Економічне зростання Китаю в сучасних умовах

З 2016 року китайська економіка вийшла на другу сходинку в світі за номінальним значенням ВВП. Сьогодні це найбільша в світі економіка за паритетом купівельної спроможності, найбільший виробник, товарний трейдер і власник валютних резервів.

Водночас Китай входить до числа найбільш швидкозростаючих економік світу, причому реальне  зростання ВВП за період з 1979 по 2016 рік становило в середньому 9,6%, а в 2016 році китайська економіка зросла на 6,7%. Втім, за багатьма іншими показниками ця країна «пасе задніх». Так ВВП на душу населення залишається низьким (у 2016 році – $8113, 70 місце у світі), китайці не відчувають себе щасливими (за індексом щастя в 2016 році Китай на 83 місці).

Серед проблем Китаю найголовніші такі: надмірна залежність від експорту, неповний перехід до ринкової економіки, сильне державне втручання до банківського сектору, надлишкове кредитування і зростаючий борг, високий рівень корупції та відсутність верховенства права, екологічні наслідки (з’їдають 6,5% ВВП[1]) та демографічні проблеми.

Китайський уряд визнає ці проблеми та впроваджує реформи для їх подолання. Так, за результатами 19-го з’їзду Комуністичної партії Китаю, що відбувся у жовтні 2017 р., були визначені стратегічні цілі – створення «заможного суспільства» (середнього класу) до 2020 року та побудови багатої і процвітаючої країни до 2050 року. Заяви китайського уряду на перший погляд звучать утопічно, проте реальні показники демонструють, що КНР поступово наближається до визначеної мети.

Для подолання зазначених проблем необхідно здійснити такі кроки:

1. Збільшити частку ринку в економіці та зменшити рівень підтримки державних підприємств. З одного боку, це посилить приватний сектор та конкуренцію, з іншого – наблизить до міжнародного надання Китаю статусу ринкової економіки.

Незважаючи на проведення протягом трьох останніх років широкомасштабних економічних реформ, китайські офіційні особи стверджують, що Китай є «соціалістичною ринковою економікою»[2]. Це означає, що уряд дозволяє діяти ринковим силам у ряді галузей, щоб сприяти зростанню економіки, але держава, як і раніше, відіграє важливу роль в економічному розвитку. Так, наприклад, державні підприємства продовжують домінувати в більшості секторів (нафтова і гірничодобувна промисловість, телекомунікації, комунальні послуги, транспорт та інші промислові сектори). Державні підприємства захищені від конкуренції, їх заохочують до інвестування за кордон, вони домінують у лістингах фондових індексів Китаю. Одне дослідження показує[3], що державні підприємства складають 50% з 500 найбільших виробничих компаній Китаю та 61% з 500 найбільших підприємств сфери послуг.

У 2016 році до списку Fortune[4] 500 найбільших світових компаній увійшли 103 китайські підприємства (порівняно з 29 в 2007 році). Із цих 103 компаній 75 є державними. Решта 28 – ймовірно, мають фінансові зв’язки з китайським урядом[5].

Державні підприємства отримують пільгові кредити від державних банків, у той час як приватні компанії часто платять вищі процентні ставки. Згідно з однією з оцінок[6], у 2009 році на державні підприємства припадало 85% (1,4 трлн. дол. США) всіх банківських кредитів. До того ж, державні підприємства часто не повертають свої кредити, що створює велике навантаження на банківську систему.

2. Збільшити споживчі витрати шляхом стимулювання внутрішнього ринку і споживання.

Для цього китайський уряд запроваджує державні програми стимулювання економічного розвитку, особливо у сільській місцевості. Зростатиме роль сектору послуг. Разом із підтримкою діяльності державних компаній уряд обмежуватиме їхню зарубіжну інвестиційну діяльність, щоб стимулювати внутрішнє інвестування та сприяти створенню нових робочих місць.

3. Покращення соціального захисту, що допоможе вирішити демографічні проблеми – дасть поштовх до омолодження нації та збільшення кількості робочої сили.

Проблема старіння нації в Китаї виникла внаслідок політики “одна сім’я – одна дитина”, запровадженої в 1979 році. Внаслідок демографічних змін, за прогнозами інституту McKinsey, протягом наступних 50 років робоча сила Китаю може скоротитися на одну п’яту. Прогнози китайських науковців ще песимістичніші: до 2053 року кількість громадян КНР літнього віку зросте до 487 млн, або 35% населення, тобто кожен третій китаєць буде пенсіонером. Через скорочення робочої сили заробітна плата зростатиме, що призведе до зменшення конкурентоспроможності китайських компаній.

4. Заохочення розвитку менш забруднюючих галузей виробництва, поступове зменшення кількості ТЕС, перехід на альтернативні джерела енергії, посилення «екологічного» законодавства, зменшення вирубки лісів тощо.

5. Продовження боротьби з корупцією та посилення верховенства права. Це дозволить покращити позиції іноземних компаній на території Китаю, заохочуватиме конкуренцію, стимулюватиме іноземні інвестиції.

Примітки