Уряд має намір підготувати проект бюджету-2018 з врахуванням підходів середньострокового панування, тобто розрахувати державні видатки та доходи на три роки наперед. У цьому випадку – до 2020 року.
В ідеалі, такий підхід означає, що на місцеві бюджети чекає прогнозована дохідна та видаткова політика. Окрім того, при середньостроковому плануванні розраховуються також видатки на обслуговування та погашення держборгу, прописуються інвестиційні плани.
Зважаючи на це, місцеві влади, орієнтуючись на прогнози щодо боргової політики на центральному рівні, зможуть планувати темпи залучення власних інвестицій.
Поки що місцеві органи самоврядування не зобов’язані ухвалювати свої бюджети на три роки. До того ж на регіональному рівні елементи середньострокового планування є і зараз – при формуванні своїх бюджетів місцеві влади подають Мінфіну економічні та бюджетні прогнози на три роки.
В ідеалі – планування на середньострокову перспективу повинне зробити міжбюджетні відносини стабільнішими.
Як правило, наприкінці року джерела доходів громад урізаються або змінюються. Протягом року постійно відбувається перерозподіл коштів, в тому числі з політичних причин. Ідеальний ефект від повноцінного запуску середньострокового планування – забезпечення громад джерелами податкових доходів незалежно від політичних змін.
Єдиний ризик полягає в тому, що на центральному рівні не будуть дотримуватись вимог середньострокового бюджетного планування, як це відбувається зараз з вимогами бюджетного та податкового законодавства щодо стабільності дохідної та видаткової політики.
Ще один момент стосується залишків коштів місцевих бюджетів. Як правило, вони накопичуються у кінці року.
При середньостроковому бюджетному плануванні такі залишки будуть більш прогнозовано розподілятись на інфраструктурні проекти, що дозволить “зняти” критику з боку центральної влади з цього питання. В ідеалі при такому плануванні вдасться уникнути швидкого освоєння коштів наприкінці року, оскільки бюджетний період під цілі фактично подовжиться.
