Інтеграція України в європейський науковий простір та аналіз участі України у програмі Горизонт-2020
Beta

Інтеграція України в європейський науковий простір та аналіз участі України у програмі Горизонт-2020

Photo: depositphotos / motorolka
16 Грудня 2021
FacebookTwitterTelegram
712

Українські дослідники у програмі Горизонт-2020

У 2015 році Україна стала асоційованим членом Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт 2020» (20142020 рр.). Це була найбільша у світі програма сфокусована на наукових дослідженнях із загальним бюджетом близько 80 млрд євро, тобто понад 10 млрд євро на рік. Першого січня 2021 року ця програма офіційно закінчилася, тобто нових конкурсів уже не буде. Цього року стартувала нова Рамкова програма – «Горизонт-Європа», в якій Україна знову братиме участь як асоційована країна. Відповідна Угода між Україною та ЄС чекає ратифікації Верховною Радою. Участь у цій програмі – це фактично єдиний дієвий інструмент для нашої інтеграції до європейського наукового простору. Проте спершу поглянемо на результати участі в попередній програмі. 

В таблиці 1 подано аналіз підсумків участі українських дослідників у програмі Горизонт 2020 у порівнянні з низкою інших європейських країн. 

Отримане фінансування для виконання проєктів-переможців є головним показником успішності чи неуспішності дослідників відповідної країни. 

Таблиця 1. Фінансування отримане в Рамковій програмі Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт 2020» (20142020 рр.).

Країна Отримане фінансування, в млн. євро, станом на вересень 2021 Частка фінансування, отримана університетами та науковими установами Частка фінансування, отримана приватними прибутковими організаціями
Асоційовані країни
Україна  46 40% 51,5%
Ісландія  144 49% 46%
Сербія  134 58% 31%
Туреччина  280 48% 39%
Норвегія  1710 67% 26%
Швейцарія  2430 76,5% 18%
Загалом 6 090 68,5% 25,5 %
Країни ЄС
Естонія  272 52,5% 33%
Румунія 300 48% 37%
Чехія  500 65% 29%
Польща 743 57% 25.5%
Німеччина  7850 77% 18%
ЄС загалом 10 030 69% 27%

Джерело: Дані взято з порталу програми Горизонт 2020 станом на 05.12.2021 р. Вони потроху зростають, бо триває фінансування проєктів, які стали переможцями до 1 січня 2021 р., але це зростання вже не змінить пропорцій між країнами.

Як видно з Таблиці 1, українські виконавці наукових досліджень отримали значно менше коштів, ніж науковці інших країн – і це враховуючи, що населення, наприклад, Естонії, Сербії чи Ісландії в рази менше, ніж в Україні. Туреччина (також АК), в якій 30 років тому не існувало сучасної науки як такої, виборола в 6 разів більше фінансування, ніж Україна.

Із Таблиці 1 видно ще одну аномалію – українські університети та науково-дослідні інститути шістьох (!) національних академій наук отримали меншу частку фінансування, ніж приватні високотехнологічні компанії (наприклад, компанія ТОВ  НВП  ЄНАМІН отримала 3,24 млн євро або 7% коштів, здобутих українськими дослідниками).

Це очевидна аномалія, бо програма Горизонт 2020 розрахована перш за все на участь університетів та науково-дослідних інститутів, які із загального бюджету програми отримали приблизно дві третини. Наприклад, у лідерів за отриманим фінансуванням – Німеччині та Великобританії – це майже 70%. В асоційованих країнах університети та інститути отримали 68% коштів, а приватний бізнес лише 26%, тобто частка приватних компаній тут удвічі нижча, ніж в Україні.

Варто наголосити в Україні більше університетів, ніж у будь-якій з наведених у таблиці 1 країн, а НАНУ має приблизно стільки ж співробітників, як Румунська, Сербська, Чеська та Польська академії наук разом узяті! Туреччина та Естонія взагалі не мають академій наук, але їхні університети виявилися набагато конкурентоспроможнішими, ніж НАНУ, в якій співробітники не зобов’язані витрачати час на навчання студентів. Більше того, ми ще маємо 5 галузевих національних академій наук, у яких працює багато тисяч співробітників, аналогів яких немає в жодній з вищевказаних країн. Але всі  п’ять   галузевих академій  отримали разом набагато менше фінансування, ніж згадана вище українська приватна структура.  

Якщо додати до них викладачів закладів вищої освіти, яких в Україні, на відміну від країн ОЕСР, “традиційно” (тобто з часів СРСР) не відносять до дослідників, кількість українських дослідників виявиться ще на 100 тисяч більшою.

We are very special!

Наведених вище фактів у країні, яка закріпила в Конституції вступ до ЄС як основний пріоритет, мало би бути достатньо аби почати хірургічне втручання з боку держави у науково-технічну сферу країни. Проте держава Україна вибрала свій особливий шлях і питання вирішила дуже просто – фінансуємо цю сферу за залишковим принципом і взамін нічого від неї не вимагаємо. 

Звичайно, можна навести окремі приклади гарного фінансування – так, багато переможців перших конкурсів Національного фонду досліджень (НФДУ) отримують щомісячну зарплату 60 тис. грн – або конкретних вимог до результатів діяльності: наприклад, Науковий комітет щороку розсилає до головних розпорядників бюджетних коштів (ГРБК) з науковою складовою анкети для звітування. 

Проте загальної ситуації це не змінює, а керівники основних стейкголдерів, наукові активісти і блогери завжди мають «залізні» аргументи – держава не дає грошей на сучасну дослідницьку інфраструктуру. Безумовно, ця інфраструктура безнадійно застаріла, але тут виникає важливе питання – чи потрібно тотально її оновлювати, чи варто точково вкласти фінансові ресурси туди, де є справді висококваліфіковані науковці, які здатні конкурувати на європейському науковому ринку? Адже зрозуміло, що найсучасніша інфраструктура без людей, які володіють найсучаснішими знаннями та розширюють горизонт науки, нічого не дасть.

При будь-якому способі оновлення дослідницької інфраструктури наукові плоди доведеться чекати не один і не два роки. Проте в Україні є чимало галузей наук, які не вимагають дорогого обладнання, тому мали би бути конкурентоздатними у програмі Горизонт-2020. Наприклад, це всі галузі соціальних та гуманітарних наук, математика, теоретична фізика, теоретична біологія тощо. У програмі Горизонт-2020 в багатьох конкурсах діяло правило bottom up, за яким кожен індивідуально чи командою може пропонувати проєкт із будь-якої галузі науки. 

В таких конкурсах (наприклад за підпрограмами ERC та MSCA) 25%-30% від усіх проєктів-переможців припадає саме на соціогуманітарні дослідження. Ось декілька прикладів з Польщі: Інститут філософії та соціології Польської АН отримав понад 2 млн. євро за конкурсами програми Горизонт-2020, Варшавський університет соціальних і гуманітарних наук (SWPS) – майже 1 млн євро, Центральний інститут охорони праці – понад 1 млн євро. Варшавський університет отримав сумарно 39 млн євро, із них значну частину – за проєктами з соціальних і гуманітарних наук. Наприклад, ERC грант на дослідження «Multilingual worlds – neglected histories. Uncovering their emergence, continuity and loss in past and present societies» в обсязі 2 млн євро. Це більше, ніж річне фінансування Інституту мовознавства ім. О.Потебні НАНУ. Аналогічні приклади можна навести для інших наших сусідів та країн зі статусом асоційованих. Наприклад, Університет ім. Масарика (Прага) лише в 2020р. виграв два ERC гранти з гуманітарних наук на суму 4 млн євро. Університети Норвегії того ж року виграли п’ять ERC грантів з соціогуманітарних наук на понад 10 млн євро.

Як подолати відсталість України у науковій та науково-технічній сфері? На жаль, кожен новий уряд чи очільник МОН починають із розробки нової стратегії розвитку науки, яка з приходом наступного уряду залишається на папері, бо він розробляє ще новішу стратегію, доля якої буде такою самою. Водночас ніхто не пропонує кроків, які могли б змінити ситуацію в короткостроковій перспективі, й не бере на себе відповідальність за втілення цих кроків у життя.

Наприклад, на початку 2020р. робоча група сформована Національною радою з питань розвитку науки і технологій (НРПРНТ), співголовою якої був автор, розробила «Пропозиції, що вимагають негайного впровадження у відповідні закони та нормативні акти» (основні пропозиції наведені нижче). Проте нові очільники МОН не врахували ці пропозиції під час розробки чергової стратегії розвитку науки представленої Міністерством у січні 2021р.  Щоправда, є Дорожня карта інтеграції України до Європейського дослідницького простору, переважно розроблена згаданою вище робочою групою та затверджена наказом МОН. Проте Дорожня карта – це набір правильних тез не підкріплених фінансуванням. Щоб втілити цю концепцію в життя, вона має бути затверджена законом України, а не наказом міністерства.

Інший приклад. Ще в 2018 році в рамках так званої реімбурсації внеску України в Горизонт 2020 ЄС переказав Україні 6.5 млн євро. Тоді НК пропонував спрямувати ці кошти на підтримку тих українських науковців, які виграли гранти або були близькими до перемоги в конкурсах за програмою Горизонт-2020. Тодішні очільники МОН це підтримали й розробили проєкт відповідного конкурсу. 

Проте конкурс так і не відбувся. Причина та сама – кожна нова команда в МОН додає власні критерії до конкурсу (постанови 2019, 2021). Теперішнє керівництво МОН пропонує спрямувати 2.7 млн євро (42% цих коштів) на «придбання обладнання та матеріалів для проведення наукових досліджень». Проте це не має сенсу, оскільки успішні учасники програми Горизонт-2020 у своїх проєктах і так зарезервували кошти на придбання матеріалів і недороговартісного обладнання. Серйозне ж обладнання, яке покращить наукову інфраструктуру, за 2.7 млн євро не купиш, для цього потрібні десятки мільйонів євро. Отже, замість підтримки найперспективніших проєктів матимемо «розмазування» коштів між великою кількістю отримувачів.  

Що робити?

Немає сумніву, що дослідницька інфраструктура в науковій сфері у нас безнадійно застаріла і її треба оновлювати (точніше, відновлювати майже з нуля). Також очевидно, що грошей на її відновлення в необхідних обсягах немає і навряд чи вони з’являться найближчим часом. Сучасне наукове обладнання та пов’язані з ним витратні матеріали і супутні послуги – це дороге задоволення. Наприклад, Польща у перші 10 років після вступу в ЄС отримувала значну підтримку для оновлення наукової інфраструктури. Так, «Центр доклінічних досліджень і технологій» Варшавського медуніверситету отримав 488 млн злотих (3.6 млрд грн.); «Центр нових технологій Ochota» Варшавського університету – 287 млн злотих (2.1 млрд грн.); «Квантові напівпровідникові наноструктури застосовні в біології і медицині» Інституту фізики ПАН – 73 млн злотих (понад 500 млн грн).

За приблизними розрахунками автора, на масштабне оновлення наукової інфраструктури в Україні потрібно 100-200 млрд грн. Отже, потрібно визначитися з пріоритетами,  провести модернізацію  приміщень та  закупити відповідне обладнання для конкурентоздатних команд науковців, на що знадобиться 30-40 млрд грн. А решту НДІ приватизувати, виплативши компенсацію персоналу. Втім, усе одно на проведення такого оновлення інфраструктури знадобиться щонайменше 10 років.

Але програма Горизонт–Європа починається вже цього року, тобто брати в ній участь потрібно з наявними ресурсами. Отже, потрібно імплементувати в нормативні акти першочергові кроки для збільшення конкурентоздатності українських науковців. Зокрема:

  1. у процесі державної атестації наукової (науково-технічної) установи чи ЗВО (в частині наукових досліджень) отримання найвищої категорії має суттєво залежати від успіхів у конкурсах за програмами Горизонт-2020, Горизонт-Європа та інших авторитетних міжнародних фондів та організацій (NSF, CNRS, DFG, Royal Society тощо). Наразі жоден стейкголдер не веде моніторингу коштів отриманих за такими програмами;
  2. прописати в контрактах керівників ЗВО як показники ефективності (KPI) кількість поданих та виграних проектів за вищенаведеними міжнародними програмами. Наголошу, що виграш навіть кількох грантів за програмою Горизонт-2020 міг відчутно покращити фінансове становище наукової установи чи ЗВО. 
  3. спрямувати кошти від реімбурсації внеску України до програми Горизонт-2020 (до згаданих вище 6,5 млн євро має надійти ще близько 5 млн євро) командам та організаціям, які виграли гранти або були близькими до перемоги в конкурсах за програмою Горизонт-2020 та її попередниці FP6. Додатково варто заохотити організації, які виграли найбільші гранти за програмою Горизонт-2020. Наприклад, від 0,8 до 2 млн євро отримали за цією програмою  Національний аерокосмічний університет ім. Жуковського, ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут», КБ «Південне» ім. Янгеля, Національний університет залізничного транспорту (Дніпро) та НУ «Львівська політехніка».
  4. підвищити частку бюджетного фінансування наукових досліджень, яка розподіляється НФДУ на конкурсних засадах, принаймні до 20% (в бюджеті на 2021р. на це передбачено лише 733 млн грн, що менше 5% загального фінансування науки). Під час експертизи проєктів Фонд використовує критерії аналогічні до тих, які були в програмі Горизонт-2020. Це має сприяти швидкій адаптації наших науковців до вимог майбутньої програми Горизонт-Європа. Звісно, низка проблем у Фонді ще не вирішена (проблеми з підбором висококваліфікованих експертів та працівників Фонду, з якістю роботи дирекції Фонду, неможливістю оплати роботи членів Наглядової ради Фонду та роботи іноземних експертів тощо). Проте лише конкуренція підвищить рівень наукових досліджень, які фінансуються за кошти платників податків

Мабуть, навіть далекі від науки громадяни знають, що дуже значна частка зарплатні наукового (науково-педагогічного) працівника – це надбавки за вчені звання та наукові ступені. Наприклад, він (вона) один раз у житті захистив/ла докторську дисертацію, а потім один раз виконав/ла вимоги для присвоєння звання професор, і це дозволяє протягом всіх років трудового шляху автоматично отримувати надбавку 58% до окладу. 

Так, є ще періодичні атестації, але це чисто формальний акт, який має значення лише у випадку конфлікту між працівником та керівництвом (НК намагався суттєво змінити Положення про атестацію наукових працівників, але не зміг подолати опір МОН та НАНУ). У підсумку маємо в країні тисячі професорів, які за офіційними українськими стандартами є видатними вченими. Частина є членами державних академій і пожиттєво отримує ще й третю надбавку як академік чи членкор. Але абсолютна більшість із них відсутні в міжнародному науковому товаристві. Запитайте, скажімо маститого професора-економіста, який (яка) написав 10–20 монографій (це типова кількість книжок для них), чи видало якусь його монографію провідне світове видавництво, наприклад, Elsevier, Springer чи Oxford University Press? Або попросіть показати серед багатьох сотень його (її) наукових праць 3–4 статті надруковані в західних наукових журналах, які віднесені до 1 чи 2 квартилю за класифікацією Scopus чи Web of Science. 

Більшість не лише не дадуть позитивної відповіді, але й не зрозуміють, про які квартилі йдеться. Адже вони пристосувалися до своєї «української бульбашки» і не бажають із неї виходити. Це стосується науковців абсолютної більшості галузей в Україні. Винятком є лише фізико-математичні та біологічні науки. 

Економіку я виділив через те, що це найбільш процвітаюча наука в Україні за українськими критеріями (кількість захищених дисертацій, кількість студентів, кількість монографій тощо). Але на порталі Горизонт-2020 немає жодного державного ЗВО чи наукової установи економічного профілю, науковці якого отримали якесь видиме фінансування за цією програмою. Те саме можна сказати про деякі інші процвітаючі за українськими стандартами галузі наук, наприклад,  юридичні та  педагогічні.

Отже, зрозуміло, що зарплата і кар’єра наукового (науково-педагогічного) працівника має залежати не лише від титулів, а насамперед від результатів дослідницької роботи. Зокрема, від поданих заявок та отриманого фінансування за міжнародними конкурсами, такими як Горизонт-2020. Державними преміями також варто нагороджувати лише тих осіб, наукова діяльність яких має міжнародне визнання. Це очевидні речі, але, на жаль, вони не реалізовані у формі нормативних актів. 

Для того, щоб підвищити шанси на отримання фінансування за міжнародними програмами, важливо мати в університетах грамотних проектних менеджерів, які можуть “загорнути” ідеї науковців у правильно написаний проект. Очевидно, що Національні контактні пункти (НКП) не справляються з цією задачею і навіть не мають визначених КРІ. Тож замість НКП ефективніше інвестувати кошти у навчання та/або залучення до університетів таких проектних менеджерів.

Наостанок варто згадати ще одну суто українську проблему – у нас досі вважається нормальним, що професор не знає англійської. Лише декілька років тому запровадили норму щодо наявності сертифікату В2 з англійської. Періодично «нагорі» виникає бажання скасувати цю вимогу, забуваючи, що без знання професійної англійської мови в сучасному світі неможливо займатися наукою. Адже практично все, що є новим у науці, друкується англійською. На жаль, за кілька десятиліть у нас уже сформувалися сотні так званих наукових шкіл (а по суті псевдонаукових угруповань), які функціонують в ізоляції від світових наукових трендів. Це можна перевірити як за наукометричними базами Scopus та Web of Science, так і на рівні елементарних запитань до лідера/лідерки такої «наукової школи». 

Наприклад, попросіть у нього/неї показати анонімні рецензії на його/її статті надіслані до провідних за відповідною спеціалізацією журналів на Заході. У 90% таких рецензій немає, бо пан професор (пані професорка) ніколи не надсилав/ла свої праці для публікації в таких журналах, зокрема через незнання професійної англійської. 

Все ж вирішується дуже просто – готується «коза» рецензії, надсилається до «свого» рецензента, а тоді підписана «рецензія» разом зі статтею відноситься до редколегії «мурзилки». Такі науковці навіть уявлення не мають, що можна отримати, скажімо, три рецензії з протилежними висновками, і авторові треба аргументовано надати відповіді на всі зауваження. Конкуренція в науці у нас замінена корупцією, кумівством, непотизмом. І тому ми продовжуємо бути very special, але ця наша самобутність (насправді – провінціалізм) нікому в Європі не потрібна. На жаль, наші високопосадовці, які здійснюють управління науковою сферою України, мимоволі чи свідомо заганяють цю сферу в глухий кут, проголошуючи при цьому правильні гасла, програми та концепції.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний