Публікуємо огляд розмови з Сергієм Будкіним – партнером, засновником компанії «FinPoint» про інвестиції, банківський сектор та державну власність в подкасті «Що з економікою», який виходить на Громадському радіо та всіх стримінгах.
Повну розмову слухайте за посиланням
Про націоналізацію Сенс банку, концентрацію державних банків та вплив на конкуренцію
Під час війни частка державної власності в економіці завжди зростає, що дозволяє урядам ефективніше керувати ресурсами та забезпечувати потреби суспільства. Однак в Україні цей показник перевищує навіть такі високі рівні, які були під час Другої світової війни, наприклад, у Великій Британії. Після націоналізації Сенс банку частка держави в банківській сфері становить 53%.
Проте у домінуванні державних банків можна знайти й позитив – це розвиток інновацій. У звичайних умовах банківський сектор дуже конкурентний, і тому коли на ринку з’являється інновація (наприклад, Монобанк), її одразу копіюють. Тому невеликі інноваційні проекти не отримують шансу дорости до прибутковості. Коли ж великі банки належать державі, вони трохи розслаблені, отже, невеликі інноваційні проекти мають шанс «набрати вагу» до того, як їх помітять.
До того ж, якщо на ринку кредитування держави приватні банки навряд чи можуть конкурувати з державними, то в секторі кредитування бізнесу, особливо МСБ, вони мають конкурентну перевагу.
Про головну перепону до інвестування
За 20 років мало що змінилося з точки зору захисту прав власності. Це головна проблема, яка обмежує доступ до кредитних ресурсів.
В Україні можна бути кредитоспроможним тільки якщо ти сам (або з друзями) володієш своїм підприємством на 100%, на відміну від, наприклад, Чехії, Словаччини, Польщі, де в тебе може бути 100 акціонерів, акціонерна угода між ними, рада директорів і таке інше. У нас акціонерні угоди та корпоративне управління запроваджені законом, але не впроваджені на практиці. Тому маємо не дуже велику складність корпоративного сектору й відповідно мало можливостей як для кредитування, так і для інвестицій.
Головна проблема, з якою зіштовхуються і ті, хто розробляють програми відновлення України, дуже проста. Це не питання де взяти гроші, бо грошей буде багато. Питання – куди їх інвестувати, бо просто немає об’єктів для інвестицій. У нас не можна інвестувати в 5% чи 10% компанії. Зробивши таку інвестицію, на практиці ти нічого не отримаєш, оскільки міноритарні акціонери незахищені.
Про вплив податкової системи на інвестування
Країни, які отримують найбільше інвестицій, мають далеко не найкращий у світі податковий режим – наприклад, це США, Китай, Бразилія. Отже, високі податки не є проблемою.
Перша проблема – це нерівність конкуренції. Якщо всі недоплачують податки, то якщо я буду платити податки, я буду точно неконкурентоздатним. І друге – це ризики, пов’язані з державою. Адже до підприємства, яке демонструє більш-менш нормальні фінансові результати, обов’язково прийдуть перевірки з податкової, БЕБ чи інших державних органів.
Про приватизацію банків після війни
Для успішної приватизації потрібно розібратися зі “спадщиною” (legacy issues). Це те, що дісталося банкам від їхніх попередніх власників. Найпростіший приклад – Приватбанк. Це 25% банківського сектору України, за деякими параметрами навіть більше. Держава задекларувала своєю метою приватизацію цього банку. Але поки не вирішені питання з Коломойським та іншими колишніми акціонерами, приватизувати його неможливо.
Імовірність приватизації Укрексімбанку майже нульова, бо такі банки дуже важко приватизувати. Він має настільки багато державного ризику на своєму балансі (кредити державним компаніям), що його можна продати лише комусь, хто матиме на меті політичні перспективи використання цих активів. З точки зору банківського бізнесу ці кредити не мають значної цінності, відповідно й цінність банку низька.
На сучасному банківському ринку найбільше цінують великі роздрібні бізнеси. Далі йдуть малі та середні бізнеси, оскільки пов’язаний з ними ризик диверсифікований (розподілений), і цей ризик можна прогнозувати на основі статистики, а не політичних рішень. І лише після цього інвестори розглядають великі корпоративні проекти.
Про приватизацію держкомпаній
Найкраще зараз активно готуватись до приватизації після завершення війни, щоб на загальній ейфорії та піднесенні одразу проводити конкурси. Якщо всі говорять про відновлення країни, то активи будуть вартувати набагато більше, ніж коли розповідають, що у вас все погано, нічого не працює, корупція і чого взагалі туди вкладати гроші. Такі оцінки сильно впливають на бажання інвесторів.
Для цього треба змінити підхід до Фонду держмайна. Його головною функцією має стати продаж державної власності. ФДМ має бути мотивованим продавати її якнайдорожче. Це має бути нормальний державний інвестиційний банк, який живе не на бюджетні кошти, а за рахунок того, що він продав.
Про увагу інвесторів до реального сектору
Є три великі групи компаній, які сьогодні уважно придивляються до України.
Перша – це будівельні компанії. Цих компаній дуже багато, і якщо казати дуже спрощено, вони хочуть знати, коли розпочнеться велике будівництво за гроші Європейського Союзу. Вони дуже зацікавлені заздалегідь знати, що буде робитися і коли, щоб вони могли планувати і шукати підрядників.
Друга категорія – це виробники товарів, пов’язаних із будівництвом: цементу, штукатурки, дерев’яних виробів, вікон (імовірно, під час відбудови Україні знадобиться мінімум мільйон нових вікон – це дуже великі обсяги). Майже всі ці товари не перевозять на далекі дистанції. Наприклад, цемент, як і більшість простих матеріалів, роблять на місці. Скло можна возити, але все одно його краще виготовити на місці. Таких компаній багато, переважно вони ще не готові інвестувати й чекають, поки закінчиться війна. Але деякі вже готові заходити, й можна очікувати непублічних інвестицій в 2024 році (навряд чи про такі проекти будуть оголошувати, бо ніхто не хоче, щоб до них прилетів російський шахед).
Третє – це сільгосппідприємства і переробка агротоварів. Останні 3-4 роки це досить високомаржинальний бізнес. Наприклад, для того, щоб виростити кілограм курки, потрібно 20-25 кг пшениці. А вивезти цей кілограм курятини набагато легше, ніж 20-25 кг пшениці. Плюс безпекові фактори – коли йдеться про гектари землі далеко від лінії фронту, збитки від умовного шахеда менші, ніж якби це було якесь промислове підприємство.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
