24 лютого 2022 року я прокинулася о 5:05 ранку від сигналу робочого месенджера. Прочитала коротке повідомлення “Почалася війна…”. Мою лекцію для студентів-політологів о 8 ранку було автоматично скасовано. Як і наші звичайні життя.
Я б хотіла поділитися деякими думками, що вирують у моїй голові у ці божевільні дні. Ці думки можуть здатися дещо емоційними, але під бомбами людина звертається не до встановленого світопорядку, міжнародних правил та процедур, а до основ цивілізованого світу, таких як мир, справедливість та гуманізм.
Україна зазнала нападу через те, що була достатньо сміливою, щоб бути демократичною поруч з авторитарною Росією. Вочевидь агресор не може дозволити квітам свободи розквітнути у себе на задньому дворі, оскільки це загрожує його існуванню. Однак зненацька ці квіти виявилися з глибоким корінням та гострими шипами. Українці показали, що у них під шкірою броня, виплавлена з любові до батьківщини та люті до загарбників. Наші люди дуже швидко перейшли від емоційної стадії “Як таке може бути у цивілізованому світі?” до активних дій, коли бажання стати частиною спротиву та перемоги сильніше за відчай. Формула “відчуй – подумай – зроби – оціни” зараз працює по всій країні.
Сьогодні кожен робить те, що в його/її силах із того місця, де знаходиться. Українці приєднуються до сил тероборони, на волонтерських засадах приносять їжу, ліки та обладнання тим, хто цього потребує, чи нашим захисникам. По всій країні люди будують барикади на в’їздах до міст із мішків з піском та металевих конструкцій. Наші підлітки, які були змушені повністю відчути війну на собі, блокують пропагандистські сторінки у соцмережах. Студенти плетуть камуфляжні сітки та сортують гуманітарну допомогу. Бездомні люди допомагають теробороні збирати пляшки для коктейлів Молотова. Атеїсти кажуть, що почали молитися за захисників. Спротив зростає на всіх фронтах одночасно – воєнному, дипломатичному, інформаційному, гуманітарному та духовному.
За короткий час російського вторгнення до України наша країна та люди мобілізувалися так, як годі було уявити. Існуючі регіональні, мовні та політичні розбіжності зникли через загальнонаціональний досвід, через який ми зараз проходимо. Єдність тепер – наша нова реальність, яка виражається у сильній взаємній підтримці. Люди, а не організації чи інституції, є героями наших днів. Навіть живучи під бомбами, вони спонтанно організувалися, щоб підтримувати інших, захищати, допомагати. Українська влада також продемонструвала спроможність швидко реагувати на складні виклики та зараз користується величезним рівнем суспільної довіри. Згідно з опитуванням проведеним 1 березня, українці як ніколи підтримують дії президента (93%) та місцевої влади (84%).
Водночас увесь демократичний світ зараз стоїть на роздоріжжі. Настав час складного вибору. Чи буде “гріхом” пожертвувати однією демократичною країною, щоб, можливо, захистити багато? Чи є прагматичний підхід невтручання до чужої війни найкращим для демократичного світу? Чи морально допустимо не діяти, а спостерігати, як люди з молодої демократичної країни кладуть свої життя за універсальні цінності свободи та справедливості? Категоричний імператив Імануїла Канта означає, що ми можемо відрізнити правильне від неправильного спитавши, чи ми хочемо універсалізувати певну дію. Питання в тому, чи ми хотіли б жити у світі, в якому агресор, сильна країна зі схибленим лідером, в будь-який момент може захопити меншу чи слабшу демократичну країну?
Україна почувається ніби на арені з левом у Колізеї. Усі решта зайняли глядацькі місця та підтримують “гладіатора” кидаючи йому свої мечі та стріли. Однак, вони мають знати, що закінчення цієї драми визначатиме також і їхнє майбутнє. Україна б’ється за себе, але водночас і за справжні демократичні цінності та права. Чи достатньо для решти демократичного світу лише сподіватися, що лев насититься першою жертвою та не стрибне на трибуну в пошуках нової поживи? Іншими словами, скількома “молодими” демократіями можна пожертвувати задля безпеки “старих”?
Наші закордонні друзі з усього світу надсилають нам слова підтримки, вони моляться за мир. Справді, ми молимося, щоб такого ніколи більше не трапилося з Україною чи іншими країнами. Для цього потрібно жорстко зупинити загрозу демократії, яка виходить від Росії. Очевидно, агресор зрозумів, що коли весь демократичний світ дотримується правил, найлегше його зруйнувати по частинах. Ми закликаємо усіх допомогти нам захистити нашу землю, небо та наших людей усіма можливими засобами. Ми закликаємо допомогти встановити мир та справедливість.
Автор: Олена Рибій, старша викладачка Національного університету «Києво-Могилянська Академія»
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний