Beta

Коли буде наступна пандемія?

Photo: depositphotos
11 Жовтня 2021
FacebookTwitterTelegram
1073

Чому світ має уже готуватися до нової пандемії? Як екологічні зміни впливають на хвороби та до чого тут тварини? Якою буде наступна пандемія та що потрібно робити, щоб бути краще готовими до неї?

Пандемія коронавірусу майже два роки тримає людство в напрузі, але що буде, коли ми її поборемо? На жаль, на нас чекає наступна. Пандемія буде точно, про це говорять більшість учених, які на цьому розуміються. Але коли вона буде?

VoxCheck публікує розширену текстову версію епізодів подкасту «Здоровий інтерес», який виходив протягом весни і літа 2021 року. Аудіо версію можна послухати на Apple Podcasts, Google Podcasts або інших платформах.

Пандемію коронавірусу вчені доволі довго передбачали. І не просто попереджали, а «криком кричали», що вона буде. І ось вона настала.

«Існує список небезпечних захворювань, який розробила Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). До нього увійшли десять хвороб, які найбільше нам загрожують ближчим часом. Серед них — 9 хвороб, що уже були відомі людству, а 10-та позиція — порожній слот, який був позначений «Хвороба Х». І ось COVID-19 став «хворобою Х», яку ми зараз переживаємо. Прогноз на майбутнє такий самий. Наступна епідемія теж буде, питання в тому, яка і коли саме», — розповідає Павло Ковтонюк.

Якщо звернутися до історії, ми побачимо, що загалом епідемії залишили на житті людства великий відбиток, але не зрозуміло, чому ми так погано на них вчимося. 

Наприклад, у середньовіччі на мистецтво та літературу дуже вплинула тема смерті взагалі, й від епідемій зокрема. Відомий сюжет «Танець смерті» використовували у різних видах мистецтва. Наприклад, Міхаель Вольгемут на картині «Танець смерті» (1493) зобразив танцюючих скелетів. Ви точно бачили картину Пітера Брейгеля Старшого «Тріумф смерті» (написана у 1562-1563). На ній дуже детально зображено, якою може бути смерть для різних людей.

Найвідоміша епідемія часів середньовіччя — це епідемія чуми XIV ст., яку називали «чорна смерть». У Європу хвороба прийшла з Криму, а саме з міста Кафа, що було генуезькою колонією. Туди її принесли монголи. 

Пізніше інфекція почала поширюватися в портах: спочатку в містах-державах сучасної Італії, а впродовж 1347-1348 років вона дісталася Марселю, Барселони, портів Англії, Німеччини (Ганзейські порти), Польщі, Скандинавії, Литви. Пізніше чуму занесли до міста Новгород, яке було частиною торговельного Ганзейського союзу. Звідти у 1352 році хвороба поширилася на землі південної та північно-східної Росії.

Передавалася чума через укуси бліх, які жили на щурах. Летальність була дуже висока — від 30% до 75%. Порівняйте з коронавірусом, де летальність — 2%. 

Скільки чума вбила людей? Точна цифри невідома, але, за підрахунками науковців, у Європі померло 25-30 мільйонів людей (близько 20% населення). У європейських містах люди вмирали десятками, подекуди сотнями тисяч. У світі втрати від чуми оцінюють у 75-200 мільйонів людей. На той момент населення світу становило орієнтовно 450 мільйонів людей.

Існує три типи чуми — бубонна, легенева та септикемічна. Усі три, ймовірно, були присутні під час епідемії «чорної смерті». Проте бубонна чума була найбільш поширеною. Якщо її не лікувати, то у 30-75% інфікованих вона призводить до летальних наслідків, часто протягом 72 годин. Два інших типи чуми —легенева (або пневмонічна) та септикемічна — зазвичай летальні на 100% без лікування.

Як розвивалася бубонна чума? Збудник хвороби — бактерія Yersinia pestis (відкрита у 1894 році) — проникає в організм людини, наприклад, від укусу блохи, й рухається по лімфатичній системі до найближчого лімфатичного вузла, де починає розмножуватися. Лімфатичний вузол запалюється, набрякає, через 2-6 днів після початку зараження утворюється бубон — часом розміром з невелике яблуко чи яйце. На більш пізніх стадіях інфекції запалені лімфатичні вузли можуть перетворитися на відкриті гнійні рани з крововиливами. До всього додаються температура, слабкість, блювання, нудота, діарея.

Крім утрати значної частини населення, цей досвід був дуже травматичний для населення Європи, тому що люди не знали ні причин виникнення, ні механізму поширення, ні методики лікування хвороби. Звичайно, не можна проводити аналогії з теперішньою пандемією коронавірусу, але деякі речі були дуже схожі. 

«Наприклад, перший локдаун стався у Венеції. Його запровадив венеційський дож, українською — міський голова — Андреа Дандоло. Він запровадив 40-денний карантин для всіх кораблів та екіпажів, що прибували з міст, заражених чумою. Андреа зупиняв людей і товари з кораблів на сусідньому острові, а у Венецію вони не мали права прибувати. Тоді ж у Венеції заборонили торгівлю вином, азартні ігри й закрили всі борделі. Повний локдаун. Робили все це не тому, що знали, як передається хвороба, а тому, що думали, що це Бог наказує містян за їхні гріхи. Отже, всі заняття, пов’язані з гріхами, тимчасово призупинили», — розповідає Павло Ковтонюк. 

Відомий образ того часу, знайомий багатьом, — це маски чумних лікарів з довгим дзьобом. Фактично це був перший респіратор: отвори для очей засклені маленьким скельцями, а в дзьоб накладали ароматичні субстанції, переважно лаванду, тому що думали, що чума передається через запахи. 

Чим іще епідемія чуми схожа на нинішню?

По-перше, вона поширювалася через великі транспортні хаби — тоді це були морські торговельні порти. По-друге, тим, що чума поширювалася переважно в містах, де була висока щільність населення. Люди активно переміщувалися як всередині міст, так і між містами. Фактично міста перетворилися на інкубатори для інфекції.

Після того ще було багато епідемій: натуральна віспа, грип, ще багато разів людство наздоганяла чума.

«Чому ці страшні події навчили людство? По-перше, ми добре навчилися лікувати саме ті хвороби, які нас найбільше мучили. Проти натуральної віспи знайшли вакцини. По-друге, ми навчилися деяким базовим принципам боротьби з пандемією. Тут добрим прикладом є іспанський грип, який спровокував знамениту пандемію у 1918 році. Він призвів до величезних змін у розумінні інфекційних хвороб і того, що з ними робити. У настановах з’явилися доволі чіткі рекомендації про те, що потрібно провітрювати приміщення, мити руки, зберігати фізичну дистанцію, обов’язково носити маски, дезінфікувати поверхні, не збиратися великими натовпами. І ще дуже цікаво, що з’явилася ідея просвітництва, щоби про це все писали в газетах, говорили по радіо тощо», — підсумовує Павло Ковтонюк.

Досвід іспанського грипу дуже серйозно вплинув на становлення систем охорони здоров’я як таких. Вони почали з’являтися у 1920-х роках. Невдовзі країни також зрозуміли необхідність координації на міжнародному рівні, тому що інфекційні хвороби не мають кордонів. У 1919 році у Відні відкрили Міжнародне бюро боротьби з епідеміями. 

«Але мені більше цікаво подумати про те, чого епідемії нас не навчили. І виявляється, не навчили вони нас найголовнішого — запам’ятовувати небезпеку від цих епідемій і системно готуватися до нових, щоб вони знову і знову не заставали нас зненацька», — міркує Павло Ковтонюк.

Чого пандемії так і не навчили людство?

Є такий англійський вираз «panic-then-forget». Тобто під час пандемії вся увага зосереджена на протидії інфекції, уряди роблять багато чого, потім пандемія проходить, всі розслабляються, забувають і повертаються до інших нагальних проблем. 

Наприклад, у 2005 році, після спалаху SARS у 2002 – 2003 роках, країни світу підписали угоду про посилення міжнародних правил в охороні здоров’я. Тоді домовилися, що кожна країна буде вживати заходів для підвищення готовності до наступної пандемії. Наприклад, тримати постійно запас засобів індивідуального захисту, створити системи відстеження і звітування про хвороби, або зробити системи швидких заходів, коли захворювання виникають, або хоча би мати плани цих заходів, інвестувати в дослідження тощо. Але виявилося, що ніхто так і не виконав своїх планів.

Передбачили навіть систему балів, що визначає, наскільки країни виконують цей план — максимум 100 балів. У 2019 році, коли ще ніхто не знав, що буде в кінці року, середній бал виконання плану підготовки у світі становив 40,2. 

В України, наприклад, цей показник був 38 балів — і це дуже низький результат. Тому відбулося те, що відбулося. Коли прийшов COVID-19, більшість країн були до нього не готові. Крім тих країн, що нещодавно зустрічалися зі спалахами Ebola, SARS або MERS. Ми про це більш детально розповідали у нашому другому епізоді подкасту «Здоровий інтерес». 

«Яскравий приклад циклу «panic-then-forget» — пандемія іспанського грипу 1918 року. Тоді відповідь уряду була такою, як і сьогодні: маски, локдауни, миття рук, соціальне дистанціювання. Тобто майже нічого не змінилося з того часу у боротьбі з пандеміями», — зауважує Павло Ковтонюк. 

Коли і чому буде наступна пандемія?

Коротка відповідь: наступна пандемія буде дуже скоро, а от чому — давайте розберемо детальніше. 

Більшість найстрашніших епідемій спалахують не через хвороби, на які хворіють люди, а через хвороби, на які хворіють тварини. Є для них спеціальний термін — зоонози. Ці хвороби передаються або напряму, тобто через прямий контакт людини і тварини, або через так звані вектори, тобто якусь додаткову ланку — тварину, яка сама не хворіє, але переносить хворобу. Наприклад, для чуми це були блохи, а для коронавірусу — кажани.

Як це працює? Уявіть, що є світ людей, а є — світ тварин. У світі людей більшість хвороб ми вже знаємо, навчилися їм протидіяти, наш імунітет уміє з ними боротися. Світ тварин живе своїм окремим життям, і в ньому теж є свої хвороби, на які хворіють тварини, або які вони переносять. Там є понад 1,5 мільйона різних вірусів. Із них ми знаємо лише 4 тисячі. Чому так? Тому що люди і тварини живуть окремо

На додачу до цього постійно відбуваються мутації. Вони не всі вкрай небезпечні, бо мутації вірусу — це нормальний процес, але все ж вони можуть змінити властивості збудника хвороби на більш важкі.

«Щоб краще це зрозуміти, розглянемо інший приклад. До того, як європейці відкрили Америку, ці два світи — корінних народів Америки та європейців — жили ізольовано. Європейці хворіли на якісь свої хвороби, до яких їхній організм сформував імунітет. Корінні народи Американського континенту теж на щось хворіли, їхній імунітет протидіяв цим хворобам. У якийсь момент ці два світи зустрілися. Чим це закінчилося? Тим, що віруси і бактерії, які привезли європейці на американський континент, знищили набагато більше інків, майя і ацтеків, ніж їхня зброя», — пояснює Павло Ковтонюк.

Те саме відбувається, коли зустрічаються світи тварин та людей. Хоча це здається дивним, але в сьогоднішньому світі це стається все частіше. Чому?

  • Перша причина — це людський фактор. Ми вирубуємо все більше лісів, будуємо нові міста, постійно захоплюємо нові території у тварин. У свою чергу, тварини підходять все ближче до нас, живуть поруч із нами у містах. 
  • Друга причина — це зміна клімату. Вона завжди тягне за собою міграцію і тварин, і людей. Мабуть, ви чули про велике переселення народів. Воно було спричинене, перш за все, серйозними змінами клімату. 

Ще один приклад — хвороба малярія, яку переносять комарі. Сьогодні ця хвороба переважно розповсюджена в Африці. Через підвищення температури все нові території, де раніше цим комарам було холодно, стають для них доступними, і вони туди мігрують. Навіть невелике підвищення температури на кілька градусів призводить до того, що популяція комарів, що переносять малярію, збільшується у десять і більше разів. А разом з ними переміщуються й хвороби, які вони переносять. 

Наприклад, сьогодні в Кенії через підвищення температури частішають посухи. Основними тваринами, які можуть там жити, стали верблюди – тут живуть близько 10% усіх верблюдів світу. І саме ці тварини переносять вірус, який є збудником хвороби MERS. Вона дуже схожа на коронавірус за симптомами, але передається не так легко, хоча більш летальна (кожна третя інфікована людина помирає — з 2,519 кейсів 866 смертей). А зі збільшенням кількості верблюдів збільшується ймовірність переходу збудника хвороби MERS від цих тварин до людей.

  • Третя причина — збільшення споживання м’яса у світі і, відповідно, зростання фермерства. Ферми, де вирощують тварин, — це взагалі інкубатори для розмноження різних інфекцій. 

Розглянемо цей фактор на прикладі свиней.

Висока щільність тварин на фермах призводить до швидшого розповсюдження патогенних мікроорганізмів. Тисячі тварин можуть заразитися протягом декількох днів. Свиней на фермах вирощують в рази швидше, ніж це відбувається природним чином, тварини не встигають напрацювати антитіла, тому можуть часто хворіти через ослаблений імунітет. Також великі ферми є ідеальним середовищем для мутації патогенів та появи стійких штамів через неконтрольоване використання антибіотиків. 

Наприклад, у Європі науковці виявили цілорічну присутність у свиней на фермах вірусів грипу типу А (ті, які можуть вражати людей) на понад половині з 18 ферм, які брали участь у дослідженні. Це дуже багато. Фактично, причина наступної пандемії вже майже готова. 

На свинофермах високі ризики перенесення патогенів до навколишнього середовища через вентиляцію, відходи та контакт із працівниками. Чому це небезпечно? Бо віруси тварини та людини здатні рекомбінуватися, утворюючи більш небезпечні та невідомі до цього часу варіанти збудників хвороб. 

Транспортування м’яса на великі відстані зазвичай відбувається в дуже поганих умовах і може тривати до декількох тижнів. Під час цих подорожей тварини живуть у безпосередній близькості, зазнають імуносупресії, постійно контактують з іншими тваринами та з власними відходами. Тому перевезення живих тварин та продуктів тваринництва на великі відстані збільшує ризик та швидкість поширення інфекційних хвороб. Так розпочалася пандемія свинячого грипу в 2009 році. 

Інші фактори ризику створює полювання або споживання диких тварин у їжу. Наприклад, так розпочався спалах хвороби SARS на початку 2000-х років. Це сталося через споживання м’яса рідкісної дикої тварини, яка називається пальмова цівета. В Китаї вона вважається делікатесом. 

На додачу, люди стали більш мобільними. Якщо раніше умовний фермер, який підхопив вірус від свого верблюда, міг перехворіти у своєму селі, то зараз інфікована людина може сісти на літак у Малайзії й полетіти на вихідні до Лондону чи Мілану, контактуючи там з великою кількістю людей.

На що може бути схожа наступна пандемія?

«Я спробую пояснити на прикладі вже відомих хвороб зі списку ВООЗ. Одна з них — це хвороба, яку спричиняє вірус Ніпах. Він досить страшний: летальність хвороби становить від 40% до 75%, майже як чума. Лікування і вакцини проти нього не існує. Передається або від контакту з тваринами, або через споживання їжі, або від людини до людини», — наводить приклад Павло Ковтонюк.

Цей вірус також перекочував до людей від тварин. Симптоми його доволі важкі: сильний набряк у мозку, біль голови, зміни свідомості, запаморочення або навіть впадання в кому. З моменту появи у 1998 році спалахи цього вірусу часто фіксувалися у Південно-Східній Азії – Малайзії, Бангладеш, Індії. Один з останніх спалахів трапився в Індії у 2018 році. Тоді зафіксували 23 випадки, серед яких 17 смертей.

Нам просто пощастило, що цей вірус дуже погано передається. Лише уявіть, що вірус із такою летальністю без дієвих ліків і вакцин поширюється настільки ж легко, як коронавірус. 

Інший приклад із цього ж списку — Ебола. У 2014-2016 роках був дуже сильний спалах цієї хвороби у трьох країнах на заході Африки. Кількість смертей сягнула понад 11 тисяч, а загалом виявили 28 тисяч випадків — і тоді нам теж пощастило. Чому? Тому що Ебола не поширюється через повітря як коронавірус, тільки через контакт з інфікованими рідинами, а людина стає заразною лише після появи симптомів.

Ще одна причина, чому пощастило з Еболою — вірус не потрапив у великі міста, де дуже висока щільність населення. Це сталося завдяки дуже великим зусиллям медиків і фахівців з громадського здоров’я, яким вдалося локалізувати цю хворобу. Проте паніка робила своє — місцеві жителі були настільки налякані, що кілька разів нападали на медиків, один медик загинув під час нападу. Але уявіть, якби Ебола передавалася як коронавірус і почалася десь у Нью-Йорку чи Мумбаї. 

Що потрібно робити, щоб бути краще готовими до пандемій?

«Найголовніше — треба розірвати цей цикл «panic-then-forget» і готуватися вже зараз. Треба постаратися вскочити в це вікно можливостей, яке дає нам пандемія коронавірусу, інакше потім ми знову провалимося у стадію забуття. А за нею знову буде паніка від нового спалаху», — каже Павло Ковтонюк. 

Треба створювати або посилювати глобальні системи спостереження та збору інформації про спалахи нових хвороб, і, звичайно, тих, які вже існують. Ми вже маємо глобальні системи спостереження за погодою, які є всюди та працюють в реальному часі. Щось схоже треба зробити й для таких загроз, як віруси. Безумовно, треба багато інвестувати в науку, зокрема в розробку тестів і вакцин. Можливо, це й не попередить пандемію, але заощадить час на її подолання.

Є вдалий приклад з коронавірусом, адже пошуки вакцини проти попередніх коронавірусів, які викликали хвороби SARS та MERS, дозволили нам швидко, всього за 11 місяців, розробити десятки кандидатів вакцин проти COVID-19 і почати масову вакцинацію.

«Друге — дуже важливо довіряти науці. І це насправді турбує мене дуже сильно, тому що боротися з дезінформацією щодо вакцин і самих хвороб, їхніх причин і того, як вони протікають, дуже важко, якщо люди базово не вірять в науку і сприймають світ містично. Ми цього дуже багато бачили, коли почалася пандемія COVID-19, і зараз бачимо на прикладі вакцин», — вважає Павло Ковтонюк. 

Із серії “легко сказати, важко зробити” — мати надійний спроможний уряд, який дуже тісно співпрацює з науковцями. Пандемія коронавірусу показала, що від дій уряду повністю залежить її перебіг і успіх у подоланні. Послухайте другий епізод подкасту і дізнайтеся, чому це дійсно важлива частина успіху. 

І останнє — ми змушені бути мобілізованими, нам потрібно пам’ятати про можливу небезпеку і не забувати, яку кризу може викликати новий вірус, якщо ми не будемо до нього готові. 

До речі, ВООЗ оновила свою десятку пріоритетних хвороб, які несуть нам найбільшу небезпеку. Коронавірус, який спричиняє COVID-19, тепер посів своє місце, а на останньому місці знову порожній слот для майбутньої «хвороби Х».

Аудіо та текстова версії подкасту «Здоровий інтерес» з Павлом Ковтонюком від Українського центру охорони здоров’я (UHC) виходять у рамках проекту VoxCheck за підтримки Програми Громадське здоров’я МФ Відродження.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний