«В тернопільських аптеках немає вакцин від кору», «Захворюваність на грип в Україні перевищила епідемпоріг» – такі заголовки часто можна побачити в ЗМІ останнім часом. Зазвичай вони лише роздмухують страхи людей та не дають об’єктивних оцінок. VoxCheck відібрав основні твердження про вакцинацію, які розповсюджують українські медіа та політики, і проаналізував, чи вони відповідають дійсності.
Матеріал створений у рамках проекту «Не вір міфам» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
«В Україні немає вакцин проти кору»
Це неправда. Вакцини є в комунальних поліклініках, але їх може не бути в приватних лікарнях та аптеках
З кінця 2015 року МОЗ закуповує вакцини через Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Інформацію про стан забезпеченості України вакцинами можна щомісяця відслідковувати на сайті МОЗ. Наприклад, станом на 1 лютого в Україні було 1 219 587 доз вакцин проти КПК (кір, паротит, краснуха). Потреба, за даними Центру громадського здоров’я, при цьому становить 922 808 на 2019 рік. (повні дані про потреби у різних вакцинах на 2018-2020 роки можна переглянути за посиланням).
Держава забезпечує вакцинами тільки комунальні медичні заклади (поліклініки, амбулаторії) і не забезпечує приватні аптеки та поліклініки. Також вакцин не буде в лікарнях, тобто закладах другого та третього рівня. Перевірити наявність тих чи інших вакцин у державних медичних закладах можна звернувшись до відповідної поліклініки. Повної бази розподілу вакцин за усіма медичними закладами первинної ланки в Україні немає через відсутність обов’язкової електронної звітності медзакладів. На сайті Є-ліки іноді можна знайти відповідну інформацію, однак оновлюється вона нерегулярно і не всіма закладами. Тому часто вакцини доводиться шукати простим обдзвоном закладів.
Якщо ваш лікар стверджує, що вакцин немає, треба звертатися до головного лікаря або обласних управлінь та департаментів охорони здоров’я. Бо саме вони розподіляють вакцини між медзакладами.
На відміну від комунальних медичних закладів приватні аптеки та клініки мають забезпечувати себе вакцинами самостійно. При цьому консолідованої інформації про наявність вакцин у них теж немає. У 20 числах лютого проект VoxCheck спробував знайти вакцину від кору у приватних аптеках та клініках Києва, для чого зв’язався з 12 закладами. Вакцини на той момент ніде не було. Офіційний дистриб’ютор GSK (вакцини Пріорикс) в Україні повідомив, що виробник інформує українську компанію про можливість продажу вакцин лише на поточний місяць. 25 лютого було відомо, що у лютому постачання вакцин вже не буде.
«Від щеплення можна померти або захворіти на невиліковну хворобу»
Це неправда. Вакцина – це або ослаблений вірус, або мертвий мікроорганізм. Вони не здатні вбити
Теза про те, що від вакцини можна захворіти або отримати невиліковні наслідки, поширена не тільки в Україні, а й за кордоном. Противники вакцинації вважають, що щеплення викликає непередбачувані наслідки – від аутизму до смерті.
Чому люди бояться вакцин? Причин багато. Перша вакцина проти віспи з’явилася завдяки англійському науковцю Едварду Дженнеру у 1798 році, але у вакцинації одразу з’явилося багато противників через релігійні причини. З часом релігійні побоювання зменшилися, але на перший план вийшли інші: вакцини складаються з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяльності, і це звучить не дуже приємно. Наприклад, вакцини проти кашлюку містять цільні вбиті мікроорганізми хвороби. Вакцини проти грипу та кору – це ослаблені (або науковою мовою атенуйовані) віруси. Скільки б лікарі не пояснювали, що ці складові вакцин не здатні вбивати та калічити, багато людей в це не вірять.
Сьогодні, згідно з дослідженням Чефри Маккі та Крістін Боаннон, основними причинами руху противників вакцинації є:
- Релігійні переконання батьків;
- Особисті переконання (наприклад, що набутий природній імунітет краще, ніж вакцинація);
- Побоювання щодо безпечності вакцин, що походять від інформації, отриманої від ЗМІ або знайомих;
- Недостатність інформації щодо вакцин (батьки хочуть знати більше про переваги й ризики вакцин, але не отримують цю інформацію).
В Україні рух антивакцинації розвивається ще й завдяки інтересам деяких гравців ринку. За даними колишнього члена правління «Центр протидії корупції» Олександри Устінової, кампанія проти «неякісних індійських вакцин» почалася у 2008 році, коли організація ЮНІСЕФ безкоштовно поставила в Україну 9 млн доз вакцин проти кору та краснухи. «Фармацевтичні дистриб’ютори, які поставляли іншу, єдину зареєстровану в Україні вакцину, втратили б ексклюзив. Тобто монополію на ринку і сотні мільйонів гривень. <…> Почалась кампанія в медіа, що начебто від “дешевої індійської вакцини” померла дитина. Звільнили головного імунолога та почали розхитувати крісло під міністром», – написала Устінова у своїй колонці на Українській правді.
Олії у вогонь підливають новини про те, що діти помирають начебто після вакцинації. У 2015 році Україну збурила смерть хлопчика у Білій Церкві (Київська область) наібито внаслідок щеплення. В 2018 такі новини також траплялися.
Крім того, часом з’являються фейки у ЗМІ на кшталт «федеральний уряд США публічно підтверджує, що вакцини регулярно нівечать і вбивають дітей по всій Америці» або «в Японії заборонили вакцини проти кору» (це неправда).
Насправді наукові дослідження так і не довели зв’язок між вакцинацією та летальними випадками. Всесвітня організація здоров’я неодноразово спростовувала те, що люди помирають або хворіють від вакцин. «Вакцини насправді дуже безпечні, незважаючи на те, що часто пишуть протилежне. Більшість побічних ефектів вакцини є незначними і тимчасовими, наприклад, може боліти місце уколу або виникнути легка лихоманка. Ці симптоми легко контролювати, приймаючи парацетамол після вакцинації. Більш серйозні побічні явища відбуваються рідко (одне на тисячу або на мільйон доз), а деякі з них настільки рідкісні, що ризик важко оцінити. Що стосується вакцин, що призводять до смерті, то так мало смертей можна вірогідно віднести до вакцин, що дуже важко оцінити цей ризик статистично. Кожна смерть, повідомлена міністерствам охорони здоров’я, як правило, ретельно досліджується, щоб оцінити, чи дійсно вона пов’язана з введенням вакцини, і якщо так, то яка саме причина. Коли, після ретельного дослідження, подія вважається справжньою подією, пов’язаною з вакциною, найчастіше виявляється програмна помилка, яка не пов’язана з виробництвом вакцин», – зазначено на сайті ВООЗ.
«Не можна щеплюватися під час епідемії. Також не можна під час хвороби»
Неправда. Щепитися під час епідемії – можна і потрібно. Однак гостра інфекційна хвороба є протипоказанням до щеплення
Міф про щеплення під час епідемії стосується перш за все таких хвороб як кір та грип. Але насправді епідемія чи контакт із хворими не є протипоказанням для вакцинації. Навпаки, у випадку поширення кору МОЗ радить в триденний термін після контакту з хворим зробити щеплення (однак це не стосується дітей до 6 місяців). Причому за повної відсутності щеплень потрібно ввести дві дози з інтервалом не меншим, ніж 1 місяць – саме так забезпечується повний захист від хвороби. Такі ж рекомендації дає Всесвітня організація охорони здоров’я.
Щеплюватися від грипу бажано до початку циркуляції вірусу, але це не пізно зробити і під час його активного поширення.
Однак щеплення справді доведеться відкласти у разі гострої інфекційної хвороби, оскільки це додаткове навантаження на імунітет, а організму потрібно «не відволікатися» на боротьбу з іншими подразниками для того, щоб він міг виробити достатню кількість антитіл після введення вакцини. Протипоказаннями є також серйозна алергічна реакція на попередню дозу вакцини, дуже ослаблений імунітет (наприклад, при СНІДі або лікуванні хіміотерапією від онкозахворювання) та вагітність. Вичерпний перелік протипоказань до щеплення можна знайти тут і тут.
«Дорослі не можуть зробити щеплення безкоштовно»
Це маніпуляція. Залежить від вакцини та того, хто щепиться
МОЗ має забезпечувати у повній кількості безоплатними вакцинами, що входять до календаря щеплення, усіх дітей та певні категорії дорослих. Дорослих обов’язково щеплюють проти дифтерії та правця кожні 10 років. Також невакциновані дорослі можуть отримати вакцину проти кору, паротиту та краснухи, якщо їм до 30 років або вони входять до групи ризику (наприклад, є лікарями та вчителями, тобто багато контактують з іншими людьми). «Той, хто контактував із хворим і знає, що не вакцинований проти кору, має якомога швидше здійснити щеплення. Нині вакцин є понад 1 мільйон доз,» – зазначив речник Центру громадського здоров’я Володимир Біруля.
У лютому 2019 року у соцмережах можна було часто прочитати відгуки про те, що дорослим не вдавалося зробити щеплення. В такому випадку сімейні лікарі радили зробити аналіз на наявність антитіл до кору (показник IgG), і якщо антитіл не вистачає – знову звернутися до амбулаторії з проханням зробити щеплення. До речі, деякі лікарі радять навіть не робити аналіз, а одразу просити зробити щеплення. Навіть якщо антитіла є в організмі, нові не зашкодять. З іншого боку робити щеплення «про всяк випадок», можливо, й не варто: за такого підходу вакцин може не вистачити дітям. (Довідка: антитіла – це білкові сполуки, які організм виробляє у відповідь на антигени та чужорідні речовини з метою знищити або нейтралізувати потенційно небезпечні з них — бактерії, віруси, отрути).
«Ми робимо щеплення дітям і дорослим до 30 років, а також групам ризику. Якщо вистачає вакцин, то безкоштовно вакцинуємо і людей старше 30, які контактували з хворими, та тих, в кого за результатами аналізу відсутня достатня кількість антитіл», – каже лікар-терапевт Покуца Олександр з амбулаторії в селі Кузьмина Гребля, Черкаська область. Усі ці щеплення забезпечуються за державний кошт.
Приватні клініки не отримують вакцин від держави і мають самостійно їх закуповувати. Щоправда, МОЗ планує надавати вакцини також приватним клінікам, які уклали договори з НСЗУ про надання гарантованого пакету допомоги на первинці пацієнтам (дітям та дорослим з груп ризику), з якими лікарі закладу підписали декларації.
Вакцини від усіх інших хвороб (тобто крім дифтерії, правця та кору в більшості випадків) дорослі мають купувати в аптеках чи приватних клініках.
«Вакцини неякісні»
Це перебільшення. Нещодавно в Китаї виявили неякісні вакцини, які виробляли без дотримання стандартів, але в Україні вакцини з іншших країн.
Існують справжні випадки розповсюдження неякісних вакцин – наприклад, минулого року вибухнув скандал у Китаї. З’явилася інформація, що великий виробник ліків порушив стандарти при виробленні щонайменше 250 000 доз вакцини від дифтерії, правця та коклюшу. Хоча не було повідомлень про смерті чи ускладнення через ці конкретні вакцини, це не зупинило обурення та побоювання батьків.
Вакцини для України закуповує Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) у виробників із Франції, США, Індії, Болгарії, Бельгії та Південної Кореї. Найбільші побоювання пацієнтів викликають вакцини з Індії. З цієї країни ми отримуємо вакцини від дифтерії, правця і кашлюка, і деякі батьки скаржаться, що щеплення цією вакциною проходило дуже складно. Однак усі ці вакцини проходять кілька етапів перевірки якості, а Всесвітня організація охорони здоров’я регулярно проводить процедуру перекваліфікації вакцин – це додаткова ретельна перевірка якості вакцин та умов їх виробництва.
Але інколи вакцини не працюють – є невеликий відсоток людей, які навіть після вакцинації не розвивають стійкий імунітет до відповідної хвороби. Медицина досі не знає точно, чому так відбувається. Достеменно відомо лише, що частка таких людей дуже мала. Але скільки точно – невідомо, оскільки єдина можливість виявити їх – це провести дослідження крові на визначення антитіл до тієї чи іншої інфекції через 3-6 місяців після проведення повного циклу вакцинації.
«Вакцинуватися потрібно кожні 10 років»
Це перебільшення. Щеплення кожні 10 років потрібне тільки від дифтерії та правця
МОЗ затверджує календар щеплень, який відповідає рекомендаціям ВООЗ, що розроблені з урахуванням лікарської практики. У ньому передбачені 7 видів щеплень, більшість із яких робиться у перші 18 місяців життя людини. Далі дитину щеплюють у віці 6 років від КПК, дифтерії, правцю та поліомієліту. Цю вакцину повторюють ще раз у 14 років. У 16 років вакцинують ще раз від дифтерії та правця. І на цьому обов’язкові щеплення закінчуються. Тільки щеплення від дифтерії та правця повторюють кожні 10 років. Таким чином, щепитися кожні десять років від усіх інфекцій не потрібно.
«Взимку в Україні була епідемія кору, і вона ще триває»
Це правда. Хоча МОЗ так і не визнав епідемію кору, але нинішня ситуація підпадає під загальноприйняте визначення епідемії
Американський центр контролю та попередження хвороб дає таке визначення епідемії: «зростання, часто різке, кількості випадків хвороби і перевищення показників, які вважаються нормальними для населення даного регіону». Схоже визначення дає і ВООЗ. Таким чином наявність епідемії визначають порівнюючи показники з типовими для регіону. В українському законодавстві визначення епідемії теж подібне – це масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу.
Виходячи з цих визначень, можна сказати, що в Україні справді є епідемія кору. Станом на 8 лютого з початку року на кір захворіли 18 тис. осіб. У 2018 році – 54 тис. українців. При цьому у 2011 та 2013-2017 роках кількість випадків захворювання на кір не перевищувала 3 тис. «Спалах кору в Україні розпочався у 2017 році. Він триває і досі. Тоді ж був створений оперативний штаб з реагування на поширення кору. І незалежно від того, як це називати – епідемія чи спалах – зупинити поширення хвороби можливо лише вакцинацією» – каже речник Центру громадського здоров’я Володимир Біруля.
З цього ж приводу Катерина Булавінова, медичний експерт Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні також вважає, що неважливо, як назвати ситуацію – спалахом чи епідемією. «Важливо те, що в Україні від кору помирають люди – діти і дорослі – і це вже має стати поштовхом для всіх, хто свідомо ставиться до життя і здоров’я своєї сім’ї, прийти і отримати щеплення – єдиний захист від кору. Не потрібно чекати оголошення епідемії, для того, аби почати діяти і попіклуватися про захист від кору для себе чи своїх дітей. Нікому не буде легше, якщо людина помре під час «епідемії», а не під час “спалаху”».
До речі, епідемія – це не завжди «різке зростання кількості випадків хвороби». Для певних хвороб розраховується епідемічний поріг, – наприклад, грип і ГРВІ. Це усереднений показник за багато років. В такому випадку про епідемію можна говорити, коли показники захворюваності перевищують епідемічний поріг середнього рівня інтенсивності. Для України у зимовий період це 649,7 випадків на 100 тис. осіб. В лютому 2019 показники захворюваності були досить високими (544 випадки на 100 тис. осіб), але все ж нижчі за цей поріг, тому епідемії грипу не було.
«Якщо всі інші будуть вакцинуватися, то я можу не вакцинувати свою дитину, бо нас захистить колективний імунітет»
Це перебільшення. Для колективного імунітету потрібен дуже високий рівень вакцинації
Якщо всі інші будуть вакцинуватися, то єдина невакцинована дитина справді буде захищена колективним імунітетом. Але якщо такій логіці слідуватиме хоча б 3% населення, то колективний імунітет не спрацює.
