ставить під питання аргументацію фракції Самопоміч у тексті «7 загроз запропонованих Президентом змін до Конституції» про концепцію децентралізації. Велика кількість тез фракції є слабкими, на думку автора, через використання нечітких визначень понять, відсутність посилань на норми законодавства та брак конкретних пропозицій.

Автор цього тексту є прихильником Мінських домовленостей. По-перше, ці домовленості – інструмент урегулювання ситуації на Донбасі. Інших інструментів наразі немає, навіть у вигляді пропозицій. По-друге, Мінські домовленості є дорожньою картою, яку використовує Західний світ у діалозі з Росією, і коли та не виконує своїх зобов’язань щодо цих домовленостей, з’являється аргумент для введення, продовження і розширення санкцій та постійного тиску.

Усе це можливо за однієї умови – що Україна виконує власні зобов’язання, серед яких залишилося тільки внесення змін до Конституції. До всіх інших зобов’язань (як-то проведення виборів в окремих регіонах Донбасу) Україна візьметься лише після встановлення контролю над регіоном та кордоном, тобто після фактичного припинення бойових дій у зоні АТО. Тому внесення змін до Конституції є зараз ключовим фактором урегулювання ситуації.

Окрім того, у внесенні таких змін зацікавлена сама Україна, як у питанні децентралізації, так і в налагодженні місцевого самоврядування, адже по завершенні війни ці регіони потребуватимуть особливої уваги та інших принципів функціонування місцевої влади і її взаємодії з центральною владою.

З другого боку, у частини суспільства є певні побоювання щодо цих змін. Чи не шкодять вони Україні? Чи відповідають внутрішнім потребам? Наскільки ці зміни якісні й чи не потребуватимуть корегування в майбутньому? І, нарешті, чи є якісь загрози?

Різні громадські діячі, політичні партії сильно критикували ці зміни. Я вдячний партії «Самопоміч», яка систематизувала й конкретизувала більшість зауважень до проекту змін Конституції та виклала їх в одному документі під назвою «7 загроз запропонованих Президентом змін до Конституції». Тому цитати з документу покладені в основу цієї статті.

1. Запропоновані не народом України, а нав’язані ззовні.

Політики не мають права змінювати Конституцію, якщо люди не знають і не розуміють пропонованих змін. Ці зміни напрацьовувались кулуарно та поспіхом. У робочих групах обговорювався один текст змін, потім у Раду вносився інший, підготовлений міфічним “секретаріатом”. Ці зміни творились не Українським народом, не його законними представниками, а Адміністрацією Президента під тиском ззовні, і на користь всіх, крім українців.

Стаття 8 Конституції проголошує принцип верховенства права в Україні. Це означає, що будь-які зміни до Основного Закону мають вноситися відповідно до процедури, прописаної в його розділі XIII. Натомість автори «7 загроз…» не навели жодної конституційної норми, яка була порушена під час розробки, внесення та прийняття змін. Якщо Конституція не порушувалася, але в Україні є законодавчі норми, котрі обмежують права українського народу, то логічно б навести ці норми та свої пропозиції щодо їх змін, а не ховатися за розпливчастими загальними формулюваннями.

2. Схвалені тими ж суддями Конституційного суду, що благословляли узурпацію влади Януковичем.

Розгляд у Конституційному суді відбувся з безпрецедентним поспіхом і носив заангажований, суто формальний характер. Не дивлячись на те, що зміни до Конституції України зачіпають права і обов’язки кожного громадянина, у Конституційному Суді не відбулось належних слухань, ніхто з громадян, науковців, експертів чи депутатів не мав змоги, навіть, висловити свою думку.

У цьому пункті та сама проблема, що й у попередньому. Немає жодного посилання на порушені норми законодавства або пропозиції щодо змін до цих норм.

Автори ставлять під сумнів легітимність суддів Конституційного суду, але за законом судді не несуть юридичної відповідальності за результати голосування. Конституційний суд – це колегіальний орган. Це те саме, що ставити під сумнів легальність рішень Верховної Ради через наявність у ній депутатів, котрі голосували за диктаторські «закони 16 січня».

Висловлюється претензія, ніби розгляд був «суто формальним», але яким ще йому бути в суді? Чим відрізняється формальний розгляд від «суто формального»? Чи розгляд має бути неформальним? Також написано, що не було «належних слухань», але не наводиться підстав, на яких Конституційний суд мав би «вислуховувати думки громадян, науковців, експертів чи депутатів». А чому саме цих людей, а не весь народ України?

3. Не призведуть до обіцяної децентралізації.

«Самопоміч» підтримує децентралізацію, однак запропоновані зміни не збільшують повноважень громад. Навпаки, присутність держави на місцях залишатиметься колосальною, і ще більше посилюватиметься через повноваження Президента зупиняти повноваження мерів і рад. Ніде в демократичних країнах глава держави не контролює місцевого самоврядування: ані через своїх представників (префектів), ані зупиняючи повноваження мерів і рад. Тому ухвалення запропонованих змін значно погіршить становище місцевого самоврядування, а без сильного місцевого самоврядування країна знову потрапить у пастку авторитаризму.

Що таке «обіцяна децентралізація», ким і коли вона була обіцяна? Якщо вважати обіцянками Коаліційну угоду, то проект Конституції не порушує пунктів цієї угоди, де прописані основні принципи децентралізації, включаючи можливість центральної влади втручатися в роботу органів місцевої влади через зупинку їх рішень та їх розпуск. Можливо, в інших країнах із довшою історією функціонування демократичних інституцій місцева влада має більше повноважень, але за теперішніх українських реалій (і перспектив) треба також враховувати можливість проявів локального сепаратизму та встановлення влади місцевих олігархічних або кланових угруповань, а в таких випадках втручання центральної влади буває цілком виправданим.

4. Надають «особливий статус» окупованому Донбасу і підривають суверенітет.

Нас намагаються переконати, що ніякого особливого статусу Донбасу в Конституції немає, а положення про «особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», – це “формальність” і “необхідні умови миру. Але це просто інша назва, яка не міняє суті. Окремим законом “про особливий порядок місцевого самоврядування” можна буде дозволити “лідерам” Донецької та Луганської областей впливати на призначення суддів і прокурорів, створювати, так звані, загони народної міліції, нібито для підтримання порядку.
Такі привілеї можна називати “особливостями місцевого самоврядування”, а не “особливим статусом”, але суті це не змінює, так само як війна не перестала бути війною від того, що її називають антитерористичною операцією.
Крім того, слід розуміти, що «окремі райони Донецької та Луганської областей» – це окуповані території, тому будь-які повноваження для них – це повноваження для окупантів. Внесення таких змін в Конституцію перетворить війну, розв’язану і підтримувану Росією, на звичайну громадянську війну, в якій Україна як сторона ніколи не зможе шукати підтримки в інших держав.

Ніякого «особливого статусу» немає. Є «особливості місцевого самоврядування», які виписані так, що вони або відбуваються у відповідності з іншими законами України (і є загальними для всіх регіонів – як-то статус мов, трансграничне співробітництво або проведення виборів), або здійснюються під контролем центральної влади. Немає «впливу на призначення суддів і прокурорів» – вони призначаються «за участі місцевої влади», при цьому ця участь ніяк не прописана, а отже буде на розсуд Києва. Загони народної міліції створюються за законодавством України, тобто будуть зобов’язані виконувати закони України і підпадуть під нагляд відповідних органів – ГПУ чи СБУ. Окрім цього відповідно до Статті 10 цього закону, всі попередні 9 статей будуть діяти тільки після деокупації регіону, встановлення контролю над кордоном, проведення прозорів виборів за законодавством України, допуск усіх партій (включаючи «Правий сектор», наприклад) і формування органів місцевої влади за українськими законами та Конституцією. Також цей закон буде діяти тільки певний перехідний період – до осені 2017 року.

Нічого того, чим нас постійно лякають, на кшталт «повноваження окупантів» і близько немає.

5. Відкривають шлях для легалізації бойовиків і приведення терористів до влади.

Зміни до Конституції де-факто легітимізують «мінські домовленості», і якщо Верховна Рада їх прийме – то наступним кроком стане проголосована амністія російських військових і сепаратистів. Вже зараз міжнародні партнери говорять про важливість проведення виборів на окупованих територіях разом з всеукраїнськими місцевими виборами, тобто 25 жовтня. Проте, всі замовчують, що цинічною умовою проведення місцевих виборів на Донбасі є амністія злочинців. Це жорстка вимога пункту №5 Мінських угод, і відповідні кроки вже зроблено. Мається на увазі так званий закон про амністію (законопроект №5082 від 16.09.2014), відповідно до якого пробачаються такі тяжкі злочини як фінансування тероризму, розв’язування та проведення війни, тортури, захоплення в заручники, мародерство.

Як ми вже знаємо, спільних виборів 25 жовтня немає. «Амністія російських військових і сепаратистів» – це намагання спростити Закон, при якому втрачається його суть. Усі, хто причетний до тяжких злочинів, згідно з цим Законом, нестимуть відповідальність. Тортури, захоплення в заручники прямо вказані в Законі як перешкода для звільнення від відповідальності. Фінансування тероризму та мародерство, як і ще низку статей Кримінального кодексу, не можна застосовувати до жителів окупованих територій. Усі, хто там зараз перебуває, так чи інакше платили податки в Д/ЛНР, взаємодіяли з владою, через військові дії та окупацію порушували закони України. Не можна посадити за ґрати всіх жителів регіону, бо це стане перешкодою для встановлення там миру та зняття напруги.

Ба більше, прописана спеціальна процедура звільнення від відповідальності, яка передбачає подання заяви в правоохоронні органи протягом місяця (не пізніше), що значно обмежує коло осіб і терміни звільнення від відповідальності, надаючи правоохоронним органам можливість перевірити діяльність (чи затримати) тих осіб, котрі подаватимуть такі заяви.

6. Вносяться в час збройної агресії Росії проти України.

Відповідно до частини другої статті 157 Конституції України, забороняється вносити зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану. Нагадаємо, що Верховна Рада України у своїй Постанові від 27.01.2015 №129 визнала Російську Федерацію державою-агресором. За обставин збройної агресії проти України та фактичного виникнення умов бойових дій на території нашої країни – внесення змін до Конституції України неприпустимо. Логічно було б запровадити мораторій на внесення змін до Конституції України на час збройної агресії Росії проти України.

Воєнний чи надзвичайний стан не оголошений в Україні. Для цього є спеціальна процедура, яка не була виконана. Факт визнання Росії агресором не оголошує воєнного чи надзвичайного стану. Посилання на цю постанову ВР – підміна понять. Ніде в законодавстві немає заборони на внесення змін до Конституції під час фактичних бойових дій. З цим можна сперечатися, але за законом саме так.

7. Внесення змін до Конституції не врятує від агресії Росії, а дозволить їй завоювати нас зсередини.

Росія розпочала війну з Україною саме для того, щоб змусити нас змінити нашу Конституцію. Кремль прагне особливого порядку місцевого самоврядування на окупованих територіях, щоб у такий спосіб завоювати нас зсередини. Тому РФ змусила наших закордонних партнерів погодитися з такими змінами, які вигідні всім, окрім самих українців. Західні партнери, які наполягають на необхідності внесення змін в Конституцію, як однієї з умов Мінських домовленостей, не дають відповіді на прості питання – чому Мінські домовленості Україна мусить виконувати в односторонньому порядку, і яка відповідь Заходу буде у випадку подальшого порушення домовленостей з боку РФ? Запропоновані зміни не приборкають агресора, але наблизять його до перемоги у “юридичний” спосіб.

Виконання Україною Мінських домовленостей, частиною яких є внесення змін до Конституції, і невиконання цих домовленостей Росією щодо виведення незаконних військових формувань та передачі контролю над кордоном робить Росію агресором для всього світу, про що засвідчив нещодавній саміт ООН. Мінські домовленості дали нам час у період без активних бойових дій для зміцнення обороноздатності, проведення кількох хвиль мобілізації, стабілізації економічної ситуації, реструктуризації боргу та отримання мільярдів західної фінансової допомоги.

Санкції дуже негативно впливають на російську економіку і ведуть її до колапсу. Під дією санкцій і тиском усього світу Росія рано чи пізно буде вимушена виконати ці домовленості та згорнути діяльність своїх маріонеткових Д/ЛНР. Єдина можливість вийти з-під санкцій і тиску – це щоб Україна порушила свою частину зобов’язань. Тоді Росія зможе отримати аргумент, чому вона не виконує власні зобов’язання. Саме саботування внесення змін до Конституції України є тим «юридичним способом» агресора, про який пише «Самопоміч». Шкода, що в Україні є партії, котрі свідомо або несвідомо є частиною цієї війни зсередини.