З року в рік уряд заявляє про наміри оптимізувати кількість шкіл в Україні. У бюджетній резолюції на 2017-2020 роки такі плани знову ж таки закладені.
Суспільство по-різному сприймає інформацію про необхідність оптимізації мережі. Часто негативно, бо існує стереотипне уявлення, що йдеться лише про закриття шкіл.
Насправді є різні шляхи: відновлення роботи навчальних закладів, які тимчасово призупинили свою діяльність; реорганізація деяких навчальних закладів; створення навчальних закладів нового типу; відкриття нових навчальних закладів; врешті формування освітніх округів, визначення базових (опорних) шкіл.
Причини, що викликають необхідність оптимізації, різні.
Так, наприклад, спонукати до неї може демографічна ситуація у регіоні (у селі, де немає дітей або їх усього декілька осіб, отже, призупиняє діяльність навчальний заклад, натомість учнів підвозять до опорної школи).
З 2017 року фінансування начальних закладів тепер у цілому залежить від спроможностей бюджетів органів місцевого самоврядування, адже держава лише оплачує заробітну плату із нарахуваннями педагогічних працівників.
Як засвідчили офіційні дані Державного казначейства України за І квартал 2017 року 75% видатків місцевих бюджетів були спрямовані на гуманітарну сферу, з яких 27% було витрачено на освіту.
Прогнозовано видатки на освіту з першого вересня знову зростуть: уряд зобов’язав підвищити заробітну плату працівникам дошкільних та позашкільних навчальних закладів, які утримуються з місцевих бюджетів.
Основна причина оптимізації – це створення умов для надання якісних освітніх послуг.
Окрім того, за даними Центру оцінювання якості освіти, часто при високих затратах бюджету учні сільської місцевості передусім під час ЗНО демонструють невтішні результати. Тому мета оптимізації, на нашу думку, покращення якості освіти в громаді та життєвих можливостей громадян шляхом кращого і більш ефективного витрачання бюджетних коштів.
Процес оптимізації навчальних закладів у громадах складний. Йому перешкоджає невдоволення громадян, які звикли водити дитину лише в цю школу, вчителів, які не хочуть їздити до опорного навчального закладу. Окрім того, є такі педагоги, які за віковими критеріями підпадають під скорочення. Вони отримують пенсію, але хочуть продовжувати педагогічну діяльність.
Скажу лише, що у сільських регіонах і досі функціонують класи-комплекти, де одночасно навчаються учні, наприклад, 1-2 класу (хоча мають різні програми навчання), що дітей, у класах, де немає 5 учнів, переводять на індивідуальне навчання.
При цьому втрачаються години підготовки учнів, а це впливає на якість.
Також існують проблеми фахової освіти педагогів (один учитель читає декілька предметів), старіння кадрів або взагалі їх відсутність.
Таким чином, оптимізація має вирішити також і ці питання, у тому числі через створення мережі опорних навчальних закладів. За офіційними даними МОН, станом на перше вересня 2016 року було 137 опорних шкіл, на 31 січня 2017 року – 178 опорних шкіл. Наразі в Україні вже відкрито та функціонує 185 опорних шкіл.
Отже, процес оптимізації триває.
