«Фейкові інфоприводи»: як журналістам уберегтись від маніпуляцій
Beta

«Фейкові інфоприводи»: як журналістам уберегтись від маніпуляцій

Photo: ua.depositphotos.com / microgen
14 Лютого 2022
FacebookTwitterTelegram
72

Журналісти рідко замислюються про наслідки своїх повсякденних рішень. Тих самих, що керуються так званою медіалогікою.

З яких кроків вона складається? Спершу журналісти й новинарі вирішують, яку інформацію із загального потоку обрати, потім – як перевірити її правдивість, як її подати, нарешті – яким чином поширити. Ці етапи вивчають уже багато років, й існує чимало способів для ньюзмейкерів підлаштуватися під медіалогіку так, щоб гарантовано потрапити в інформаційний потік.

Наші дослідження, частиною яких були глибинні інтерв’ю з журналістами, показують, що журналісти бачать своєю метою перш за все залучення авдиторії, тобто популярність своїх публікацій. Дехто з них, переважно ті, хто вчився у профільних закладах або ж працює у топових виданнях, також згадують про такі функції журналістики як всебічне об’єктивне інформування.

Однак мало хто із журналістів міркує про те, як кожне його рішення впливає на політичну систему, на економіку, на громадську активність. Факт-чекінг сприймається як своєрідна індульгенція від решти проблем: якщо ти провів його ретельно і впевнений у всіх фактах, то твій матеріал цілком «легітимний».

Іншими словами, журналісти уявляють себе такими розумними ретрансляторами реальності, які вміють видобувати з навколишнього світу хайп. У крайньому разі – шляхом розслідування або аналізу, а часто – просто шляхом створення клікабельного заголовку.

Таким чином самі журналісти стають об’єктами маніпуляційного впливу.

Ми зараз не будемо говорити про майстерний вплив – такий, як поширення наративів. А поговоримо про вплив на рівень нижче: встановлення порядку денного.

Що таке «фейкові інфоприводи»

Далі у цій статті я розповім про результати дослідження, проведеного Центром контент-аналізу, докладно описані в науковій публікації.

Ми почали з того, що запровадили нове поняття: «фейкові інфоприводи». Це такі події, які ньюзмейкери влаштували спеціально для того, щоб вплинути на порядок денний. Тобто, грубо кажучи, на те, про що пишуть медіа, а отже, про що думають їхні читачі. При цьому впливати можна на перший рівень порядку денного – на те, наскільки помітні у медіапросторі певні особи чи проблеми, на другий рівень – на те, наскільки помітні їхні риси, чи третій рівень – наскільки помітні зв’язки між фактами. При цьому формально такі події мають іншу мету, аніж вплив на порядок денний. Наприклад, подача законопроєкту, позову до суду та подібні кроки. Тобто пікети або петиції під це визначення не підпадають: вони відкрито створюються для того, щоб вплинути на порядок денний. А от якщо законопроєкт подається з розумінням, що ніхто його ухвалювати не буде, і це лише спосіб привернути увагу – то це і є фейковий інфопривід.

Журналісти й піарники добре знають про такі події. Простою мовою про них кажуть: «це зроблено суто для піару». Або ще, інколи, «для відволікання уваги».

Однак це знання не використовується під час ухвалення повсякденних рішень. В цьому випадку важлива тільки хайповість теми. Якщо тема достатньо хайпова на думку журналіста – то він опублікує відповідну новину. Що більше подій буде в рамках такої штучної теми – то більше буде публікацій. І це стосується навіть видань, які ми звикли вважати якісними.

Ці висновки ми підтвердили математично. Наше дослідження було проведене 2019 року: ми відібрали теми, про які будь-хто із медійних осіб заявляв, що вони створені суто для піару. Зокрема, це позови Андрія Портнова проти Петра Порошенка, «дематюкаційний закон» Ольги Богомолець, ініціювання Росією обговорення мовного закону в ООН, заява міністра охорони здоров’я Зоряни Скалецької з посиланням на виявлення СБУ порушень при закупівлі «швидких» командою Уляни Супрун та інші. І подивилися, як ці теми поширюються у вибірці умовно «якісних» видань.

Далі ми опитали вісьмох експертів, знайомих з реаліями медіаринку, збалансувавши їхню вибірку за родом занять: піарник, редактор, медіаменеджер тощо. Поставили їм запитання: наскільки, на їхню думку, справедливим є твердження, що певна тема запущена суто для піару. Заодно спитали їх, наскільки «якісними» є відібрані нами видання. І порівняли ці показники з кількістю новин у темах у кожному з таких видань.

Виявилося, що якісніші медіа не ставлять менше новин з очевидно фейкових інфоприводів. Іншими словами, ті інфоприводи, які очевидно є фейковими, не отримують менше висвітлення у якісних медіа. Єдине, з чим корелює кількість публікацій у темі – це кількість інфоприводів, створених у її рамках. Тобто чим більше заяв, засідань та інших подій стають приводами для написання новини, тим більше публікацій про певну тему з’являється.

Це означає, що ньюзмейкери легко маніпулюють журналістами, підлаштовуючись під їхню логіку. Ми звикли, що це медіа маніпулюють авдиторією, а тому треба читати якісні видання, які до маніпуляцій не вдаються. Однак виявляється, що маніпулювати можна і самими виданнями.

Чому це можливо? Бо журналісти також є живими людьми, а не машинами. Окрім того, вони працюють за певними шаблонами, які називаються медіалогікою.

Тут я зацитую здобутки іншого нашого дослідження, яке ще готується до виходу у форматі наукової статті. В ньому ми вивчали логіку фактчекінгу як частину медіалогіки. Тобто ті міркування, які використовують журналісти, вирішуючи, чи перевіряти новину, як її перевіряти, і чи публікувати її потім залежно від результатів перевірки. Ми провели напівформалізовані інтерв’ю з вісьмома новинарями топових українських видань, а потім здійснили якісний аналіз цих розмов.

Дослідження показало, що навіть сам фактчекінг не є для журналістів золотим правилом. І вони часто випускають новини, в яких не впевнені на 100%. У них є добре розвинена система виправдань. Скажімо, вони посилаються на погане самопочуття, на те, що шеф назвав новину правдивою, на поспіх, або ж використовують формулу «Щось сталося – соцмережі» (тобто повідомляють уже в заголовку, що певну інформацію взято з соцмереж чи інших ЗМІ й таким чином знімають із себе відповідальність за її правдивість).

Що вже казати про глибші міркування – наприклад, про те, якими були наміри ньюзмейкера і чи справді він прагне того, про що заявляє. Опитані не згадували про те, як опубліковані ними новини впливають на порядок денний.

Що може зробити журналіст?

Припустимо, ви – журналіст, який усвідомив, що фейкові інфоприводи – це маніпуляція. Що вам робити, якщо ви не можете відмовитися від висвітлення такого інфоприводу, бо відчуваєте, що він принесе вам велику кількість вдячних читачів?

Дуже часто у таких темах якась сторона заявляє, що «тема запущена суто для піару». Наприклад, коли А.Портнов засипав П.Порошенка своїми позовами, юристи останнього назвали це юридичним тролінгом: мовляв, позови складені так, що шансів у суді в них немає, але вони встановлюють зв’язок між поняттями «Порошенко» та «кримінал».

Подібні заяви варто цитувати хоча б у бекграунді повідомлень. А якщо піарність більш очевидна – то це можна зробити і у помітніших частинах вашого тексту. Якщо ви все ж повідомляєте про фейковий інфопривід – то будьте чесними з читачем і нагадуйте йому, що, скоріш за все, його увагою маніпулюють.

Якщо ж такої заяви немає, цілком доречним буде знайти експерта, який таку заяву зробить.

Що може зробити піарник?

Журналісти та їхні читачі – не єдині, хто може постраждати від фейкових інфоприводів. Часто цей прийом використовують в інформаційній війні, а отже, спрямовують проти когось.

Уявімо, що ви – піарник сторони, проти якої цей прийом було використано. Скажімо, ви з команди українських дипломатів, які зіткнулися в ООН з ініціативою Росії обговорити «утиски» російськомовних в Україні.

Якщо ви вийдете з заявою, що все сказане – брехня, і що російськомовних у нас ніхто не утискає, – це лише підвищить помітність теми в медіа. Адже цією заявою ви створите додатковий інфопривід у темі, і медіа, в тому числі західні, зайвий раз зможуть про це написати. Тож ті їхні читачі, які не побачили першої новини, цілком можливо, побачать другу.

Можна організувати заяви експертів, які підтвердять піарність теми, як це було у випадку позовів до П.Порошенка. Але ми бачимо, що наразі такі заяви поширюються один раз, а журналісти не поспішають ставити їх у бекграунд, щоб нейтралізувати тему. Тому цей прийом – обмежено ефективний, принаймні допоки більшість медійників не почнуть керуватися таким правилом.

Українські дипломати в описаній ситуації зробили «хід конем» і використали російський фейковий інфопривід для просування своїх меседжів. Вони домовилися з західними колегами, і на скликаній Росією сесії у своїх виступах почали обговорювати «Азовську кризу» – проблему затриманих українських моряків. Вочевидь, саме така асиметрична відповідь і буде в цьому випадку найбільш доречною.

Автори
  • Артем Захарченко, директор з досліджень Центру контент-аналізу, докторант Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний