Станом на початок 2019 року індивідуальні газові лічильники встановлено у 89% побутових споживачів. Згідно з прийнятим у 2018 році законом «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», повний перехід на лічильники має відбутися до 2021 року. Спочатку завершення устаткування планувалося завершити вже до 1 січня 2019 року, проте держава була змушена піти на відтермінування. Що заважає українцям повністю перейти на газові лічильники і чому цей перехід є необхідним, пояснює керівник програм аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович.
Вимога переходу на постійний комерційний облік закріплена у відповідному законі — «Про комерційний облік природного газу». Ним передбачалося, що повний перехід на облік відбудеться до кінця 2018 року, тобто з 1 січня 2019 року жоден споживач, у якого немає лічильника, не мав би отримувати газ. До цього моменту індивідуальні лічильники мали бути встановлені у 100% споживачів незалежно від їхнього типу.
Наразі українським законодавством визначені три типи побутових споживачів: перша — це ті, хто користується газом комплексно (і для опалення, і для нагріву води, і для приготування їжі). У цій категорії лічильниками обладнані вже близько 99% споживачів.
Друга категорія — це ті, хто використовує газ для для опалення та приготування їжі. Ця категорія також майже забезпечена лічильниками.
І третя категорія — найбільша — це ті, хто використовує газ лише для приготування їжі. Тут проникнення індивідуальних лічильників найнижче, і у строк, відведений законом, ситуація не покращилася.
Чому так сталося? Питання, як завжди, у джерелах фінансування. Закон визначає лише дуже обмежений перелік джерел фінансування, і в основному це тариф розподільних компаній: у тариф на розподіл газу закладаються кошти на обладнання споживачів лічильниками. В силу різних причин ця частина тарифу не завжди виконувалася на 100%.
Однією з причин було зниження споживання газу, а відтак зменшення розподілу газу — відповідно, оператори недоотримали виручку. І звісно, у пріоритеті у них стоять зарплати співробітникам, технічне устаткування, виконання інвестиційних програм, а тому лічильники фінансувалися за надлишковим принципом.
Друга причина — це високі виробничо-технологічні втрати в розподільних мережах. Закуповування газу для технічних потреб, високі видатки, які не передбачалися, призвели до недофінансування програми переходу на індивідуальні лічильники.
Інше джерело фінансування — муніципальні програми (у державному чи місцевих бюджетах). У державному бюджеті цього року такі кошти не виділялися, а у місцевих бюджетах стосовно газових лічильників це не є поширеною практикою.
Ситуація склалася така, что за останні роки відчутного прогресу у обладнанні побутових споживачів лічильниками не спостерігалося. Лишилося більше двох мільйонів абонентів, які і досі сплачують за газ не за лічильником, а за нормами. У такій ситуації позбавляти їх можливості взагалі споживати газ було б нерозумно, а вводити в дію норму закону, яка все одно не працюватиме — нелогічно.
Відповідно, держава пішла на чергове відтермінування дедлайну для побутових споживачів (до 2021 року).
Встановлення лічильників необхідне — адже людям краще платити саме за те, що вони насправді спожили, а не за нараховане за нормативами. Звичайно, для окремих осіб це може бути менш вигідним, тому про однозначну фінансову вигоду для споживачів сказати не можна. Проте повний перехід на індивідуальні газові лічильники потрібен державі — інакше ринок не буде працювати.
