Beta

Марія Репко, Олексій Імас про інвестиційну стратегію України у подкасті «Що з економікою?»

Photo: depositphotos
26 Серпня 2021
FacebookTwitterTelegram
2623

Компанія Ernst & Young нещодавно презентувала інвестиційну стратегію України, яку розробила у співпраці з Центром економічної стратегії (далі — ЦЕС) у рамках програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» за запит уряду нашої держави. Про те, якою є та до яких висновків підводить ця стратегія, ведучі подкасту «Що з економікою?» Юлія Мінчева, «Вокс Україна», та Андрій Федотов, ЦЕС, запитали у Марії Репко, заступниці директора ЦЕС, та в Олексія Імаса, керівника напрямку стратегії та інновацій Ernst & Young в Україні.

Повну версію подкасту слухайте тут:

Структура та зміст інвестиційної стратегії

Олексій Імас: — Для нас проєкт із розробки стратегії був дуже цікавим. Навіть з урахуванням мого 20-річного досвіду в консалтингу це, мабуть, — один з найбільш challenging (складних — авт.)  проєктів.

Днями стратегія була опублікована у повному обсязі на сайті Ukraine Invest — агентства з просування інвестицій при Кабміні — і на сайті офісу Національної інвестиційної ради. Тому її можна подивитися, прочитати.

Це — понад 1000 сторінок та унікальні матеріали. Технічно вона розділена на три секції. Перша — макропогляд на стан речей із прямими іноземними інвестиціями в Україну. Але цей макропогляд включає в себе і глобальні європейські тренди, і детальний аналіз фундаментальних факторів, які впливають на інвестиції у будь-яку країну, і як Україна позиціонується у цьому, і таку собі Holy Bible, практично біблію юридичного порядку, який покриває весь інвестиційний framework щодо інвестицій в Україні й історій успіху інших країн, у яких можна взяти прямий досвід для того, що можна робити в Україні.

Друга секція — дуже велика. Це — секторальні аналізи тих секторів, які ми пріоритиризували для цього процесу, також футуристичний огляд того, що можна розвивати у довгостроковій перспективі.

Третя секція як кульмінація стратегії — безпосередньо план дій і візія до 2030 року, унікальний roadmap з понад сотні ініціатив — і операційного, і юридичного, і комунікаційного порядку. Якщо вони будуть втілені, це може змінити ситуацію з інвестиціями у країні, змінити економіку країни.

Марія Репко: — Ми спозиціонували Україну за основними факторами, на які звертають увагу іноземні інвестори. Таких факторів — 22. Це і операційні фактори, тобто наскільки їм зручно, цікаво працювати, який прибуток вони отримують від роботи в Україні. Це і фактори витрат — наскільки великі податки, скільки коштує електроенергія, нерухомість і так далі. Це — ризики, безумовно: макростабільність, політична стабільність, збройний конфлікт, корупція. І це — пакети стимулів, як пропонує інвесторам Україна.

Кожен із цих 22 факторів ми порівняли із такими самими факторами, які працюють чи не працюють у країнах, що є нашими “суперниками” на ринку прямих іноземних інвестицій. Такі країни — це Чехія, Казахстан, Литва, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Туніс, Туреччина та Ірландія. Вони всі — різні, мають свої підходи, але вони всі конкурують з Україною за гроші прямих іноземних інвесторів, за їхні серця, переконання і т.д. Для того, щоб нам, Україні, перемогти всіх цих конкурентів, і була розроблена ця стратегія.

Переваги та недоліки інвестиційного клімату в Україні

Марія Репко: — Ми подивилися, чим Україна класна, чим краща за інших. По-перше, населення в Україні найбільше: порівняно з медіаною по цих країнах ми маємо втричі більшу кількість населення. Це означає потенційно втричі більший внутрішній ринок. Але, на жаль, ВВП на особу, те, що українці заробляють і, відповідно, те, що вони витрачають, менше, ніж медіана, також втричі. Через те, що ВВП в Україні на особу менше, доходи людей нижчі, ця перевага змішана.

Україна має дуже непоганий доступ до багатьох сусідніх ринків. Через регіональні торговельні угоди, через угоду про Асоціацію з ЄС — це одна з основних переваг України, що інвестор, який сюди приходить, тут щось будує, має доступ не лише до українських споживачів, але й до споживачів Європи.

З негативу. Це — якість врядування, те,що ми можемо скоро втратити один із основних факторів привабливості — людський капітал, таланти: люди мігрують, населення зменшується. І це, звісно, такі фактори ризику як корупція, суди, доступ до фінансування, який в Україні дуже проблемний, — всі ті речі, про які всі говорять.

У цілому Україна на фоні цих країн виглядає не катастрофічно. Нам просто треба знати, які саме наші переваги ми можемо використати для того, щоб запевнити іноземців у тому, що в Україну можна і варто інвестувати.

Олексій Імас: — Я на результати цього аналізу дивлюся дещо іншим чином. Давайте бути чесними. З 22 факторів Україна виграє у конкурентів тільки за 2,5 показниками (великий внутрішній ринок, близькість до європейських ринків та частково — кваліфікація робочої сили). За всіма іншими ми або співставні, або програємо, і програємо дуже суттєво.

У нас є дуже важливий фактор високої кваліфікації робочої сили (за рахунок значного фокусу на ІТ та інженерних спеціальностях), але він співставний із декількома іншими країнами і дуже швидко випаровується останніми роками. Тож із 2,5 майже виграшних факторів ми вже втрачаємо один із ключових.

Коли ми додали до цього, досить сумного, фундаментального, аналізу так звані натуральні переваги України — велика територія, унікальні природні ресурси та поклади, кордон із ЄС, Асоціація з ЄС — то об’єктивно ми маємо ситуацію, за якої Україна, у першу чергу, — потенційно цікава країна для переміщення сюди технологічних підприємств та адмінцентрів глобальних і міжнародних корпорацій. Вони з урахуванням ковіду (ковід змінив дуже багато на глобальному полі) намагаються диверсифікувати свої ланцюги поставок. Звідси пішли тренди ніаршорингу (англ. nearshoring – розміщення під впливом ковід-кризи виробництв ближче до споживача авт.), решорингу (англ. reshoring — процес повернення до країни виробництва, що раніше було перенесене в країни з дешевшою робочою силою авт.), так званий “Китай плюс один” (англ. China Plus One бізнес-стратегія для уникнення інвестицій лише в Китай та диверсифікації бізнесу в інші країни — авт.) та інше.

У випадку України тренд ніаршорингу — Україна на кордоні з ЄС. Тобто перенесення виробництва адмінцентрів корпорацій ближче до їхніх власних кордонів — це основне, за що ми можемо зачепитися. Велика проблема в тому, що практично всі глобальні аналітики у середині 2020 року прогнозували значно більший ефект ковіду на глобальну зміну ланцюгів поставок. Це відбулося не в тому об’ємі, в якому планувалося. І цей поїзд поїхав починаючи з середини літа 2020 року. Великі корпорати почали змінювати свої плани ще тоді. Україна до цього була системно не готова, і вона все ще системно не готова для того, щоб вклинитися у цей процес. У той момент, коли ми вийдемо з правильними меседжами до глобальних корпоратів, вони вже давно вибрали локації там, де вони хочуть працювати.

Зони зростання інвестиційної привабливості України

Марія Репко: — Нам сподобалася ідея кластерів, які ми в Україні бачимо. Зокрема, кластер високотехнологічного автомобілебудування для споживачів із Європи. Він розташований на Західній Україні. Ті, хто збирають автомобілі у країнах Східної Європи, у нас на Заході багато всього замовляють. Також цікавий кластер: для Угорщини працюють компанії на Заході України, які виробляють, наприклад, кавоварки, які за експортними показниками в останні роки стали супер лідерами в Україні. Це нас дуже здивувало. Цікаво, що є багато товарів, які Україна імпортує, але потенційно могла б виробляти всередині країни, особливо це стосується імпорту з країн колишнього СНД.
Нам дійсно дуже сподобалася історія про споживчу електроніку, віддалені перспективи у виробництві медичної техніки. Ще може бути цікавим advanced manufacturing (більш ефективне промислове виробництво за рахунок інновацій — авт.) — це сектор електричного обладнання, якщо Україна застрибне у потяг green deal (зелена угода – авт.). Європейці потужно просувають свою зелену угоду, і вона, звичайно, вимагатиме переобладнання багатьох виробництв, починаючи від електроенергетики, закінчуючи металургами. В України як у промислової держави потенційно сильне виробництво електротоварів. Якщо виробники встигнуть зорієнтуватися, уряд встигне їх зорієнтувати, укласти необхідні угоди, то українці зможуть отримати у цьому напрямку непоганий ринок.

Олексій Імас: — Я точно можу сказати, куди найменш реально залучити іноземні інвестиції: у надтехнологічні сектори. Deep tech — жорсткі технології (робототехніка, біотехнології, штучний інтелект). Головна причина — те, що виробництво продукції на основі розробок диптеху, потребує сталих екосистем, які є в Кремнієвій долині, в Сингапурі, Китаї, Європі. Але їх немає і ще довго не буде в Україні. Всі інвестиції, які йдуть номінально в український диптех, насправді йдуть до іноземних юрисдикцій, навіть якщо за ними стоять українські засновники. Ті, у свою чергу, наймають українських спеціалістів на роботу для цих компаній, для цих розробок, але вони не створюють тут елементи екосистеми, не запускають виробництво.

Марія Репко: — Розроблена ціла стратегія розвитку Луганської та Донецької областей. Ми сподіваємося скоро побачити її на засіданні уряду. Вона спрямована на полегшення інвестиційного ведення бізнесу на території областей, які потерпають від конфлікту.

Олексій Імас: — Що можна було б розвивати у довгостроковій перспективі: будівництво із застосуванням будівельних матеріалів нового покоління, технології у сфері охорони здоров’я, інноваційні корабельні та портові технології, інфраструктуру для ринку мобільності. Безумовно, це також питання водню — глобальний тренд, власні проєкти м’ясо-молочних продуктів на рослинній основі.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

Що читати далі