COVID-19: економіка чи життя
Beta

COVID-19: економіка чи життя

Photo: depositphotos
3 Грудня 2021
FacebookTwitterTelegram
74

Закриватися на локдаун, щоб зберегти життя, чи не закриватися, щоб не зашкодити економіці та не втратити робочі місця? Чи є компроміс між життям та економікою? 

У цьому епізоді подкасту «Здоровий інтерес» співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC) Павло Ковтонюк досліджує важливу та водночас дискусійну тему: що важливіше рятувати під час пандемії — життя чи економіку?

VoxCheck публікує розширену текстову версію епізодів подкасту «Здоровий інтерес», який виходив протягом весни і літа 2021 року. Аудіоверсію можна послухати на Apple Podcasts, Google Podcasts або інших платформах.

У 2020 році одна з американських соціологічних компаній провела опитування в одинадцяти країнах світу й запитала людей прямо: пріоритетом урядів під час пандемії має бути збереження життів (наскільки це можливо) чи збереження роботи та забезпечення функціонування економіки? Загалом 67% опитаних вказали, що життя важливіші, 33% сказали, що краще рятувати економіку. Проте в окремих країнах картина дещо відрізнялася.

Цінність життя була вищою в Японії, Канаді, Великій Британії, Франції — понад 70% респондентів у цих країнах поставили її на перше місце. Найбільша частка респондентів поставили на перше місце економіку в Китаї — 44%. У решті країн таких як Німеччина, США, Південна Корея, Індія, Мексика та Саудівська Аравія — 63-66% респондентів поставили на перше місце порятунок життів.

Де ж знайти компроміс між збереженням життів та порятунком економіки? 

«Компроміс між життями та економікою — вдаваний, штучний. Я пропоную інший підхід, який не знецінює ані втрати життів від пандемії, ані втрати для економіки», — каже Павло Ковтонюк.

Економічні втрати

Зрозуміло, що локдаун – це втрати для економіки. За результатами 2020 року впали практично всі економічні показники, в тому числі ціни на нафту. Із падінням нафтових цін з 60 до 30 доларів за барель обвалилися й фондові ринки. 12 березня 2020 року фінансові ринки навіть призупинили роботу через найбільше з 1987 року падіння курсу акцій. Цей день назвали «чорний четвер». Основні фондові ринки Азії та США відновилися після повідомлення про розробку першої вакцини  у листопаді 2020 року й з того часу почали зростати.

У 2020 році світовий ВВП скоротився на 4,9%. За розрахунками МВФ, через кризу світова економіка втратить 12,5 трильйона доларів.

Найбільше постраждали економіки країн світу у другому кварталі 2020 року, але зрештою почалося поступове відновлення. Найгірша ситуація — у бідних країн, що розвиваються. Вони стали ще біднішими. Експерти прогнозують, що їм буде потрібне щонайменше десятиліття, аби відновитися та почати зростати. 

Вже до квітня 2020 року понад 80 країн попросили у МВФ фінансову допомогу, щоб уникнути дефолту (країни оголошують дефолт, коли не можуть розрахуватися зі своїми боргами). Проте кілька країн все ж оголосили дефолт. Наприклад, Ліван та Аргентина. 

В усіх країнах зросло безробіття, подекуди перевищивши рівні, які спостерігалися під час фінансово-економічної кризи у 2009 році. Найбільше постраждали Латинська Америка та Кариби, Південна Європа та Південна Азія.

За даними Міжнародної організації праці, у 2021 році ринок праці ще не відновиться. Але є важлива умова, яка може прискорити відновлення — швидкість вакцинації проти COVID-19 у світі. Хоч і фінансово-економічна криза здавалася страшною, але в пандемію було втрачено у 10 разів більше робочих годин, ніж у часи кризи 2009 року. 

Додайте ще втрати для окремих галузей, таких як туризм, розваги, продаж автомобілів тощо. Найбільше постраждав міжнародний туризм. У 2020 році у порівнянні з 2019-м було:

  • на 74% менше туристів;
  • на 1 мільярд менше міжнародних авіарейсів;
  • втрата доходів від міжнародного туризму на 1,3 трильйона доларів — в 11 разів більше, ніж під час світової економічної кризи;
  • втрата від 100 до 120 мільйонів робочих місць у галузі

За даними Держстату, реальний ВВП України у 2020 році скоротився на 4%. Україна пережила кризу відносно легше, ніж інші країни, за рахунок структури економіки: велику частку у виробництві та експорті становлять сільське господарство та металургійна промисловість. Попит на цю продукцію фактично не падав та почав відновлюватися вже у 3-4 кварталах 2020 року.

Людські втрати

Але страждала не лише економіка, а й люди. Наприкінці березня 2020 року 1,7 мільярда людей в понад п’ятдесяти країнах перебували на локдауні. Це найбільший показник від початку пандемії.

Для людей локдаун — це зміна стилю життя зовсім не на користь здоров’ю чи якості життя. Соціальна ізоляція, стрес, тривожність, брак руху, порушення сну, відкладання важливих візитів до лікаря й відповідно загострення хронічних хвороб, переживання скорботи через втрату близьких через коронавірус, зростання домашнього насильства, зловживання алкоголем і наркотиками — це лише деякі з наслідків локдауну. 

Наприклад, у США у 2020 році частота виникнення симптомів тривоги та депресії зросла на 42% порівняно з 2019 роком (у 2019 зростання порівняно з попереднім роком становило 11%).

Загалом, якщо економічні наслідки пандемії ми можемо виміряти кількісно, то більшість наслідків для людей — ні. 

«Усе говорить про те, що легковажити економічними втратами як для країн загалом, так і окремих сімей, в жодному разі не можна, і я не збираюся цього робити. Часом я уявляю, що якби працював в уряді, наскільки складною була б ця задача — приймати рішення про те, як знайти баланс між порятунком життів і підтриманням економічного добробуту, доходів людей», — міркує Павло Ковтонюк.

У рік пандемії ми побачили, як сильно пов’язані епідеміологія та економіка. У більшості країн світу урядовці так чи інакше розглядали економічні теорії, які пропонували порівняти втрати економіки та економічну оцінку втрат життя. Умовно, перевести життя у гроші та порівняти грошові втрати від локдаунів та смертей від коронавірусу. Є економічні моделі, які дозволяють це зробити

«Розповім вам більше про ці теорії, тому що вони важливі, попри те, що я їх загалом не підтримую у випадку пандемії», — пояснює Павло Ковтонюк.

Стратегія «flattening the curve» («згладжування кривої»)

Це дії, які вживає уряд, аби сповільнити поширення вірусу в популяції. Головна мета — аби кількість хворих людей не перевищила межу, яку може охопити медична система. Якщо крива хворих за неї виходить, це, як правило, означає колапс медичної системи — багато хворих не отримають необхідну медичну допомогу, і зросте кількість смертей. Ще одна мета карантину — виграти час для підготовки медичної системи, розширення її можливостей, а також до початку вакцинації.

Заходи, які допомагають згладити криву, — це запровадження фізичної дистанції, носіння масок у громадських місцях, обмеження масових зборів та скупчень людей, закриття навчальних закладів чи навіть повний локдаун. Вони  впливають на взаємодію людей, а отже й на швидкість передачі вірусу в популяції. 

Не всі можуть собі дозволити локдаун. Водночас запровадження карантину — не панацея. Все залежить від країни та умов. Інколи локдаун може навіть погіршити ситуацію. Наприклад, у містах із великою щільністю населення. Замість фізичного дистанціювання, результатом локдауну стає «соціальна компресія» — тобто люди живуть у переповнених помешканнях без легкого доступу до води та мила (як-от в Індії).

Або якщо внаслідок локдауну спостерігається масове переміщення людей з великих міст до менших поселень. Наприклад, це відбувалося в Індії та Кенії, де працівники-мігранти, які працювали в містах, через локдаун поверталися додому і таким чином «розносили» вірус по країні.

У багатьох країнах втрата роботи — це зростання загрози голоду, випадків злочинів та хвороб. У країнах Південної Азії, Африки та Латинської Америки сотні мільйонів неформальних працівників без страхування на випадок безробіття, оплачуваної відпустки чи заощаджень обирали радше працювати і стикатися з ризиком зараження, ніж голодувати. 

Тому для країн, де локдаун може бути неефективним та надмірно дорогим, пропонувалася концепція «smart mitigation» розумне обмеження/ стримування»). 

Ця концепція передбачає закриття галузей із частими контактами між випадковими людьми та підтримку економічно продуктивних секторів зі стабільними мережами взаємодії. До перших відносяться громадський транспорт, заклади харчування, концерти тощо, до другого — приміром, заводи і фабрики.

Така стратегія працюватиме лише у комбінації з дотриманням правил гігієни, високим рівнем тестування та ізоляції хворих, а також додатковим захистом людей із груп ризику. 

«Давайте на мить припустимо, що уряди залежно від своїх можливостей впроваджують різні стратегії, які допомагають згладити криву захворюваності та зменшити кількість випадків хвороби та смертей. Але це має свою ціну. 

В ідеальному світі неважливо, скільки грошей коштує врятувати життя. Бо в етичному вимірі життя безцінне. Але ми живемо у світі обмежених ресурсів, тому в економічному вимірі життя має буквальну ціну. І життя кожного з нас статистично коштує певну кількість грошей. 

Є різні епідеміологічно-макроекономічні моделі таких розрахунків. Вони досить складні. Тому наведу спрощений приклад, щоб зрозуміти як це приблизно рахують», — розповідає Павло Ковтонюк.

На початку пандемії (ще до впровадження карантину у Великій Британії) вийшло дослідження британського епідеміолога Imperial College Ніла Фергюсона. У дослідженні моделювали різні ситуації, до яких може призвести поширення вірусу. Дослідження показало, що якщо нічого не робити (тобто буде неконтрольоване розповсюдження вірусу), у Великій Британії загине близько 510 тисяч людей, у США — понад 2,2 мільйона.

Ці цифри дійсно виглядають страшно, тому начебто не потребують жодного аналізу вигод і витрат, щоб прийняти рішення про локдаун. На щастя, більшість країн зробили саме так.

Але припустимо, що в уряду немає досить ресурсів, і тому треба порахувати — чи запроваджувати локдаун, чи залишити економіку працювати без обмежень.

Розрахунок років якісного життя

Роки якісного життя — Quality-adjusted life years (QALY) — розраховуються за допомогою коефіцієнтів, кожен із яких може бути від 0 до 1, де 1 — це рік повноцінного здорового життя, а 0 — це смерть. Коефіцієнти дають поправку на те, наскільки рік життя був здоровий. Наприклад, якщо людина його проживає з якоюсь хронічною хворобою, коефіцієнт може бути 0,5 або 0,25. 

Цей підхід дуже давно використовується науковцями та розробниками політик — як правило, для того, щоб оцінити якусь нову політику, наприклад, чи може країна собі дозволити закуповувати нові ліки від певної хвороби або дороговартісне медичне обладнання. Розрахунок здійснюють так: на одній шальці терезів — вартість впровадження цієї політики для бюджету, на другій — кількість років якісного життя, які можна здобути від впровадження цієї політики. Неважко здогадатися, що якщо можна порахувати вартість одного року здорового життя, то можна зробити грошову оцінку й цілого здорового життя.

Оцінка QALY не використовується на особистому рівні, наприклад, під час вирішення питання про те, чи слід надавати конкретній людині дороге медичне лікування. Але вона використовується для аналізу витрат і вигод при виборі політики, яка впливає на ризики смертності серед населення.

У деяких країнах встановлюють граничну межу вартості одного додаткового року здорового життя для того, щоб приймати рішення про впровадження різних політик. Наприклад, в Англії нове лікування запроваджують, якщо вартість QALY не перевищує 20-40 тис. фунтів (для різних хвороб). У США такий “поріг” може бути від 50 до 150 тис. доларів. 

Припустимо, що кожна смерть від COVID-19 в середньому призводить до втрати 5-10 здорових років. Тоді можна порахувати, скільки QALY відповідають 510 тисячам смертей у Великій Британії, які прогнозували на початку березня 2020 року. Щоб це зробити, треба кількість смертей помножити на втрачені роки, а потім на ціну QALY. У цьому випадку виходить неймовірно велика сума у десятки мільярдів доларів.

Звісно, ці розрахунки не включають того, що деякі з цих життів можна врятувати, а хтось із цих потенційних померлих був старшого чи молодшого віку. Але однозначно уряду вигідніше закрити країну на локдаун, аби потенційно зберегти здорові роки життя населення, яке в майбутньому буде працювати. 

Статистична вартість життя

Інший економічний підхід називається «value of a statistical life» (VSL) — статистична вартість життя. У цьому випадку економісти розраховують вартість життя базуючись на тому, як люди поводяться стосовно ризиків втратити своє життя. Наприклад, купують автомобілі з дорожчими системами безпеки чи вимагають більшу доплату за ризиковану роботу. Таким чином люди виявляють, яку економічну вигоду вони хотіли би отримати за ризик втрати свого життя. 

«Наприклад, можна піти працювати на шахту і заробляти там 1000 доларів на місяць, але ризик померти там становить, скажімо, 1%. Або можна знайти іншу роботу, де нижчий ризик померти, але нижча зарплата. Тож якщо людина обирає цю роботу, ми розуміємо, що вона готова за 1000 доларів прийняти ризик померти 1%. Тобто, якщо дуже грубо говорити, за ймовірність померти у 100% людина буде готова отримувати 100 тисяч доларів. Це і є поняття статистичної вартості життя. Тобто це цифра, яка характеризує готовність платити чи не платити за ризик померти», — пояснює Павло Ковтонюк.

До речі, дуже важливе слово «статистична» – воно означає, що під час пандемії ці ризики розраховують на рівні країни.

Коефіцієнти статистичної вартості життя відрізняються за країнами, віком, статтю та іншими параметрами. Чим старша людина або чим бідніша країна, тим нижчим буде коефіцієнт. Є навіть онлайн-калькулятори, що розраховують такі суми за різних сценаріїв розвитку пандемії. 

Деякі економісти пропонують порівнювати вартість обмежень при пандемії, наприклад, втрати від падіння ВВП, та розрахунок сукупних втрачених вартостей життів із застосуванням відповідної складної системи коефіцієнтів. Виходить, якщо ціна для економіки, тобто падіння ВВП, вища за суму статистичних життів, які будуть втрачені, варто пріоритизувати економіку — інакше у країні не буде грошей, щоби зберегти всі ці життя. 

Ця теорія обговорюється доволі активно, особливо в Сполучених Штатах. Цього року там багато дискутували про те, які коефіцієнти застосовувати. Різні фахівці пропонували різні оцінки — за одне статистичне життя виходило біля 10 мільйонів доларів.

«Маленький дисклеймер: прошу економістів не набігати в коментарі, і не казати, як частково я розкрив ці всі теорії. Я навмисне зробив це дуже спрощено. Чому? Тому що для пандемії такі методи не підходять взагалі, на мою думку», — пояснює Павло Ковтонюк. — «Коли ми кажемо, що економіка втратить від чиєїсь смерті, то для чого живуть люди тоді? Для економіки? Ні, економіка існує, щоб люди жили, і жили добре. Наслідки пандемії для економіки безпрецендентні, і у перші два квартали 2020 року спад був дійсно великий. Але на сьогодні прогнози більш втішні, ніж були минулого року. Економіка відновлюється швидше, ніж цього очікували». 

Методики років якісного життя та статистичної вартості життя створили зовсім для іншого. Найчастіше їх застосовують, щоб оцінити витрати та вигоди від якоїсь нової політики, наприклад, закупівлі ліків чи запровадження нового методу лікування. Тобто ці теорії потрібні тоді, коли потрібно поліпшити охорону здоров’я порівняно з існуючим станом. А пандемія — це не про поліпшення чи створення додаткових благ, а про порятунок.

То що ж буде правильним підходом для вирішення цього непростого питання під час пандемії?

«Поясню на прикладі історії, яка сталася минулого року в Австралії. 19 квітня 2020 року уряд цієї країни отримав листа, який підписали 265 економістів. Саме тоді, коли в країні діяв дуже жорсткий локдаун, і уряд збирався його послаблювати. Як ви думаєте, що було в цьому листі? Австралійські економісти закликали уряд продовжити обмеження», — розповідає Павло Ковтонюк.

Далі цитата з листа: «Деякі коментатори висловлюють думку, що потрібно обирати між громадським здоров’ям та економічним аспектом цієї кризи. Ми як економісти вважаємо, що це протиставлення хибне».

«Мене це ошелешило. Економісти кажуть, що не можна протиставляти економіку та життя і здоров’я», — зауважує Павло Ковтонюк.

Цитуємо далі: «Ми свідомі того, що обмеження уряду мають наслідки для економічної активності та безробіття. Але вважаємо, що їх не можна порівнювати зі збереженими життями та ще більшими економічними втратами через неконтрольоване поширення хвороби. Ми вважаємо, що застосування сильних фіскальних заходів — це кращий спосіб компенсувати економічні втрати, ніж передчасно зняті карантинні обмеження».

Браво австралійським економістам! 

Давайте розбиратися у їхній логіці. Тут нам допоможе книга французького філософа Бернара-Анрі Леві «Вірус в епоху безумства». Автор наполягає на тому, що під час пандемії не можна ставити в одну формулу гроші та життя. Зрештою, каже він, все зводиться лише до життя, до його якості, до нашого задоволення від нього. Здоров’я — це про життя та його якість. Економіка — теж про життя і його якість. Локдаун призводить до втрати якості життя — хронічні захворювання, проблеми з психічним здоров’ям, менші заробітки людей, на які вони купують також і ліки — економічні втрати призводять до зниження якості життя та здоров’я. 

На думку автора книги, уряду потрібно ставити собі за мету боротися лише за одне — за якість життя і за саме життя, бо зрештою для чого нам взагалі потрібен уряд? Бернар-Анрі Леві каже, що слід боротися за те, щоби зменшити втрати від низької якості життя і хвороб через медицину та заходи громадського здоров’я. І за те, щоб зменшити зниження якості життя через те, що страждає економіка. 

Торгуватися з пандемією за життя людей — це не вихід, це шлях у нікуди. Ми це бачимо на прикладах деяких країн.

Найбільш відомий, безумовно, приклад Швеції. Ця країна відрізнялася тим, що у першій половині 2020 року, в час, коли сусідні країни Європи запроваджували суворі обмеження, у Швеції їх вони не були настільки суворі та здебільшого мали рекомендаційний характер — більше може дізнатися з другого епізоду подкасту «Здоровий інтерес».

Отже, що ж вони виграли?

У другому кварталі 2020 року ВВП Швеції скоротився на 8,6%. Якщо вам ця цифра нічого не говорить, то повірте — це дуже багато. При цьому кількість смертей і випадків зараження коронавірусом була надзвичайно великою. Натомість ВВП сусідніх країн, наприклад, Норвегії, Фінляндії чи Данії впав навіть менше, хоча там були дуже суворі обмеження. Кількість смертей там була значно меншою — у Норвегії та Фінляндії вона була меншою в десятки  разів. (ред. – за даними Our World in Data, станом на кінець 2-го кварталу 2020 року внаслідок COVID-19 у Швеції померло понад 5200 людей, у Данії — близько 600, Фінляндії — 328, Норвегії — 249)

«Питання: що виграла Швеція, поклавши економіку на шальки терезів із життями людей? Нічого! Вона заплатила дуже високу ціну і там, і там» — коментує Павло Ковтонюк.

Цей приклад підтверджує і досвід України. Восени 2020 року, коли потужна хвиля коронавірусу була в усій Європі, в тому числі й у нас, Україна відмовилася від запровадження обмежень. Хоча у великих містах ситуація була критична: неможливо було викликати швидку, зробити КТ, потрапити до реанімації, тому що всі вони були зайняті хворими з COVID-19. Але наш уряд вирішив, що не потрібно вводити локдауни так, як зробила Європа. Адже наближається Новий рік, треба, щоб працювали торгівля і галузь розваг. Що зробив український уряд? Відклав обмеження на період «після Нового року», коли економічна активність спаде. Крім того, залишив працювати гірськолижні курорти. 

Що виграла економіка?

Так, ресторани, торгівля, розважальний сегмент бізнесу заробили, але яка була ціна? По-перше, ті самі курорти стали плацдармом для нового потужного спалаху, який прийшов навесні 2021 року і закрив усю країну на жорсткий локдаун. По-друге, станом на грудень 2020 року за офіційними даними 16 тисяч людей померли від коронавірусної хвороби, й це було офіційно зафіксовано. 

Український центр охорони здоров’я виявив, що з вересня по грудень 2020 року додатково загинули до 31 тисячі людей через причини, які прямо не пов’язані з пандемією, але пов’язані з перевантаженням системи охорони здоров’я. Тобто 16 тисяч — від коронавірусу і ще до 31 тисячі додаткових смертей.

Тоді виникає питання — навіщо гроші, якщо немає життя?

Багато людей думають, умовно кажучи, «це буде не моє життя». І справді, у 2020 році було чимало розмов про те, що від коронавірусу найбільше страждають люди старшого віку, то чому молодь повинна також страждати через них. 

«Я таку логіку зовсім не приймаю з простих моральних міркувань, тому що, якщо ми як суспільство почнемо жертвувати одними категоріями людей, незалежно, які це будуть категорії, заради добробуту інших категорій людей — ми просто повернемося в найгірші часи СРСР. І в якийсь момент кожен буде боятися, як би не потрапити в якусь із цих категорій, яких буде ставати все більше і більше.

Такий підхід руйнівний також і для економіки, тому що вона будується на довірі. Довіра є частиною суспільного договору — як люди домовляються між собою жити. Якщо ви будете жертвувати певною категорією людей, ви назавжди руйнуєте цю довіру, а замість цього створюєте страх, на якому починає будуватися ваше суспільство. А в страху економіка не може розвиватися природно, а лише штучно. Як це було в СРСР», — вважає Павло Ковтонюк.

Саме тому економічно успішною може бути тільки вільна країна, де люди живуть завдяки довірі одне до одного. Ось чому успішними в подоланні коронавірусу і в економіці є країни, які вміють думати такими категоріями, які вміють думати далі, ніж один день, а не лише миттєвими інтересами.

Австралійські економісти є прикладом дорослих людей, які вміють думати наперед. 

З пандемією не можна торгуватися

Тут найкраща аналогія — це війна. Ми ніколи не торгуємося з нею, ми не рахуємо втрати у вартості життів від втрат на війні, коли ворог перетнув наші кордони. Ми мобілізуємося і обороняємося. Так само ми повинні робити все, що необхідно, щоби зупинити пандемію і вигнати її зі своєї території, як ворога під час війни. Забезпечити необхідні для цього заходи, такі як обмеження. Бо влаштовувати торги — це те саме, що ставити під сумнів потребу оборонятися, якщо приходить війна. 

«Для того, щоб економіка була, пандемію треба повністю подолати, а не йти з нею на компроміси. Думаю, що це доросла позиція. А зберегти частину грошей і заплатити за це частиною життів — це, на мій погляд, позиція дитяча. Доведено і Швецією, і Україною, й іншими країнами, що якщо так робити, то ти не зупиниш пандемію і не збережеш економіку — це дуже схоже на класичний приклад з обміном свободи на безпеку. Якщо починаєш торгувати свободою за безпеку, зрештою не отримуєш ні безпеки, ні свободи», — вважає Павло Ковтонюк.

Тому відповіді потрібно шукати не в теоріях про економічний обрахунок вартості життя, які потрібні, але для зовсім інших цілей. Потрібно розвивати новий напрямок у науці, який уже доволі активно розвивається. Це напрямок на межі між громадським здоров’ям та економікою — зокрема, наука про те, як тримати економіку на плаву під час криз у громадському здоров’ї. 

Як повинен діяти уряд під час пандемії?

«Поділюся моїм уявленням про ідеал уряду. До речі, коли я даю оцінку діям українського уряду, то ви будете знати, з чим я його порівнюю.

По-перше, уряд бореться з пандемією на перемогу, щоби повністю її ліквідувати. Не для того, щоб імітувати якусь відповідь або просто вживати якихось заходів.

При цьому уряд інвестує у те, щоб було якомога менше втрат і через хворобу, і через обмеження. Легко побачити, що успіх у подоланні пандемії був там, де уряди запроваджували необхідні обмеження, щоб зберегти життя, і паралельно балансували це пакетом економічних заходів, щоб підтримати економіку. Тобто витрачали їх не на дороги, а на підтримку людей в тій частині економіки, яка найбільше страждає.

По-третє, оскільки цей уряд грає на перемогу — він ставить у найперший пріоритет серед усіх пріоритетів — вакцинацію, щоби зрештою цілком відкрити економіку, коли пандемія буде назавжди вигнана з території цієї країни.

Насамкінець для таких урядів у мене є хороші новини, й вони полягають у тому, що економіка після пандемії відновлюється швидше, ніж ми думали. Сучасні дослідження показують, що найбільш імовірно, економіка відновиться до передпандемійного рівня уже наприкінці 2021 року, в країнах, які успішно долають пандемію. Безумовно, це за найкращим сценарієм, якщо темпи вакцинації будуть рости, а нові варіанти вірусу не будуть приносити аж таких великих сюрпризів. Але Міжнародний валютний фонд передбачає відновлення у 2021 та 2022 роках і зростання в середньому по світу на рівні 5,5% та 4,2% відповідно», — переконаний Павло Ковтонюк. 

Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) дає дуже схожі цифри, що загалом дає підстави для оптимізму щодо відновлення економіки. Але це буде тільки для тих країн, які борються з пандемією до остаточної перемоги. 

Аудіо та текстова версії подкасту «Здоровий інтерес» з Павлом Ковтонюком від Українського центру охорони здоров’я (UHC) (https://bit.ly/3rSvTeI) виходять у рамках проекту VoxCheck за підтримки Програми Громадське здоров’я МФ Відродження.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний