Деспотії завдають удару у відповідь: чому вільний світ мусить перемогти Росію

Деспотії завдають удару у відповідь: чому вільний світ мусить перемогти Росію

25 Лютого 2023
FacebookTwitterTelegram
2683

Напад Росії на Україну знову розпалив дискусії про плюси та мінуси різних економічних і політичних моделей. Чи потрібна нам концентрація економічної та політичної влади, щоб вижити в нинішніх умовах? Якою має бути роль держави? Скільки свободи повинні мати люди? Китай, Росія та інші кидають виклик вільному світу. Хтось уважає, що вони домінуватимуть у майбутньому, але давайте розглянемо це питання в перспективі.

У книзі «Економіка примусової праці: радянський ГУЛАГ» Пол Грегорі та Валерій Лазарєв роблять висновок, що продуктивність в’язнів ГУЛАГу (де-факто рабів) була настільки низькою, що загалом система ГУЛАГу була збитковою, незважаючи на те, що праця в’язнів була по суті безкоштовною. Економічний глухий кут ГУЛАГу став вироком радянській системі: примусова праця може дати короткострокові результати, але навряд чи сприятиме сталому економічному зростанню. Такий кричущий брак розуміння основ сучасного розвитку вражає, враховуючи, що навіть Маркс вважав рабську працю менш продуктивною, ніж «вільнонаймана праця».

Лише якщо людина вільна вирішувати, що робити та як використовувати плоди своєї праці (що передбачає захист прав власності), вона матиме стимули наполегливо працювати та бути винахідливою. Сьогоднішній дивовижний технологічний прогрес ми маємо завдяки мільйонам людей, які боролися за економічну та політичну свободу в попередні століття. Свобода дозволяє суспільству розвивати технології та знаходити рішення все складніших проблем, таких як голод, пандемії чи зміна клімату.

Звісно, це подобається не всім. Ми бачимо постійні спроби запровадити монополії й таким чином обмежити економічну та політичну свободу. Так, якщо у місті є лише одне підприємство, воно не мусить поліпшувати якість своєї продукції чи умови праці працівників – оскільки у людей немає вибору, особливо якщо з міста важко виїхати. Аналогічно, якщо в державі є лише одна партія (чи один лідер), вони не мусять піклуватися про якість життя в країні. Натомість вони переконують громадян у тому, що ті живуть у найвеличнішій країні на Землі й таким чином перетворюють їх на безмовне стадо. Щоб зберегти свою владу, вони знищують кожного, хто сумнівається у “величі” чи виділяється іншим чином, називаючи це “рівністю”. Це неминуче призводить до деградації. 

Іноді «велич» перевіряється реальністю. Наприклад, кріпацтво у Російській імперії було скасовано після того, як Англія та Франція розгромили Росію у Кримській війні 1853-1856 років, оскільки остання була дуже відсталою в технологічному плані. Проте Росія вперто намагалася відтворити рабство в різних формах (колгоспи, ГУЛАГ тощо). Більше того, вона експортувала ідеологію примусової праці під брендом «комунізму» до інших країн (часто успішно, як-от до Китаю, на Кубу, до Північної Кореї).

Але якщо диктатура не продуктивна, як вона може себе підтримувати? Окрім підваження більш успішних держав (як казав російський політик Володимир Жириновський: «Чому ми повинні страждати? Давайте змушувати страждати інших»), автократичні режими можуть стати заможними, коли відкриваються до технологій і капіталу з вільного світу. Економічне «диво» «азійських тигрів» чи країн Східної Європи базується на торгівлі з розвиненими країнами та інвестиціях із них, зокрема трансфері технологій. Деякі з цих країн прийняли свободу як свою основну цінність. Інші ж продовжували підтримувати обмеження свободи та примусову працю, водночас пожинаючи плоди торгівлі з вільним світом. Так, ЄС і США залишаються найбільшими торговельними партнерами Китаю після країн АСЕАН. До 2022 року ЄС був найбільшим торговельним партнером Росії, значно випереджаючи Китай. Незважаючи на це, найбільш екстремальні випадки, такі як Росія чи Іран, продовжували мріяти про знищення свободи.

Зухвалість автократичних режимів частково спричинена слабкою реакцією вільного світу. Розпочинаючи повномасштабне вторгнення в Україну, Росія була впевнена у своїй безкарності – і недарма. Її напад на Молдову в 1991 році і дві кровопролитні війни в Чечні були ледве помічені. Після російського вторгнення до Грузії в 2008 році США «перезавантажили» відносини з Росією. Після того, як Росія спустошила Сирію, світ зосередився на наслідках (кризі біженців), а не на усуненні причини. Коли Росія напала на Україну в 2014 році і незаконно анексувала Крим, Європа продовжувала збільшувати свою залежність від російських нафти і газу. Навіть після початку геноцидної війни 2022 року було багато дискусій щодо «мирних переговорів» і «збереження обличчя» для Росії. Це змусило Росію повірити, що Ленін мав рацію, коли казав, що «капіталісти продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо».

Світ має довести, що Ленін помилявся, і нарешті серйозно підійти до захисту своєї свободи. Потрібно подати чіткий сигнал Росії (і подібним режимам), що вони не можуть одночасно користуватися плодами західних цінностей і підважувати їх. Таким сигналом можуть бути:

  • конфіскація російських активів (насамперед, але не лише, заморожених 300 мільярдів доларів резервів російського центрального банку) для фінансування відбудови України;
  • визнання Росії терористичною державою та внесення її до чорного списку FATF, щоб іноземні компанії нарешті припинили працювати в Росії чи з нею (призупинення членства Росії у FATF – це добре, але недостатньо);
  • відключення всієї російської банківської системи від SWIFT із залишенням єдиного ескроу-рахунку для торговельної схеми «нафта в обмін на продовольство» (тимчасово, поки світ повністю не замістить російські енергоносії);
  • виключення Росії з усіх міжнародних клубів – ООН, Світового банку, МВФ та інших міжнародних організацій, Олімпійського комітету та інших спортивних асоціацій тощо; виключення росіян із культурних обмінів;
  • недвозначна заява, що санкції можуть бути зняті лише в обмін на відмову Росії від ядерної зброї.

Будь-яка з цих дій (звісно, краще декілька) надішле чіткий сигнал про те, що повернення до «business as usual» неможливе, якщо Росія не відмовиться від ядерної зброї та не компенсує збитки, яких вона завдала. Реалізувати ці дії легко, якщо громадяни вільного світу мають чітку відповідь на запитання: чи вони готові  захищати свободу, чи не проти повернутися до тоталітаризму? (у разі сумнівів вони можуть спробувати деякий час пожити в Росії, Китаї чи Ірані).

Що як Росія все одно продовжить воювати проти свободи, навіть після таких сильних сигналів? Приклади Ірану та Куби показують, що країни можуть десятиліттями існувати під санкціями та в ізоляції. Однак, як показує приклад СРСР, це існування може раптово закінчитися – зазвичай разом із продуктами в магазинах. Тому що (перефразуючи, можливо, Черчилля), обмінявши свободу на бутерброд, ви не отримаєте ні того, ні іншого. Адже в ГУЛАГу немає бутербродів, лише баланда.

черга за хлібом в СРСР

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний