У 20 сторіччі світ пережив багато криз. Інститут аналітики та адвокації відібрав досвід відновлення 18 країн, які упродовж останніх 70 років переживали серйозні природні катаклізми або війни, щоб виокремити у них уроки для України. Про досвід Фінляндії, Індонезії, Іраку, Італії та уроки для України у фокусі розмови ведучих подкасту «Що з економікою?» Юлії Мінчевою,«Вокс Україна», та Юрія Гайдая, Центру економічної стратегії, з гостею, керівницею відділу аналітики Інституту аналітики та адвокації Оленою Дмитренко.
Повну розмову слухайте тут
Фінляндія
Фінляндія, яка протистояла Радянському Союзу, Російській імперії, практично самотужки змогла відновитись, змогла вибудувати дуже якісну систему освіти, прекрасну систему соціального забезпечення – і сьогодні посідає найвищі щаблі за рівнем забезпечення свобод громадян та демократії.
Зокрема цікавий досвід роботи Фінляндії з біженцями. На момент завершення Зимової війни населення Фінляндії становило трохи більше 3 мільйонів людей, тому 450 тисяч біженців для такої країни – це величезна кількість. До 1948 року Фінляндія змогла всіх цих людей розселити по своїй території. Не лише надати їм житло, але й допомогти облаштувати своє господарство і знайти роботу.
Індонезія
Від масштабного цунамі в Індійському океані у 2004 році найбільше постраждала Індонезія. Катастрофа зачепила понад 200 тисяч людей. Одним із напрямків державної політики стало відновлення. Ці функції поклали на окреме міністерство, а також створили окрему агенцію з відновлення. Такий системний підхід до планування та фактично розбудови заново провінції Ачех, яка зазнала найбільше збитків, варто розглянути Україні. Оскільки зараз активно обговорюється, хто має координувати відбудову, відбирати проекти – чи має це бути окрема інституція, чи такої інституції не має бути.
До речі, під час внутрішнього аудиту процесу відбудови було встановлено, що високий рівень корупції вплинув на те, що проєкти реалізувалися не так, як це потрібно було населенню. Наприклад, житло було збудоване у місцях, де немає роботи.
Ірак
Ірак, як і Індонезія, підходив до своєї відбудови дуже продумано: розробляли плани з відновлення, залучали донорське фінансування, створювали інституції з відновлення. Але їхній поточний рівень економічного розвитку, як і відновлення, не можна назвати надто успішним. Причина, перш за все, – високий рівень корупції.
Під час відбудови Іраку були сподівання, що населення братиме активну участь у відбудові країни. Ці очікування виявилися завищеними, і вони не виправдалися. Мешканці Іраку переважно відбудовували тільки приватне житло.
Німеччина
Протилежний Іраку приклад – Німеччина. Німці багато працювали, вкладали багато зусиль у відбудову своєї країни, хоча Німеччина після Другої світової війни була зруйнована вщент. Один із факторів «німецького економічного дива» – це працелюбність німців, їхнє прагнення якомога швидше подолати злидні та увійти в «нормальне життя».
Італія
Один із цікавих для нас аспектів – це нерівномірність розвитку Італії як до початку Другої світової війни, так і впродовж та після неї. Під час війни південь країни зазнав більших руйнувань, північ – менших. Але і до вступу у війну південь був менш розвиненим, ніж північ. Відповідно після війни ще дуже багато років політика Італії була спрямована на те, аби розвинути південь, подолати його економічне відставання.
Щоб уникнути «клаптиковості» у відбудові, важливо допомагати громадам інформаційно та методологічно. Велика відповідальність тут лежить на представниках громадянського суспільства. Громадянське суспільство так чи інакше буде включене до процесу відбудови – здійснюватиме громадський контроль, долучатиметься до координаційних механізмів, слідкуватиме за фінансуванням, за тим, щоб були ліквідовані корупційні ризики тощо.
Такі коаліції, як RISE, які включають організації з усієї країни, – хороший інструмент для надання слабшим громадам консультаційної допомоги, механізмів, знань та ресурсів для належної відбудови.
Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції викладені у цій публікації є позицією автора та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження».
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
