Beta

Економічні та політичні відносини між Україною та Німеччиною після Євромайдану

Photo: depositphotos / 360ber
9 Лютого 2021
FacebookTwitterTelegram

 Однак, починаючи з 2014 року, внутрішні політичні потрясіння в Києві, укладення великої Угоди про асоціацію України з ЄС, анексія Криму Росією, початок бойових дій на сході України та участь Німеччини в подальших мирних зусиллях перенесли Україну в центр уваги німецької політичної еліти. Ці події зробили відносини Німеччини з Україною однією з центральних тем міжнародних справ ФРН і предметом палких громадських обговорень у Німеччині.

Німецька економіка в Україні

Прямі інвестиції і розміщення виробництва в Україні є неоднозначними темами для німецького бізнесу. Незважаючи на низку сприятливих інвестиційних чинників, таких як низькі виробничі і трудові витрати, а також посилення інтеграції української економіки до внутрішнього ринку ЄС, бюрократія, правова невизначеність, корупція, злочинність і еміграція кваліфікованих працівників стають на заваді діяльності іноземних інвесторів в Україні, зокрема німецьких. Більш того, ефект неясної ситуації з національною безпекою України як країни геополітичної «сірої зони», який стримує інвестиції, часто недооцінюється. Особливо це стосується війни, що триває на Донбасі. Незважаючи на те, що німецькі компанії дедалі більше просуваються в Україну, їхній інвестиційний фокус поки часто залишається в західній частині країни, яка не лише ближча до ЄС, але й у Німеччині вважається безпечнішою.

За оцінками Посольства Німеччини та Зовнішньоторговельної палати, в Україні одночасно діють від 2000 до 2500 німецьких компаній, зокрема багато малих і середніх підприємств (МСП). До початку пандемії коронавірусу німецькі компанії та інвестиції створили близько 60 тисяч робочих місць в Україні, з них лише в сфері автомобільних поставок — близько 35 тис. Незважаючи на цю в цілому позитивну динаміку, залишається декілька проблем.

У ході реалізації Угоди про асоціацію з ЄС потребують удосконалення реформи в галузях соціальної політики, корпоративного і торговельного права. Серйозною перепоною для зовнішніх інвестицій залишається розпливчастий імідж України серед широких верств населення Німеччини. Країну продовжують сприймати як відсталу державу з високою корупцією та неефективним управлінням. З українського боку, навпаки, є претензії до того, що німецький бізнес намагається залучати до Німеччини українських працівників, а не створювати робочі місця в Україні

Незважаючи на ці труднощі, німецькі компанії, які були присутні в Україні до початку коронакризи, здебільшого з оптимізмом дивилися у майбутнє і мали відповідні інвестиційні плани. Зовнішньоторговельна палата Німеччини, наприклад, у 2018 році оцінила можливий обсяг інвестицій німецьких компаній до України в наступні 10 років у 25 мільярдів доларів США. Торгівля між Німеччиною та Україною відновилася після спаду 2014-2015 років до пандемії коронавірусу. У 2017 році її обсяг, наприклад, склав 7,8 млрд дол. США, у 2018-2019 — 8,5 і 8,6 млрд доларів США відповідно, а за 11 місяців 2020 року, незважаючи на пандемію, досяг 6,7 млрд дол. 

22% німецького експорту в Україну — це машини та обладнання, по 16% припадає на хімічну і автомобільну промисловість. На фармацевтичну, електротехнічну промисловість та інформаційні технології припадає менше 10%. У період з 2015 по 2019 рік експорт Німеччини в Україну збільшився на 15-22% залежно від галузі, особливо в автомобільній, машинобудівній, оптичній, хімічній, текстильній галузях і в галузі інформаційних технологій. Зросла кількість авіарейсів між німецькими та українськими містами. За перші два роки після скасування візового режиму українці здійснили 33 млн поїздок до Шенгенської зони

У 2019 році Україна експортувала до Німеччини товарів і послуг на суму 2,97 млрд доларів США, що на 6% більше, ніж у 2018 році. Ринок дуже динамічний. З 2017-2018 років експорт тютюнових виробів зріс на 367%, коксохімічних і нафтопродуктів — на 167%, а руд — на 53%. Однак експорт комп’ютерного обладнання (-37%), фармацевтичної продукції (-21%) і шкіри (-8%) знизився.

Незважаючи на вищезгадані перешкоди для інвестицій і пандемію коронавірусу, деякі експерти вважають, що перспективи німецько-української економічної співпраці в таких галузях як туризм і відновлювані джерела енергії хороші. Це стосується і сільського господарства, для якого був скасований (з обмеженнями) майже двадцятирічний мораторій на купівлю-продаж землі. Українська IT-індустрія, яка бурхливо розвивається, пропонує все більші можливості для інвестицій і співпраці. Повільна, але послідовна реалізація Угоди про асоціацію з ЄС поступово покращує загальні умови для торгівлі та інвестицій і знижує технічні й тарифні бар’єри.

Політичні відносини і співпраця в цілях розвитку

З 2014 року Берлін відіграє центральну роль у досі невдалих мирних переговорах між Україною та Росією в так званому Нормандському форматі і в реалізації Мінських домовленостей. Як у Федеральному міністерстві закордонних справ, так і у Федеральній канцелярії, де відділи, що відповідають за підтримку окремих країн-партнерів, рідко перевищують кілька співробітників, над цими питаннями працюють постійні групи експертів з України. Також збільшилася кількість німецьких фахівців, які працюють в Україні.

Так, наразі в Німецькому товаристві міжнародного співробітництва GIZ (Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit) працюють понад 400 прикомандированих і місцевих співробітників в Україні. З фінансовою підтримкою ЄС, німецької держави та інших донорів GIZ втілює великі проекти розвитку в таких сферах як децентралізація, енергоефективність, держуправління і турбота про внутрішньо переміщених осіб. Крім того, в Києві працюють постійні представництва майже всіх німецьких партійних фондів, які сприяють політичному діалогу і співпраці з українським громадянським суспільством, а також представництва низки інших напівурядових інститутів, таких як Німецький банк розвитку KfW (Kreditanstalt für Wiederaufbau). Німецькі установи дедалі більше присутні і за межами Києва. Так, наприклад, Фонд ім.Конрада Аденауера (близький до партії Християнсько-демократичний союз) віднедавна має постійне представництво в Харкові.

На додаток до внеску Німеччини в діяльність різних програм ООН та ЄС, а також ОБСЄ та її Спеціальної моніторингової місії та інших міжнародних організацій в Україні, Берлін надав у 2015 році незв’язаний фінансовий кредит розміром 500 млн євро і пряму гуманітарну допомогу розміром понад 91 млн євро. З 2014 року Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку (BMZ) затвердило в цілому близько 377 мільйонів євро на проекти — часто втілювані GIZ, але не виключно ним — у таких напрямках як сталий економічний розвиток, підтримка демократії та громадянського суспільства, державне управління, боротьба з корупцією, децентралізація, турбота про внутрішньо переміщених осіб і енергоефективність. Окрім цього, існують також програми співпраці інших федеральних міністерств, наприклад, зі сприяння ядерній безпеці, підтримки німецької меншини і судової реформи. Ці заходи систематизуються і координуються між міністерствами в рамках «Плану дій для України».

Однак українська сторона часто скаржиться на те, що міжнародна позиція Берліна — незважаючи на величезну залученість Німеччини в Україну — залишається амбівалентною щодо російсько-українського конфлікту. Німеччина є особливо близьким європейським партнером України і, ймовірно, залишиться ним і в майбутньому. Однак Берлін також бачить себе представником заходу відносно Москви, яка з 2013 року чинить особливо агресивний і, з 2014 року, військовий опір зростаючим західним зв’язкам Києва. Такі паралельні зобов’язання призводять до складних проблем у Берліні і частково суперечливих сигналів на адресу України та Росії. Це в свою чергу призводить до невдоволення як у Москві, так і в Києві. 

Додатковою проблемою з 2014 року стала висока плинність кадрів серед німецьких парламентарів, що активно працюють у Східній Європі. У зв’язку з раптовою смертю Андреаса Шокенхоффа в 2014 році і Філіппа Міссфельдера в 2015 році ХДС втратив двох членів Бундестагу, які мали особливий досвід роботи в Східній Європі. З відходом Вернера Шульца (Союз-90/Зелені) з Європарламенту в 2014 році, Марілуїзе Бек (Союз-90/Зелені) і Ґернота Ерлера (СДПН) з Бундестагу в 2017 році, а також Ребекки Хармс (Союз-90/Зелені) і Ельмара Брока (ХДС) з Європарламенту в 2019 році, за короткий період політичну сцену покинула група літніх парламентарів з цінним досвідом і зв’язками у Східній Європі, а також високим рівнем інтересу до України. Впродовж останніх 20 років ці колишні члени Європарламенту та Бундестагу відігравали важливу роль у формуванні берлінських дебатів щодо так званої Східної політики Німеччини. Однак це не означає, що Україна залишилася без політичної підтримки в німецькому парламенті. Навпаки — практично в усіх партіях є люди, які багато знають про Україну і які надають їй підтримку (див. врізку).

Німецькі парламентарі залучені до україно-німецьких відносин

Норберт Реттген (ХДС), голова Комітету в закордонних справах, часто коментує ситуацію з безпекою в Східній Європі і критикує Кремль. Йоханн Вадефуль як заступник голови парламентської групи і Андреас Нік (обидва з ХДС) займаються політикою безпеки в Східній Європі. В Європарламенті ХДС представляє колишній прем’єр-міністр Нижньої Саксонії Девід Макаллістер, який очолює Комітет із зовнішньої політики. Під його проводом у Європарламенті було прийнято низку резолюцій на підтримку України. Як постійний доповідач на тему України в Європейському парламенті Міхаель Галер (ХДС) з 2019 року відіграє особливо важливу роль у формулюванні німецької та європейської політики щодо України.

Важливими експертами СДПН з питань безпеки та політики ЄС щодо Східної Європи є Фріц Фельгентрой у Бундестазі та Кнут Флекенштайн в Європарламенті. З 2018 року прес-секретарем фракції СДПН у Бундестазі є депутат Нільс Шмід, який має особливий зв’язок з Україною через побратимство між його рідним містом Фільдерштадтом і Полтавою. У молодості Шмід двічі брав участь у шкільному обміні з Полтавою і жив у приймаючій сім’ї в цьому місті. З 2020 року Йоганн Заатгофф (СДПН) обіймає пост уповноваженого уряду ФРН з громадської співпраці з Росією, Центральною Азією та країнами «Східного партнерства».

Зелені традиційно — почасти через Чорнобильську катастрофу 1986 року — виказують великий інтерес до України, скептично ставляться до керівництва Росії і є єдиною німецькою парламентською партією, яка однозначно відкидає проект «Північний потік — 2» (докладніше про це в наступній статті). У позапарламентських колах до німецького дискурсу про Україну залучені колишні депутати Європарламенту та Бундестагу Ребекка Хармс і Марілуїзе Бек, а також Ральф Фюксе, колишній мер Бремена і колишній співголова Фонду імені Гайнріха Бьолля. Омід Нуріпур є спікером із зовнішньої політики парламентської фракції Зелених у Бундестазі та головою Німецько-української парламентської групи. Разом з ним велику увагу Україні приділяє Мануель Саррацін, що відповідає в парламентській фракції Зелених за питання східноєвропейської політики

Новообраний депутат Європарламенту Віола фон Крамон-Таубадель має особливий досвід роботи з Україною як колишній член Бундестагу, а також як багатолітній експерт з питань Східної Європи. Вона була обрана заступником голови делегації Європарламенту в Комітеті Парламентської Асоціації Україна-ЄС.

Незважаючи на традиційно сильну підтримку України німецькими ліберал-демократами, такі відомі політики ВДПН як Вольфганг Кубіцький і, частково, Крістіан Лінднер останніми роками привертали до себе увагу публічними заявами, які можна розглядати як релятивізацію агресивної зовнішньої політики Росії щодо України. Їхні та подібні заяви окремих інших представників партій демократичного центру почасти близькі до апологетичних висловлювань представників партій «Ліва» та «Альтернатива для Німеччини». Однак на робочому рівні багато депутатів — навіть окремі ліві і праві радикали — вибудовують конструктивні відносини з Україною і підтримують проукраїнські позиції в питанні конфлікту Києва з Москвою.

Висновки

Пандемія та її наслідки завдають шкоди не лише економіці Німеччини, але і її середньостроковим і довгостроковим зовнішнім інвестиційним планам — зокрема і в Україні. Однак допандемічні траєкторії україно-німецьких економічних відносин і нові основні структурні чинники в Україні після Євромайдану заклали міцний фундамент для подальшого залучення німецьких компаній у виробництво і торгівлю з українськими партнерами.

У політичному ландшафті Німеччини всі демократичні партії за останні роки накопичили досвід роботи з Україною. Правоцентристські ХДС/ХСС і ВДПН і лівоцентристські Зелені та СДПН більш-менш рішуче і одностайно підтримують принцип подальшої тісної співпраці з Україною та інвестування в її демократичне майбутнє. Навіть якщо у зв’язку з майбутніми федеральними і земельними виборами і значущою ротацією кадрів у парламенті і уряді Німеччини восени 2021 року фундаментальне зрушення в політиці щодо України не стоїть на порядку денному.

В наступних статтях ми розглянемо питання будівництва Північного потоку-2 і культурної політики Німеччини стосовно України.

Примітки

[1] Gemma Pörzgen: Moskau fest im Blick. Die deutschen Medien und die Ukraine // Osteuropa. №№ 5-6/2014. P. 295-310.

[2] Див. з цих тем англійською мовою: Olga Bertelsen, ed.: Revolution and War in Contemporary Ukraine. The Challenge of Change. Stuttgart, 2016. – Elizabeth A. Wood et al.: Roots of Russia’s War in Ukraine. Washington, 2016. – Derek Averre und Kataryna Wolczuk, eds.: The Ukraine Conflict. Security, Identity and Politics in the Wider Europe. Abingdon, 2019. – Mychailo Wynnyckij: Ukraine’s Maidan, Russia’s War. A Chronicle and Analysis of the Revolution of Dignity. Stuttgart, 2019.

[3] Див., напр.: Friedenssicherung statt Expansionsbelohnung. Aufruf von über 100 deutschsprachigen OsteuropaexpertInnen zu einer realitätsbasierten statt illusionsgeleiteten Russlandpolitik // Zeit Online, 11 Deсember 2014. 

[4] Andreas Umland: Investitionen schützen. Wie man den ukrainischen Staat und seine Wirtschaft retten kann // Internationale Politik. № 4/2015. P. 78-83.

[5] На МСП працює щонайбільше 249 осіб, річний оборот не перевищує 50 мільйонів євро, а загальний баланс не перевищує 43 мільйонів євро. Див.: EMPFEHLUNG DER KOMMISSION vom 6. Mai 2003 betreffend die Definition der Kleinstunternehmen sowie der kleinen und mittleren Unternehmen // Amtsblatt der Europäischen Union L124/36, 20 May 2003.

[6] Brian Bonner: World in Ukraine. Andreas Lier says German businesses bullish on Ukraine // Kyiv Post, 28 September 2018.

[7] Ukrainian Centre for European Policy: Ukraine and the Association Agreement. Implementation and Monitoring 2014-2019 // UCEP, 16 July 2020.

[8] What Is Ukraine’s Perception in the EU? Cases of Germany, France, Italy, Poland // New Europe Center, 18 November 2020.

[9] Alyona Getmanchuk, Sergiy Solodkyy, Susan Stewart & Ljudmyla Melnyk: Priorities and Expectations from Ukraine and Germany. Kyiv-Berlin, 2020, P. 32.

[10] Там само.

[11] Bonner: World in Ukraine.

[12] Schengen Visa Info. Ukrainians made 33 Million Trips to the Schengen Area Within Two Years // Schengenvisa Info, 13 May 2019.

[13] Embassy of Ukraine to Germany. Торговельно-економічне співробітництво // 22 November 2019

[14] Павло Яворський, Ольга Ніколаєва, Олександр Шепотило, Марина Хорунжа, Світлана Таран, Крістіна Челмакіна: Як збільшити та диверсифікувати український експорт до Німеччини? Аналіз та рекомендації. Kyiv School of Economics, 2019.

[15] Renewables in Ukraine // KPMG, July 2019.

[16] Bodenreform ist eine Investition in die Zukunft der Ukraine // Deutsch-Ukrainischer Agrarpolitischer Dialog, 10 December 2019.

[17] Mariana Malashniak: Software Development in Ukraine. 2019-2020 Market Report // N-iX, 29 August 2019.

[18] Стан імплементації завдань // Європейська правда. 20 марта 2020.

[19] Getmanchuk, Solodkyy, Stewart & Melnyk: Priorities and Expectations from Ukraine and Germany. P. 33.

[20] Ukraine. Die GIZ vor Ort // Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH, 31 December 2019. https://www.giz.de/de/weltweit/302.html.

[21] Deutsche Institutionen in der Ukraine // Auswärtiges Amt, 22 November 2017.

[22] Ukraine: Beziehungen zu Deutschland // Auswärtiges Amt, 5 March 2020.

[23] Aktionsplan Ukraine // Auswärtiges Amt, 2015.

[24] Silke Bigalke: Versuchen wir, das Beste daraus zu machen // Süddeutsche Zeitung, 29.Januar 2020.

[25] Andreas Umland: Can Germany Become a Major Ally of Ukraine? Counterintuitive Deliberations on a Coming Partnership between Kyiv and Berlin // World Affairs. № 1/2020. P. 74-89.

[26] Igor Gretskiy: Lukyanov Doctrin. Conceptual Origins of Russia’s Hybrid Foreign Policy – The Case of Ukraine // Saint Louis University Law Journal. № 1/2020. P. 1-21.

[27] André Härtel: The EU Member States and the Crisis in Ukraine. Towards an Eclectic Explanation // Romanian Journal of European Affairs. №2/2019. Р. 87-10; Maryna Rabinovych: How the Federal Republic Reacted to Russia’s Annexation of Crimea. Berlin’s Diplomatic Response and German Media Representations in 2014–2020 // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. № 2/2020. P. 213-240.

[28] Entschließung zur Lage im Azowschen Meer // Europäisches Parlament, 25 October 2018. – Entschließung zu Russland, insbesondere dem Fall des ukrainischen politischen Gefangenen Oleh Senzow // Europäisches Parlament, 14 June 2018. – Entschließung zur Umsetzung des Assoziierungsabkommens zwischen der EU und der Ukraine // Europäisches Parlament, 12 December 2018.

[29] Fritz Felgentreu: Wie organisieren wir den Frieden in Europa? // Fritz-Felgentreu.de, 5 November 2014.

[30] Markus Wehner: SPD strebt neuen Umgang mit Moskau an // Frankfurter Allgemeine Zeitung, 27 December 2018.

[31] Stefan Kegel: Außenpolitischer Sprecher der Grünen: “Dem Frieden kaum nähergekommen” // Märkische Oderzeitung, 11 December 2019.

[32] Manuel Sarrazin.

[33] Viola von Cramon-Taubadel.

[34] Jan-Philipp Hein: Liberale Irrläufer – die Russlandpolitik der FDP // Schleswig-Holsteinische Zeitung, 13 August 2017.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний