«Мало нас, а вас ще менше»: які політики підвищення народжуваності справді працюють?

«Мало нас, а вас ще менше»: які політики підвищення народжуваності справді працюють?

Photo: ua.depositphotos.com / molka
24 Жовтня 2023
FacebookTwitterTelegram
1817

Упродовж останніх п’ятдесяти років рівень народжуваності в розвинених країнах невпинно знижується. Уряди витрачають значні кошти на розробку і реалізацію політик для сповільнення цього процесу. Але ефективність таких заходів дискусійна, оскільки на рішення народжувати чи ні впливає безліч факторів — від економічної ситуації до усталених соціальних і культурних норм. Проте дослідження виявили відносно успішний набір політик для заохочення родин мати більше дітей. Розглянемо, що саме вони передбачають та який досвід може запозичити Україна.

Чому знижується народжуваність?

Науковці пояснюють демографічні зміни за допомогою концепції демографічного переходу (F. Notestein, 1945), який включає кілька етапів. Перший етап, який світ пройшов на початку ХХ століття, характеризувався різким зниженням смертності при збереженні високого рівня народжуваності. Проблеми почались на другому етапі демографічного переходу, початком якого дослідники називають кінець 60-х — початок 70-х років (R Lesthaeghe, D van de Kaa): рівень смертності перевищив рівень народжуваності, адже народжуваність у світі впала у півтора рази, а кількість багатодітних родин стрімко зменшувалась. 

Серед основних причин спаду народжуваності називають зміну способу життя. Народження дітей стає все «дорожчим» з точки зору часу — багато людей воліють витратити свій час на саморозвиток, а не виховання дітей. А замість того, щоб мати багато нащадків, на вихованні яких, ймовірно, довелося б економити, батьки вирішують мати одного-двох, але забезпечити їм «якісніше» виховання і кращі можливості. Завдяки поширенню безпечної і якісної контрацепції жінки можуть відкладати заміжжя і народження дитини, щоб отримати кращу освіту і присвятити час кар’єрі.

Зниження народжуваності не в останню чергу пов’язане з тим, що жінок лякає перспектива «випасти» з ринку праці і суспільного життя, поки вони доглядатимуть дітей. Такі побоювання мають підґрунтя: дослідження доводять, що жінки, які виховують дітей, як правило, заробляють менше за бездітних. Ця концепція отримала назву «штраф за материнство» (motherhood penalty; M.J. Budig, P. England, 2001). За різними оцінками (O. Y. Nizalova, T. Sliusarenko, S. Shpak, 2016), станом на 2012 рік «штраф за материнство» був майже нульовим у Фінляндії, Швеції, Бельгії та Ізраїлі; 5-10% — у Франції, Канаді, Об’єднаному Королівстві, Польщі, Словаччині та Чехії; 10-15% — у США та Угорщині; а найвищий — 20-33% — у більшості країн континентальної Європи та в Ірландії. 

За даними Світового банку, станом на 2021 рік у світі сукупний коефіцієнт народжуваності (СКН), тобто середня кількість дітей, яких жінка може народити протягом репродуктивного віку, становить 2,3 дитини. Найвищий він у країнах Африки — Нігері (7 дітей),  Сомалі й Чаді (6 дітей) та інших. Найнижчий — у країнах Азії (Гонконг та Корея — менше 1). 

Графік 1. Країни світу за сукупним рівнем народжуваності

Дані: Світовий Банк

Водночас рівень заміщення — середня кількість дітей на одну жінку, яка забезпечує відтворення популяції, — становить 2,1. Падіння народжуваності нижче цього показника означає депопуляцію, тобто скорочення населення.

Демографічні проблеми України

Показник СКН в Україні — 1,2 дитини — найнижчий у Європі і один із найнижчих у світі. Для порівняння, сусідні Молдова і Румунія мають СКН 1,8, Угорщина і Словаччина — 1,6, а ворожі рф і білорусь — 1,5. Найближчою до України є Польща, де СКН становить 1,3.

Графік 2. Зміна сукупного коефіцієнту народжуваності в Україні, Європі та світі

Дані: Світовий Банк

На графіку 2 можна побачити, що зміни рівня народжуваності в Україні нагадували європейські, однак спади були глибші. 

Під час війни ситуація стала ще гіршою. За даними МВФ, станом на квітень 2023 року в Україні проживає трохи більше 33 млн людей, тоді як у 2021 році населення України становило понад 41 млн. Однак, ці дані не враховують населення на тимчасово окупованих росією територіях, тому після деокупації населення може дещо збільшитися.

Хоча українські офіційні джерела не розголошують точну кількість загиблих з початку повномасштабної війни, лише за даними ООН станом на 26 вересня 2023 року росіяни вбили 9 701 цивільну особу, з яких 555 — діти. Утім, справжній масштаб злочинів росіян проти українського народу може бути значно більший, адже зібрати точні дані з окупованих територій складно, а подекуди неможливо. Так, за різними оцінками, лише у Маріуполі впродовж окупації загинуло від 22 тис. до 100 тис. цивільних. Кількість загиблих військових не розкривається з безпекових міркувань. Ще одним фактором є вимушена міграція. За різними оцінками, за кордоном перебувають від 4,7 до 5,8 млн українських біженців. За даними ЦЕС, близько половини біженців — це діти, а приблизно третина — жінки. У найгіршому випадку, назад в Україну можуть не повернутися дві третини біженців.

Отже, питання підтримки кількості населення хоча б на поточному рівні вже є критичним для України. За ідеальним (і, найімовірніше, неможливим) сценарієм, в середньому кожна українка після війни має народити щонайменше дві дитини лише для відтворення поколінь, а щоб компенсували кількість загиблих та тих, хто виїхав з України, в середньому українська сім’я має виховувати три дитини. 

Які політики підтримки народжуваності впроваджують країни Європи?

Скорочення населення відбувається у більшості європейських країн, і в перспективі воно може мати негативні наслідки для економіки. За зростання тривалості життя це призводить до скорочення частки молодого працездатного і економічно активного населення, а отже зниження темпів економічного розвитку та впровадження інновацій. Ще один негативний наслідок — можливий колапс системи соціального захисту, дефіцит робочої сили, а також скорочення попиту всередині країни. 

Західні країни для вирішення цих проблем залучають мігрантів. Однак у довгостроковій перспективі, коли мігранти досягнуть пенсійного віку, вони також стануть навантаженням на пенсійну систему.

Переконати людей народжувати більше — нетривіальна задача для урядів різних країн. З кінця 60-х країни розробляли і перевіряли успішність найрізноманітніших політик для підтримки родин і заохочення їх мати більше дітей. Однак дослідження показують, що лише мала частина таких політик можуть зарадити скороченню народжуваності. Розгляньмо, які саме.

Згідно з дослідженням Фонду ООН у галузі народонаселення, найкращий результат показало забезпечення доступу до дешевих і якісних послуг догляду за дітьми, тобто до дитячих садочків.

Також ефективним є впровадження гендерно рівного підходу у відпустках по догляду за дитиною. Найпоширенішими є такі моделі відпусток: батько дитини отримує фіксовану кількість оплачуваних вихідних та має обов’язково їх використати, інакше виплати на дитину будуть меншими (така модель діє у Швеції), або мати і батько можуть на свій розсуд ділити оплачувані дні відпустки (діє у більшості країн ЄС). Хоча розподіл обов’язків залишає жінці більше часу для відпочинку, можливостей для навчання або продовження кар’єри, позитивний вплив на народжуваність такі відпустки мають лише якщо добре оплачуються, забезпечуючи родині дохід близький до того, який вони б отримували під час повної зайнятості.

Важливі заходи із забезпечення інклюзії та усунення гендерної дискримінації на роботі: заохочення для роботодавців, які впроваджують заходи підтримки для вагітних та матерів немовлят, або покарання за їх дискримінацію. Заходи підтримки з боку роботодавців можуть передбачати дозвіл працювати віддалено або за гнучким графіком, включення медичних послуг для матерів у страховку (або окрема страховка) тощо. Водночас дискримінацією можна вважати підштовхування вагітної жінки до звільнення замість надання їй декретної відпустки або відмова у прийнятті на роботу, яку роботодавець мотивує вагітністю кандидатки або наявністю у неї малолітніх дітей.

Найменший і найкороткотриваліший вплив на народжуваність мають грошові виплати. Якщо при народженні дитини починають виплачувати значні суми, народжуваність може збільшитися на певний час (до кількох років), однак із часом цей ефект знижуватиметься. Проте багато країн світу (США, Велика Британія, Нова Зеландія) використовують такі програми, щоб уповільнити скорочення населення (можливо, тому, що скасування такої програми сильно знизило б популярність уряду).

На практиці країни зазвичай впроваджують комплекс заходів: розширення мережі послуг догляду за дитиною, грошові виплати та оплачувані відпустки по догляду за дитиною. До того ж, розвинуті країни витрачають на такі політики досить багато грошей. За даними ООН, такі видатки можуть сягати 4% ВВП, а видатки країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР; об’єднує близько тридцяти країн, зокрема більшість країн ЄС) в середньому становлять 2,3% ВВП (Графік 3).

Графік 3. Витрати країн ОЕСР на політики підтримки сімей за 2019 рік, у відсотках ВВП

Дані: Звіт ОЕСР за 2019 рік, OECD Family Database

Розгляньмо кілька прикладів застосування країнами політик для збільшення народжуваності та їхні наслідки.

Найвищий показник СКН у Європейському Союзі — 1,8 — має Франція. Політики підтримки сімей тут масштабні і всеохопні: щороку Франція виділяє на них до 3,5% ВВП. До вступу в ЄС політики сприяння народжуваності були консервативними і заохочували жінку радше «залишатися вдома» доглядаючи дітей. Однак із 2000-х років Франція запровадила цілий комплекс заходів для підвищення народжуваності, спрямованих головним чином на підвищення добробуту родин, збереження доступу жінок до ринку праці та досягнення гендерної рівності. Родини можуть скористатися різноманітними послугами догляду: від муніципальних дитячих центрів і дитсадків (дітей до них можна віддати дуже рано — з двох місяців) до погодинних послуг соціального працівника. Грошові допомоги доступні переважно для багатодітних або малозабезпечених родин. До того ж, родини можуть розраховувати на податкові пільги, які збільшуються з кожною наступною дитиною. 

Графік 4. Зміни сукупного коефіцієнту народжуваності у Франції до і після активізації політик стимулювання народжуваності

Дані: Світовий Банк

Як можна побачити на графіку 4, народжуваність у Франції хоча і знижується, але все одно є найвищою серед усіх європейських країн. 

У скандинавських країнах — Швеції і Норвегії — спади й підвищення рівня народжуваності пов’язані скоріше з економічними циклами. Але і тут зберігається один із найвищих показників СКН — 1,7 та 1,6 відповідно. У 2019 році країни витратили на політики підтримки родин понад 3% ВВП. 

Для Норвегії ключем до успіху стала розбудова мережі дитячих садків з початку 70-х років минулого століття, а також щедрі грошові виплати (до $5000 на місяць), близькі до середньої місячної зарплати, впродовж 18-22 тижнів (4-5 місяців в залежності від показань за станом здоров’я). 

Швеції у 1983-1990 роках вдалося збільшити СКН з показника 1,6 до 2,1. Цьому сприяла політика оплачуваних відпусток по догляду за дитиною (так звана «премія за швидкість», speed-premium): оскільки грошові виплати під час таких відпусток залежали від доходу батьків перед народженням дитини (і покривали близько 80% зарплати матері), якщо жінка народжувала другу дитину впродовж наступних двох років, виплата залишалася незмінною. Це спрацювало, оскільки після народження дитини багато жінок у Швеції поверталися не до повної зайнятості, а до часткової. Вони починали отримувати нижчий дохід, а тому без такої політики виплати на другу дитину були б меншими. Однак деякі дослідники зауважують, що шведська політика щодо народжуваності була проциклічною (це добре видно на графіку 5), оскільки  виплати, прив’язані до попередніх доходів, сприяють підвищенню народжуваності в періоди економічного зростання та її зниженню в часи економічної нестабільності (якщо ситуація на ринку праці погіршується, жінки схильні відкладати народження дитини на “кращі часи”). 

Крім того, Швеція одна з перших впровадила відпустку по догляду за дитиною для батька.  Така політика в країні діє з 1974 року. 

Графік 5. Зміни середнього коефіцієнта народжуваності у Швеції

Дані: Світовий Банк

Значні витрати на програми заохочення сімей до народження не призвели до бажаного результату в Польщі, яка витрачає на заходи підтримки сім’ї близько 3,5% ВВП. В цій країні матір може отримати до 32 тижнів відпустки по догляду за дитиною, яка оплачується на рівні 60-100% попереднього доходу; виплати у розмірі 95-135 польських злотих (827-1175 грн) на кожну дитину до досягнення нею 24 років; неоподатковувану щомісячну виплату 500 злотих (4355 грн) на кожну дитину віком до 18 років, а також 95 злотих щомісячно на кожну третю і наступну дитину. Після запровадження у 2016 році програми з виплати 500 злотих СКН збільшився лише незначно (на 0.1) і з 2017 року лише падав. Це показує, що виплати на дітей не стимулюють народжуваність, на відміну від політик, спрямованих на полегшення поєднання материнства і кар'єри. Очікуваним «побічним ефектом» такої політики стало небажання польських матерів повертатися на ринок праці: вони надають перевагу соціальним виплатам. 

Політики підвищення народжуваності не мали позитивного результату і в Сингапурі. Хоча уряд країни впровадив широкий спектр заходів, зокрема оплачувані відпустки, субсидії, податкові пільги, знижки, одноразові виплати та переваги для компаній за впровадження гнучкого графіку, з 2001 по 2018 рік коефіцієнт народжуваності знизився майже на 20% — до показника 1,2. Так сталося тому, що розробники політик не врахували місцеві нюанси: середній вік народження першої дитини в Сингапурі значно вищий, ніж у багатьох інших країнах, а через повсюдне насаджування «культу успіху» молоді люди більше тяжіють до побудови успішної кар’єри і саморозвитку, ніж до створення сім’ї і народження дітей. Не спрацювала ставка і на широкий доступ до репродуктивних технологій (державна компенсація 70% вартості штучного запліднення). 

Які політики впроваджує Україна

Найбільш поширений вид допомоги, на яку можуть розраховувати сім’ї при народженні дитини, — це соціальні виплати і компенсації.

У Державному бюджеті України на 2023 рік передбачена програма «Соціальний захист дітей та сім’ї» з фінансуванням 26,9 млрд грн. Саме з цієї програми фінансується більшість соцдопомог у зв’язку із народженням дитини: 

Крім того, у державному бюджеті на 2023 рік передбачені програми оздоровлення дітей у дитячих таборах (загальна сума коштів — близько 446,5 млн), а також програма підтримки малозабезпечених сімей (загальна сума видатків — майже 53,5 млрд грн) за якою ці сім’ї можуть отримати житлові субсидії та інші пільги.

Отже, загалом у 2023 році держава виділила майже 80,8 млрд грн на підтримку українських родин. Це приблизно 1,5% від українського ВВП за 2022 рік та близько 3,5% загальних видатків держбюджету-2023.

Відповідно до закону, в Україні жінка в будь-який час із тридцятого тижня вагітності може взяти оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами. За звичайних обставин така відпустка може тривати 126 днів (140 днів у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей та 56 днів — у разі усиновлення новонародженої дитини з пологового будинку). Розмір виплат залежить від середньорічного доходу жінки до відпустки по догляду за дитиною і приблизно дорівнює доходові жінки за таку ж кількість днів у попередньому році. 

Отримання допомог у зв’язку із народженням дитини в останні роки значно спростили. Мінцифри запустило послугу єМалятко, яка дозволяє зареєструвати народження дитини, а також отримати соціальні послуги, онлайн.

Також в Україні діють програми пільгового кредитування для молодих сімей через Держмолодьжитло. Хоча пільгові іпотеки наразі не масові, а під час війни бюджетне фінансування на них не виділили, за шість місяців 2023 року ними скористалися 137 молодих родин (15 кредитів профінансували коштом місцевих бюджетів, а 122 — зі статутного капіталу Держмолодьжитла).

У 2021 році влада зробила крок назустріч європейським практикам у відпустках по догляду за дитиною. Верховна Рада ухвалила закон, який дозволяє батьку дитини (або чоловіку жінки, яка народила дитину), дідові чи бабі взяти оплачувану відпустку по догляду за дитиною на 14 днів. Хоча тепер батько може присвятити більше часу догляду за немовлям, тривалість такої відпустки набагато коротша, ніж у країнах Європи, а закон не зобов’язує батька використати ці вихідні, а лише надає таке право. Тому цього закону недостатньо аби знизити навантаження на матерів і дозволити батькам ефективно ділити обов’язки з догляду за дитиною.

Що Україна може зробити ще для збільшення народжуваності?

Оскільки в Україні триває повномасштабна війна, національна оборона є і залишатиметься пріоритетним напрямом для спрямування бюджетних коштів (лише на наступний рік видатки на оборону мають сягнути 21% українського ВВП). Тому фінансовий ресурс, який Україна може спрямувати на програми для підтримки народжуваності, значно менший за той, які можуть собі дозволити багаті країни світу. В таких умовах урядові слід оцінити наявні політики підтримки родин і обрати ті, які будуть максимально ефективні.

Так, прямі грошові виплати варто залишити лише для підтримки найменш забезпечених або багатодітних родин. Краще спрямувати більше коштів на розвиток послуг догляду за дитиною. Це можуть бути програми державного або муніципального рівня, які передбачають компенсації батькам за послуги соціальних працівників або приватних дитсадків, а також підтримка будівництва дитсадків місцевою владою (наприклад, співфінансування). Крім того, держава має продовжити імплементувати законодавство щодо гендерно рівного підходу по догляду за дитиною. Хоча батько наразі має право піти у відпустку по догляду за дитиною, ми вважаємо, що 14 оплачуваних вихідних — надто короткий термін, який фактично не дає жінці можливості відпочити від обов’язків материнства і приділити час власним потребам. Прикладом для України може бути модель Швеції, де батько має обов’язково взяти 60 оплачуваних вихідних по догляду за дитиною із 480 можливих або модель інших європейських країн, де батько й мати можуть на свій розсуд розподіляти дні такої відпустки.

Після завершення війни уряд має спрямувати зусилля і кошти на розбудову мережі якісних і доступних дитячих садків. Сьогодні інфраструктура послуг по догляду за дітьми занепадає. За даними Держстату, кількість дитячих садків з 1990-го року скоротилася у півтора рази, а загальне охоплення дітей складає 53%, тоді як в середньому по Європі цей показник сягає 82,5%. Підкреслимо, що це — найнеобхідніша складова комплексу заходів для підтримки сімей, адже доступні і якісні послуги догляду за дітьми найбільш позитивно впливають на бажання родин мати більше дітей.

Деякі заходи не потребують вливання значних коштів, а полягають радше у зміні сприйняття суспільством домашніх обов’язків (зокрема й по догляду за дитиною) як праці, яка має цінність. Тому важливо продовжувати політику із забезпечення гендерної рівності, а також заходи з протидії дискримінації та протидії домашньому насильству, адже батькам під час планування народження дитини важливо розуміти, що ні їм, ні їхнім дітям нічого не загрожує. Хоча в українському суспільстві поширені прояви репродуктивного тиску, зокрема у формі різноманітних настанов жінкам, аби вони народжували швидше або більше дітей, важливо розуміти, що результат такої поведінки може бути протилежний, адже такі настанови лише погіршують психологічний стан жінок (наприклад, можуть спровокувати післяпологову депресію).

Інша проблема, яку слід вирішувати ще до завершення повномасштабної війни, — підвищення якості медицини та забезпечення доступу до неї. На жаль, Україна займає перше місце серед країн Європи за кількістю смертей жінок під час пологів: за даними Всесвітньої організації з охорони здоров’я станом на 2020 рік таких випадків було 17 на 100 тис. живонароджених дітей. Українські жінки також досі стикаються з акушерським насиллям, яке полягає у діях медичних працівників, на які вони не отримали згоди; ненадання повної і правдивої інформації про наслідки медичних втручань; емоційний тиск; неповага під час надання медичних послуг тощо. Через ці фактори жінки можуть боятися народжувати навіть першу дитину, а якщо досвід першої вагітності був травматичним, то від народження другої дитини жінка просто відмовиться.

Висновки

З кінця 60-х років минулого століття усі країни світу переживають спад народжуваності. Аби запобігти депопуляції та заохотити сім’ї мати більше дітей, багаті країни впроваджують низку заходів і виділяють на них значне фінансування (до 4% ВВП серед багатих країн). Відносно ефективні політики, які дозволяють жінкам поєднувати материнство з кар’єрою, - це розбудова якісних і доступних послуг догляду за дітьми на повний і неповний день; залучення батька у процес догляду за немовлям через надання оплачуваних відпусток; з боку роботодавців — забезпечення інклюзії на робочому місці, можливість працювати віддалено або за гнучким графіком.

Демографічна ситуація в Україні гірша ніж будь-де в Європі. Початок повномасштабної війни змусив мільйони людей (переважно жінок із дітьми) виїхати до сусідніх країн, а злочини росіян під час бойових дій призвели до загибелі тисяч цивільних і військових.

Програмою-мінімум, яку уряд може реалізувати ще до завершення війни, є підвищення доступу до якісних медичних послуг для вагітних і батьків немовлят; заходи для забезпечення гендерної рівності та збільшення залученості батька у виховання малолітніх дітей. У перспективі Україна має переймати успішний досвід інших країн — виділяти кошти на розбудову якісних і доступних послуг з догляду за дітьми, зокрема, розвивати дитячі садки.

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці Європейського Союзу, наданій в рамках проєкту «Мережа гендерних аналітичних центрів: посилення спроможності задля розробки передових політик, оцінки впливу, стратегічної адвокації та сфокусованих комунікацій щодо політик», що реалізовує Український Жіночий Фонд. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Вокс Україна». Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди ЄС і УЖФ.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний