Чим ми, УКРАЇНЦІ, відрізняємося від росіян? Прагнення до свободи, ліберальної демократії та інклюзивного суспільства як основні маркери українсько-російського розриву!
Beta

Чим ми, УКРАЇНЦІ, відрізняємося від росіян? Прагнення до свободи, ліберальної демократії та інклюзивного суспільства як основні маркери українсько-російського розриву!

Photo: ua.depositphotos.com / palinchak
24 Березня 2022
FacebookTwitterTelegram
402

30 червня 2021 року президент Росії Володимир Путін заявив, що «українці та росіяни – один народ». За його словами, тривале існування України у складі Росії забезпечило «мовну, релігійну та культурну спорідненість». Через ці спільні риси, на його думку, українці не могли розвинути власну культурну чи національну ідентичність. Незважаючи на те, що багато експертів сприймають це твердження як політичну гру Росії (Düben, 2020), більшість погоджуються, що дві країни мають багато спільних рис та спільну ідентичність. Виникає питання:  чи справді сучасне українське суспільство схоже на російське? Чи могло існування єдиної мови та релігії призвести до формування ідентичних цінностей та уподобань в Україні та Росії?

Цей аналіз пояснює, чи можна вважати українців подібними до росіян. Для цього ми порівнюємо різні показники цінностей і суспільних відносин для обох країн. Їхнє порівняння має визначити критерії, що створюють чіткий розрив між двома суспільствами. Основним джерелом даних є World Values ​​Survey (WVS), що містить широкий спектр запитань відносно цінностей та ставлення респондентів до політики, економіки та суспільства. Аналіз використовує останню, сьому, хвилю опитування, проведену в 2020 році в Україні та 2017 році в Росії. Ми порівнюємо частки респондентів, які відповіли позитивно на вибрані питання в обох країнах (див. рис. 1 та таблицю 1 у додатку).

Рисунок 1.

Примітка. Сині крапки - Україна, червоні - росія

Більшість досліджень про Україну починаються з того, що українське суспільство є лінгвістично розділеним (Peacock, 2015). Дійсно, близько 40% українських респондентів використовують російську мову для спілкування вдома. Натомість Росія є більш лінгвістично однорідною: 93 % респондентів обрали російську як основну мову спілкування. Ще одна  помітна різниця між Україною та Росією полягає в рівні довіри респондентів до різних державних інститутів. За даними WVS, росіяни мають дуже високий рівень інституційної довіри на відміну від українців. Зокрема, в Росії про довіру своєму парламенту заявили 42% респондентів, в той час як в Україні ця частка становила лише 19%. Серед росіян 55% довіряють уряду і 34% - політичним партіям, тоді як в Україні ці частки лише 19% та 20% відповідно. Судовій системі довіряли 48% росіян та 22% українців.

Існування інституційної довіри в Росії поєднується з двома іншими рисами російського суспільства – високим рівнем націоналізму та високою оцінкою розвитку демократії в країні. 91% респондентів заявили, що пишаються тим, що є росіянами, тоді як в Україні цей відсоток досяг лише 86. Більше росіян, ніж українців, вважають свою країну демократичною, незважаючи на вищі показники демократії в Україні за розрахунками міжнародних організацій (оцінка демократії Freedom House дорівнює 3,36 для України і 1,39 для Росії).

Треба звернути увагу на цікавий факт, який є основою для чіткого вододілу між двома суспільствами. Незважаючи на те, що українці демонстрували нижчий рівень інституційної довіри, націоналізму та мовну розмаїтість, більший відсоток серед них заявили, що відчувають себе членами своєї держави, етносу та спільноти. Зокрема, 95% респондентів з України повідомили, що відчувають себе українцями. У Росії цей відсоток становив лише 87. В Україні 86% респондентів відчували себе громадянами, а 85% - членами місцевої громади, тоді як у Росії відповідні частки становили 81% та 80% відповідно. Нарешті, в Україні 31% респондентів довіряли іншим людям, а в Росії -  лише 24%.

Отже, критичною різницею між Україною та Росією є баланс між суспільством та державою. У Росії респонденти схильні асоціювати себе з державою, тоді як в Україні  вони скоріше асоціюють себе з суспільством. Україна як суспільство є більш зрілою, ніж Україна як держава. Це не дивно, враховуючи тривалий досвід життя під окупацією спочатку Російської імперії, а потім Радянського Союзу, які відводили українцям другорядну роль. Тривала окупація України Росією призвела до того, що держава та її політика часто сприймалися українцями як іноземні (Chayinska, Kende & Wohl, 2021).  

Отже, Україна була і залишається насамперед суспільством. Це означає, що вона є чимось більшим, ніж політично незалежна територія. Це також означає, що впродовж тривалої історії російської окупації, українці, які існували незалежно від держави, могли сформувати власні цінності та уподобання, відмінні від російських. Розглянемо цей аспект більш детально.

Дві відмінні риси характеризують прихильність до держави в Росії. По-перше, висока довіра росіян до держави та влади співіснує з дуже низькими моральними стандартами серед населення. Натомість українські респонденти демонструють більшу відповідальність як громадяни та платники податків, незважаючи на низьку довіру до інституцій. Зокрема, 67% та 72% українців вважають, що ніколи не можна виправдати отримання  неправомірних пільг від держави та ухилення від сплати податків. У випадку з Росією ці цифри значно нижчі - лише 60% і 66% відповідно. Крім того, 65% українців і лише 45% росіян не могли виправдати ухилення від оплати проїзду в громадському транспорті. В Україні крадіжку чужого майна вважали аморальною 90%, тоді як у Росії - 84%. Лише ставлення до отримання хабарів в Україні та Росії є майже однаковим - 83% та 82% відповідно вважають його аморальним.

По-друге, висока інституційна довіра серед росіян співіснує з високим рівнем толерантності до авторитарних методів контролю населення. Зокрема, 63% респондентів у ​​Росії погодилися з тим, що влада має право таємно їх моніторити, тоді як в Україні на це погодилися лише 51%. 27% респондентів Росії дозволили б уряду перевіряти електронну пошту та іншу кореспонденцію, тоді як в Україні це дозволили б лише 14% респондентів. Таємно збирати про себе інформацію уряду дозволили б 24% росіян та 20% українців.

Натомість українці надають перевагу свободі та демократичним ліберальним цінностям. У 2020 році українці вважали свободу більшою цінністю навіть за безпеку та рівність: 70% погодилися, що свобода важливіша за рівність, а 31% - що важливіша за безпеку. У Росії подібний вибір зробили 55% і 24% респондентів відповідно. Нарешті, прагнення до свободи в українців поєднується з низьким рівнем насильства. Лише 10% із них погодились би на війну задля досягнення справедливості, тоді як у Росії таких більше чверті.

Українці дотримуються більш демократичних і ліберальних цінностей, ніж росіяни (Brudny & Finkel, 2011). Більше українців, ніж росіян, вважають демократію необхідною формою правління, підтримують конкуренцію та приватизацію. Водночас 26% українців хотіли би більшої рівності доходів порівняно з 20% росіян. 

Про-демократичні та про-ліберальні настрої серед українців поєднуються з високим рівнем довіри до Заходу. 44% і 60% українців заявили, що вони довіряють відповідно НАТО і ООН, тоді як серед росіян ці частки - лише 16 і 28 відповідно. Таки результат дозволяє припустити, що конфлікт на Сході України сприяв остаточному вибору українським суспільством західного шляху розвитку (Chaisty & Whitefield, 2017; McGlynn, 2020).

Інклюзивне суспільство, свобода, ненасильство, про-демократичні настрої, нетерпимість до авторитаризму та високі моральні стандарти є життєво важливими рисами українського суспільства. Це також важливі маркери, які прокладають чітку межу між українцями та росіянами. Ці висновки дозволяють краще зрозуміти поведінку російського та українського народу під час війни між нашими країнами.

По-перше, населення Росії більше прив’язане до держави, що пояснює високий рівень націоналізму та інституційної довіри серед росіян. Україна натомість є інклюзивним суспільством, що забезпечує високий рівень етнічної, громадянської та соціальної інтеграції людей. Це означає, що війна проти України – це війна проти українського суспільства, це війна проти 95% людей, які відчувають себе українцями в Україні і яких Путін хоче денаціоналізувати.

По-друге, тривала історія окупації України Росією пояснює прагнення населення до Заходу та свободи. У Росії ж натомість свободу цінують значно менше, і населення демонструє значну толерантність до авторитаризму. Це говорить про те, що українці можуть не очікувати великого розуміння чи підтримки від російського народу. Висока довіра росіян до держави в поєднанні з толерантністю до авторитаризму може призвести до повного сприйняття громадянами того, що Путін говорить про Україну та як він представляє свою війну в Україні. Ті, хто перебуває в опозиції, потраплять на цвинтар чи до в’язниці, не маючи можливості вплинути на громадську думку.

По-третє, українці дотримуються більш про-демократичних та ліберальних цінностей, ніж росіяни, а також демонструють високі моральні стандарти. Росіяни можуть вважати Росію демократичною, але все ж вони надають менше значення демократії та ліберальним цінностям, ніж українці. Це означає, що вторгнення Росії в Україну - це війна проти демократичних і ліберальних форм правління, а також засіб придушення західного вектора розвитку в Україні. Путін в Україні може означати лише диктатуру та бідність, де будь-який опір можна придушити пострілами в людей, як це було у Казахстані.

 Таблиця 1. Зіставлення цінностей та переваг між респондентами України та Росії

  Україна Росія
Мова, якою розмовляють вдома    
Російська 0.392 0.930
Українська 0.596 0.000
Інша 0.012 0.070
Політичні уподобання    
Довіра до парламенту 0.186 0.419
Довіра до влади 0.202 0.548
Довіра до політичних партій 0.190 0.341
Довіра до судів 0.217 0.479
Національна гордість 0.855 0.912
Оцінка демократії 0.504 0.570
Виміри самоідентифікації    
Респондент відчуває себе       
Росіянином 0.037 0.866
Українцем 0.951 0.003
людиною іншої національності 0.012 0.131
Відчуває себе громадянином 0.859 0.809
Відчуває себе членом спільноти 0.852 0.798
Довіра до інших людей 0.307 0.239
Домінуючий моральний дух    
Ніколи не є виправданим отримання неправомірних пільг від держави 0.668 0.598
Ніколи не є виправданою крадіжка чужого майна 0.902 0.835
Ніколи не є виправданим ухилення від оплати в громадському транспорті 0.650 0.453
Ніколи не є виправданим ухилення від сплати податків 0.718 0.656
Ніколи не є виправданим отримання хабаря 0.832 0.817
Толерантність до контролю влади    
Уряд має право наглядати за населенням 0.505 0.631
Уряд має право контролювати електронні листи та іншу кореспонденцію 0.143 0.268
Уряд має право збирати інформацію про людей   0.201 0.241
Цінності ліберальної демократії    
Конкуренція - це добре 0.572 0.493
Доходи мають бути рівними 0.261 0.204
Приватну власність слід збільшувати 0.441 0.392
Важливість демократії 0.821 0.737
Перевага свободи та ненасильства    
Свобода важливіша за рівність 0.703 0.545
Свобода важливіша за безпеку 0.313 0.244
За певних умов для досягнення справедливості необхідна війна 0.103 0.259
Довіра до Заходу    
Довіра до НАТО 0.436 0.163
Довіра до ООН 0.595 0.282

Примітка. Усі різниці у частках є статистично значущими, окрім питання «ніколи не є виправданим отримання хабара»

References

Brudny, Y. M., & Finkel, E. (2011). Why Ukraine is not Russia: Hegemonic national identity and democracy in Russia and Ukraine. East European Politics and Societies, 25(4), 813–833. 

Chaisty, P., & Whitefield, S. (2017). Citizens’ attitudes towards institutional change in contexts of political turbulence: Support for regional decentralisation in Ukraine. Political Studies, 65(4), 824–843. 

Chayinska, M., Kende, A., & Wohl, M. J. A. (2021). National identity and beliefs about historical linguicide are associated with support for exclusive language policies among the Ukrainian linguistic majority. Group Processes & Intergroup Relations. Epub ahead of print 27 March 2021

Düben, B. A. (2020). “There is no Ukraine”: Fact-checking the Kremlin’s version of Ukrainian history. Retrieved March 15, 2021, from blogs.lse.ac.uk.

McGlynn, J. (2020). Historical framing of the Ukraine Crisis through the Great Patriotic War: Performativity, cultural consciousness and shared remembering. Memory Studies, 13(6), 1058–1080. 

Peacock, E. A. (2015). National identity and language: Class differences among youth in Western Ukraine. Global Studies of Childhood, 5(1), 59–73.

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний