Ні, Україна не програла інформаційну війну Росії. Але зайшла в глуху оборону, яку можуть прорвати в будь-який момент. І проривають. Яскравий приклад — антивакцинаторський рух, підготовлений Росією десяток років тому і підкріплений в правильний момент ресурсом, в першу чергу грошима. Цей рух щодня ослаблює Україну і стає причиною сотень смертей.
Так, Україна постійно на передовій: ми вивчаємо, аналізуємо, збираємо докази, відбиваємо атаки і, здається, ось-ось переможемо. Але захищаємося ми старими, завченими прийомами протидії дезінформації. І це працює. Поки що.
Саме через «поки що» важливо розуміти, що рано чи пізно настане час або здатися, або йти в контратаку. У цьому матеріалі розберемо один із можливих сценаріїв, у якому одну з ключових ролей відведено молоді.
Матеріал створений у рамках спецпроекту Український тиждень «Битва за правду» та був уперше опублікований на веб-порталі та в друкованому виданні (№ 47 (731) від 24 листопада).
Частина 1. Складні, але важливі для контексту дані
Вплив ТБ: «Зомбоящик» більше не в тренді, але досі впливає.
Світ змінюється швидко. Україна — повільно. Та все ж змінюється і йде слідом за трендами. Ще не так давно телебачення називали головним рупором дезінформації та пропаганди. Воно було головним джерелом новин та інформації для українців. Зараз головним джерелом для 80% є пошукові системи, а для 72% — соціальні мережі. Телевізор досі в трійці найпопулярніших джерел інформації — 67% українців продовжують дивитися його хоча б раз на тиждень, але зміни почалися і вони незворотні.
Здавалося б, після закриття основних рупорів російської пропаганди — «телеканалів Медведчука-Козака» — можна зітхнути з полегшенням. Але крім них є й інші. Не кажучи вже про внутрішню дезінформацію — політичні телеканали, що цілодобово створюють порядок денний вигідний окремим політикам, розпалюють ворожнечу, продукують фейки і популізм. Одним словом — відпрацьовують інвестиції.
Вплив соцмереж: Соціальні мережі is the new black.
Сьогодні українці споживають інформацію та новини з Facebook (74% щотижня), Viber (71%) та YouTube (74%). Водночас серед молоді більш популярні Instagram та Telegram, а серед людей старшого віку — заборонений в Україні VK. Такий стан речей відповідає світовому. Основне джерело новин та інформації для 69% молоді (18-24 роки) у світі — діджитал платформи.
Ще 10 років тому таку можливість мали далеко не всі. Доступ до інтернету був у 30-40% населення — зараз у 70-80%. Смартфони стали доступні для родин будь-якого достатку, як і мобільний інтернет. Це дало українцям доступ до онлайн-освіти, дистанційної роботи, телемедицини і багатьох “благ цивілізації”.
Через інтернет молодь навчається, слухає музику, вирішує свої проблеми, дізнається новини, ділиться своїми думками та досвідом. В інтернеті молоді люди шукають блоги, тік-токи, новини чи шоу, які підходять їм ідеологічно та пояснюють, що і чому відбувається, дають більше критики, сарказму, коментарів і суб’єктивного досвіду.
Стан медіаосвіти: Українці медіаграмотні. Але є одне але.
Якщо подивитися на дослідження та опитування, то українці — ледь чи не найбільш медіаграмотна нація у світі. Особливо якщо дослідження передбачають самооцінювання.
а) 73% українців заявляють, що перевіряють новини з ТБ та соцмереж, а 52% – що можуть відрізнити дезінформацію та фейки. Але водночас 60% вірять в політичний фейк, що медична реформа знищує безкоштовну медицину.
Тут грає роль ефект повторення — люди схильні вірити в інформацію, яку чули багато разів із різних джерел. Тоді, навіть маючи знання та навички для того, щоб розрізнити правду та неправду, вони схильні повірити в брехню. Чим більше навколо інформаційного шуму на конкретну тему, тим вища ймовірність, що люди в це повірять.
б) 80% українців заявляють, що отримують інформацію з різних джерел, але 67% обирають ті джерела новин, які відповідають їхнім цінностям та особистим переконанням. Тобто, йдучи на зустріч своїм емоціям під час пошуку інформації, потрапляють в інформаційну бульбашку — середовище однотипної інформації, в якому нами легко маніпулювати. Це відбувається через феномен “confirmation bias” (із англ — підтверджувальне упередження) — серед всієї інформації ми знайдемо ту, що підтвердить наші думки, переконання та емоційні пастки.
в) Перенасичення інформацією (інфодемія): 67% молоді мають високий рівень медіаграмотності. Але 31,2% вважають, що вакцинація не захистить від ковіду, 48,9% турбуються про побічні наслідки, а 56,9% вважає, що вакцини недостатньо перевірені.
Проміжні висновки
Українці загалом, а молодь більшою мірою використовують інтернет для формування свого світогляду. Однак, незважаючи на порівняно високий рівень медіаграмотності, резистивність до споживання дезінформації серед українців та молоді низька. Для розуміння причин цього явища потрібно зрозуміти, кому довіряє молодь.
Частина 2. Кому довіряє молодь
Більше інтернетизації — це більше дезінформації та фейків. У 2020 році 76% молоді (14-24 років) стикалися з дезінформацією в інтернеті мінімум раз на тиждень. Це вдвічі більше ніж за 2018-2019 роки. На додачу до цього за даними UNICEF три з чотирьох дітей молодшого віку не можуть оцінити достовірність інформації, яку вони зустрічають на просторах мережі.
Діти та підлітки на стадії розвитку ментального та психічного здоров’я надзвичайно вразливі до дезінформації, отриманої через однолітків та соцмережі. І причина цього в тому, що вони більшою мірою керуються інформацією та порадами від друзів, знайомих, однокласників, однолітків і набагато меншою — від батьків, викладачів, лекторів чи тренерів.
У 2017 році Erasmus провели дослідження, яке показало, що face-to-face доступ до інформації пріоритетний для молоді — його ставлять на перше місце 32%. На другому місці пошукові системи — 22%, на третьому соцмережі — 15%.
Проміжні висновки
Враховуючи аналіз споживання інформації та довіри молоді, ми розуміємо, що молодь не цікавлять об’єктивні новини і класична медіаграмотність, їхні батьки мають нижчий рівень цифрових навичок і не здатні допомогти розібратися чи розповісти про всі ризики інтернету, де кількість дезінформації збільшується. У цей час діти та підлітки, довіряючи одне одному, обмінюються цією неправдивою інформацією та провокують ще швидше її розповсюдження.
Частина 3. Освіта, але не класична
Дослідження рівня навичок критичної оцінки інформації від UNICEF показує, що з віком молодь отримує кращі навички критичного мислення.
На це впливає відразу кілька факторів, із яких один із основних — освіта. Але не лише базова.
В Індексі медіаграмотності за 2019 рік Фінляндія отримала один із найвищих результатів. Марин Лесенський, який очолював Індекс того року, зазначав, що «Високий рейтинг Фінляндії в Індексі медіаграмотності пов’язаний з її високим балом PISA (прим.: Програма міжнародного оцінювання учнів), який вказує на якість викладання та загальної системи освіти в країні».
Іншими словами — якісна освіта відіграє значну роль у формуванні не лише базових шкільних навичок, а й резистивності до дезінформації. Однак тут важливо розуміти, що шкільної освіти для цього недостатньо. Фінляндія починає навчання критичному мисленню та інформаційній гігієні з дитсадка і закінчує курсами для літніх людей.
Подібна система — непроста в реалізації і потребує значних ресурсів.
Представники Ради Європи, яка приділяє неабияку увагу цьому питанню, оцінюючи його проблематику, неодноразово акцентували увагу на такі моменти:
- швидкість зміни технологій, за якою вчителі можуть не встигати,
- проблема зі зміною шкільної програми та\або складність залучення дітей до позапрограмного навчання,
- відсутність у вчителів необхідних навичок для якісного викладання.
Враховуючи проблематику, виходом із ситуації може бути призначення одного викладача чи невеликої команди, які зможуть сконцентруватися на темі критичного мислення та інформаційної грамотності на рівні всього навчального закладу. У подальшому їхньою задачею стане моніторинг технологій, розробка політик та навчальних планів, інтеграція елементів критичного мислення в навчальні програми, проведення заходів, тестування та інші ініціативи.
Дієвим способом є партнерства з НУО, ІТ-компаніями, журналістами й іншими дотичними сторонами.
Частина 4. Висновки
Якщо по черзі відкривати українські курси з медіаграмотності чи критичного мислення, то практично в кожному з них буде частина присвячена журналістським стандартам, різниці між судженнями та фактами чи впливом власників медіа. Проблема в тому, що молоді не потрібні новини написані за журналістськими стандартами і з дотриманням балансу думок. Їх не цікавить, хто володіє медіа і які експерти туди ходять.
Натомість молоді люди довіряють одне одному.
Отже, впровадивши одночасно ряд підходів, абсолютно реально створити критичну масу “вакцинованих від дезінформації” які будуть передавати свій імунітет оточуючим одноліткам створюючи “колективний імунітет”.
- Розвиток системи освіти: впровадження елементів навчання з критичного мислення у дитсадках та школах із використанням сучасних підходів, а не класичних позашкільних активностей. Ці елементи мають тісно переплітатися з базовими освітніми програмами.
- Залучення молодіжних амбасадорів до розповсюдження знань та навичок без втручання у формати їхньої взаємодії та подачі інформації.
- Навчання критичному мисленню людей усіх вікових категорій.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
