Міфи-2018: про що брехали українські політики протягом року

Наскільки така вибіркова перевірка відображає політичний дискурс в Україні? Досить непогано: обрані нами лідери політичних сил часто висловлюють партійну позицію, яка відображає риторику й інших учасників тої чи іншої партії. Наприклад, нардеп Олексій Гончаренко з БПП неодноразово розповідав про зростання української економіки – про що також неодноразово говорив Президент Петро Порошенко, слова якого VoxCheck постійно перевіряв в рамках проекту «Рейтинг маніпуляторів та брехунів». А нардеп Сергій Соболєв з «Батьківщини» не менш активно критикував медичну реформу, ніж лідерка його партії Юлія Тимошенко (також у моніторингу VoxCheck).

Найчастіше у 2018 році політики говорили про газ, зовнішню торгівлю, державний борг та стан економіки, а також коментували зміст законів або законопроектів. Це суттєво відрізняється від топ-5 тем попереднього року, коли найчастіше політики згадували медичну та пенсійну реформи, які приймалися восени 2017 року, а також коментували стан бюджету та суспільні настрої.

Зазвичай політики коментують теми, які а) на порядку денному б) є політично вигідними. Минулого року опозиція часто критикувала медичну реформу, поки тема була топовою в медіа, тоді як цього року переключилася на вартість газу, тарифи та боргові зобов’язання України. Водночас також є «вічнозелені» теми, які політики коментують завжди. Стан економіки – одна з них. В цьому, як і в минулому році, вона обіймає четверту сходинку в топ-5 тем. Найбільш згадувані теми були фактично і найбільш міфотворчими. По темі медицини, наприклад, також досить багато брехали, але загальна кількість тверджень була набагато меншою.

Міф №1. Тарифи на газ реально знизити, тому що Україна має достатньо газу внутрішнього видобутку, і він дешевий

Перемога Нафтогазу в Стокгольмі, зарплати топ-менеджерів компанії, ціна на газ для населення – все це охоче коментували політики будь-яких мастей: як провладні, так і опозиційні. Міфом №1 виявилася остання тема – наприкінці року мало не кожен політик вважав за необхідне розказати, як можна знизити тарифи на газ. Логіка у всіх була схожою.

Для початку розберемося зі статистикою газового видобутку в Україні. У 2017 році українські приватні та державні компанії видобули 20,5 млрд м3 газу. З них державні компанії (Укргазвидобування, Укрнафта) забезпечили 16,4 млрд м3. При цьому газ населенню продавала лише компанія «Укргазвидобування», згідно з покладеними на неї умовами спеціальних обов’язків. Укрнафта в свою чергу, так само як інші приватні компанії, торгувала газом на промисловому ринку – де його ціна більш приваблива (не близько 8 тис. грн/тис. М3, а 12-13 тис. грн/тис. м3).

У 2017 році Укргазвидобування поставила населенню лише 13,9 млрд м3 з 15,3 видобутого газу (решта – технологічні втрати). Тоді як населення спожило 15,8 млрд м3. Таким чином, населенню не вистачає газу УГВ, і тому решту доводиться купувати за кордоном. (Даних за 2018 ще немає).

Стосовно собівартості – про це ми докладно писали у статті «Що політики кажуть про газ та хто з них помиляється?». Існує кілька показників собівартості. Перший, на який посилається Рабінович (і який справді становить близько 2500 грн/тис м3), – це собівартість видобутку зі вже існуючих свердловин, більшість з яких була розроблена ще за радянські часи. Але будь-які родовища виснажуються, тому для сталого видобутку компанії необхідні інвестиції, і вони у згаданому Рабіновичем показнику собівартості не враховуються. За даними Нафтогазу, видобуток газу з ущільнених порід на нових родовищах коштує від 180 до $280 за тис. м3. Схожий показник нещодавно називав голова Укргазвидобування Олег Прохоренко. На жаль, чіткого розрахунку необхідних інвестицій та відповідної собівартості Нафтогаз та УГВ не надають.

В будь-якому випадку: якби держава змусила державні компанії продавати газ населенню за фіксованою ціною, яка зовсім не враховує інвестиції в майбутнє українського видобутку, то цілком можливо, що ціну на газ можна було б знизити. Але такий видобуток тривав би недовго, адже родовища виснажуються. Тоді як самі компанії опинилися б у збитках, а це неабияке навантаження на держбюджет України (тоді як сьогодні УГВ та Нафтогаз одні з лідерів з виплати податків). І найголовніше: в такому випадку Україна повернулася б в планову економіку, де держава вирішує скільки, кому та за якими цінами підприємства мають продавати свій товар. А це вже зовсім інша Україна.

Міф №2. Незважаючи на Асоціацію з ЄС, товарообіг України з ЄС впав

На початку року багато політиків, за якими слідкує VoxCheck, критикували ЄС через надто низькі квоти на експорт нашої продукції (насправді квоти були достатніми, а те, що деякі виробники вибирали їх повністю вже у січні означає, що вони й далі могли експортували по звичайним митним ставкам). Трохи згодом політики повернулися до звичної тези про те, що ЄС вимагає нереальні від України умови співпраці. Але разом з цим твердженням з’явилася нова тезою – про те, що Асоціація з ЄС не принесла Україні вигоду (це неправда, дивіться дослідження Інституту економічних досліджень та політичних консультацій).

Дані правдиві, а от висновки – хибні. Товарообіг впав не через підписання Асоціації з ЄС, а через економічну кризу в Україні після Революції гідності, війну з Росією та кризу на ринках експорту України у 2014-2015 рр.

З 2013 року сукупний експорт з України скоротився на 35%, тоді як падіння експорту в ЄС становило 20%. Частка ЄС в структурі експорту зросла з 26% до 37%. Тобто насправді падіння торгівлі з ЄС було меншим, ніж із рештою світу.

Міф №3. Держборг шалено зріс в останні кілька років

Тема обслуговування державного боргу була гострою протягом всього року – адже саме у 2018-2019 роки Україна віддає пікові обсяги кредиторам (докладніше читайте аналітичний експлейнер на тему держборгу). Що ближче до виборів, то частіше топові політики намагалися відхреститися від держборгу: мовляв, поточні виплати стосуються боргів, взятих попередніми урядами. Зокрема, про це говорили Юлія Тимошенко та Володимир Гройсман: перша – про те, що сьогодні Україна віддає борги, взяті не за її часів прем’єрства, тоді як другий – що поточний уряд змушений віддавати чужі борги. Насправді правда посередині, і на початку наступного року VoxCheck випустить фактчек на цю тему.

На кінець 2009 року держборг був $39,8 млрд або 33% ВВП. Зараз – $77,05 млрд або 71% ВВП (дані на 30 квітня, останні доступні дані на момент цитати Тимошенко). Однак на кінець 2013 року борг становив майже таку саму суму, як 2018 року: $73,2 млрд. Тільки тоді це було 40% ВВП, а не 71%.

Тобто в боргову яму нас втягнули не зараз, а ще за часів Януковича. Крім того, відношення боргу до ВВП зросло не лише через нові запозичення, а й через падіння ВВП та девальвацію гривні в 3 рази у 2014-2015 рр, оскільки в основному борг був валютний.

Міф №4. Економіка зростає через зростання цін

Політики часто коментують економіку, не зовсім розуміючись на неї (для економічної просвіти VoxUkraine створила два онлайн-курси, де можна отримати базові знання з економіки та з економічного фактчеку).

В останні три роки (2016, 2017, 2018) українська економіка зростає більш ніж на 2% на рік, і це реальне зростання – тобто вже скореговане на інфляцію.

Міф №5. Контрабанда в Україні не вважається кримінальним злочином

Політики часто коментують законодавство України, але у цій темі зазвичай немає головного спільного наративу, який просувають політики. В цю тему потрапляють і твердження про статус української мови, і про воєнну доктрину, і про регламент Верховної Ради, і про права людини, і про незаконне призначення Супрун (фактчек на цю тему – за посиланням). Нижче – не найбільш розповсюджене твердження по темі «законодавство» (оскільки таких немає), але досить показове з точки зору українського політичного дискурсу.

Згідно зі ст. 201 ККУ контрабанда карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років. Якщо контрабандою займається група осіб за попередньою змовою або особа, раніше судима за контрабанду, або службова особа з використанням службового становища – це карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.