У лютому 2019 року Конституційний Суд визнав неконституційною статтю Кримінального кодексу про незаконне збагачення. Чому це рішення є кроком назад для антикорупційної реформи в Україні, пояснюють керівник і редактор проекту iMoRe Тетяна Тищук та аналітик Transparency International в Україні Олександр Калітенко.
Повний випуск iMoRe №105 читайте тут
Запровадженню кримінальної відповідальності за незаконне збагачення в Україні передувала низка подій. У 2003 Україна підписала та у 2006 ратифікувала конвенцію ООН проти корупції. У 2010 документ набрав чинності.
В цьому документі умисне незаконне збагачення визначено як значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.
Конвенція каже, що держави-учасниці мають розглянути визнання умисного незаконного збагачення злочином, якщо це не суперечить їхній конституції та принципам правової системи.
Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення існує у 45 країнах. Зокрема, у Литві, Киргизстані, Молдові та ін.
В Україні кримінальна відповідальність за незаконне збагачення була запроваджена у 2011 році. Верховна рада декілька разів коригувала відповідну статтю Кримінального кодексу (368-2). У Меморандумі з МВФ 2014 року Україна взяла на себе зобов’язання привести норму про незаконне збагачення у відповідність до міжнародних рекомендацій (джерело 1, джерело 2). Нова редакція статті з’явилася за декілька місяців.
У ній (2014) незаконне збагачення було визначено як набуття у власність майна, вартість якого значно перевищує доходи особи, отримані із законних джерел. Ця норма повинна застосовуватися до осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У 2015 парламентарі знов уточнили формулювання та визначили незаконне збагачення як набуття у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами.
У грудні 2017 група з 59 народних депутатів звернулася до Конституційного суду з конституційним поданням, в якому стверджується, що частина 1 статті 368-2 Кримінального кодексу (КК) суперечить низці конституційних принципів. У лютому 2019 Конституційний Суд ухвалив Рішення, яким визнав, що стаття КК про незаконне збагачення не відповідає Конституції України.
У поданні народних депутатів указано, що кримінальна відповідальність за незаконне збагачення суперечить таким конституційним принципам: захист від самозвинувачення, презумпція невинуватості, право на справедливий судовий розгляд і рівність сторін, принцип законності, принцип «non bis in idem» [особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення – ред.] і принцип відсутності зворотної сили в часі.
Проте, згідно з аналізом цих аргументів, який зробила Консультативна місія ЄС в Україні, стаття 368-2 КК сумісна з нормами Конституції. Зокрема, вона:
- не порушує презумпцію невинуватості,
- не впливає негативним чином на гарантії справедливого судового розгляду,
- сумісна з принципом неприпустимості зворотної дії та ін.
Але Конституційний суд України не погодився з цими аргументами та визнав норму неконституційною.
Всього в НАБУ і САП розслідували 65 кримінальних проваджень щодо незаконного збагачення, проте жодного підозрюваного не було притягнуто до відповідальності. Після рішення Конституційного суду усі справи, які розслідували НАБУ та САП, були закриті, а 4 справи, які вже були передані до суду, будуть закриті на найближчих засіданнях.
Секретаріат організації Transparency International спільно з відділенням в Україні негативно оцінюють це рішення Конституційного Суду.
Чому скасування кримінальної відповідальності за незаконне збагачення – крок назад? Це рішення:
- порушує міжнародні зобов’язання України;
- значно послаблює антикорупційні зусилля країни;
- автоматично закриває 65 розслідувань;
- має прямий вплив на 4 справи проти високопосадовців, що вже перебувають у суді.
Згідно з українським законодавством, підкреслює експерт Transparency International Олександр Калітенко, “рішення Конституційного суду є обов’язковим, остаточним і не може бути оскаржене. Transparency International Україна проаналізувала статтю 368-2 та рішення суду і довела, що стаття насправді не покладала тягар доведення невинуватості на особу. Тягар доведення лежить на стороні обвинувачення. Ця норма не зобов’язувала державного службовця доводити правомірність набутих статків, але надавала звинуваченим особам можливість підтвердити їхнє законне джерело”.
Автори: Тетяна Тищук, керівник і редактор проекту iMoRe, та Олександр Калітенко, аналітик Transparency International в Україні
