Іван Міклош: Уроки відбудови європейських країн та інтеграції до ЄС для України

Іван Міклош: Уроки відбудови європейських країн та інтеграції до ЄС для України

Photo: ua.depositphotos.com / YAYImages
2 Серпня 2023
FacebookTwitterTelegram
2261

Іван Міклош, віце-прем’єр-міністр та Міністр фінансів Словацької Республіки (2002-2006 та 2010-2012 рр.), розповів про уроки Західних Балкан для України та українські виклики на шляху до ЄС на Міжнародній конференції «Вперед і вгору: реформування України під час війни», організованої громадською організацією «Вокс Україна» за підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED).

Досвід країн Західних Балкан для України

Розглянувши, які країни Західних Балкан успішнішно проводили водночас реформи, європейську інтеграцію та післявоєнну відбудову, наприклад Хорватія, та які були менш успішними в цьому, як-от Сербія чи Боснія та Герцеговина, можна побачити, що першим та найважливішим уроком і передумовою успіху є політична стабільність та консенсус більшості щодо інтеграції до Європейського Союзу та НАТО. Інакше кажучи, громадяни мають хотіти належати до західного суспільства. У менш успішних країнах внутрішня напруженість і нестабільність, а особливо відсутність консенсусу щодо того, щоб стати частиною західного суспільства, є найбільшими перешкодами на шляху до успіху в процесі інтеграції та реформ. 

Це було відкрите інтерв’ю Івана Міклоша Дмитру Горюнову на конференції «Вперед і вгору: реформування України під час війни», організованої «Вокс Україна» 19 травня 2023 року. Ми вдячні Вікторії Агаповій за транскрипцію розмови.

Необхідна передумова майбутньої стабільності та можливості розкриття потенціалу України — перемога у цій війні. Вона дуже важлива з багатьох причин. Одна з них – це те, що недосягнення перемоги спричинить значну нестабільність. Для західних країн це означає необхідність допомагати Україні більше, ніж будь-коли, щоб відновити її суверенітет, незалежність та контроль над кордонами 1991 року.

Інші важливі передумови успішного процесу інтеграції та реформ – це лідерство, відповідальність за реформи та комунікація. Під лідерством я маю на увазі справді сильних лідерів усередині країни, які глибоко переконані в необхідності реформ та європейської інтеграції, яка не буде простою.

Українська олігархічна система та що потрібно змінити

Україна, на жаль, мала типову хрестоматійну олігархічну систему, особливо до 2014 року. З 2014 року багато що змінилося, і я бачу дуже позитивні зрушення, проте вплив олігархів усе ще занадто великий. Позитивні зміни пов’язані з набагато швидшим зростанням неолігархічних секторів, як-от ІТ, технології тощо. Відносна влада олігархів також ослабла завдяки реформам та необхідності ставати конкурентоспроможними або втратити свої компанії. Що найважливіше? По-перше, верховенство права. Серед семи умов, які Європейська комісія висунула після отримання Україною статусу кандидата, шість стосуються верховенства права, олігархів та дотримання законів. Це означає, що олігархи не матимуть привілейованого становища перед законом. Якщо скрізь буде вільна та чесна конкуренція, а олігархи на той час виявляться недостатньо конкурентоспроможними, вони втратять свою владу та гроші. Дуже важливо мати сильний, професійний та незалежний антимонопольний орган. Багато олігархів ведуть бізнес у монопольних секторах та зловживають своїм монопольним становищем. Там, де неможлива вільна та чесна конкуренція, важливо мати справді професійного та незалежного регулятора, як, наприклад, в енергетичному секторі. В Україні є регуляторні агенції, але принаймні досі вони не були по-справжньому незалежними та професійними. Тож, необхідно рухатися в цьому напрямку.

Найсильнішим чинником, який зменшив владу олігархів у Словаччині, стало відкриття економіки для прямих іноземних інвестицій. ПІІ – це потужний каталізатор змін. По-перше, фірми з іноземними інвестиціями вимагають верховенства права та вищих стандартів бізнес-середовища. Вони ростуть, тому що є глобально конкурентоспроможними. Якщо олігархи не зможуть конкурувати, їхня частка грошей та власності зменшиться. Деякі словацькі олігархи або втратили свої позиції на ринку через нездатність конкурувати, або продали свою власність іноземним чи іншим успішним інвесторам. 

Найкращий спосіб впоратися з олігархами в Україні — якомога більше й швидше проводити реформи, досягти успіху в інтеграції з ЄС та залучити якнайбільше прямих іноземних інвестицій. Для цього найважливішими є верховенство права, макроекономічна стабільність та передбачуваність умов. Звісно, після війни потрібно мати якісь специфічні інструменти на кшталт страхування від системних ризиків. Я знаю, що уряд думає про проєкти ДПП і про те, як узгодити зусилля уряду, державних установ та міжнародних державних інституцій із приватними інвесторами для участі у відбудові країни. 

Процес реформування 

Реформи та євроінтеграція дуже взаємопов’язані. А у випадку України до цього додасться процес повоєнного відновлення. Тож найбільшим викликом стане те, як успішно об’єднати зусилля в цих трьох процесах: реформ, інтеграції та повоєнного відновлення. В Україні буде складно, однак сьогоднішня єдність, що постала у відповідь на російську агресію, може полегшити цей процес.

Найважливіша передумова – консенсус більшості та єдність у проведенні реформ, руху до західного суспільства, визнання необхідності всіх цих змін та голосування за політиків, які не є популістами чи демагогами, а поділяють цей пріоритет на майбутнє. Якщо це буде, гадаю, що решту перешкод буде подолано. Якщо цією єдністю керувати належним чином та використовувати її для євроінтеграції, відбудови та реформ, це може стати великою перевагою в майбутньому. 

Ви проводите реформи, впроваджуєте acquis communautaire або виконуєте всі заходи не тому, що так каже Брюссель чи так написано в умовах щодо інтеграції. Ні, ви це робите, тому що це потрібно вам, тому що це потрібно вашій країні, тому що це потрібно українцям. Це дуже важливо. Я провів в Україні п’ять років з 2015 по 2020 рік. На той час український уряд впроваджував багато реформ, і країна справді почала змінюватися. Проте проблема полягала в тому, що зрештою необхідні реформи були проведені здебільшого через тиск з боку МВФ. Політики боялися втратити програму МВФ, оскільки це означало б дефолт, який зі свого боку призвів би до інфляції, радикальних змін умов життя, розчарування людей тощо. Однак відповідальність за реформи означає, що суспільство погоджується, що реформи  важливі для нас, для українців, для більш ефективної економіки та для кращого життя майбутніх поколінь. Це є ключовим чинником. 

Чи стає ЄС більш зарегульованим, ніж раніше?

Не лише ЄС, а й увесь світ стає більш зарегульованим. Попит на державне регулювання та участь уряду зростає з багатьох причин, які є глобальними мегатрендами. Першою з них є й буде тиск щодо необхідності проведення подальших реформ з кількох причин.

По0перше, фіскальна стабільність перебуває під загрозою в усьому світі, навіть у найбагатших країнах. Світовий борг найвищий в історії, і при цьому гроші набагато дорожчі, ніж раніше.

Інша проблема полягає в тому, що глобальне економічне зростання буде нижчим, ніж це було кілька десятиліть тому. Причиною цього є деглобалізація, пов’язана з геополітичною напругою та війною в Україні. На додачу, зелений перехід створює нові передумови, не вельми сприятливі для бізнесу, особливо з огляду на необхідність не лише нових інвестицій, а й нових регуляцій.

Ще одним важливим чинником є старіння населення не тільки в найбагатших країнах світу, а наразі також у Китаї, де приріст населення досяг стелі та найближчими роками спостерігатиметься скорочення абсолютної кількості людей. Старіння населення означає набагато більше державних коштів на пенсійні системи, охорону здоров’я тощо, та нижчі темпи зростання економіки. Тому навіть США, які історично були лідером вільної ринкової економіки, ухвалюють нове законодавство, яке збільшує державні видатки та посилює регулювання, субсидії та економічний націоналізм. Нещодавно ухвалений Закон про регулювання інфляції (Regulatory Inflation Act) пропонує субсидії для американських виробників електромобілів та інших. Це збільшує участь держави в економіці та надмірне регулювання.

Іноді проблему зарегульованості в ЄС перебільшують. Мій досвід показує, що хоча в ЄС існує безліч регуляцій, позитивні норми (наприклад, ті, що лібералізують та сприяють бізнесу, впроваджують заходи для сталого та відповідального державного фінансування, або європейське законодавство про конкуренцію) переважають над правилами, які є штучними і лише створюють непотрібний тягар для підприємств. Для членів ЄС чи країн, які ведуть перемовини про вступ, позитивні ефекти є значно більшими й сильнішими, ніж негативні. Ба більше, хоча ЄС має свої регуляції, більшість правил знаходяться на рівні національних урядів.

Візьмемо, наприклад, регулювання ЄС щодо автомобілів, які використовують бензин. Як ви, можливо, знаєте, ЄС ухвалив, що автомобілі з бензиновими двигунами можуть реєструватися в ЄС як нові лише до 2035 року. Після 2035 року буде неможливо зареєструвати нові транспортні засоби , у тому числі особисті автомобілі з класичними двигунами, що працюють на бензині. Дехто вважає, що це регулювання знищує європейських виробників та погіршує їхню конкурентну позицію. Це неправда, тому що сьогодні перехід із бензинових транспортних засобів на електромобілі відбувається настільки стрімко, що така зміна завершиться навіть раніше, ніж у 2035 році. Тож, європейські автомобільні компанії не мають жодних проблем із цією регуляцією, тим більше, що вони знають, що Китай схвалив такий самий регламент. Наразі здається, що Китай настільки швидко просувається у виробництві електромобілів, що класичним європейським, американським, південнокорейським та японським автовиробникам доведеться перейти на електромобілі навіть раніше, ніж 2035 року, якщо вони хочуть залишатися конкурентоспроможними.

Проте є одна нова регуляція, яка завдає шкоди — стандарт «Євро-7», який наразі обговорюється у Брюсселі. Європейські автомобільні компанії виступають проти нього, оскільки «Євро-7» передбачає, що нинішні автомобілі повинні будуть мати ще суворіші обмеження на викиди CO2. Ці компанії наразі зіткнуться із реальними проблемами у конкуренції з китайськими виробниками, оскільки їм доведеться інвестувати багато нових грошей у вдосконалення технологій, які будуть заборонені після 2035 року. Отже, це регулювання є шкідливим та погіршує конкурентні позиції автовиробників ЄС порівняно з Китаєм. 

Про заборону української сільськогосподарської продукції

У Польщі переважна більшість населення та уряд рішуче підтримують Україну. Незважаючи на це, Польща першою запровадила заборону не лише імпорту, але й транзиту української агропродукції, що є ще більш небезпечним.

Цей досвід показує нам, що у майбутньому виникатимуть певні складні та політично чутливі питання. Проблема полягає в тому, що хоча вільна торгівля, особливо агропродукцією, вигідна для споживачів та урядів, вона вельми шкодить невеликим, але політично впливовим групам людей — польським, словацьким, угорським та румунським фермерам. Крім того, у Польщі це питання є більш політично чутливим, ніж у Словаччині, оскільки Польща має більше дрібних та середніх фермерів. Це означає, що ситуація впливає на набагато більшу кількість виборців та членів їхніх сімей, тож уряди не можуть їх ігнорувати. Загальний урок із цієї ситуації полягає в тому, що демократія має свої упередження, проблеми та деформації. Це не найлегший спосіб управління суспільством та країною, однак все ще найкращий. Перебалансування із деякими субсидіями чи перехідними періодами буде частиною процесу.

Єдиним можливим рішенням є певний компроміс. По-перше, проблема існуватиме і після війни, якщо Україна буде відновлюватися й розвиватися. Українська сільгосппродукція буде набагато дешевшою за європейську через нижчі зарплати та рівень життя, кращі ґрунти та розмір ваших компаній. Тому потрібно буде знайти якесь компромісне рішення. Це був також добрий урок, оскільки кризу було вирішено за кілька тижнів завдяки спільному підходу Брюсселя.

Автори
  • Екс-міністр фінансів Словаччини та співголова Стратегічної групи радників з підтримки реформ Іван Міклош
    Іван Міклош, віце-прем’єр-міністр та Міністр фінансів Словацької Республіки (2002-2006 та 2010-2012 рр.)
  • Дмитро Горюнов, старший економіст у Центрі економічної стратегії

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний